Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

відсутність контролю за діяльністю службових осіб з боку вищестоящих організацій і контрольно ревізійних установ;

недоліки в діяльності правоохоронних органів.

§3. Особливості розслідування хабарництва

Криміналістична характеристика хабарництва. Хабарницт во є одним із найбільш складних для розслідування злочинів. Воно завжди пов’язано з корисливим використанням службо вою особою свого службового становища і в більшості випадків скоюється таємно, без свідків. Хабарництво охоплює два взає мозалежних склади злочину: одержання хабара; давання хаба ра. Оскільки ці діяння є обов’язковими елементами хабарницт ва, то вони й визначають особливості його кримінального механізму. Для складу злочину не має значення, був одержа ний хабар до чи після виконання (чи невиконання) службовою особою певних дій по службі. Діяння вважається закінченим після одержання предмета хабара. Однак для доведення вини необхідне розслідування обставин, пов’язаних із діями (або бездіяльністю) служової особи.

Криміналістична характеристика хабарництва містить вка зівку на такі типові ситуації вчинення злочину:

хабарництво, пов’язане з вчиненням незаконних дій (без діяльності) в інтересах давача хабара;

хабарництво, пов’язане вчиненням законних дій у тих самих інтересах;

давання і одержання хабара без посередників;

давання і одержання хабара з посередниками;

одержання хабара за допомогою вимагання чи без нього.

Обставини, що підлягають встановленню. В ході розсліду вання хабарництва підлягають встановленню такі обставини:

1)коло учасників злочину: одержувач хабара; давач хабара; посередник давання хабара;

2)мета давання хабара;

3)мотиви злочину: в хабарника – користь; у давача хабара

іпосередника – користь, в тому числі задоволення осо бистих або громадських інтересів тощо;

415

А.П. Шеремет «Криміналістика»

4)предмет хабара, його ознаки, джерела одержання засобів для давання хабара;

5)обставини і обстановка давання – одержання хабара (час, місце, умови, в яких було вчинено злочин, спосіб вручен ня хабара, хто був присутній тощо);

6)наявність чи відсутність вимагання хабара, конкретні об ставини, в ході яких вимагався хабар;

7)чи мало місце заздалегідь обіцяне приховування хабар ництва, неповідомлення про хабарництво, а також обста вини, що сприяли хабарництву;

8)законність виконаних службовою особою дій;

9)обставини, що впливають на ступінь і характер відпові дальності винних.

Типові слідчі ситуації і версії на початковому етапі розсліду' вання (Схема 23). Кримінальні справи про хабарництво порушу ються за матеріалами органів боротьби з економічною злочинні стю, організованою злочинністю і корупцією. Джерелами повідомлень про хабарництво можуть бути заяви громадян, явка з повинною, публікації в засобах масової інформації та резуль тати оперативно розшукових заходів правоохоронних органів. Наприклад, надійшли конкретні факти про те, що певною служ бовою особою одержано хабара. В таких випадках порушується кримінальна справа і складається план розслідування. В числі початкових слідчих дій передбачаються: допит свідка, виїмка та огляд документів, обшук у співучасників, огляд предметів хаба ра; проведення очних ставок; призначення криміналістичної, товарознавчої, судово бухгалтерської та інших експертиз.

В ході розслідування в справі про хабарництво висувають ся і проводяться такі версії:

хабар дійсно мав місце при обставинах, викладених в матеріалах, що стали підставою для порушення криміналь ної справи;

хабар мав місце, але переданий несправжній службовій особі;

грошові кошти передані службовій особі правомірно (по вернення боргу), заява про хабар – добросовісна помилка;

416

А.П. Шеремет «Криміналістика»

службовій особі хабар не давався, має місце обмова, на приклад під час відмови виконати незаконну вимогу;

службова особа правомірно виконала в інтересах іншої особи певні службові дії і не одержала хабара.

Виходячи із версій, планується послідовність проведення слідчих дій, строки їх проведення, визначаються виконавці.

Затримання з хабарем – дієвий засіб викривання хабар ників. Як правило, воно проводиться за всебічно перевіреною заявою особи про вимагання хабара. Для викривання хабар ників може використовуватися судово оперативна фотографія, кіно і відеозйомка та оперативно розшукові заходи.

