Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ): Затверджений наказом Голови Служби безпеки України від 1 березня 2001 р. № 52.

Положення про державний експортний контроль в Україні: Затверджене Указом Президента України від 13 лютого 1998 р. № 117/98.

ДО ТЕМИ 16

Андрушко П.П. Коментар до статті 357 КК України // ЮВУ. – 2001. – 10 – 16 листопада.

Андрушко П. Коментар до статті 358 Кримінального кодексу України // Нотаріат для Вас. – 2002. – № 3. – С. 10 – 15.

Андрушко П.П. Документи як предмет злочинів, склади яких передбачені статтями 357, 358 та 366 КК України // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П. Андрушко, П. С. Берзін. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 4-76.

Давидович І., Кривобок Ю. Окремі питання кваліфікації посягань на працівників правоохоронних органів у зв’язку з виконанням ними службових обов’язків // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 9. – С. 59-70.

Давидович І. Особливості конструкції об’єктивної сторони злочину посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця // Вісник прокуратури. – 2007.

– № 2. – С. 74-78.

Давидович І. Проблеми визначення змісту вини у злочинних посяганнях на представників влади і громадськості, які охороняють правопорядок // Юридична Україна. – 2007. – № 6. – С. 97-102.

Давидович І. Кримінальна відповідальність за посягання на життя працівника правоохоронного органу // Кримінальний кодекс України 2001 року: проблеми застосування і перспективи удосконалення: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції 1315 квітня 2007 р. Частина 2. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2007. – С. 42-46.

Нагнойный Я.П., Яценко С.С. Практика расследования преступных посягательств на работников милиции и народных дружинников: Методическое пособие для прокуроров и следователей. – К.: Прокуратура Украинской ССР, 1966. – 50 с.

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

Нагнойный Я.П., Яценко С.С. Расследование преступных посягательств на жизнь, здоровье и достоинство работников милиции и народных дружинников // Расследование преступлений против личности, порядка управления, общественного порядка и общественной безопасности: Учебно-практическое пособие. – К.: НИ и РИО КВШ МВД СССР, 1975. – С. 92 – 120.

Осадчий В.І. Проблеми кримінально-правового захисту правоохоронної діяльності. – К.: Правник – НАВСУ, 1999. – 239 с.

Тарарухін С., Яценко С. Значення суб’єктивної сторони посягання на життя охоронців громадського порядку // РП. – 1965. – № 5.

– С.78 – 81.

Яценко С.С. Законодавство про охорону життя працівників міліції і народних дружинників // Проблеми правознавства. – 1966. – Вип. 5. – С.115 – 123.

Яценко С. Кримінальна відповідальність за посягання на життя, здоров’я і гідність працівників міліції і дружинників // РП. – 1964.

– № 6. – С.80 – 82.

Яценко С.С. Питання відповідальності за злочинні посягання на охоронців громадського порядку // Проблеми правознавства. – 1965.

– Вип. 2. – С.103 – 108.

Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів: Закон України від 23 грудня 1993 р.

Про міліцію: Закон України від 20 грудня 1990 р.

Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону: Закон України від 22 червня 2000 р.

Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України: Закон України від 7 березня 2002 р.

Про державну прикордонну службу України: Закон України від 3 квітня 2003 р.

Про об’єднання громадян: Закон України від 16 червня 1992 р. Про телекомунікацію: Закон України від 18 листопада 2003 р. Про інформацію: Закон України від 2 жовтня 1992 р.

Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні / Відп. ред. С.П. Павлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – С. 6 – 20.

Земельний кодекс України // (див. літературу до теми 9). Кодекс торговельного мореплавства України.

Правила охорони ліній зв’язку: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 1996 р. № 135.

Правила користування телеграфним зв’язком: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 1997 р. № 208.

Кримінальне право України. Практикум

Правила користування проводовим мовленням: Затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 22 травня 1997 р. № 484.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВСУ від 26 червня 1992 р. № 8.

ДО ТЕМИ 17

Азаров Д.С. Злочини у сфері комп’ютерної інформації (кримі- нально-правове дослідження): Монографія. – К.: Атіка, 2007. – 304 с.

Азаров Д.С. Теоретичні основи розроблення законопроекту, спрямованого на реформування норм про відповідальність за «комп’ютерні» злочини // Наука і правоохорона. 2008. – № 1. – С. 63-69.

Андрушко П.П. Коментар до статей 361 – 363 КК України // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: Науково-технічний збірник. Вип. 4. – К.: Націон. техн. ун-т України «КПІ», МОН України, Департамент спец. телекомунікаційних систем та захисту інформації СБУ, 2002. – С. 23 – 29.

Біленчук П. Д., Романюк Б.В., Цимбалюк В.С. та ін. Комп’ютерна злочинність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 240 с.

Вехов В.Б. Компьютерные преступления. – М., 1996. – С. 6 – 27, 49 – 104.

Дрьомов С. Форми та способи протиправного заволодіння комп’ютерною інформацією за Кримінальним кодексом України // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – №2. – С. 42-46.

