1. Адміністративна реформа в Україні.

Основним документом, який встановлює правові засади здійснення адмін. реформи в Україні є Концепція адміністративної реформи в Україні (Указ Президента України від 22.07.98 № 810/98).в редакції 2006 р.

Метою адміністративної реформи є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвинутої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури та демократії, дозволить їй стати впливовим чинником у світі та Європі. Її метою є також формування системи державного управління, яка стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народові, національним інтересом.

Адміністративна реформа має здійснюватись у кількох напрямках. Перший - це створення нової правової бази, що регламентуватиме державне управління в Україні. Другий - це формування нових інститутів, організаційних структур та інструментів здійснення державного управління. Третій - це кадрове забезпечення нової системи державного управління. Четвертий - це зміцнення та формування нових фінансово-економічних основ функціонування державного управління. П'ятий - це наукове та інформаційне забезпечення системи державного управління, формування механізмів наукового та інформаційного моніторингу її функціонування.

Адміністративна реформа розрахована на відносно тривалий період її реалізації і включає три етапи.

У ході підготовчого етапу реформи мають бути розроблені та офіційно схвалені Концепція адміністративної реформи та Програма здійснення адміністративної реформи. На цьому етапі розв'язуються першочергові питання, пов'язані з поточним удосконаленням елементів існуючої системи державного управління.

На другому етапі запроваджуються організаційно-правові засади реформування ключових елементів системи державного управління.

На третьому етапі поглиблюються трансформаційні процеси, формуються нові інститути, організаційні структури та інструменти державного управління.

Одним з найвагоміших кроків у здійсненні адмін. реформи був Указ Президента від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади», яким затверджена Схема організації та взаємодії центральних органів виконавчої влади.

2. Адміністративне право і правова держава.

Адміністративне право (АП) – галузь права, яка об'єднує юридичні норми, що регулюють відносини як між держ. органами в процесі їхньої виконавчої і розпорядчої діяльності, так і між ними та громадськими організаціями й громадянами. Регулює суспільні відносини, які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Адміністративне право регламентує як взаємини державних органів між собою, так і їх відносини з громадянами.

Предмет регулювання адміністративного права охоплює коло однорідних суспільних відносин, до яких необхідно віднести:

• управлінські відносини, в межах яких безпосередньо реалізуються завдання, функції та повноваження виконавчої влади;

• управлінські відносини внутрішнього організаційного характеру, що склались у процесі діяльності інших органів державної влади;

• управлінські відносини, що виникають за участі суб'єктів місцевого самоврядування;

• управлінські відносини організаційного характеру, що виникають усередині системи громадських організацій.

Правова держава — форма організації державної влади, за якої верховенство в усіх сферах життя належить правовому закону. У правовій державі всі державні органи й громадяни однаковою мірою відповідальні перед законом; реалізуються всі права людини; здійснюється розподіл влади на законодавчу, виконавчу, судову. Правова держава передбачає поступову демократизацію суспільства, встановлення правових основ будівництва державності, дотримання правопорядку і принципу законності. Є вищою соціальною цінністю, яка покликана затвердити гуманістичні начала, забезпечити і захистити свободу, честь і гідність людини.

Специфічні ознаки правової держави:

• верховенство і панування права в широкому розумінні і закону у вузькому розумінні (держава має керуватися законом);

• принцип розподілу влад (реалізується принцип верховенства закону, носить інструментальний характер);

• пріоритет прав і свобод особистості. Права існують не лише у особистості, але і у колективу, у суспільства, держави (на першому місці в не правовій державі);

• соціальна захищеність;

• соціальна справедливість;

• чітке розмежування функцій держави і суспільства;

• створення антимонополістичного механізму, який унеможливлює зосередження владних повноважень в певній ланці або інституті;

• встановлення в законі і здійснення в житті суверенності державної влади;

• формування суспільством на основі норм виборчого права законодавчих органів і контроль за формуванням і втіленням законодавчої волі в законах;

• відповідність внутрішнього законодавства загальноприйнятим нормам і принципам міжнародного права;

• взаємна відповідальність держави і особи;

• наявність громадянського суспільства.

Громадяни мають права та обов'язки.