Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

Зразок розв’язання задачі з Загальної частини кримінального права щодо комплексного застосування інститутів, які стосуються злочину.

ЗАДАЧА

Буцан, судимий за розбій, пiсля вiдбуття покарання органiзував стійку групу для вчинення квартирних крадiжок. До неї увiйшли ранiше несудимi Панько та Скорик. В межах підготовки до вчинення крадіжок учасники групи розробили єдиний план скоєння злочинів та розподілили між собою функції.

Спочатку група здiйснила крадiжку з квартири Марковського, заподiявши йому майнову шкоду на суму 442 тис. 850 грн.

Потiм усi троє проникли в квартиру Голубовича, склали у двi великi валiзи його майно вартiстю 657 тис. 200 грн., але при винесеннi валiз з квартири були помiченi сусiдкою Колядою, яка зчинила галас. Незважаючи на це, Буцан, Панько та Скорик збiгли з валiзами вниз, сiли в автомобiль, що належав Паньку, i втекли, але невдовзі були затримані.

Бiльшу частину майна, викраденого з квартири Марковського, вартiстю 28 тис. 600 грн. Буцан продав Шумському, якого попередив, що це майно здобуте внаслiдок квартирної крадiжки.

Ознайомтесь iз статтями 185 i 186 КК України, а також з абзацом 2 п. 6 та абзацом 6 п. 30 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливi злочини проти приватної власностi» вiд 25 грудня 1992 р. № 12.

Яка має бути кримiнально-правова оцiнка дiй Буцана, Панька, Скорика та Шумського?

РIШЕННЯ

1. Уточнення та попередня оцiнка фактичних обставин.

1.1.Оскільки в умовах задачі не зазначено інше, будемо вважати, що єдиним планом злочинної діяльності групи не передбачалась ситуація, яка мала місце в другому епізоді, а вчинені суб’єктами дії після зчинення галасу сусідкою не охоплювались їх умислом на початковому етапі вчинення злочину.

1.2.Вартiсть викраденого майна з квартир Марковського та Голубовича дозволяє визнати обидва злочини вчиненими у особливо великих розмірах (в обох випадках ця вартість більше, ніж у шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян).

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

1.3. Вiдсутнiсть в умовах задачi даних про мету придбання Шумським викраденого майна зумовлює висновок про вiдсутнiсть у його дiях ознак легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом.

2.Попередні висновки щодо видів злочинів, які вчинили суб’єкти.

Вчинений Буцаном, Паньком та Скориком перший злочин містить ознаки крадiжки (ст. 185 КК); вчинене ними у другому епізоді містить ознаки крадіжки та грабежу (ст. 185, ст. 186 КК; докладнiше див. пiдпункти 2, 5 пункту 3 даного рішення).

Дiї Шумського мiстять ознаки злочину, передбаченого ст. 198

КК.

3.Вплив окремих інститутів, що стосуються злочину, на кримінально-правову оцінку діянь суб’єктів.

3.1.Стадiї вчинення злочинiв. Вчиненi суб’єктами злочини є закiнченими. У перших двох епiзодах суб’єкти перемiстили вилучене ними з квартир майно не лише за межi цих квартир, а й за межi будинкiв i тим самим дiстали реальну можливiсть початкового розпорядження цим майном. I хоч у другому епiзодi дiї суб’єктiв розпочалися як крадiжка, а закiнчилися як грабiж, вчинене в правозастосовнiй практицi розглядається як єдиний (одиничний) злочин (докладнiше див. пiдпункт 5 даного пункту). Закiнченим є i злочин, який вчинив Шумський.

Вплив на квалiфiкацiю. Дiї всiх зазначених у задачi суб’єктiв квалiфiкуються без посилання на статті 14, 15 КК.

3.2.Спiвучасть у злочинi. Крадiжку i грабiж вчинено Буцаном, Паньком та Скориком у спiвучастi. Форма спiвучастi – спiвучасть «особливого роду», в даному випадку такий її рiзновид, як вчинення злочинiв органiзованою групою (Всі ознаки вчинення злочину організованою групою, передбачені ч. 3 ст. 28 КК, в діях суб’єктів наявні).

Вплив на квалiфiкацiю: а) дії всiх учасників органiзованої групи, які брали участь у вчиненнi злочинiв, незалежно від їх ролі у вчиненні злочинів, квалiфiкуються без посилання на ст. 27 КК; б) оскiльки юридичнi склади злочинiв, передбачених статтями 185 i 186 КК, передбачають як квалiфiкуючу ознаку (обтяжуючу обставину) їх вчинення «органiзованою групою», ця ознака i має iнкримiнуватись суб’єктам; в) квалiфiкуюча ознака спецiального суб’єкта (Буцана)

–«повторно»– при кваліфікації першого злочину iнкримiнується лише йому i на квалiфiкацiю дiй iнших спiвучасникiв не впливає; г) особлива роль Буцана як органiзатора i керiвника органiзованої гру-

Кримінальне право України. Практикум

пи на рiвнi квалiфiкацiї його дiй не дiстає вiдображення, але має бути врахована при призначеннi йому покарання.

Злочин, вчинений Шумським, ознак спiвучастi не мiстить (див. докладнiше пiдпункт 4 даного пункту).

3.3.Опосередковане вчинення злочинiв. За умовами задачi не вба-

чається.

3.4.Причетнiсть до злочину. Прояв даного iнституту кримiнального права вбачається у дiях Шумського. Має мiсце особливий рiзновид причетностi – заздалегiдь не обiцяне придбання майна, завідомо одержаного злочинним шляхом,яке є окремим різновидом злочину, передбаченого ст. 198 КК.

Вплив на квалiфiкацiю. Дiї Шумського квалiфiкуються за ст. 198

КК.

