Kriminalne_pravo_praktikum

Кримінальне право України. Практикум

правового змісту відповідного різновиду кваліфікації злочинів це поняття може бути визначене таким чином.

Кваліфікація злочинів як юридична дія уповноваженого суб’єкта, що має кримінально-правовий характер, – різновид кваліфікації злочинів, який здійснюється судом в межах кримінального судочинства, а її результат, об’єктивізований в обвинувальному вироку, є певним етапом застосування кримінально-правових норм і після набрання таким вироком законної сили тягне конкретні кримінально-правові наслідки.

ДОДАТОК 2

ФОРМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА, ОСНОВНІ ПРАВИЛА СКЛАДАННЯ, ТИПОВІ РІЗНОВИДИ

В статті, опублікованій в першому випуску «Альманаху кримінального права» і присвяченій основним юридичним аспектам кваліфікації злочинів, зокрема, відмічалось: зроблений суб’єктом в межах кваліфікації злочинів висновок про відповідність певної моделі фактичних обставин одному чи кільком юридичним складам злочину обов’язково має набути якихось «зовнішніх» форм. Такі форми необхідні перш за все для того, щоб цей висновок міг бути сприйнятий іншими суб’єктами. Крім того, якщо кваліфікація злочинів має правове значення, саме з її «зовнішніми» формами пов’язуються різноманітні правові, в тому числі і кримінально-правові, наслідки.

Які ж саме форми кваліфікації злочинів виділяються в теорії кримінального права і використовуються в правозастосовній практиці України? Який кримінально-правовий зміст кожної з цих форм та за якими правилами вони створюються (складаються)? В які типові різновиди можна об’єднати конкретні варіанти відповідних форм кваліфікації злочинів? Спроба відповісти на ці та деякі інші питання зроблена в даній статті.

Виділення окремих форм кваліфікації злочинів. Загальним, хоча в значній мірі спрощеним орієнтиром для виділення «зовнішніх» форм кваліфікації злочинів є положення п. 2 ч. 1 ст. 324 Кримінальнопроцесуального кодексу України (в подальшому – КПК України). Серед питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, зазначений пункт передбачає наступні: чи має інкриміноване підсудному діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений?

Додатки

Очевидно, що позитивна відповідь на перше питання має супроводжуватися певною конкретизацією: суд повинен визначити і зафіксувати у вироку певні ознаки (характеристики) того юридичного складу злочину, якому відповідає інкриміноване підсудному діяння і який він обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо цього діяння. Такі ознаки – у своїй сукупності – повинні відобразити специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину, з яким (змістом) кореспондує діяння та деякі інші фактичні обставини. Тим самим буде зафіксована юридична (кримінально-правова) специфіка того діяння (злочину), що інкримінується підсудному, і поряд з фактичною стороною обвинувачення, в якій знайде відображення інформаційнооціночна модель фактичних обставин, з’явиться так зване юридичне формулювання обвинувачення. Саме юридичне формулювання обвинувачення і виступає змістовною формою кваліфікації злочинів.

Відповідь на друге з передбачених п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України питань має «символічний» (знаковий) характер. По суті, мова йде про складання (створення) своє рідної формули кваліфікації злочинів, що за допомогою певних символів (знаків) несе інформацію про той юридичний склад злочину, який суд обрав як найбільш точний правовий орієнтир щодо інкримінованого підсудному діяння. З буквального розуміння п. 2 ч. 1 ст. 324 КПК України випливає, що таким символом (знаком) виступає посилання на статтю кримінального закону, яка передбачає відповідний вид злочину, – статтю Особливої частини Кримінального кодексу України (в подальшому – КК, КК України). Насправді ж обмежитись у формулі кваліфікації злочинів посиланням лише на таку статтю в більшості випадків недостатньо. Поперше, більшість статей Особливої частини КК складається з кількох частин, що «представляють» окремі юридичні склади злочину певного виду і мають самостійні санкції. По-друге, незакінчений злочин та злочин, що вчинюється організатором, підбурювачем та пособником, відповідають так званим «особливим» юридичним складам злочину, і ця «особливість» передбачає при їх кваліфікації посилання не лише на відповідну статтю Особливої частини КК, а і на відповідні частини статей 14, 15, 27 КК (див. ст. 16, ч. 2 ст. 29 КК). По-третє, ч. 2 ст. 115 КК містить окремі пункти, що передбачають різні обтяжуючі обставини умисного вбивства, і юридичний склад такого вбивства при його кваліфікації не може бути представлений без посилання на відповідні пункти зазначеної статті. Таким чином, символами формули кваліфікації злочинів виступають посилання на відповідну статтю, частину, пункт статті Особливої частини КК, а в окремих випадках – і на відпо-