Момент затримання з хабарем визначається конкретними обставинами справи і проводиться в момент давання – одер жання хабара або негайно після його передачі. Важливо, щоб під час затримання хабарник не міг позбавитись від речових доказів – предмету хабара.

Обшук. Особистий обшук та обшук за місцем мешкання співучасників хабарництва, а також в службовому кабінеті службової особи – хабароодержувача проводиться з метою виявлення і вилучення предметів хабара, документів, що засв ідчують підготовку до вчинення даного злочину.

Допит обвинувачених пов’язаний із труднощами, обумовле ними, як правило, заперечуванням пред’явленого обвинувачен ня з огляду на заздалегідь продуману поведінку на випадок роз слідування і неправдиві показання співучасників даного злочину. У випадках змови зазначених осіб слідчий під час про ведення допиту використовує систему доказів самого факту пе редачі предмета хабара, фактів проведення службових дій, обу мовлених хабарем тощо. У ході допиту виникає необхідність у застосуванні тактичного прийому у вигляді максимальної дета лізації показань про обставини, що пов’язані із установленими слідством фактами. Обвинувачених, що заперечують свою про вину, вдається також викрити завдяки пред’явленню ретельно перевірених доказів, що спростовують їхні неправдиві доводи.

Уході допиту хабародавця часто виявляються суперечності

вйого показаннях, які він дає з метою пом’якшити свою відпо

418

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

відальність або уникнути її. В сприятливих ситуаціях хабаро давець, бажаючи досягти зазначеної мети, може давати правдиві показання, що сприяє викриттю хабарника.

Допит посередника дає можливість з’ясувати: хто та при яких обставинах залучав його до злочину як посередника; чи не був він сам ініціатором даної події; яка винагорода була йому запропонована і що фактично одержав; коли він зустрічався з особою, що одержала хабар, і хабародавцем, при яких обстави нах; хто про них може дати показання.

Допит свідків. Коло осіб, які можуть бути свідками у справі про хабарництво, в більшості випадків залежить від матеріалів, що слугували підставою для порушення кримінальної справи. В якості свідків допитуються особи: в яких вимагався хабар, очевидці давання хабара; які брали участь в затриманні хабар ника з хабарем; знайомі з службовою діяльністю службової осо би, що підозрюється в хабарництві; які можуть охарактеризу вати особу і поведінку хабарника. Ця група свідків може дати корисні відомості про взаємовідносини співучасників хабарниц тва і висвітлити обставини передачі хабара. Після одержання показань може бути організована перевірка показань свідка очевидця на місці, де передавався хабар.

§4. Особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем

Зловживання владою або службовим становищем завжди пов’язано з використанням винним свого службового станови ща всупереч інтересам служби. При цьому службова особа із корисливої чи іншої особистої зацікавленості спричиняє шко ду державним чи громадським інтересам або охоронюваним правам громадян. Злочини, що розглядаються, різноманітні за формою і змістом. У практиці найчастіше зустрічаються: обман контролюючих органів, порушення фінансової дисципліни, не належне зберігання державної власності, порушення правил торгівлі тощо. Зловживання в більшості випадків учиняється одним із таких способів:

419

А.П. Шеремет «Криміналістика»

вчинення дій у межах своїх службових повноважень, але таких, що не викликаються службовою необхідністю (на приклад, видання наказу щодо позбавлення премії тощо);

вчинення дій, які перевищують права службової особи (бу дівництво особистої дачі за рахунок коштів підприємства);

бездіяльність.

Більшість кримінальних справ про зловживання владою або службовим становищем порушуються за матеріалами конт рольно ревізійних органів і відомчих перевірок. Розслідування справи, як правило, починається з допиту підозрюваної службо вої особи. Однак у більшості випадків зловживання не знаходить прямого відображення в документах, що надійшли. Тому перш ніж порушити кримінальну справу і почати її розслідування, необхідно проаналізувати матеріал, що надійшов, ознайомитися

зроботою організації, де допущено зловживання, вивчити інструкції, положення, що регламентують її діяльність, права й обов’язки службової особи, її повноваження у тих межах, про порушення яких згадувалося в повідомленні, що надійшло.