3.5.Конкуренцiя кримiнально-правових норм. При квалiфiкацiї злочинiв, вчинених Буцаном, Паньком та Скориком, має мiсце конкуренцiя юридичних складiв злочинiв одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренцiя квалiфiкованого та особливо квалiфiкованого (особливо кваліфікованих) складiв злочинiв): конкурують мiж собою склади злочинiв, передбаченi ч. 3 ст. 185 та ч. 5 ст. 185 КК – при квалiфiкацiї дiй Панька та Скорика; ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 5 ст. 185 КК – при кваліфікації дій Буцана; ч. 2 ст. 186, ч. 3 ст. 186, ч. 5 ст. 186 КК – при квалiфiкацiї дiй Буцана,Панька та Скорика.

Вплив на квалiфiкацiю. У межах формули квалiфiкацiї суб’єктам iнкримiнується та частина вiдповiдної статтi Особливої частини КК, яка передбачає найбiльш обтяжуючу обставину, а в юридичному формулюваннi обвинувачення вказуються всi обтяжуючi обставини.

Своє рiдна конкуренцiя виникає також при квалiфiкацiї дiй суб’єктiв у другому епiзодi, коли має мiсце так зване «перетворення» («переростання») крадiжки у грабiж. Вiдповiдно до абзацу 2 п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику

всправах про корисливi злочини проти приватної власностi» вiд 25 грудня 1992 р. № 12 такi дiї належить квалiфiкувати лише як грабiж. Таким чином, використовуючи цей основний правозастосовний аргумент, можна обґрунтувати висновок, що змiна менш небезпечної форми викрадення майна на бiльш небезпечну не утворює сукупностi злочинiв, а прiоритет щодо остаточної квалiфiкацiї має той юридичний склад злочину, який передбачає бiльш небезпечну форму викрадення майна. При цьому за змiстом роз’яснення, що мiститься в абзацi 6 п. 30 цiєї ж постанови Пленуму Верховного Суду України,

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

квалiфiкуючi ознаки (обтяжуючi обставини), якi мали мiсце на початковому етапi дій суб’єкта, iнкримiнуються йому при остаточнiй квалiфiкацiї його дій (хоча з позицій теорії кримінального права запропонований Пленумом Верховного Суду підхід викликає серйозні сумніви).

Вплив на квалiфiкацiю: а) дiї суб’єктiв у другому епiзодi квалiфiкуються лише за вiдповiдною частиною ст. 186 КК; б) при квалiфiкацiї їх дiй суб’єктам iнкримiнуються квалiфiкуючi ознаки «проникнення у житло» та «організованою групою», які мали місце на етапі вчинення незакінченого замаху на крадіжку.

3.6. Множиннiсть злочинiв. У дiях Буцана, Панька та Скорика вбачається множиннiсть злочинiв. При цьому в дiях Буцана має мiсце рецидив злочинiв, сукупнiсть злочинiв та повторнiсть злочинiв, а в дiях Панька та Скорика – повторнiсть та сукупнiсть злочинiв.

Вплив на квалiфiкацiю: а) сукупнiсть злочинiв – особам iнкримiновано кiлька рiзних юридичних складiв злочинiв, що вiдображено як у формулi квалiфiкацiї, так i в юридичному формулюваннi обвинувачення; б) повторнiсть злочинiв – при квалiфiкацiї дiй суб’єктiв за ч. 5 ст. 186 КК їм iнкримiновано квалiфiкуючу ознаку «повторно», що вiдображено лише в юридичному формулюваннi обвинувачення (за правилами квалiфiкацiї при конкуренцiї квалiфiкованого та особливо квалiфiкованого складiв злочину – див. пiдпункт 6 цього пункту); в) рецидив злочинiв – при квалiфiкацiї дiй Буцана за ч. 5 ст. 185 КК йому iнкримiновано квалiфiкуючу ознаку «повторно», яка в даному разі передбачає рецидив злочинів як спеціальний різновид їх повторності в межах і ст. 185, і ст. 186 КК (ця ознака також відображена лише в юридичному формулюваннi обвинувачення). У дiях Шумського множинностi злочинiв не вбачається.

4. Формула кримiнально-правової квалiфiкацiї.

Дiї Буцана необхiдно квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.

Дiї Панька та Скорика слiд квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ч. 5 ст. 185; ч. 5 ст. 186 КК.

Дiї Шумського необхiдно квалiфiкувати за ст. 198 КК. 5. Юридичне формулювання обвинувачення.

Буцан здiйснив таємне викрадення чужого майна – крадiжку, вчинену повторно, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); вiдкрите викрадення чужого майна – грабiж, вчинений повторно, по-

Кримінальне право України. Практикум

єднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).

Панько та Скорик здiйснили таємне викрадення чужого майна

– крадiжку, поєднану з проникненням у житло, вчинену в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 185 КК); вiдкрите викрадення чужого майна – грабiж, вчинений повторно, поєднаний з проникненням у житло, вчинений в особливо великих розмірах, організованою групою (ч. 5 ст. 186 КК).

Шумський здiйснив заздалегiдь не обiцяне придбання майна, завiдомо одержаного злочинним шляхом (ст. 198 КК).

Методичнi рекомендацiї щодо розв’язання задач iз Загальної частини кримiнального права в межах окремих iнститутiв, що стосуються покарання та iнших заходiв кримiнально-правового впливу.

Особливостi даного типу задач передбачають поглиблене дослiдження змiсту окремого iнституту (iнодi кiлькох iнститутiв), що стосується заходiв кримiнально-правового впливу. Як правило, рiшення таких задач не мiстить встановленої законом «процесуальної» форми власної кримiнально-правової оцiнки фактичних обставин, хоч окремі задачi можуть включати завдання щодо написання, наприклад, фрагмента резолютивної частини вироку з питань призначення покарання. Значно рiдше при розв’язаннi цього типу задач виникає необхiднiсть уточнення та попередньої оцiнки фактичних обставин, у багатьох випадках немає потреби в їх систематизацiї. Тому, зберiгаючи в цiлому таку ж форму, яку було наведено вище (див. методичнi рекомендацiї щодо розв’язання задач iз Загальної частини кримiнального права в межах окремих iнститутiв, що стосуються злочину), рiшення задач цього типу, як правило, за обсягом коротше, а за змiстом простiше.