Кримінальне право України. Практикум

відні частини окремих статей Загальної частини КК. Сама ж формула є самостійною символічною формою кваліфікації злочинів.

Важливо підкреслити: з урахуванням висновку про те, що внутрішня сторона кваліфікації злочинів є однотипною у всіх її зовнішніх проявах (різновидах)1, виділені форми кваліфікації злочинів

– символічна і змістовна – мають розглядатись як універсальні. Це означає, що формула кваліфікації злочинів і юридичне формулювання обвинувачення повинні створюватись (складатись) за одними і тими ж правилами при здійсненні будь-якого різновиду кваліфікації злочинів, а не лише того, що здійснюється судом і має кримінальноправове значення.

Формула кваліфікації злочинів. Як символічна форма кваліфікації злочинів її формула (в подальшому – ФК) має дві істотні характеристики: а) внутрішній кримінально-правовий зміст; б) зовнішні засоби його виразу («об’єктивізації»). В свою чергу кожна з цих характеристик, а також зв’язок між ними обумовлюють специфічні правила складання (створення) ФК. Такі правила можна певним чином систематизувати, виділивши серед них: а) правила спеціально- юридичного характеру, що забезпечують коректне відображення внутрішнього кримінально-правового змісту ФК її зовнішніми засобами; б) правила техніко-юридичного характеру, що забезпечують оптимальне використання певних символів як зовнішніх засобів ФК. Крім того з урахуванням особливостей фіксації у КК України окремих нормативних складових (частин) відповідних юридичних складів злочинів, а також особливостей кваліфікації окремих форм множинності злочинів можна виділити типові різновиди ФК.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ФК становить інформація про конкретний юридичний склад злочину (інколи – про декілька таких складів), який обраний суб’єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир щодо відповідної інформаційно-оціночної моделі фактичних обставин. У ФК ця інформація може бути представлена різними символами, однак її сутність залишається незмінною і завжди може бути «розшифрована» тими суб’єктами, які розуміють значення таких символів.

Зазначенерозуміннявнутрішньогокримінально-правовогозмісту ФК виступає тим орієнтиром, який дозволяє сформулювати декілька найбільш загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо

їїскладання (створення). До цих правил, перш за все, можна віднести

1 Див., наприклад: Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений. – М., 1972. – С. 196–226. Наумов А.В., Новиченко А.С. Законы логики при квалификации преступлений. – М., 1978. – С.69–103.

Додатки

наступні: 1) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що за своєю природою «не входять» до юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції; у ФК, зокрема, не повинні мати місце посилання на статті 17, 21, 31, 32 – 34, відповідні пункти ч. 1 ст. 66 та (або) ч. 1 ст. 67 КК; 2) до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що «не входять» до конкретного юридичного складу злочину, обраного суб’єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; наприклад, при кваліфікації збирання з метою передачі іноземній державі відомостей, що становлять державну таємницю, вчиненого за попередньою змовою групою осіб без громадянства, ФК не повинна містити посилання на ч. 2 ст. 28 КК, оскільки законодавець не надав останній обставині «статусу» ознаки юридичного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114 КК; 3) до ФК обов’язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, без яких юридичного складу злочину як специфічної нормативної юридичної конструкції бути не може; в даному разі такими символами виступають посилання у ФК на відповідну статтю або частину статті Особливої частини КК, що представляє так звану специфічну частину юридичного складу злочину певного виду чи окремого його різновиду; 4) до ФК обов’язково мають включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що відображають специфіку так званих особливих юридичних складів злочину, якщо саме такий склад обраний суб’єктом кваліфікації як відповідний правовий орієнтир; як уже зазначалось, цими символами виступають, зокрема, посилання на конкретні частини статей 14, 15, 27 КК.