До початкових слідчих дій відносяться: виїмка й огляд до кументів, огляд місця події, допит свідків і підозрюваних, а іноді й обшук у службової особи за місцем її мешкання чи роботи.

Увипадках, коли для вивчення обставин зловживань не обхідні спеціальні знання, призначаються експертизи: технічна –

зметою визначення причин аварії, придатності обладнання для експлуатації тощо; товарознавча – для визначення якості, сор тності, правильності зберігання і транспортування промислових і продовольчих товарів; судово бухгалтерська, судово економі чна – для встановлення правильності використання фондів підприємства тощо.

Ефективним засобом викривання зловживань владою чи службовим становищем є показання свідків. У залежності від змісту інформації, яку вони дають у ході допиту, їх можна роз ділити на декілька груп.

До першої групи відносяться особи, які повідомляють про про типравні дії службової особи і спричинених наслідках (члени інвен таризаційних комісій, ревізори, представники адміністрацій тощо).

420

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

У другу групу входять свідки, які добре знають про роботу обвинуваченого. Це перш за все працівники бухгалтерії, еконо місти, які можуть пояснити, які порушення фінансової дисцип ліни допускались, обгрунтувати спричинену матеріальну шко ду, розповісти про злочинні дії службової особи тощо.

Третя група свідків – це особи, які знають про конкретні обставини зловживань службової особи (працівники, які вико нували його незаконні розпорядження, що потерпіли від його неправомірних дій).

Четверту групу становлять службові особи вищестоящих організацій, керівники підприємств, де працював обвинуваче ний. Ці свідки можуть пояснити, коли їм стало відомо про зло вживання і які з їхнього боку вживалися заходи щодо недопу щення шкідливих наслідків, дати характеристику повединці службової особи на службі.

Відомі випадкі обмови свідками підозрюваних, обумовленої особистими корисливими інтересами. Тому в кожному випад ку необхідно намагатися вияснити, де відображені ті чи інші факти, які свідчать про дії службової особи проти інтересів служби, порушення прав громадян тощо.

§5. Особливості розслідування службової недбалості

Недбалість – діяння не умисне. Цим в основному воно відрізняється від інших службових злочинів. Спосіб скоєння даного злочину виражається в бездіяльності службової особи на службі або неналежному виконанні службових обов’язків, у злочинно недбалому відношенні до зберігання майна, що вик ликало його псування чи розкрадання. Найбільш розповсюд женим видом шкоди, спричиненої недбалістю, є недостача гро шових коштів або товарно матеріальних цінностей тощо.

Під час розслідування недбалості, крім загальних обставин роз слідування службових злочинів, необхідно додатково встановити:

чи належать до службових обов’язків дії, невиконання яких призвело до службової недбалості;

421

А.П. Шеремет «Криміналістика»

у чому виражається факт службової недбалості;

підстави та обставини призначення на цю посаду даної особи;

чи могла службова особа передбачити настання певних наслідків у результаті невиконання або неналежного ви конання своїх службових обов’язків;

освіту, кваліфікацію і професійний досвід обвинуваченого;

кому конкретно заподіяний істотний збиток;

види майна і характер заподіяних збитків;

умови зберігання сировини і готової продукції, товарів;

норми природного убутку сировини і готової продукції;

у чому виражається істотна шкода, заподіяна недбалістю;

чи мав можливість обвинувачений вжити необхідних за ходів щодо усунення шкоди.

Кримінальна справа за фактом недбалості порушується най частіше на підставі матеріалів ревізії, повідомлень про виявле ну недостачу товарно матеріальних цінностей, публікацій в за собах масової інформації про шкідливі наслідки недбалості.

Недбалість характеризується такими ознаками, як недбале ведення обліку, приймання та відпускання товарно матеріаль них цінностей без зважування, допуск до матеріальних цінно стей сторонніх осіб, недотримання умов зберігання і транспор тування вантажів, невиконання правил будівельних робіт тощо.

У ході розслідування злочинів висуваються версії щодо розміру і характеру збитків, причин, що призвели до таких наслідків, ролі окремих службових осіб у вчиненні злочину. Перевіряються також версії про те, чи не була використана си туація, що виникла внаслідок допущеної службової недбалості, для вчинення іншого злочину або його приховування.