Зразок розв’язання задачі з Загальної частини кримінального права в межах окремих інститутів, які стосуються покарання та інших заходів кримінально-правового впливу.

ЗАДАЧА

Вироком місцевого суду Харкiвського району м. Києва вiд 21 жовтня 2006 р. Мацака було засуджено за хулiганство, пов’язане з опором представникові влади, до позбавлення волi на строк 2 роки 6 мiсяцiв. Через півроку пiсля вiдбуття покарання стало вiдомо, що до винесення вироку вiн вчинив також крадiжку i грабiж.

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

Розглянувши справу, суд призначив Мацаку покарання за ч. 1 ст. 185 КК у виглядi виправних робiт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК у виглядi позбавлення волi на строк 4 роки, а за сукупнiстю цих злочинiв – у виглядi позбавлення волi на строк 4 роки 6 мiсяцiв.

Дайте оцiнку рiшенню суду.

Напишiть фрагмент резолютивної частини вироку, в якому Мацаковi буде призначено остаточне покарання, обравши найбільш суворий з можливих його варіантів.

РIШЕННЯ

1.Уточнення та попередня оцiнка фактичних обставин. За ч. 2 ст. 186 КК дiї Мацака квалiфiковано за ознакою повторностi.

2.Систематизацiя фактичних обставин, якi стосуються iнституту призначення покарання. У такiй систематизацiї немає потреби.

3.Визначення конкретних правових, правозастосовних та теоретичних орiєнтирiв.

3.1. Правовими орiєнтирами є:

а) щодо призначення покарання у виглядi позбавлення волi на певний строк – санкцiї ч. 3 ст. 296, ч. 2 ст. 186 та ст. 63 КК;

б) щодо призначення покарання у виглядi виправних робiт – санкцiя ч. 1 ст. 185 та ст. 57 КК;

в) щодо призначення остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв – ст. 70 КК;

г) щодо правил складання покарань та зарахування попереднього ув’язнення – ст. 72 КК.

3.2.Правозастосовними орiєнтирами є пункти 20–22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику призначення судами кримiнального покарання» вiд 24 жовтня 2003 р.

№7.

3.3. Теоретичними орiєнтирами є положення науки кримiнального права щодо призначення покарання при так званiй розiрванiй сукупностi злочинiв.

4.Зiставлення фактичних обставин з правовими, правозастосовними та теоретичними критерiями в межах iнститутiв «Види покарань» та «Призначення покарання». У письмовому виглядi не наводиться.

5.Промiжнi та остаточнi висновки щодо кримiнально-правового змiсту фактичних обставин у межах iнститутiв «Види покарань» та «Призначення покарання».

Кримінальне право України. Практикум

5.1.Призначення покарання за окремi злочини, що утворюють сукупнiсть, вiдбулося у межах санкцiй ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; при цьому порушення положень статей 57 i 63 КК не вбачається.

5.2.Призначення остаточного покарання за сукупнiстю злочинiв

упорядку ст. 70 КК вiдбулося з окремими порушеннями, до яких, зокрема, належать:

а) призначення остаточного покарання лише за два злочини, передбаченi ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК; у даному разi має мiсце так звана «розiрвана» сукупнiсть злочинiв i тому остаточне покарання необхiдно призначати за сукупнiстю не двох, а трьох злочинiв – з урахуванням покарання, призначеного за ч. 3 ст. 296 КК попереднiм вироком;

б) непроведення зарахування до призначеного за сукупнiстю злочинiв остаточного покарання, покарання, вiдбутого Мацаком за першим вироком; у даному разi пiдлягає зарахуванню вiдбуте ним покарання у виглядi 2 рокiв 6 мiсяцiв позбавлення волi за хулiганство, пов’язане з опором представникові влади (див. ч. 4 ст. 70 КК).

6. Написання фрагмента резолютивної частини вироку з питань, що стосуються призначення покарання. Конкретний змiст такого фрагмента зумовлений тим, що в ньому: а) збережено види i розмiри покарань, призначенi за окремi злочини, що утворюють сукупнiсть; б) усунуто помилки (порушення), якi були зазначенi вище, при призначеннi остаточного покарання за правилами ст. 70 КК; в) принцип призначення остаточного покарання у виглядi позбавлення волi на певний строк i, вiдповiдно, його розмiр визначено за найбільш суворим варіантом; г) вихiднi данi вироку, яким Мацак засуджений за ч. 3 ст. 296, а також дата взяття його пiд варту за останньою кримiнальною справою є умовними.

З урахуванням зазначеного фрагмент резолютивної частини вироку має такий вигляд:

«Визнати Мацака Олександра Iвановича винним у вчиненнi злочинiв, передбачених ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК.

Призначити Мацаку О. I. покарання за ч. 1 ст. 185 КК – у видi виправних робiт на строк 2 роки, за ч. 2 ст. 186 КК – у видi позбавлення волi на строк 4 роки.

На пiдставi ч.ч. 1 – 4 ст. 70 КК та з урахуванням вироку місцевого суду Харкiвського району м. Києва вiд 21 жовтня 2006 р. шляхом повного складання покарань, призначених О. I. Мацаку за злочини,

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

передбаченi ч. 3 ст. 296, ч. 1 ст. 185 та ч. 2 ст. 186 КК, визначити остаточне покарання за сукупністю вчинених ним злочинів у видi позбавлення волi на строк сім років два місяці.

Зарахувати в строк призначеного покарання покарання, відбуте О. I. Мацаком за вироком місцевого суду Харкiвського району м. Києва вiд 21 жовтня 2006 р. —два роки шість мiсяцiв позбавлення волi, остаточно визначивши до вiдбування покарання у видi позбавлення волi на строк чотири роки вісім мiсяцiв.