Карчевський М.В. Кримінальна відповідальність за незаконне втручання в роботу електронно-обчислювальних машин, систем та комп’ютерних мереж: Монографія/ Луганська Академія внутрішніх справ ім 10-річчя незалежності України. – Луганськ: ЛАВС. – 2002.

– 144 с.

Лащук Є. Інформація з обмеженим доступом як предмет злочину // ПУ. – 2001. – № 3. – С. 75 – 78.

Лісовий В. «Комп’ютерні» злочини: питання кваліфікації // ПУ.

– 2002. – № 2. – С. 86 – 88.

Музика А.А., Азаров Д.С. Законодавство України про відповідальність за «комп’ютерні» злочини: науково-практичний коментар і шляхи вдосконалення. – К.: Вид. Паливода А.В., 2005. – 120 с.

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

Про захист інформації в автоматизованих системах: Закон України від 5 липня 1994 р.

ДО ТЕМИ 18

Андрушко П. Коментар до статті 358 Кримінального кодексу України // Нотаріат для Вас. – 2002. – № 3. – С. 10 – 15.

Андрушко П.П., Стрижевська А.А. Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика. Навчальний посібник. – К.: «Юрисконсульт», 2006. – 342 с.

Андрушко П.П. Перевищення влади або службових повноважень: поняття, проблеми кваліфікації (науковий коментар до Ухвали колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України) // Кримінальне право України. – 2006. – № 2. – С. 68-77.

Андрушко П.П. Документи як предмет злочинів, склади яких передбачені статтями 357, 358 та 366 КК України // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П. Андрушко, П. С. Берзін. – К.: Правова єдність, 2009. – С. 4-76.

Бантишев О.Ф. Злочини у сфері службової діяльності (питання кваліфікації): Навч. посібник. – К.: МАУП, 2002. – 128 с.

Бойцов А.И. Преступления против собственности. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 775 с.

Волженкин Б.В. Служебные преступления: Комментарий законодательства и судебной практики. – СПб.: Издательство Р. Асланова «Юридический центр Пресс», 2005. – 560 с.

Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва: Навч. посібник. / За ред. М.І. Хавронюка. – К.: Атіка, 2001. – С. 328 – 426.

Дудоров О.О. Ухилення від сплати податків: кримінально-правові аспекти: Монографія. – К.: Істина, 2006. – 402-461.

Жук В.Г. Деякі проблемні питання застосування судами законодавства про відповідальність за посадові злочини // ВВСУ. – 2000. – № 5. – С. 46 – 50.

Задоя К.П. Об’єкт перевищення влади або службових повноважень (ст. 365 КК) як злочину у сфері службової діяльності // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – 2008. – Випуск 39. – С. 537-543.

Задоя К.П. Кримінально-правова характеристика змісту діяння в основному складі перевищення влади або службових повноважень

Кримінальне право України. Практикум

(ч. 1 ст. 365 КК України) // Часопис Київського університету права.

– 2008. – № 2. – С. 96-108.

Задоя К. Судова практика у справах про перевищення влади або службових повноважень: окремі проблеми та зауваження щодо її вдосконалення // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 10.

– С. 133-136.

Задоя К.П. Кримінально-правова кваліфікація катування, вчинного службовою особою // Актуальні питання державотворення в Україні. Збірник наукових праць міжнародної науково-практичної конференції (24-25 квітня 2008 року). – К.: Обрій, 2008. – Ч. 4. – 2007. – С. 23-24.

Зейкан І. Поняття посадової особи в кримінальному законодавстві: порівняльний аналіз // ПУ. – 2002. – № 3. – С. 118 – 120.

Застосування судами законодавства про кримінальну відповідальність за окремі посадові злочини // ВВСУ. – 1997. – № 1. – С. 30 – 35.

Клименко В.А., Мельник Н.И., Хавронюк Н.И. Уголовная ответственность за должностные преступления. – К.: Блиц-Информ, 1996.

– С. 3 – 162.

Коржанський М.Й. Кваліфікація злочинів: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – С. 545 – 593.

Маляренко В. Деякі питання перевищення влади або посадових повноважень: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 1996. – № 6. – С. 64 – 68.

Мельник М.І. Хабарництво: загальна характеристика, проблеми кваліфікації, удосконалення законодавства. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – 256 с.

Мельник М., Хавронюк М. Розмежування складів злочинів «зловживання владою або посадовим становищем» та «перевищення влади або посадових повноважень» // ПУ. – 1997. – № 2. – С. 31 – 33.

Мельник М.І., Редька А.І., Хавронюк М.І. Науково-практичний коментар Закону України «Про боротьбу з корупцією» / За ред. М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2003. – 320 с.

Ответственность за должностные преступления в зарубежных странах. – М.: Юрид. лит., 1994. – 77 с.

Про стан законодавства щодо боротьби з корупцією і організованою злочинністю та пропоновані зміни і доповнення до нього // Питання боротьби зі злочинністю: Збірник наукових праць. – Вип. 1. – Харків: Право, 1997. – С. 69 – 86.

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

Светлов А.Я. Ответственность за должностные преступления. – К.: Наукова думка, 1978. – 252 с.

Тихенко С.І., Матишевський П. С. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). – Вип. 2. – К.: Вид-во Київського університету, 1966. – С. 37 – 94.