При відображенні у ФК інформації про конкретний юридичний склад злочину, обраний суб’єктом кваліфікації як найбільш точний правовий орієнтир, необхідно вирішити ще одне питання: до ФК мають включатись всі символи, що представляють відповідні положення кримінального права, які «входять» до зазначеного юридичного складу злочину, чи лише окремі з таких символів? Беручи до уваги деякі положення КК (див., зокрема, ст. 16, ч.ч. 1, 2 ст. 29) та враховуючи сталі тенденції правозастосовної практики України, можна відповісти на поставлене питання таким чином: до ФК необхідно включати лише ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують специфіку (особливий зміст) відповідного юридичного складу злочину. Конкретизуючи такий підхід, можна

Кримінальне право України. Практикум

сформулювати ще декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК:

1)до ФК не повинні включатись ті символи, які представляють положення кримінального права, що характеризують загальні ознаки суб’єкта злочину (вік, осудність) та форми вини (умисел і його види, необережність та її види); це означає, що у ФК не потрібно робити посилання на відповідні частини статей 18, 19, 20, 22, 24, 25 КК;

2)при складанні ФК щодо замаху на злочин необхідно робити посилання на ч. 2 або ч. 3 ст. 15 КК; посилання у ФК на ст. 15 КК «в цілому» або на ч. 1 ст. 15 КК є некоректним, оскільки, передбачивши види замаху на злочин – закінчений та незакінчений, КК саме з конкретним його видом пов’язує специфіку юридичної конструкції цієї стадії незакінченого злочину;

3)при кваліфікації одиничного злочину у ФК повинно бути посилання лише на одну частину відповідної статті Особливої частини КК

–в тому числі і тоді, коли суб’єкту злочину інкриміновано декілька обтяжуючих обставин, передбачених різними частинами такої статті; в цьому разі правозастосовна практика України дотримується підходу, відповідно до якого у ФК має бути відображений той юридичний склад злочину, особливий зміст якого передбачає найбільш обтяжуючу обставину (іншими словами – у ФК вказується та частина статті Особливої частини КК, яка передбачає найбільш сувору санкцію)1.

З урахуванням особливостей змісту окремих кримінальноправових ситуацій можуть бути сформульовані і деякі конкретні правила спеціально-юридичного характеру щодо складання ФК. Такі правила визначають, зокрема, особливості складання ФК при кваліфікації умисного вбивства при обтяжуючих обставинах; повторності тотожних злочинів, що відповідають одному юридичному складу злочину; співучасті у злочині, яка відповідає ознакам кількох видів співучасників.

Зовнішні засоби ФК – це певні символи (знаки), що представляють ті положення кримінального права, які утворюють особливий зміст юридичного складу злочину, обраного суб’єктом кваліфікації як правовий орієнтир. В даному разі «представництво» здійснюється шляхом символічного відображення у ФК тих складових (компонентів) відповідних джерел кримінального права України, в яких містяться зазначені положення. Про загальні правила коректного відображен-

1 Кримінально-правова кваліфікація та її різновиди досліджуються у роботах В.О. Навроцького. Див., наприклад: Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посіб. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Додатки

ня зовнішніми засобами ФК її внутрішнього кримінально-правового змісту – правила спеціально-юридичного характеру – йшлося вище. Що ж стосується оптимального відтворення у ФК самих зовнішніх засобів (фактично – створення відповідних символів), то тут, як уже зазначалось, мають діяти певні правила техніко-юридичного характеру. Такі правила стосуються, зокрема: а) скороченого найменування відповідних джерел кримінального права України та їх окремих складових (статей, їх частин та пунктів); б) порядку (послідовності) відтворення у ФК зазначених складових; в) використання у ФК певних засобів, які зв’язують відповідні її складові між собою або розділяють їх. Більшість цих правил носить рекомендаційний характер і формулюються в навчальній та науковій літературі.

