35. Інститут представників Президента України

Враховуючи те, що ПрУ є головою держави постає необхідність інформування цього органу та представлення його інтересів в різних органах та на підприємствах України. Такими суб'єктами є Представники ПрУ у АРК, КСУ, ВРУ, КМУ.

Представництво ПрУ в АРК (Плакіда) є державним органом, утвореним відповідно до КУ з метою сприяння виконанню в АРК повноважень, покладених на ПрУ. Представництво очолює Постійний Представник ПрУ в АРК. Представництво утворюється ПрУ і безпосередньо йому підпорядковується. У своїй діяльності Представництво керується КУ, ЗУ від 02.03.2000 «Про Представництво Президента України в АРК», указами і розпорядженнями Президента України та актами КМУ.

Представник ПрУ в КСУ (Лукаш) - посадова особа, яка уповноважена Президентом представляти його у КСУ. Указ ПрУ від 2007 р. , є сотрудником Адм-ції ПрУ. (зараз Лукаш є Радником ПрУ). Представник:

- бере участь у підготовці проектів конституційних подань до КСУ і представляє їх ПрУ.

- вносить за дорученням ПрУ зміни, або уточнення до конституційних подань внесених до КСУ, а також до тих подань, що перебувають у конституційному провадженні.

- інформує Президента України про хід і результати розгляду справ у КСУ.

Представник ПрУ в ВРУ (Мирошниченко) Указ ПрУ від 15.02.08р. Призначається, звільняється за Указами ПруУ. Основним завданням Представника ПрУ є:

- забезпечення взаємодії між ПрУ та ВРУ;

- представлення на засідання ВРУ, її комітетів та тимч. комісій проектів законів, пропозицій до законів, повернутих ПрУ та ін.документів, внесених ПрУ;

- інформування ПрУ про хід та результати розгляду у ВРУ та її органах внесених ПрУ документах.

Представник ПрУ в КМУ (Акимова). Є посадовою особою, покладено здійснення постійного зв’язку між ПрУ та КМУ. Представник:

- представляє на засідання КМУ, а також його консультативно-дорадчих органах позицію ПрУ з питань, що розглядаються;

- питань за засіданнях КМУ та його органів;

- вивчає акти (проекти актів) КМУ на предмет їх відповідності актам та дорученням ПрУ;

- виконує інші повноваження за доручення ПрУ.

36. Історико-генетична природа адміністративного права.

У загальній історії становлення адміністративного права можна вести мову про такі основні етапи, погоджуючись із т.з. С.Стеценка:

1. Виникнення науки камералістики (від нім. «kameralistik» – управління двірцевою казною та майном), який припадає на початок XVIII ст., основний розвиток відбудеться в Німеччині. Зростання потреби у фінансах для утримання держави, чиновників і війська стали головними чинниками виникнення та розвитку наукових знань, що вивчалися камералістикою. У цілому ж слід зазначити, що саме камералістика передовсім забезпечувала раціональне управління державним майном. Саме ця обставина (управлінська) свідчить про зв'язок камералістики та сучасного адміністративного права.

2. Історично обумовлений поділ камералістики на «стару» (вивчала питання фінансів, економіки господарства) та «нову» (питання поліції, мануфактурної, гірничої справи та ін.), що стався у середині XVIII ст. «Нова» камералістика, орієнтуючись на тодішнє розуміння поліції як управління містом, державою, по суті, займалась питаннями державного управління (державної політики) у різних сферах суспільного життя.

3. Становлення поліцейського права (як галузі, призначеної здійснювати внутрішнє управління), родоначальником якого прийнято вважати французького вченого Ніколаса Даламара, який у 1722 р. у своїй праці «Трактат про поліцію» окреслив предмет поліцейського права, а також вказав групи суспільних відносин, об’єднані поліцейською діяльністю. До них належали релігія, охорона здоров’я, громадський порядок, торгівля, дорожнє господарство тощо. Отже, поліцейське право, як слушно зазначає С.Стеценко, трансформувавшись із «нової» камералістики, наприкінці XVIII ст. відігравало значну роль у регулюванні суспільних відносин у різноманітних внутрішніх сферах держави.

4. Перехід до АП (друга половина ХІХ ст.), що стався під впливом буржуазних революцій насамперед Французької революції 1789 р.), коли права та свободи людини були протиставлені всемогутності держави. Методи прямого примусу, що використовувалися поліцейським правом, було модифіковано на підставах верховенства права, ідей про те, що управління повинно базуватися на вимогах закону, з обов’язковим урахуванням прав і свобод громадян, що державне управління не може здійснюватися на власний розсуд чиновників.

5. Новітній етап, який характеризується кардинальним переглядом сутності, змісту та призначення адміністративного права, переходом від державоцентриського призначення адміністративного права та людиноцентриського із акцентом на особу як основного суб’єкта адміністративно-правових відносин та на призначення державних органів на створення необхідних умов для реалізації та захисту права, свобод та інтересів особи.