Тростюк З., Соколов А. Істотна шкода як ознака складу службової недбалості // Вісник прокуратури. – 2009. – № 1. – С. 77-82.

Про державну службу: Закон України від 16 грудня 1993 р.

Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності посадових осіб: Закон України від 11 липня 1995 р.

Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень: Постанова ПВСУ від 26 грудня 2003 р. № 15.

Про судову практику в справах про хабарництво: Постанова ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 5.

ДО ТЕМИ 19

Берзін П. С. Кримінальна відповідальність за постановлення завідомо неправосудних постанови і ухвали у цивільних та кримінальних справах // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2003. – № 7. – С. 19 – 25.

Василенко В.І. Радянське кримінальне право (Частина Особлива). – Вип. 3. – К.: Вид-во Київського університету, 1967. – 52 с.

Кваша О.О. Поняття злочинів проти правосуддя // Правова держава. Щорічник наукових праць. – Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005 – С. 376-382.

Кваша О.О. Проблеми кримінальної відповідальності за втручання в діяльність судових органів // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – 2005. – № 10. – С. 228-236.

Клименко В. Забезпечення безпеки засуджених, які брали або беруть участь у кримінальному судочинстві // ЮВУ. – 2000. – 26 жовтня – 1 листопада.

Маляренко В. Окремі питання відповідальності свідків за дачу завідомо неправдивих показань: Коментар судової практики з кримінальних справ // Бюлетень законодавства і юридичної практики. – 1996. – № 6. – С.68 – 72.

Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – С. 118 – 124; 130 – 131; 168 – 172; 182; 187 – 188; 209 – 219.

Кримінальне право України. Практикум

Тростюк З.А. Про окремі суперечності між статтями Кримінального кодексу України та кримінально-виконавчого законодавства України (у контексті тлумачення статей 390-393 КК) // Кримінальне право України. – 2006. – № 8. – С. 12-20.

Трубников В.М. Научно-практический комментарий к Закону Украины «Об административном надзоре за лицами, освобожденными из мест лишения свободы». – Харьков: Рубикон, 1998. – 112 с.

Про попереднє ув’язнення: Закон України від 30 червня 1993 р. Кримінально-процесуальний кодекс України (статті ст. 141, 20,

43, 431, 521, 522, 523, 524, 525, 691, 70, 106, 135, 136, 148, 155, 156). Про виконавче провадження: Закон України від 21 квітня 1999 р. Порядок накладення арешту на цінні папери: Затверджений по-

становою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 1999 р. № 1744. Порядок обліку, зберігання, оцінки вилученого митними органами майна, щодо якого винесене рішення суду про конфіскацію, пе-

редачі його органам державної виконавчої служби і розпорядження ним: Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2001 р. № 1724.

Правила тримання осіб, узятих під варту і засуджених у слідчих ізоляторах Державного департаменту України з питань виконання покарань; Правила поведінки в слідчих ізоляторах осіб, узятих під варту і засуджених: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 20 вересня 2000 р. № 192.

Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань: Затверджені наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань від 25 грудня 2003 р. № 275.

Інструкція про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 4 листопада 2003 р. № 1303 / 2031.

Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі: Закон України від 1 грудня 1994 р.

Про судову практику в справах про злочини, пов’язані з порушеннями режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі: Постанова ПВСУ від 26 березня 1993 р. № 2.

Про застосування законодавства, що забезпечує незалежність суддів: Постанова ПВСУ від 12 квітня 1996 р. № 4.

Про застосування законодавства, що передбачає державний захист суддів, працівників суду і правоохоронних органів та осіб, які

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

беруть участь у судочинстві: Постанова ПВСУ від 18 червня 1999 р. № 10.

Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров’я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів: Постанова ПВСУ від 26 червня 1992 р. № 8.

Про практику застосування судами України законодавства у справах про порушення правил адміністративного нагляду: Постанова ПВСУ від 26 березня 1986 р. № 3.

Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства: Постанова ПВСУ від 25 квітня 2003 р. № 4.

Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову: Постанова ПВСУ від 22 грудня 2006 р. № 9.

ДО ТЕМИ 20

Бодаєвський В. Покарання за корисливі посягання військовослужбовців на військове майно (ст. 410 КК України) // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 3. – С. 128-132.

Карпенко М. Кримінальна відповідальність за нестатутні взаємовідносини // ПУ. – 2002. – № 3. – С. 147 – 150.

Леонов Б. Аналіз практики застосування законодавства про відповідальність за бездіяльність військової влади // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – №3. – С. 113-116.

Майоров І. Питання гармонізації кримінального законодавства України з правом збройних конфліктів // ПУ. – 1999. – № 2. – С. 79

– 80.

Сенько М.М. Деякі проблеми визначення елементів складу злочину «Самовільне залишення військової частини або місця служби» // Актуальні питання реформування правової системи в Україні: Збірник наукових статей за матеріалами ІІ міжвузівської науковопрактичної конференції 25-26 травня 2005 року. – Луцьк: ВДУ ім. Лесі Українки, 2005. – Частина 2. – С. 388-394.