Строк покарання обчислювати з 20 листопада 2009 р., зарахувавши в цей строк час тримання О. I. Мацака пiд вартою за останньою кримiнальною справою».

7. Вiдповiдь на конкретнi запитання (завдання). Дана в межах пунктiв 5 i 6 цього рiшення.

Методичнi рекомендацiї щодо розв’язання задач з Особливої час-

тини кримiнального права. Бiльш високий рiвень засвоєння студентами змiсту норм кримiнального права, положень правозастосовної практики i кримiнально-правової теорiї зумовлюють такi особливостi розв’язання даного типу задач: а) значне скорочення промiжних висновкiв у межах встановлення кримiнально-правового змiсту фактичних обставин; вiдтворення у рiшеннi таких висновкiв лише у найбiльш загальнiй формi; б) максимальне використання у рiшеннi основних правозастосовних аргументiв; в) формулювання у рiшеннi лише тих положень теорiї кримiнального права, якi стосуються спiрних та (або) найбiльш складних питань кримiнально-правової квалiфiкацiї; г) забезпечення повноти, точностi та коректностi при написаннi формули кримiнально-правової квалiфiкацiї (у переважнiй бiльшостi випадкiв – формули квалiфiкацiї злочинiв) та юридичного формулювання обвинувачення.

З урахуванням зазначених особливостей рiшення даного типу задач включає такi елементи:

1.Уточнення та попередня оцiнка фактичних обставин.

2.Промiжнi висновки щодо видiв та особливостей злочинiв, ознаки яких вбачаються у дiяннях суб’єктiв.

3.Обґрунтування кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв) з використанням оосновних правозастосовних аргументiв.

4.Обґрунтування кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв) з позицiй теорiї кримiнального права.

Кримінальне право України. Практикум

5.Формула кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв).

6.Юридичне формулювання обвинувачення (iнша форма кримi- нально-правової оцiнки).

При цьому першi чотири елементи рiшення задачi можуть викладатися у довiльнiй формi i навiть з допустимими скороченнями, а два останнi елементи мають бути написанi з додержанням вiдповiдних вимог i без скорочень. У деяких випадках викладач може дозволити студентам вирiшувати задачi без повноцiнного письмового вiдтворення усiх названих вище елементiв, однак i в цьому разi написання третього, п’ятого i шостого елементiв рiшення є обов’язковим.

Зразок вирішення задачі з Особливої частини кримінального права.

ЗАДАЧА

Петруня, Чекалін та Щекальов утворили стiйку групу, розробили план розбiйних нападiв на окремих громадян та розподілили між собою функції. Для нападів їм була потрiбна зброя. Щоб заволодiти зброєю i боєприпасами до неї, вони напали на працiвника приватної охоронної фiрми Шумова, який повертався в офiс фiрми пiсля вечiрнього чергування. Діючи за зазделегідь розробленим планом, Петруня штовхнув Шумова в неосвiтлену частину пiдземного переходу, де вже чекав Щекальов, а той ударив потерпiлого уламком труби по головi. Чекалін в цей час спостерігав за обстановкою.Коли Шумов упав, вони обшукали його i забрали пiстолет «ТТ» та двi обойми набоїв. Шумов помер на мiсцi подiї.

Пiсля цього, продовжуючи реалiзовувати розроблений раніше план, Петруня, Чекалін та Щекальов вчинили три напади на окремих громадян: демонструючи пiстолет i погрожуючи вбивством, вони вiдбирали у потерпiлих грошi, коштовностi, верхнiй одяг. Пiд час останнього нападу вони, діючи без попередньої змови, зґвалтували малолітню Зінкевич, а потiм за пропозицією Петруні, щоб приховати вчиненi щодо неї злочини, вбили її.

РIШЕННЯ

1. Уточнення та попередня оцiнка фактичних обставин.

1.1. Нанесення удару трубою по головi та смерть Шумова на мiсцi подiї (показники локалiзацiї та сили удару) свiдчать про наявнiсть у

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

суб’єктiв принаймнi прямого невизначеного умислу щодо будь-яких суспiльно небезпечних наслiдкiв для життя чи здоров’я потерпiлого,

втому числi i його смертi.

1.2.Пiсля заволодiння зброєю Шумова i принаймні до вчинення останнього нападу (включно) мав мiсце певний промiжок часу, протягом якого iснувала стiйка, озброєна, органiзована група, а Петруня, Чекалін та Щекальов були її учасниками (членами); при цьому

вумовах задачі не зазначено, хто з них незаконно зберігав та носив вогнепальну зброю і бойові припаси до неї.

1.3.В умовах задачі не зазначена вартість майна,вилученого у потерпілих під час розбійних нападів; будемо вважати, що ця вартість не досягає показників кваліфікуючих ознак «у великих розмірах» та «у особливо великих розмірах».

1.4.В умовах задачi не зазначено, яким чином було здiйснено зґвалтування; будемо вважати, що фiзичне насильство до потерпiлої у процесi зґвалтування не застосовувалось, а мала мiсце та ж (така ж) погроза вбивством, що й при розбої.

1.5.Пiд час звалтування суб’єкти принаймнi могли i повиннi були допускати, що вчиняють статевий акт з малолiтньою; таке ж психічне ставлення до віку потерпілої було і при вчиненні умисного вбивства.

2.Промiжнi висновки щодо видiв та особливостей злочинiв, ознаки яких вбачаються у дiяннях суб’єктiв.

2.1.Вчиненi суб’єктами дiї у поєднаннi з iншими фактичними обставинами мiстять ознаки злочинiв, передбачених статтями 115, 129, 152, 187, 257, 262, 263 КК.

2.2.Всi злочини є закiнченими; всi злочини, за винятком зґвалтування, вчиненi у спiвучастi «особливого роду» – органiзованою групою, яка з урахуванням її озброєності набирає характеру банди; за умовами задачі зґвалтування вчинено без попередньої змови (ситуаційно), тобто має місце вчинення злочину «групою осіб».