Типові різновиди ФК охоплюють переважну більшість конкретних проявів цієї форми кваліфікації злочинів, хоча окремі з цих різновидів можуть представляти різні за своїми кримінально-правовими характеристиками юридичні склади злочинів. До типових різновидів ФК можна, зокрема, віднести:

а) ФК, яка містить посилання лише на статтю або частину статті Особливої частини КК, наприклад, ст. 113 КК чи ч. 2 ст. 329 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) необережного злочину (такий злочин не має стадій і не може бути вчинений у співучасті); 2) закінченого злочину, вчиненого суб’єктом одноособово (за відсутності ознак співучасті); 3) закінченого злочину, вчиненого виконавцем чи співвиконавцем злочину (ч. 1 ст. 29 КК); 4) закінченого злочину, вчиненого учасником організованої групи чи злочинної організації (ст. 30 КК); 5) закінченого злочину, вчиненого так званим опосередкованим виконавцем (див., наприклад, ч. 5 ст. 41 КК);

б) ФК, яка крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини КК містить посилання на відповідну частину однієї чи кількох статей Загальної частини КК, наприклад, ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК або ч. 4 ст. 27, ч. 1 ст. 328 КК чи ч. 3 ст. 27, ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 201 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації: 1) незакінченого злочину (ст. 16 КК); 2) закінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (ч. 2 ст. 29 КК); 3) незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником (в цьому разі у ФК здійснюється посилання на відповідні частини двох статей Загальної частини КК – див., наприклад, ч. 4 ст. 29 КК);

Кримінальне право України. Практикум

в) ФК, яка містить окремі посилання на декілька статей (частин статей) Особливої частини КК, наприклад, ч. 3 ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК чи ч. 1 ст. 263; ст. 112 КК; такий різновид ФК використовується при кваліфікації злочинів, які утворюють сукупність (ч. 2 ст. 33 КК).

В окремих випадках може мати місце поєднання першого або другого різновидів ФК з третім, наприклад, ч. 1 ст. 2583; ч. 1 ст. 14, ч. 2 ст. 258 КК.

Юридичне формулювання обвинувачення. Як і формула кваліфікації злочинів, юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому – ЮФО) має внутрішній кримінально-правовий зміст і зовнішні засоби його виразу. З урахуванням цих характеристик створення (складання) ЮФО також відбувається за певними правилами спеціально-юридичного та техніко-юридичного характеру, як і ФК, ця форма кваліфікації злочинів має типові різновиди.

Внутрішній кримінально-правовий зміст ЮФО утворює інформація про специфічний зміст того юридичного складу злочину, якому (змісту), на думку суб’єкта кваліфікації, відповідає певна інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. В окремих випадках зазначений специфічний зміст може співпадати з особливим змістом відповідного юридичного складу злочину в цілому, наприклад, при кваліфікації крадіжки за ч. 1 ст. 185 КК. Однак в більшості випадків – з урахуванням наявності в юридичних складах злочинів так званих альтернативних ознак – специфічний зміст є лише одним з кількох можливих різновидів особливого змісту юридичного складу злочину.

Специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину – це завжди поєднання (сукупність) конкретних законодавчих характеристик злочину певного виду чи окремого його різновиду, яким відповідає «створена» суб’єктом кваліфікації інформаційно-оціночна модель фактичних обставин. Таке розуміння дозволяє сформулювати декілька загальних правил спеціально-юридичного характеру щодо складання ЮФО, зокрема: 1) до ЮФО обов’язково повинні включатись окремі характеристики, передбачені статтею (частиною статті, статтями, частинами статей), яка (які) вказана (вказані) у ФК; у будь-якому ЮФО такими характеристиками завжди є окремі формулювання відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, зазначеної у ФК; 2) до ЮФО повинні включатись лише ті характеристики обраного суб’єктом кваліфікації юридичного складу злочину, яким відповідає (з якими кореспондує) «створена» ним

Додатки

інформаційно-оціночна модель фактичних обставин; альтернативні ознаки (характеристики) відповідного юридичного складу злочину, які не мають відношення до такої моделі, в ЮФО не зазначаються; 3) до ЮФО не включаються ті характеристики юридичного складу злочину, які не входять до його особливого змісту (наприклад, загальні ознаки суб’єкта злочину, відповідні формулювання, що визначають конкретні види умислу чи необережності).