Сенько М.М. Застосування покарання за самовільне залишення військової частини або місця служби // Проблеми вдосконалення практики застосування кримінально-правових засобів протидії злочинності органами внутрішніх справ: Матеріали міжнародної

Кримінальне право України. Практикум

науково-практичної конференції 30 вересня 2004 року. – Львів: ЛЮІ МВС України, 2005. – С. 9-12.

Сенько М.М. Кримінальна відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби за законодавством деяких зарубіжних держав // Науковий вісник Львівського юридичного інституту. Серія юридична: Зб. наук. пр. – Львів: ЛЮІ МВС України.

– Вип. 3. – 2005. – С. 13-23.

Сенько М.М. «Воєнний стан» та «бойова обстановка» як ознаки об’єктивної сторони військових злочинів // Кримінальне право України. – 2006. – № 2. – С. 50-56.

Хавронюк М.І., Дячук С.І., Мельник М.І. Військові злочини: Коментар законодавства // Відп. ред. М.Д. Дрига, В.І. Кравченко. – К.: А.С.К., 2002. – 272 с.

Про військовий обов’язок і військову службу: Закон України ві редакції від 4 квітня 2006 р.

Про правовий режим воєнного стану: Закон України від 6 квітня 2000 р.

Про Збройні Сили України: Закон України в редакції від 5 жовтня 2000 р.

Про оборону України: Закон України в редакції від 5 жовтня 2000 р. Дисциплінарний статут Збройних Сил України: Затверджений

Законом України від 24 березня 1999 р.

Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України: Затверджений Законом України від 22 лютого 2006 р.

Статут гарнізонної та вартової служби Збройних Сил України: Затверджений Законом України від 24 березня 1999 р.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України: Затверджений Законом України від 24 березня 1999 р.

Положення про проведення технічного огляду транспортних засобів Збройних Сил України: Затверджене наказом Міністерства оборони України від 21 вересня 2005 р. № 560.

ДО ТЕМИ 21

Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за кодексами деяких європейських та азійських держав: порівняльне дослідження // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 3. – С. 118-121.

Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за міжнародним кримінальним правом // Матеріали Міжнародної наукової кон-

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

ференції «Проблеми імплементації міжнародних норм кримінальноправового напрямку в національні законодавства. Перші юридичні читання» 17 лютого 2006 р. м. Одеса. – Одеса: Астропринт, 2006. – С. 41-42.

Куцевич М. Питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид // Міжнародна наукова конференція «Актуальні проблеми прав людини, правової системи та держави» 5- 7 травня 2005 р. м. Львів. Тези доповідей. – Львів: Львівський національний університет, 2005. – С. 151-153.

Куцевич М. Екоцид як злочин проти безпеки людства за кодексами деяких європейських та азійських держав // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 2. – С. 127-130.

Куцевич М. Порівняльний аналіз екоциду за нормами міжнародного кримінального права та Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 9. – С. 125-128.

Куцевич М.П. Питання строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за екоцид // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. – 2005.

– № 65-66. – С.60-61.

Куцевич М. Розмежування екоциду із злочинами проти екологічної безпеки, передбаченими розділом VIII особливої частини Кримінального кодексу України // Підприємництво, господарство і право.

– 2008. – № 9. – С. 124-127.

Куцевич М.П. Характеристика об’єктивної сторони складу злочину «екоцид» (ст. 441 КК України) // Альманах кримінального права: збірник статей. Вип. 1 / Відповід. ред. П.П. Андрушко, П. С. Берзін.

– К.: Правова єдність, 2009. – С. 249-274.

Навроцький В.О. Принцип «подвійної кримінальності» і його застосування у справах транскордонних злочинів // Наукові записки Харківського економіко-правового університету. – 2004. – № 1. – С.101-109.

Попович В. Питання імплементації норм міжнародного гуманітарного права в чинне кримінальне законодавство України // Держава і право / Інститут держави і права НАН України імені В.М. Корецького. Вип. 17 – 2002. – С. 382 – 386.

Попович В. Кримінальна відповідальність за злочини проти людяності // Проблеми державотворення в Україні. Матеріали Х регіональної науково-практичної конференції (5-6 лютого 2004 р.). – Львів, 2004. – С. 507 – 509.

Кримінальне право України. Практикум

Попович В. Воєнні злочини як різновид серйозних порушень норм міжнародного гуманітарного права та кримінальна відповідальність за них // Підприємництво, господарство і право. – 2009. – № 2. – С. 130-134.

Репешко П. І. Практичні проблеми боротьби з найманством // Збірник наукових праць Харківського центру по вивченню організованої злочинності спільно з Американським Університетом у Вашингтоні. – 2004. – Вип. 8. – С. 278-311.

Яценко С.С. Міжнародні злочини // Юридична енциклопедія. – Т. 3: К-М. – К.: «Укр. енциклопедія», 2001. –С. 694-696.

Яценко С.С. Злочини міжнародного характеру // Юридична енциклопедія. – Т. 2: Д-Й. – К.: «Укр. енциклопедія», 1999. – С. 615-616.

Яценко С.С. Злочини проти миру і людства // Там само. – С. 619

– 620.