3.Обґрунтування кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв) з використанням основних правозастосовних аргументів.

3.1.Щодо квалiфiкацiї дiй суб’єктiв за ст. 257 КК – див. пункти 16–25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами кримінальних справ про злочини, вчинені стійкими злочинними об’єднаннями» вiд 23 грудня 2005 р. № 13.

Кримінальне право України. Практикум

3.2.Щодо спiввiдношення бандитизму з iншими злочинами, якi вчиняються бандою, – див. п. 26 названої вище постанови.

3.3.Щодо квалiфiкацiї бандитизму за сукупнiстю зi злочином, передбаченим ст. 262 КК, – див. абзац 2 п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про викрадення та iнше незаконне поводження зi зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами» вiд 26 квітня 2002 р. № 3.

3.4.Щодо квалiфiкацiї умисного вбивства Шумова за п.п. 6, 12

ч.2 ст. 115 КК, а також за сукупнiстю зi злочином, передбаченим ст. 262 КК, – див. абзац 3 п. 10 та абзац 4 п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» вiд 7 лютого 2003 р. № 2.

3.5.Щодо квалiфiкацiї зґвалтування i наступного умисного вбивства Зiнькевич за сукупнiстю злочинiв – див. абзац 3 п. 14 названої вище постанови вiд 7 лютого 2003 р. № 2.

3.6.Щодо квалiфiкацiї умисного вбивства Зiнькевич за п.п. 2, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК, а також щодо остаточної квалiфiкацiї двох умисних вбивств за обтяжуючих обставин – див. вiдповiдно п.п. 6, 16, 17 постанови вiд 7 лютого 2003 № 2.

3.7.Щодо iнкримiнування суб’єктам квалiфiкуючих ознак зґвалтування «групою осiб» та «малолiтньої» – див. абзаци 1, 2 п. 9 та п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості особи» вiд 30 травня 2008 р. № 5.

4. Обґрунтування кримiнально-правової квалiфiкацiї з позицiй теорiї кримiнального права.

4.1. Бандитизм – так званий складений злочин, тому спiввiдношення його юридичного складу з юридичними складами iнших злочинiв, якi вчиняються при створеннi банди та пiд час здiйснення нею нападiв, вирiшується в межах конкуренцiї частин i цiлого. В даному разi дiє, зокрема, таке правило: оскільки видові ознаки нападів у ст. 257 КК не визначені, такі напади,вчинені в межах бандитизму, повинні отримувати окрему кваліфікацію (цей підхід поділяє і Пленум Верховного Суду України).

Саме це правило зумовлює квалiфiкацiю за сукупнiстю з бандитизмом обох умисних вбивств за обтяжуючих обставин, розбоїв, пе-

Глава 4. Методичні рекомендації щодо розв’язання задач

редбачених ч. 4 ст. 187 КК, розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї за обтяжуючих обставин.

Водночас незаконне зберігання та носіння вогнепальної зброї учасниками банди відповідно до плану її діяльності охоплюється ознакою «озброєності» банди у складі бандитизму і окремої (додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 263 КК не потребує (див. абзац 2 п. 21 постанови від 23 грудня 2005 р. №13).

4.2.Конкуренцiя частин i цiлого має мiсце також при квалiфiкацiї умисного вбивства Шумова в процесi розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї та при квалiфiкацiї звалтування, що супроводжувалося погрозою вбивством. При цьому в першому випадку така конкуренцiя «перетворюється» у сукупнiсть злочинiв,

вдругому юридичний склад зґвалтування («цiле») охоплює погрозу вбивством («частину») i вона не дiстає самостiйної квалiфiкацiї.

4.3.При квалiфiкацiї розбою з метою викрадення вогнепальної зброї та боєприпасiв до неї виникає конкуренцiя загальної (ч. 4 ст. 187 КК) та спецiальної (ч. 3 ст. 262 КК) кримiнально-правових норм. Прiоритет має спецiальна норма.

4.4.При кваліфікації розбоїв має місце так звана конкуренція юридичних складів злочину одного виду з обтяжуючими та особливо обтяжуючими обставинами (конкуренція кваліфікованого (ч. 2 ст. 187 КК) та особливо кваліфікованого (ч. 4 ст. 187 КК) складів злочину. В цьому разі у формулі кваліфікації злочинів відображається лише особливо кваліфікований склад (ч. 4 ст. 187 КК), а в юридичному формулюванні обвинувачення вказуються всі обтяжуючі та особливо обтяжуючі обставини.

4.5.Як було зазначено в п. 2.2. рiшення, всi злочини, що iнкримiнуються суб’єктам, за винятком зґвалтування,вчиненi органiзованою групою. Ця обставина має своє безпосереднє вiдображення при квалiфiкацiї бандитизму (де вона є однiєю з форм банди), розбоїв (ч. 4 ст. 187 КК) та розбою з метою викрадення вогнепальної зброї і боєприпасів до неї (ч. 3 ст. 262 КК) – в двох останніх випадках суб’єктам iнкримiнується кваліфікуюча ознака – вчинення відповідних злочинів «органiзованою групою».

Юридичнi склади iнших злочинiв, iнкримiнованих суб’єктам, не передбачають їх вчинення органiзованою групою як квалiфiкуючу ознаку (обтяжуючу обставину). Тому при квалiфiкацiї обох умисних вбивств суб’єктам інкримінується квалiфiкуюча ознака «за попереднiм зговором групою осiб».

Кримінальне право України. Практикум

При квалiфiкацiї зґвалтування – відповідно до умов задачі – суб’єктам інкримінується квалiфiкуюча ознака «групою осiб».