Крім зазначених загальних правил при складанні окремих різновидів ЮФО необхідно керуватись цілим рядом конкретних правил спеціально-юридичного характеру. Такі правила, зокрема, стосуються ЮФО, що фіксує специфічний зміст: а) так званих особливих юридичних складів злочинів; б) кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів; в) юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність; г) юридичних складів злочинів, що утворюють окремі різновиди повторності. Зовнішні засоби ЮФО – це певні словесні форми (мовні конструкції), за допомогою яких у ньому фіксується специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину. В деяких ЮФО такі форми можуть повністю співпадати з відповідними законодавчими формулюваннями, однак у більшості ЮФО окремі законодавчі характеристики зазнають певних текстуальних змін. Такі зміни зумовлені цілим рядом техніко-юридичних та власне філологічних особливостей побудови нормативного матеріалу КК України. З урахуванням цих особливостей для створення окремих словесних форм ЮФО використовуються конкретні правила техніко-юридичного характеру, більшість з яких, як і щодо складання ФК, вироблена в науковій та навчальній літературі і носить рекомендаційний характер.

Типові різновиди ЮФО є похідними від типових різновидів ФК. Водночас специфічний зміст відповідного юридичного складу злочину в межах окремих типових різновидів ЮФО може бути різним. Тому при складанні окремих ЮФО, що охоплюються одним з типових різновидів, може використовуватись різний «набір» правил спеціальноюридичного та техніко-юридичного характеру. Наведені нижче приклади типових різновидів ЮФО кореспондують з відповідними прикладами ФК, які щодо цієї форми кваліфікації злочинів вказувались першими:

а) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст юридичного складу злочину лише з використанням формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК; наприклад: вчинення з метою ослаблення держави вибухів, спрямованих на масове

Кримінальне право України. Практикум

знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень, – диверсія (ст. 113 КК);

б) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст так званого особливого юридичного складу злочину – з використанням як формулювань відповідної статті (частини статті) Особливої частини КК, так і формулювань відповідної частини статті (відповідних частин статей) Загальної частини КК, наприклад: готування до посягання на життя народного депутата України, вчинене у зв’язку з його державною діяльністю (ч. 1 ст. 14, ст. 112 КК);

в) ЮФО, яке фіксує специфічний зміст кількох окремих юридичних складів злочинів, що утворюють сукупність, наприклад: умисні дії, вчинені з метою зміни державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, які призвели до загибелі людей та інших тяжких наслідків; умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, – умисне тяжке тілесне ушкодження, – що спричинило смерть потерпілого (ч. 3 ст. 110; ч. 2 ст. 121 КК).

ДОДАТОК 3

ЗМІСТ І ФОРМА ФОРМУЛИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

1.Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації – формула кваліфікації злочинів (в подальшому – ФК) – зумовлена тим, що вона передбачає використання окремих символів (знаків), в яких «зашифрована» певна інформація кримінально-правового характеру; такою інформацією є висновок суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає одному чи кільком різним юридичним складам злочинів (злочину) (в подальшому – ЮСЗ).

2.Символами (знаками) у ФК виступають певні засоби технікоюридичного характеру, що використовуються для відображення в ній відповідних джерел кримінального права та їх окремих компонентів, які «представляють» відповідний ЮСЗ (кілька ЮСЗ).

3.Основними символами (знаками), обов’язковими для будь-якої ФК, завжди виступають: а) скорочена назва відповідного джерела кримінального права України; з урахуванням системи сучасного кримінального права України таким джерелом може бути Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року (в подальшому – КК 2001 р.)

Додатки

або Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року (в подальшому – КК 1960 р.); б) порядковий номер та скорочене (без назви) написання статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає так звану «специфічну частину» ЮСЗ, інкримінованого особі.