Яценко С.С. Конвенції про боротьбу зі злочинністю // Юридична енциклопедія. Т. 3.: К. – М. – К.: «Укр. енциклопедія», 2001. – С. 204 – 205.

Яценко С.С. Геноцид // Юридична енциклопедія. Т. 1: А – Г.- К.: «Укр. енциклопедія», 1998. – С. 573 – 574.

Яценко С.С. Планування, підготовка, розв’язування та ведення агресивної війни // Юридична енциклопедія. Т. 4: Н – П. – К.: «Укр. енциклопедія», 2003. – С. 567 – 568.

Яценко С.С. Порушення законів та звичаїв війни // Там само. – С. 674 – 675.

Яценко С.С. Караність тероризму за кримінальними кодексами деяких європейських та азіатських держав // Проблеми пенітенціарної теорії та практики. – 2005. – № 10. – С. 129-150.

Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні: Закон України від 8 липня 1999 р.

ДО ТЕМИ 22

Берзін П. С. Поняття «значний розмір» та «великий розмір» у злочинах у сфері економічної діяльності за Кримінальним кодексом Азербайджанської Республіки // Механізми реалізації прав і свобод людини у вітчизняному законодавстві: Збірник матеріалів круглого столу / За редакцією кандидата юридичних наук, завідувача кафедри Л.А. Остапенко. – Чернігів: КП «Видавництво «Чернігівські обереги»«, 2007. – С. 12-14.

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

Берзін П. С., Дудоров О.О., Яценко С.С. Довгоочікуване досягнення вітчизняної кримінально-правової компаративістики // Кримінальне право України. – 2006. – № 5. – С. 54-67.

Ветров Н.И. Уголовное право. Особенная часть: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2000. – 527 с.

Жалинский А.Э. Современное немецкое уголовное право. – М.: ТК Велби, Изд-во Проспект, 2006. – С. 347-544.

Каменський Д. Ухилення від оподаткування нелегальних доходів як злочин за федеральним законодавством США // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 1. – С. 131-134.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв. ред. В.И. Радченко. – М.: Спарк, 2000. – 862 с.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации с постатейными материалами и судебной практикой / Под общей ред. С.И. Никулина. – М.: Изд-во «Менеджер» совместно с изд-вом «Юрайт», 2001. – 1184 с.

Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации. Изд. 3-е, изм. и доп. / Под общей ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – М., Изд. группа НОРМА-ИНФРА М. – 2000. – 896 с.

Крылова Н.Е. Основные черты нового Уголовного кодекса Франции. – М.: Спарк, 1996. – С. 4 – 19; 80 – 120.

Крылова Н.Е. Новый Уголовный кодекс Франции: Особенная часть // Вестник Московского университета. Серия 11. Право. – 1995.

– № 2. – С. 69 – 75.

Кузнецова Н., Вельцель Л. Уголовное право ФРГ. – М.: Изд. Моск. ун-та, 1980. – С. 139 – 170.

Курс уголовного права. Особенная часть. Том 3. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н.Борзенкова, В.С.Комиссарова. – М.: ИКД «Зерцало

– М», 2002. – 468 с.

Курс уголовного права. Особенная часть. Том 4. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. – М.: ИКД «Зерцало – М.», 2002. – 672 с.

Курс уголовного права. Особенная часть. Том 5. Учебник для вузов / Под ред. Г.Н. Борзенкова, В.С. Комиссарова. – М.: ИКД «Зерцало – М», 2002 – 512 с.

Лейленд П. Кримінальне право: Злочин, покарання, судочинство (Англійський підхід). – К.: Основи, 1996. – С. 98 – 127.

Навроцький В.О. Кримінальне законодавство зарубіжних держав: питання Особливої частини. – Львів, 1999. – 56 с.

Кримінальне право України. Практикум

Никифоров Б.С., Решетников Ф.М. Современное американское уголовное право. – М.: Наука, 1990. – С. 106 – 192, 209 – 237.

Российское уголовное право. В 2-х т. Т. 2. Особенная часть / Под ред. А.И. Рарога. – М.: Профобразование, 2001. – 872 с.

Уголовное право России. Особенная часть: Учебник / Под ред. В.Н. Кудрявцева, А.В. Наумова. – М.: Юристъ, 2003 – 496 с.

Уголовное право Республики Казахстан. Особенная часть: Учебник. – Алматы: Жеті жаргы, 2003. – 792 с.

Уголовное право России: Учебник для вузов: В 2-х т. / Под ред. А.Н. Игнатова, Ю.А. Красикова. – М.: Издательская группа НОРМАИНФРА•М, 1998. – 808 с.

Хавронюк М.І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації. Монографія. – К.: Юрисконсульт, 2006. – С.619-989.

Яценко С.С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка (сравнительно-правовой аспект). – К.: Изд-во при Киевском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1986. – С. 78 – 116.

Яценко С.С. Відповідальність за злочини проти публічного порядку за законодавством США // Вісник Київського університету. Юридичні науки. – 1984. – Вип. 25. – С. 81 – 91.

Яценко С.С. Антропологічна школа // Юридична енцклопедія. Т. 1: А – Г. – К.: «Укр. енциклопедія», 1998. – С. 124.