4.6. Два вчиненi суб’єктами умиснi вбивства за обтяжуючих обставин, хоч «набiр» цих обтяжуючих обставин у кожного з них рiзний, утворюють не сукупнiсть, а повторнiсть злочинiв, що відповідають одному і тому самому юридичному складу злочину. Тому в остаточнiй квалiфiкацiї умиснi вбивства вiдображенi одним юридичним складом злочину, який включає тi пункти ч. 2 ст. 115 КК, якi передбачають усi обтяжуючi обставини обох умисних вбивств, у тому числi п. 13, який вказує на їх повторнiсть.

5.Формула кримiнально-правової квалiфiкацiї (квалiфiкацiї злочинiв). Дiї Петрунi, Чекаліна та Щекальова необхідно квалiфiкувати за сукупнiстю злочинiв, передбачених ст. 257; ч. 3 ст. 262; ч. 4 ст. 187; ч. 4 ст. 152; п.п. 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК України.

6.Юридичне формулювання обвинувачення.

Петруня Чекалін та Щекальов вчинили: органiзацiю озброєної банди з метою нападу на окремих осiб, участь у такiй бандi та участь у вчинюваному нею нападi (ст. 257 КК); розбій з метою викрадення вогнепальної зброї, бойових припасiв до неї, вчинений організованою групою (ч. 3 ст. 262 КК); напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний з погрозою застосування насильства, небезпечного для життя особи, яка зазнала нападу, – розбій, вчинений особою, яка раніше вчинила розбій, вчинений організованою групою (ч. 4 ст. 187 КК); статевi зносини з погрозою застосування фізичного насильства

– зґвалтування, вчинене групою осiб щодо малолiтньої (ч. 4 ст. 152 КК); умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині – умисне вбивство малолітньої дитини, з корисливих мотивiв, вчинене з метою приховати iнший злочин, за попередньою змовою групою осіб, особою, яка ранiше вчинила умисне вбивство (пункти 2, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК).

Додатки

ДОДАТКИ

ДОДАТОК 1

КВАЛІФІКАЦІЯ ЗЛОЧИНІВ ЯК СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВЕ ЯВИЩЕ: ОСНОВНІ

ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

Словосполучення «кваліфікація злочинів (злочину)» досить часто вживається в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України (див., наприклад, ст. 35 КК України, ч. 2 ст. 114 КПК України), широко використовується в навчальній та науковій юридичній літературі. При цьому, однак, можна констатувати: а) законодавче (нормативне) визначення поняття «кваліфікація злочинів» відсутнє; б) не вироблено конкретних і однозначних орієнтирів, які розкривають значення словосполучення «кваліфікація злочинів» правозастосовною практикою України; в) в теорії кримінального права та науці кримінально-процесуального права кваліфікація злочинів як певне соціально-правове явище розуміється по-різному, а численні теоретичні визначення відповідного поняття, залишаючись дискусійними, відрізняються одне від одного цілим рядом істотних ознак.

Очевидно, що теоретичні визначення поняття «кваліфікація злочинів» повинні ґрунтуватись на більш-менш докладній характеристиці того явища, яке це поняття – за допомогою відповідних слів

– відображає. Однак з огляду на досить складну соціально-правову природу кваліфікації злочинів як відносно самостійного явища передувати такій характеристиці, на наш погляд, мають декілька попередніх зауважень.

Попередні зауваження. Окремі з цих зауважень носять очевидний «аксіоматичний» характер, деякі мають вигляд певних застережень, є серед них і такі, що можуть сприйматися як проблемні. У будь-якому разі – принаймні в межах цієї статті – наведені нижче зауваження виступають своє рідними вихідними положеннями («загальними засадами»), без урахування яких подальша юридична характеристика кваліфікації злочинів буде неповною або некоректною.

1. В межах словосполучення «кваліфікація злочинів» останнє слово традиційно вживається в множині. Між тим явище, яке цим словосполученням позначається, включає в себе як кваліфікацію кількох, так і кваліфікацію одного (одиничного) злочину. Тому, якщо

Кримінальне право України. Практикум

прямо не зазначено або з контексту не випливає інше розуміння, слід виходити з того, що словосполучення «кваліфікація злочинів» та «кваліфікація злочину», а також похідні від них словосполучення в законодавстві, в документах правозастосовної практики, в навчальній та науковій літературі позначають одне і те ж явище і мають розглядатися як синоніми.

2.Буквальне (без урахування правового змісту) сприйняття зв’язку між словами у словосполученні «кваліфікація злочинів» може створити враження, що предметом кваліфікації є один або декілька злочинів, а сама кваліфікація полягає у визначенні його (їх) «видової належності». Насправді ж злочинність діяння визначається

вмежах кваліфікації і її предметом, як буде показано далі, виступає не «апріорний» злочин, а інформація про певне поєднання реальних або умовних юридичних фактів. По суті, з правової точки зору словосполучення «кваліфікація злочинів» містить елемент некоректності, однак, враховуючи його сталість і «традиційність», таку некоректність можна розглядати як певну умовність.

3.Явище, що позначається словосполученням «кваліфікація злочинів», включає в себе перш за все процес певної розумової діяльності суб’єкта – специфічної оціночно-пізнавальної діяльності людини. Кінцевий етап такої діяльності приводить до конкретного її результату. Цей результат певним чином об’єктивізується (проголошується, викладається в письмовій формі) і тим самим стає – поряд з власне діяльністю – відносно самостійною складовою розглядуваного явища. Необхідно відмітити, що в навчальній та науковій літературі словосполучення «кваліфікація злочинів» у більшості випадків охоплює обидві складові цього явища, а в законодавстві та правозастосовній практиці воно та похідні від нього словосполучення позначають переважно об’єктивізований результат зазначеної оціночно-пізнавальної діяльності суб’єкта.