На початковому етапі розслідування проводиться огляд місця події, а також огляд документів, зразків продукції, сиро вини, матеріалів, освідування потерпілих. Подальший хід розс лідування повинен бути спрямований на вияснення кола фун кціональних обов’язків службової особи, встановлення змісту допущеного порушення. Для цього слідчий допитує свідків, підозрюваного, вивчає правила, інструкції та інші нормативні

422

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

документи. Якщо службова особа пояснює допущену нею нед балість відсутністю досвіду або посилається на службову не обхідність чи необережність поведінки самих потерпілих, необ хідно уточнити і ретельно перевірити її повідомлення на допиті вищестоящих службових осіб та інших свідків, ознайомитися з особливостями роботи організації, де допущена недбалість, одержати консультації в спеціалістів, призначити з урахуван ням характеру наслідків недбалості проведення судових експер тиз (технічної, медичної, ветеринарної, бухгалтерської тощо).

Контрольні запитання

1.На які види поділяються службові злочини?

2.У чому сутність загальної методики розслідування зло чинів у сфері службової діяльності?

3.Які обставини підлягають встановленню під час розсліду вання службових злочинів?

4.Які особливості криміналістичної характеристики служ бових злочинів?

5.Які типові матеріальні сліди залишаються під час скоєн ня службових злочинів?

6.Які типові обставини сприяють скоєнню службових злочинів?

7.У чому полягає криміналістична характеристика хабар ництва?

8.Які типові ситуації виникають під час розслідування ха барництва?

9.Які обставини підлягають встановленню під час розсліду вання хабарництва?

10.Які особливості тактики проведення окремих слідчих дій під час розслідування хабарництва?

11.Які особливості розслідування зловживання владою або службовим становищем?

12.У чому полягають особливості розслідування службової недбалості?

423

А.П. Шеремет «Криміналістика»

Теми рефератів і курсових робіт

1.Актуальність та особливості боротьби зі злочинами у сфері службової діяльності (службові злочини).

2.Криміналістична характеристика злочинів у сфері служ бової діяльності.

3.Особливості розслідування хабарництва, зловживання владою або службовим становищем, а також службової недбалості.

Література

1.Кримінальний кодекс України. – К., 2001. – С. 242–248.

2.Криминалистика. Учебник / Под ред. И.Ф. Пантелеева и Н.А. Селиванова.– М., 1984. – С. 472–486.

3.Советская криминалистика. Методика расследования от дельных видов преступлений / Под ред. В.К. Лисиченко. – К., 1988. – С. 265–299.

4.Криміналістика. Підручник / За ред. В.Ю. Шепітька. – К., 2001. – С. 504–525.

424

Тема 31.

Розслідування злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху

Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху

Початковий етап розслідування

Особливості тактики проведення окремих слідчих дій

425

А.П. Шеремет «Криміналістика»

§1. Криміналістична характеристика злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху

Важливою особливістю криміналістичної характеристики злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху є те, що вони можуть бути вчинені лише з необережності.

Дорожньо транспортна подія – це злочинне порушення пра вил безпеки руху і експлуатації автотранспорту, трамваїв, тролей бусів, тракторів, самохідних машин та інших механічних транс портних засобів, внаслідок якого завдані легкі, середньої тяжкості, тяжкі тілесні ушкодження чи наступила смерть потерпілого.

Кримінальний кодкс України передбачає такі види злочин них порушень правил безпеки дорожнього руху:

порушення правил безпеки дорожнього руху або експлу атації транспорту особами, які керують транспортними засобами (ст. 286);

випуск в експлуатацію технічно несправних транспорт них засобів або інше порушення їх експлуатації (ст. 287);

порушення правил, норм і стандартів, що стосуються за безпечення дорожнього руху (ст. 288);

порушення чинних на транспорті правил (ст. 291).

Найбільш поширеними дорожньо транспортними подіями є:

1)наїзд транспортного засобу на перешкоду, пішохода, ве лосипедиста, гужовий транспорт тощо;

2)зіткнення транспортних засобів під час зустрічного чи попутного руху;

3)перекидання транспортного засобу на повороті чи під час руху з великою швидкістю;

4)падіння пасажира з транспортного засобу з тяжкими на слідками для його здоров’я;

5)інші дорожньо транспортні події, що скоюються внаслідок грубого порушення правил руху чи експлуатації транс

портних засобів самими постраждалими.