Яценко С.С. Уголовно-правовая охрана общественного порядка по законодательству Финляндии // Проблемы правоведения. – 1985. Вып. 46. – С. 76 – 85.

Яценко С.С. Уголовно-правовая охрана публичного порядка по общему праву Англии // Проблемы правоведения. – 1986. – Вып. 47.

– С. 107 – 114.

Соединеннные штаты Америки: Конституция и законодательные акты. – М.: Прогресс, Унивес, 1993. – С. 557 – 701 с.

Уголовный кодекс Австрии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 350 с.

Уголовный кодекс Республики Армения. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2004. – 446 с.

УголовныйкодексРеспубликиБеларусь.–Минск:Национальный центр правовой информации Республики Беларусь, 2001. – 230 с.

Уголовный кодекс Республики Болгария. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 298 с.

Глава 2. Програма курсу «Кримінальне право України. Особлива частина»

Уголовный кодекс Голландии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 253 с.

Уголовный кодекс Грузии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 409 с.

Уголовный кодекс Испании. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с. Уголовный кодекс Республики Корея. – СПб.: Юридический

центр Пресс, 2004. – 238 с.

Уголовный кодекс Республики Польша. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2001. – 234 с.

Уголовный кодекс Российской Федерации. – М.: Омега – Л, 2004.

– 168 с.

Уголовный кодекс Таиланда. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2005. – 200 с.

Уголовный кодекс Франциим. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 648 с.

Уголовный кодекс Федеративной Республики Германии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2003. – 524 с.

Уголовный кодекс Швейцарии. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2002. – 350 с.

Уголовный кодекс Швеции. – М.: МГУ, 2000. – 167 с. Уголовный кодекс Японии. – СПб.: Юридический центр Пресс,

2002. – 226 с.

Alan Reed and Peter Seago. Criminal Lаw. 2nd edition. – Sweet and Maxwell, 2002. – P. 343 – 577.

Andrzej Marek. Komentarz do Kodeksu karnego. Część ogólna. – Warszawa: Wydawnictwo Prawnicze Sp. z oo, 2000. – 420 s.

Andrzej Marek. Prawo karne. – Warszawa: Wydawnictwo C. H. BECK, 2001. – S. 393 – 690.

Kodeks karny. Część szczególna. Komentarz do K.K. T. 2 / Pod red. Andrzeja Zolla. – Krakòw: Kantor Wydawniczy ZAKAMYCZE, 1999. – 1120 s.

Kodeks karny. Część szczególna. Komentarz do K.K. T. 2 / Pod red. Andrzeja Zolla. – Krakòw: Kantor Wydawniczy ZAKAMYCZE, 1999. –

978s.

Les disposition du nouveau code pénal// Nouveau code pénal, mode

d’émploi. – Paris: «Documents», 1993. – P.193 – 393.

Michael J Allen. Texbook on Criminal Law. Fifth Edition. – Blackstone Press Limited, 1999. – P.272-465.

J.C. Smith. The Law of Theft. – London, 1989. – 265 p.

Кримінальне право України. Практикум

Code pénal. Nouveau Code pénal. Ancient Code pénal. Textes, jurisprudence, annotations. – Paris: Dalloz, 2000. – 2384 p.

Sue Titus Reid. Criminal Law. Fourth Edition. McGraw Hill, 1998.

– P. 152 – 385.

Глава 3. Методика виконання студентами завдань...

ГЛАВА 3

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ СТУДЕНТАМИ ЗАВДАНЬ

З ПРАКТИЧНИХ I СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ ТА ПРОВЕДЕННЯ ТАКИХ ЗАНЯТЬ. ПІДГОТОВКА ТА ПРОВЕДЕННЯ ЗМОДЕЛЬОВАНИХ СУДОВИХ ПРОЦЕСІВ

I. Глибокi знання кримiнального права неможливi без обов’язкового поєднання пасивного, як правило, надбання студентом певних знань на лекцiї з його активною i наполегливою пiдготовкою до практичних та семiнарських занять i викладанням свого бачення (на основi вивчення вiдповiдних законiв, практики їх застосування та лiтературних джерел) щодо вирiшення того чи iншого питання, умiння вести аргументовану полемiку, вiдстоювати свою точку зору на групових заняттях.

Практичнi заняття – це набуття студентами навичок застосування кримiнального законодавства при вирiшеннi тiєї чи iншої кримiнальної справи (задачi).

Семiнарськi заняття – це виявлення студентами знань з теорiї кримiнального права, кримiнального законодавства та судової практики. Це вид навчального заняття, коли викладач органiзує дискусiю (обговорення) з попередньо визначених питань, до яких студенти готують тези виступiв.

Кожна з цих форм занять може бути застосована окремо. Доцiльнiше поєднувати пiд час проведення заняття обидвi названi форми. При цьому на опитування студентiв з питань теорiї кримiнального права, змiсту певної норми кримiнального закону чи постанови Пленуму Верховного Суду України з конкретної категорiї кримiнальних справ слiд витрачати не бiльше 15–20 хвилин; а розв’язання двох– трьох задач пiд час проведення такого заняття — 60–70 хвилин.