4.Будучи компонентом соціально-правової дійсності, кваліфікація злочинів має свою внутрішню та зовнішню сторони. Внутрішню сторону кваліфікації злочинів утворює власне специфічна оціночнопізнавальна діяльність людини, а зовнішню – характер та зміст взаємодії такої діяльності та її об’єктивізованого результату з іншими компонентами соціально-правової дійсності. Внутрішня сторона кваліфікації злочинів в принципі повинна мати однотипний зміст – незалежно від будь-яких «зовнішніх» чинників, зокрема, статусу її суб’єктів. Зовнішня сторона кваліфікації злочинів проявляється у

Додатки

певних соціально значущих її наслідках, які можуть носити, зокрема, правовий, етичний, теоретичний, інформаційний характер.

5. Як складне соціально-правове явище кваліфікація злочинів має певний філософський, логічний, психологічний та власне правовий (перш за все кримінально-правовий) зміст. Зрозуміло, що в навчальній та науковій юридичній літературі досліджується переважно правовий зміст кваліфікації злочинів, хоча в окремих джерелах розглядаються і деякі її філософські, логічні та психологічні аспекти1. При цьому переважна більшість дискусій між науковцями, які досліджують правовий зміст кваліфікації злочинів, зумовлена тим, що одні з них визначають такий зміст лише її внутрішньої сторони, а інші при його визначенні враховують як внутрішню, так і певні прояви зовнішньої сторони кваліфікації злочинів (переважно її кримінальноправове та (або) кримінально-процесуальне значення).

З урахуванням зазначеного подальша юридична характеристика кваліфікації злочинів має бути здійснена у певній послідовності. Спочатку необхідно визначити правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів. Потім виокремити ті прояви її зовнішньої сторони, які мають власний відносно самостійний правовий зміст. Необхідні уточнення такого змісту у найбільш значущих проявах зовнішньої сторони кваліфікації злочинів та його поєднання з правовим змістом її внутрішньої сторони будуть завершальним етапом юридичної характеристики цього явища. Така характеристика в свою чергу дозволить сформулювати визначення відповідних понять – тих, що відображають внутрішню сторону кваліфікації злочинів та найбільш значущі прояви її зовнішньої сторони.

Юридична характеристика кваліфікації злочинів. Визначення правового змісту кваліфікації злочинів, зокрема, передбачає: а) встановлення тих правових явищ, проявом чи частиною яких вона є; б) виділення тих їх істотних характеристик, які розкривають юридичну природу кваліфікації злочинів; в) з’ясування специфічних особливостей кваліфікації злочинів, які відрізняють її від суміжних правових явищ. Вирішення цих завдань може бути здійснене як на рівні загальної теорії права, так і на рівні науки кримінального права. Наведені нижче положення є результатом узагальнень, що поєднують обидва підходи.

1 Див., наприклад: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – С. 196–226. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М., 1978. – С.69–103.

Кримінальне право України. Практикум

1.Кваліфікація злочинів – різновид юридичної (правової) кваліфікації. Остання у найбільш загальному її розумінні являє собою визначення тих правових орієнтирів, які є необхідними для вирішення конкретної фактичної ситуації (реальної або умовної).

2.Кваліфікація злочинів є тим різновидом юридичної кваліфікації, в якому втілюється перш за все так званий нормативний тип правового регулювання. Для нього характерні правові орієнтири, що містять типові (узагальнені) характеристики, і при вирішенні відповідної фактичної ситуації (на певному етапі її вирішення) встановлюється її відповідність саме таким характеристикам, а індивідуальні особливості ситуації до певної міри ігноруються. В цьому плані правові орієнтири, створені законодавцем для кваліфікації злочинів, принципово відрізняються від правових орієнтирів, створених, наприклад, для призначення покарання. Останні дозволяють при вирішенні конкретної фактичної ситуації максимально повно врахувати її індивідуальні особливості і тим самим забезпечують реалізацію так званого індивідуального піднормативного типу правового регулювання.

3.Кваліфікація злочинів є основним, але не єдиним різновидом кримінально-правової кваліфікації. Іншими різновидами кримінально-правової кваліфікації є, зокрема, кваліфікація суспільно небезпечного діяння (активності) неосудної особи, кваліфікація суспільно небезпечного діяння особи, що не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кваліфікація поведінки особи як незлочинної за наявності обставин, що виключають злочинність діяння1.

4.Як і деякі інші різновиди кримінально-правової кваліфікації кваліфікація злочинів має специфічний предмет і особливі правові орієнтири. Специфічним предметом кваліфікації злочинів є інформаційно-оціночна модель конкретної фактичної ситуації – певного поєднання конкретних фактичних обставин (юридичних фактів). Основним юридичним фактом в межах такої моделі виступає поведінка (діяння) особи, яка системно поєднана з іншими обставинами. Особливим правовим орієнтиром кваліфікації злочинів є юридичний склад злочину – окремий різновид юридичної конструкції в кримінальному праві.

5.Специфічний зміст кваліфікації злочинів як особливого різновиду оціночно-пізнавальної діяльності людини, який відрізняє її

1 Більшість з таких визначень наведена у статті П.П. Андрушка – див. Андрушко П. Кваліфікація злочинів: поняття та види // Вісник прокуратури. – 2003. – № 12. – С. 48–55.

Додатки

від інших різновидів правової, в тому числі кримінально-правової, кваліфікації, утворюють такі її характеристики: а) на першому етапі такої діяльності відбувається зіставлення «створеної» її суб’єктом інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин з юридичними складами злочину (злочинів); б) на другому етапі суб’єкт здійснює вибір того юридичного складу злочину, який, на його думку, є найбільш точним, повним і конкретним правовим орієнтиром щодо відповідної моделі фактичних обставин; при сукупності злочинів таких юридичних складів може бути декілька; в) на третьому – завершальному – етапі висновок про відповідність моделі фактичних обставин певному юридичному складу злочину (кільком юридичним складам) фіксується суб’єктом кваліфікації у особливих – «символічній» та змістовній – формах; тим самим одержується конкретний результат кваліфікації злочинів.