До елементів крміналістичної характеристики відносяться: спосіб вчинення дорожньо транспортної події; інформація про типові сліди події; особа злочинця; особа потерпілого.

426

Розділ IV. Методика розслідування окремих видів злочинів

Причини й умови, що впливають на виникнення дорожньо транспортних подій, можна умовно поділити на чотири групи:

1.Порушення певними особами правил руху та експлуатації транспорту: водіями – правил руху та експлуатації транспорту (перевищення швидкості, неправильні прийоми керування, пере везення пасажирів у необладнаних для цього вантажних автомо білях тощо); пішоходами, велосипедистами, водіями гужового транспорту – правил руху, пасажирами – правил користування транспортом (перехід вулиці поблизу транспорту тощо); праців никами автогосподарств (механіками, диспетчерами, завідувачами гаражів тощо) – правил експлуатації транспорту.

2.Несправності транспортних засобів: що виникли під час руху раптово; заводські чи конструкторські дефекти (невдоско налена гальмівна система).

3.Несприятливі дорожні умови та неякісне утримання доріг: пошкодження дорожнього покриву; порушення правил ремонтних робіт на дорозі чи вулиці (відсутність світлових знаків уночі тощо); недостатнє освітлення вулиці; не відповідність параметрів дороги діючим стандартам.

4.Випадкові причини.

Правильне визначення характеру дорожньої обстановки, в якій діяв водій, має велике значення під час дослідження пи тання про провину особи в порушенні правил безпеки руху.

Для дорожньо транспортних пригод характерна наявність слідів, які є джерелом відомостей про характер і механізм події,

їїучасників, причини і умови, що сприяли виникненню події:

на дорожній ділянці – сліди вільного котіння і гальмуван ня коліс, ковзання і заносу, крові, волочіння потерпілих, осколки скла фар, підфарників, лобового скла, дзеркал, залишки фарби, бруду, тканин людського організму, речі потерпілого, відламані деталі велосипедів, інших трансор тних засобів;

на предметах дорожньої обстановки – вид зовнішніх де талей транспорту (подряпини, нашарування тощо), сліди витікання води і пально мастильних матеріалів;

427

А.П. Шеремет «Криміналістика»

у потерпілих (крім тілесних ушкоджень) – відбитки ма люнка протектора чи інших частин транспорту на одязі, сліди мастильної речовини, фарби, частинок скла і мета лу, пошкодження тканини тощо;

на транспортних засобах – сліди удару в перепону, ков зання чи тиснення, розриви чи ламання окремих деталей, сліди крові, волокна тканини, волосся, відбитки структу ри тканини одягу, відбитки пальців рук, несправності систем, що безпосередньо впливали на безпеку руху.

Важливо своєчасно виявити і зафіксувати всі сліди, що ма ють відношення до події, яка розслідується.

В ході розслідування дорожньо транспортних подій можуть виникати такі слідчі ситуації: водій і транспорт знаходяться на місці події; транспорт залишився на місці події, а водій зник; водій сховався разом з транспортом.

Увипадку, коли водій і транспорт знаходяться на місці події, основна увага під час розслідування спрямовується на дослідження обстановки та слідів на місці події, вияснення об ставин порушення правил безпеки руху, експлуатації транс порту, механізму події.

Увипадку, якщо транспорт залишився на місці події, а водій зник, досліджуються не лише обставини виникнення події і сліди, а й причини зникнення водія, вживаються заходи щодо його розшуку та затриманню (це також може бути особа, що скоїла угон транспорту).

Уразі, якщо водій скривається разом з транспортом, зусил ля слідчого повинні бути спрямовані на встановлення факту дорожньо транспортної події, обставин її виникнення, розшук водія і транспорту, а також можливих очевидців події.

Під час розслідування порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту необхідно вияснити певне коло обста вин, що підлягають доказуванню і характеризують подію зло чину, провину та особу обвинуваченого, характер і розмір спри чиненої шкоди; коли, де, ким, яким чином, при яких обставинах

іякі саме правила безпеки руху чи експлуатації транспорту

428