Готуючи заняття, викладач заздалегiдь формує домашнє завдання до кожного заняття. Таке завдання доводиться до навчальної групи не пiзнiше як за два днi до проведення заняття. Треба назвати тему заняття; поставити два-три теоретичнi питання (або такi, що пов’язанi

Кримінальне право України. Практикум

зправовим аналiзом закону чи його частин, або тi, що випливають

зпостанов Пленуму Верховного Суду України з окремих категорiй кримiнальних справ); поставити для розв’язання три-чотири задачi; назвати лiтературнi джерела, закони та iншi нормативнi матерiали, на пiдставi яких має бути виконано домашнє завдання.

Завдання до одного заняття треба складати так, щоб студент мiг виконати його протягом не бiльше чотирьох-п’яти годин.

Студенту рекомендується починати виконувати домашнє завдання з вiдповiдi на поставленi теоретичнi питання. Для цього слiд звернутися до тих джерел, у яких мiститься вiдповiдь на такi запитання.

Якщо внаслiдок цього у студента виникло певне уявлення про змiст та практичну значимiсть поставленого запитання, стисла вiдповiдь на нього має бути викладена в письмовiй (тезиснiй) формi. В письмовiй формi має даватися i вiдповiдь щодо розв’язання вiдповiдних задач (казусів). Докладніше про особливості розв’язання окремих різновидів задач йдеться в наступній главі цього посібника.

Безпосередньо на семiнарському заняттi студенти можуть доповнювати вiдповiдi один одного, доводити своє розв’язання задачi тощо.

Для бiльш образного й оригiнального висловлювання своєї думки, пiдвищення правової культури студента дуже важливим є використання пiд час виступу окремих афоризмiв, фразеологiзмiв, порiвнянь, оригiнальних думок видатних учених, лiтераторiв, поетiв, ораторiв тощо.

Коли запитання вичерпанi, завдання розв’язане, викладач пiдводить пiдсумки диспуту, аналiзує його хiд, називає студентiв, якi показали хорошi знання, а також вирiшує питання, з яких не досягнуто єдностi думки. Вiн також оцiнює вiдповiдi кожного студента, вiдзначає найбiльш аргументованi i юридично грамотнi, звертає увагу на мовнi огрiхи, неправильне вживання юридичних термiнiв i понять, неточнi юридичнi формулювання.

Одержанi студентом оцiнки на окремих практичних та семiнарських заняттях враховуються при виставленнi пiдсумкової оцiнки з навчальної дисциплiни «Кримiнальне право».

II.З окремих теоретичних питань з використанням матерiалів судової практики рекомендується написання студентами рефератiв, якi слiд заслуховувати на семінарських заняттях, наукових гуртках та конференцiях. У рефератах викладається змiст та основнi положення того чи iншого закону, аналiзуються окремi положення

Глава 3. Методика виконання студентами завдань...

теорiї кримiнального права або судова практика з окремих категорiй кримiнальних справ. При цьому в рефератах слiд видiляти спiрнi в теорiї i судовiй практицi питання, визначати своє ставлення до них, вносити пропозицiї щодо вдосконалення законодавства. Викладач може також призначити одного чи двох опонентiв, якi виступатимуть по заслуханому на заняттi реферату. Реферати студентiв можуть бути присвяченi аналiзу наукових статей з кримiнального права, якi були надрукованi (за певний промiжок часу) в юридичних часописах та наукових збiрниках.

Доцiльно давати студентам завдання написати анотацiю на монографiчну роботу з кримiнального права або скласти огляд змiсту статей з кримiнального права, якi були надрукованi (за певний промiжок часу) в правових часописах, тижневиках та наукових збiрниках. Складенi студентами анотацiї на монографiї та аналiзи статей перевiряє керiвник семiнару. Найбiльш змiстовнi з них зачитуються на заняттях та обговорюються. Зауваження та висновки щодо всiх iнших написаних студентами анотацiй та тезисного огляду статей доводяться до вiдома кожного студента пiд час планових консультацiй.

III. Дуже корисним є проведення змодельованих судових процесiв (iгрових занять), якi було започатковано в 70-х роках минулого столiття на юридичному факультетi Київського державного унiверситету iм. Тараса Шевченка i якi згодом було запроваджено на юридичному факультетi Московського державного унiверситету iм. Михайла Ломоносова з вiдповiдною екранiзацiєю.

Навчально-iгрове заняття – це змодельована iмiтацiя судового процесу, пов’язаного з вирiшенням окремої кримiнальної справи на пiдставi кримiнального та кримiнально-процесуального законiв з використанням студентами – учасниками такого процесу знань з цих галузей права при суворому додержаннi визначеного в законi регламенту (процедури) ведення судового процесу за законами логiки, культури i людяностi, вiддаючи належне внутрiшньому переконанню i справедливостi (правдi).

Проведення змодельованих судових процесiв – це невичерпне джерело не лише набуття студентами навичок практичного застосування кримiнального та кримiнально-процесуального законiв; воно сприяє розвитковi творчого мислення, змагальностi, професiйної майстерностi, красномовностi та ораторської майстерностi. В кiнцевому результатi змодельованi судовi процеси дають можливiсть

Кримінальне право України. Практикум

студентам-правникам випробовувати себе в професiйнiй галузi пiд час проведення зазначених процесiв.