4.Додатковими символами (знаками) (вони є обов’язковими лише для окремих різновидів ФК) можуть виступати: а) порядковий номер та скорочене (без назви) написання окремої статті (кількох статей) Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо одна або кілька таких статей, на думку суб’єкта кваліфікації, відображають у ФК специфіку відповідного ЮСЗ; б) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини вказаної у ФК статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. – якщо така стаття має кілька частин; в) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідної частини статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960

р.– якщо така стаття включена до ФК; г) порядковий номер та скорочене (без тексту) написання відповідного пункту (кількох пунктів) ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи відповідного пункту (кількох пунктів) ст. 93 КК 1960 р. – якщо у ФК міститься посилання на таку статтю (частину статті).

5.Включення до ФК статей Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. є відображенням в ній висновку суб’єкта кваліфікації про те, що поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами відповідає так званому особливому ЮСЗ. Традиційно до особливих відносяться юридичні склади незакінченого злочину та окремих різновидів співучасті у злочині (організації злочину, підбурювання до злочину, пособництва у злочині). Очевидно, до особливих можуть бути віднесені також юридичні склади, які передбачають заподіяння певної шкоди в стані так званої уявної оборони – у випадках, коли вона прирівнюється до перевищення меж необхідної оборони.

Таким чином, у ФК може мати місце посилання лише на статті 14, 15, 27, 37 Загальної частини КК 2001 р. або (та) на статті 17, 19 Загальної частини КК 1960 р. При цьому в межах відображення у ФК одного (окремого) ЮСЗ відповідна стаття Загальної частини КК 2001

р.чи КК 1960 р. обов’язково має «прив’язуватись» до «своєї» статті (частини статті) Особливої частини зазначених кодексів.

6.В окремих випадках в поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатися кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різни-

Кримінальне право України. Практикум

ми частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. В цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватись та частина статті, яка передбачає «найбільш обтяжуючу» з наявних обставин (санкція якої передбачає найбільш суворе покарання).

Таким чином, при відображенні у ФК одного (окремого) ЮСЗ повинно мати місце посилання лише на одну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. (ФК типу – ч.ч. 2, 3, 4 ст. 185 КК розглядається як некоректна).

7.В окремих випадках в поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, що вчинений у співучасті з розподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей – зокрема, підбурювача і організатора, підбурювача і пособника. В цих випадках відповідно до традицій, що склалися в правозастосовній практиці України, на рівні ФК має вказуватись та частина статті Загальної частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка передбачає «найбільш небезпечну» роль. Орієнтиром в цьому разі повинен бути законодавчий підхід: відносна небезпечність «ролей» (видів співучасників) визначається послідовністю їх відображення в ст. 27 КК 2001

р.чи в ст. 19 КК 1960 р., тобто за схемою «виконавець (співвиконавець) – організатор – підбурювач (підмовник) – пособник».

Таким чином, при посиланні у ФК на ст. 27 КК 2001 р. чи ст. 19 КК 1960 р. – в межах відображення в ній одного (окремого) ЮСЗ – має вказуватись лише одна частина зазначених статей.

8.В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, кожний з яких відповідає «своєму», відмінному від інших ЮСЗ (сукупність злочинів). За змістом ч. 2 ст. 33 КК кожний злочин в такому разі підлягає окремій кваліфікації. Відповідно в ФК (на етапі остаточної кваліфікації) кожний ЮСЗ має бути відображений окремо – з додержанням положень, зазначених у п.п. 1 – 7. Цей підхід повинен застосовуватись і тоді, коли окремі злочини, що утворюють сукупність, кваліфікуються за однією і тією ж статтею або за однією і тією ж частиною статті Особливої частини КК (див. приклади написання ФК у п. 11 додатку 2).

9.В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, які відповідають одному і тому ж ЮСЗ (повторність злочинів, що мають тотожні ЮСЗ). Відображення такої кримінальноправової ситуації у ФК здійснюється за наступними правилами: а) на

Додатки

етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин одержує окреме відображення у «своїй» ФК; б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, оскільки вони відповідають одному і тому ж ЮСЗ, мають бути «представлені» ФК, яка відображає цей один (єдиний) ЮСЗ. У переважній більшості випадків ФК кожного з таких злочинів на етапі «проміжної» кваліфікації і ФК всіх цих злочинів на етапі остаточної кваліфікації не відрізняються одна від одної. Виняток становлять ФК кількох умисних вбивств з різним «набором» обтяжуючих обставин: оскільки такі обтяжуючі обставини передбачені різними пунктами ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., ФК кожного з умисних вбивств на етапі «проміжної» кваліфікації відрізняються як одна від одної, так і від ФК на етапі остаточної кваліфікації (остання має містити посилання на ті пункти ч. 2 ст. 115 КК 2001 р. чи ст. 93 КК 1960 р., що передбачають всі обтяжуючі обставини всіх вчинених особою умисних вбивств – див. приклад а) п. 9 додатку 2).

