1.Як співвідносяться філ.Катег. «простір» і «час»

Простір – форма існування (буття) матерії, ка характеризується принаймні, двома суттєвими моментами, а саме: протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним. Особливістю простору як філософської категорії є його трьохмірність, бо такі виміри мають матеріальні об’єкти (ширина, висота, довжина).

Час – теж форма існування матерії. Категорія “ час ” відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір , час без матеріальних об’єктів не існує. Особливістю часу є те, що він незворотний. Час повернути назад неможливо.

Отже, змістом простору і часу як загальних форм існування матерії є матеріальні об’єкти. Простір і час – форми буття матерії, змістом же є сама матерія, її конкретні види.

Спільними моментами для простору і часу, як філософських категорій, є те, що вони: а) об’єктивні (існують незалежно від людини, її свідомості); б) пізнаванні (є об’єктами вивчення)

Простір і час за своїм змістом суперечливі поняття. Ця суперечливість полягає в тому, що нескінченність простору і нескінченність часу у Всесвіті складається з кінечних протяжностей і кінечних тривалостей. Оскільки, з одного боку, конкретні об’єкти є кінечними як речі Землі, а з іншого, нескінченними, як об’єкти Всесвіту.

2.Вчому полягає специфіка наукового пізнання

Наукове пізнання на емпіричному рівні досліджує спостереження об´єктів, фіксує факти, результати експериментів, встановлює співвідношення, зв´язки між окремими явищами. На теоретичному-формуються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв´язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. Ці рівні наукового пізнання розрізняються й тим, з яких сторін вони досліджують об´єкт, яким чином одержується основний зміст знання, які форми його вираження та значущістю одержаного знання.

На емпіричному рівні практичне застосування знань обмежене, бо вони одержуються з безпосереднього досвіду, експерименту. Важливим тут є форма знання, яка виражає результати емпіричного дослідження. Визначити ступінь загальності та застосовності одержаного знання на цьому рівні дуже важко. Тому його практичне застосування часто призводить до помилок.

На теоретичному рівні наукового пізнання об´єкт відображається з боку його внутрішніх зв´язків та закономірностей, які осягаються шляхом раціональної обробки даних емпіричного пізнання , а суб´єкт за допомогою мислення виходить за межі того, що дається у безпосередньому досвіді й здійснює перехід до нового знання, часто не звертаючись до чуттєвого досвіду. В цих умовах абстрактне мислення виступає не лише формою вираження результатів пізнавальної діяльності, а й засобом одержання нового знання.

Специфіка науково-пізнавального процесу не заперечує виявлення загального, закономірного, а навпаки, з необхідністю передбачати їх. Знаряддя спостереження соціолога і генного інженера різні, як різь їх об´єкти дослідження. Однак чіткість, уважність, охайність, уміння узагальнювати, абстрагувати та інші процедури багато в чому є подібними, якщо не однаковими, а відтак, необхідними і тому, і іншому Безперечно, поняття котрі використовує математика, істотно відрізняються від понять політології, соціології тощо, але способи формування понять, є загальними /спільними/, подібними. Проте навіть для топ щоб виявити істотне, загальне в науковому розумінні, його необхідне вміти помітити у неподібному зовнішньому, а це вимагає створенні розвинутої концепції, котра б на теоретичному рівні розкривала закономірності даного класу предметів, явищ, речей, процесів навколишньої дійсності. Відповідно, ця діалектичність виводить на органічну єдність філософські (загальнотеоретичні) і конкретно-наукові (спеціальні, приватні) методи в процесі наукового пізнання , а в кінцевому рахунку на зв´язок науково-дослідницької діяльності ( наукового пізнання ) з методологічною