6.Зроблений суб’єктом кваліфікації висновок про відповідність конкретної моделі фактичних обставин певному юридичному складу злочину означає, що поведінка (діяння) особи як основний юридичний факт в межах цієї моделі визнається злочином певного виду, передбаченим Особливою часиною КК, або окремим різновидом такого злочину. Тим самим вирішується питання і про злочинність діяння

вцілому («взагалі»), тобто поведінка особи визнається злочином і в його загальному («родовому») розумінні, передбаченому ч. 1 ст. 11 КК. Іншим чином – поза межами кваліфікації злочинів – питання про злочинність діяння, якщо воно поставлене в правовому сенсі, вирішене бути не може.

7.Як уже зазначалось, зовнішня сторона кваліфікації злочинів може мати різне значення, в тому числі правове. Останнє наявне тоді, коли відповідна оціночно-пізнавальна діяльність та (або) її об’єктивізований результат пов’язані з реалізацією певних правовідносин і набувають у зв’язку з цим окремого («зовнішнього») правового змісту. За таким змістом необхідно розрізняти кваліфікацію злочинів як: а) юридично значущу дію; б) юридичну дію суб’єкта, уповноваженого на її проведення; в) юридичну дію уповноваженого суб’єкта, яка має кримінально-процесуальний характер; г) юридичну дію уповноваженого суб’єкта, яка має кримінально-правовий характер.

8.Кваліфікація злочинів як юридично значуща дія має найбільш загальний «зовнішній» правовий зміст. Такою дією є будь-який різновид кваліфікації злочинів, об’єктивізований результат якого тягне (може потягти) будь-які правові наслідки.

Кримінальне право України. Практикум

9.Більш конкретний «зовнішній» правовий зміст має кваліфікація злочинів як юридична дія суб’єкта, уповноваженого на її проведення. Такою дією може бути визнаний окремий різновид кваліфікації злочинів, якщо він здійснюється на підставі застосування норм певної галузі права, якими: а) прямо передбачена відповідна оціночно-пізнавальна діяльність та її об’єктивізований результат; б) конкретно вказані суб’єкти, які мають повноваження на проведення такої діяльності, а також та форма, в якій об’єктивізується її результат; в) визначенні зв’язки кваліфікації злочинів з іншими видами діяльності суб’єкта в межах його повноважень; г) встановлені конкретні правові наслідки, які зумовлює об’єктивізований результат кваліфікації злочинів.

10.Окремим різновидом кваліфікації злочинів як юридичної дії суб’єкта, уповноваженого на її проведення, є той, що має кримінально- процесуальний характер. Такий різновид наявний, якщо зазначені вище особливості його «зовнішнього» правового змісту передбачені нормами кримінально-процесуального права.

11.Найбільш конкретного і, очевидно, найбільш значущого «зовнішнього» правового змісту набуває кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-правовий характер. Це зумовлено тим, що: а) конкретизуються окремі її кримінально-процесуальні особливості; зокрема, коло суб’єктів кваліфікації злочинів обмежується лише судом, а форма об’єктивізації

їїрезультату – обвинувальним вироком; б) виникають певні кримі- нально-правові наслідки кваліфікації злочинів; зокрема, після набрання обвинувальним вироком законної сили поведінка (діяння) особи офіційно від імені держави визнається злочином (кількома злочинами), а сама особа – злочинцем.

Викладене дає можливість запропонувати визначення тих понять, які сприяють цілісному розумінню кваліфікації злочинів як складного правового явища, що має єдину внутрішню основу (сторону) і різні зовнішні прояви.

Визначення окремих понять, що розкривають правовий зміст кваліфікації злочинів. Першим з таких понять є те, що фіксує конкретний правовий зміст кваліфікації злочинів як специфічної оціночно-пізнавальної діяльності людини.

Кваліфікація злочинів як специфічна оціночно-пізнавальна діяльність людини – це різновид розумової діяльності, в процесі якої на підставі зіставлення конкретної моделі фактичних обставин з юридичними складами злочинів (злочину) робиться висновок про

Додатки

відповідність даної моделі одному чи кільком з цих юридичних складів і здійснюється фіксація такого висновку у особливих формах, які виступають кінцевим результатом даної діяльності.

Як уже відмічалось, така специфічна оціночно-пізнавальна діяльність утворює внутрішню сторону кваліфікації злочинів і в принципі має бути однотипною за своїм правовим змістом незалежно від будь-яких «зовнішніх» чинників. Тому до наступних визначень відповідних понять правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів буде включатися у «згорнутому» або скороченому вигляді.

Наступне поняття – кваліфікація злочинів як юридично значуща дія – поєднує правовий зміст внутрішньої сторони кваліфікації злочинів з правовим змістом тих її зовнішніх проявів, в яких такий зміст наявний.

Кваліфікація злочинів як юридично значуща дія – це різновид кваліфікації злочинів, в якому об’єктивізований результат її внутрішньої сторони тягне (може потягти) певні правові наслідки.

З урахуванням виділених вище характеристик «зовнішнього» правового змісту кваліфікації злочинів як юридичної дії, суб’єкта, уповноваженого на її проведення, можна запропонувати наступне визначення поняття, що її виражає.

Кваліфікація злочинів як юридична дія суб’єкта, уповноваженого на її проведення, – це різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється певним суб’єктом в процесі застосування правових норм, що прямо передбачають таку кваліфікацію як складову його повноважень і пов’язують з її об’єктивізованим результатом конкретні правові наслідки.

Наведене вище визначення є орієнтиром для визначення поняття, яке відображає особливий різновид кваліфікації злочинів як юридичної дії уповноваженого суб’єкта, що має більш конкретний –

кримінально-процесуальний характер (зміст).

Кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-процесуальний характер, – це різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється суб’єктом в процесі застосування норм КПК України, що прямо передбачають таку кваліфікацію як складову повноважень суб’єкта і пов’язують з її об’єктивізованим результатом конкретні кримінально-процесуальні наслідки.

Останнє поняття, яке потребує визначення, – кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально- правовий характер. З урахуванням всіх особливостей «зовнішнього»