Таким чином, можлива ситуація, коли при остаточній кваліфікації кількох злочинів їх кількість є більшою порівняно з кількістю відображених у ФК ЮСЗ. Особливим проявом такої ситуації є випадок, коли вчинені особою кілька злочинів на етапі остаточної кваліфікації «представлені» у ФК лише одним ЮСЗ; в цьому разі на рівні ФК множинність (повторність) злочинів взагалі не одержує відображення.

ДОДАТОК 4

ЗМІСТ І ФОРМА ФОРМУЛИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНІВ: ТЕХНІКО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

1.Якщо у формулі кваліфікації злочинів (в подальшому – ФК) міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року, – допускається використання скорочень «КК», «КК України»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому разі необов’язково.

2.Якщо у ФК міститься посилання лише на одне джерело кримінального права України – Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року – допускається використання скорочень «КК 1960 р.», «КК України 1960 р.»; вказувати рік прийняття цього Кодексу в такому разі обов’язково.

3.Якщо у ФК міститься посилання на два джерела кримінального права України – на Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року та на Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року, – кожне джерело має вказуватись у вигляді відповідного скоро-

Кримінальне право України. Практикум

чення з обов’язковим зазначенням року його прийняття; наприклад:

п.п.«а», «и» ст. 93 КК 1960 р.; п.п. 6, 11, 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.

4.Якщо у ФК вказано кілька статей одного і того ж джерела кримінального права України, допускається використання відповідного його скорочення лише один раз – в кінці такої ФК.

Наприклад: а) п. «а» ст. 93; ч. 3 ст. 142 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст15, п. 6 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, ч. 4 ст. 187 КК.

5.Для посилання у ФК на статтю КК 2001 р. чи КК 1960 р. завжди використовується скорочення «ст.»; після цього цифрами зазначається порядковий номер відповідної статті.

6.Якщо порядковий номер статті КК 1960 р. чи КК 2001 р. включає спеціальну позначку, найбільш коректним є той варіант його написання у ФК, який передбачений в офіційному тексті КК 2001 р. чи КК 1960 р.

Наприклад: ч. 2 ст. 1982 КК 1960 р.; ст. 2031 КК 2001 р.

7.Якщо стаття КК 1960 р. чи КК 2001 р. містить кілька частин, для посилання у ФК на відповідну частину використовується скорочення «ч.»; при цьому порядковий номер частини вказується після такого скорочення, а посилання на частину – перед посиланням на відповідну статтю КК.

Наприклад, ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК.

8.Якщо відповідна стаття (частина статті) Особливої частини КК 1960 р. чи КК 2001 р. мала кілька редакцій, посилання у ФК на таку статтю (частину статті) здійснюється наступним чином: а) у випадку використання у ФК тільки останньої редакції (чинної на момент написання ФК) вона спеціально не зазначається; б) у випадку використання у ФК тільки попередньої (однієї з попередніх) редакції вона спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України; в) у випадку використання у ФК кількох різних редакцій кожна з них спеціально зазначається після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України.

Наприклад: а) ч. 1 ст. 296 КК; б) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. в редакції Закону від 26 січня 1993 р.; в) ч. 2 ст. 2153 КК 1960 р. в редакції Закону від 26 січня 1993 р.; ч. 3 ст. 2153 КК 1960 р. в редакції Закону від 21 вересня 2000 р.

9.Якщо стаття Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. передбачає пункти (ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; ст. 93 КК 1960 р.), при посиланні на них у ФК використовуються скорочення «п.», «п.п.» або слова «пункт», «пункти», вжиті у відповідних відмінках. Після цьо-

Додатки

го вказується: а) порядковий номер пункту – у випадку посилання у ФК на ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; б) літера, що позначає відповідний пункт, – у випадку посилання у ФК на ст. 93 КК 1960 р.