Безпосереднiми учасниками iмiтованого судового процесу є студенти III, IV i V курсiв юридичного вузу (факультету), якi опанували такi галузi правової науки, як кримiнальне та кримiнальнопроцесуальне право i засвоїли вiдповiднi положення спецiальних курсiв. Такий судовий процес готується дуже ретельно протягом одного-двох мiсяцiв, проводиться один раз у навчальний семестр у присутностi студентiв певного курсу (курсiв) і має бути пiдготовлений так, щоб його можна було провести протягом не бiльше 3 годин.

Змодельований судовий процес (iгрове заняття) має п’ять стадiй1:

1)складання сценарiю (програми) проведення навчального судового процесу (iгрового заняття);

2)пiдготовка до проведення самого заняття;

3)проведення змодельованого судового процесу;

4)обговорення проведеного iмiтованого судового процесу;

5)кiнцевий пiдсумок.

1.Для складання сценарiю (моделi) заняття потрiбна кримiнальна справа, краще така, яку розглянув i вирiшив суд. Її можна одержати з архiву суду. Для такого заняття (судового процесу) можна використати i фабулу кримiнальної справи, яку викладено в працях видатних юристiв минулого або сьогодення, у художньому творi, театралiзованiй виставi (сценарiї). Взята кримiнальна справа або фабула кримiнальної справи має бути ретельно опрацьована з тим, щоб

їїможна було покласти в основу навчального iмiтованого судового процесу. З числа студентiв мають бути вiдiбранi «суддi», «пiдсудний (пiдсуднi)», «свiдки», «обвинувач», «захисник», «секретар судового засiдання» тощо. Пiсля цього має бути складено сценарiй (модель) iгрового заняття, а саме: визначено роль (права та обов’язки) кожного учасника судового процесу; обсяг того, що має кожний з них говорити (стверджувати); на чому має наполягати; якi аргументи вiн має використовувати зi своєї ролi у «кримiнальнiй справi»; послiдовнiсть викладу або аналiзу обставин справи щодо доказiв про вчинення злочину «пiдсудним» та його «вини» в цьому злочинi. Має бути виписано характернi особливостi «пiдсудного», поведiнка його на роботi

1 Див.: Молдован В. В. Комплекс методов активного обучения. — К., 1988. — 120 с.; Молдован В. В., Михеєнко М. М. Юридичний практикум: навчальнi iгри. — К., 1994. — 340 с.

Глава 3. Методика виконання студентами завдань...

(навчаннi), в побутi, сiмейне становище, звички, риси характеру тощо. Має бути викладений аналiз обставин справи, виписано положення щодо виду та розмiру «покарання», яке має призначити суд за вчинений злочин, а також погоджено питання щодо полемiки (змагальностi) сторiн пiд час процесу. Iншими словами, змодельований судовий процес має мiстити приписи щодо ролi кожного учасника процесу та способи i прийоми виконання такої ролi вiдповiдно до норм кримiнально-процесуального закону, в тому числi й те, хто i що має говорити, стверджувати або спростовувати, одним словом переконувати. Про те, як кожний учасник навчального процесу говоритиме, якi докази використає «за», а якi «проти», як застосовуватиме закони логiки i людської мудростi, якi афоризми i порiвняння наведе в своєму виступi та чим ще прикрасить свiй виступ, щоб переконати суд у наявностi тiєї iстини (правди), яку суд шукає, – це особиста справа (можливiсть) кожного учасника даного процесу.

При всьому цьому для безпосереднiх учасникiв судового процесу iснує непорушна й обов’язкова вимога – все має вiдбуватися лише в межах кримiнального та кримiнально-процесуального законiв.

2.Опрацювання сценарiю (моделi) iгрового заняття щодо судового процесу є i початком пiдготовки до проведення самого судового процесу. На цiй стадiї iгрового заняття дiйство, яке визначено приписами сценарiю, має пройти випробування репетицiями. Всi учасники iгрового судового процесу повиннi добре знати й розумiти свою роль i виконати її якнайкраще. Зокрема, студент, призначений суддею, має очолювати ведення судового процесу. Для цього вiн має виписати до найменшої подробицi процедуру такого дiйства, а також скласти проект вироку суду щодо справи, яка розглядатиметься. Студент, призначений бути обвинувачем або захисником у «кримiнальнiй» справi, вивчивши всi обставини справи, має написати проект своєї промови в судi i запам’ятати її (вивчити) з тим, щоб виголосити свою промову у судi (не заглядаючи в текст написаного). Промова має вiдповiдати ви- могамкримiнально-процесуальногозакону,ораторськiймайстерностi (стислiсть i точнiсть кожного речення; аналiзуючи докази у справi

–певною мiрою пiдвищувати або знижувати звучнiсть голосу, використовувати паузи, поодинокi жести (жестикулювання), афоризми, порiвняння, висловлювання мудрецiв тощо).

3.Проведення iгрового заняття. Змодельованi (iмiтованi) судовi процеси мають проходити в спецiальному навчальному примiщеннi