Наприклад: а) п.п. 1, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК; п.п. 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК; п.п. 1, 6, 9, 12, 13 ч. 2 ст. 115 КК; б) пункти «а», «г», «і» ст. 93

КК1960 р.

10.Якщо у ФК міститься посилання на кілька статей КК 2001 р. чи

КК1960 р. – в межах відображеного таким чином одного ЮСЗ, – першими мають вказуватись відповідні статті (частини статей) Загальної частини КК, а потім – стаття (пункт, частина статті) Особливої частини КК; при цьому між окремими статтями потрібно ставити кому; використовувати в таких випадках сполучники «і», «та» небажано, оскільки таке використання не відповідає традиційним підходам до відображення певних висновків саме у вигляді формули (в даному разі – ФК). Некоректним є також використання у ФК розділового знаку – тире, оскільки в цьому випадку створюється враження, що застосовуються всі статті – починаючи з відповідної статті Загальної частини і закінчуючи відповідною статтею Особливої частини КК.

Наприклад: а) ч. 1 ст. 17, ст. 94 КК 1960 р.; б) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, ч. 1 ст. 121 КК.

11.Якщо у ФК відображено кілька різних ЮСЗ – відповідно до правил кваліфікації сукупності злочинів, – кожний ЮСЗ потрібно виокремлювати розділовим знаком – крапкою з комою; такий розділовий знак ставиться після написання відповідної статті Особливої частини КК, а в окремих випадках – після скороченого написання відповідного джерела кримінального права України, в якому ця стаття знаходиться.

Наприклад: а) ч. 1 ст. 152; ч. 3 ст. 152 КК; б) ст. 94 КК 1960 р.; п. 13 ч. 2 ст. 115 КК 2001 р.; в) ч. 4 ст. 27, ч. 3 ст. 15, п. 7 ч. 2 ст. 115; ч. 4 ст. 27, п.п. 7, 13 ч. 2 ст. 115 КК.

ДОДАТОК 5

ЗМІСТ І ФОРМА ЮРИДИЧНОГО ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ:

СПЕЦІАЛЬНО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

1. Назва цієї форми кримінально-правової кваліфікації – юридичне формулювання обвинувачення (в подальшому – ЮФО) – зумовлена тим, що вона являє собою словесне відтворення необхідного

Кримінальне право України. Практикум

мінімуму окремих характеристик (ознак) одного чи кількох ЮСЗ,

якому (яким), на думку суб’єкта кваліфікації, відповідає поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами. Таким чином, та інформація кримінально-правового характеру, яка «зашифрована» у ФК, в ЮФО одержує своє рідну «розшифровку», а в багатьох випадках – і певну конкретизацію.

2.Окремі характеристики (ознаки) відповідного (відповідних) ЮСЗ, що певним чином відтворюються в ЮФО, є частиною так званого загального нормативного змісту ЮСЗ –вони мають бути прямо передбачені у тій статті (тих статтях) КК 2001 р. чи КК 1960 р., які вказані у ФК. При відтворенні таких характеристик (ознак) у ЮФО суб’єкт кваліфікації повинен керуватись певними правилами техніко-юридичного характеру (див. додаток 4).

3.В загальний нормативний зміст багатьох ЮСЗ входять так звані альтернативні характеристики (ознаки), а окремі ЮСЗ передбачають альтернативні форми («комплекси» ознак) відповідного злочину. В цьому разі в ЮФО мають вказуватися лише ті характеристики (ознаки) чи форми ЮСЗ, яким відповідають фактичні обставини, визнані суб’єктом кваліфікації наявними.

4.Необхідний мінімум характеристик (ознак) ЮСЗ, що має бути відтворений у ЮФО, становлять ті з них, які у відповідному їх поєднанні відображають його (ЮСЗ) специфіку. З урахуванням основних (найбільш типових) різновидів ЮСЗ такий необхідний мінімум «представляє»:

а) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у одній статті (частині статті) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли: 1) у ФК міститься посилання лише на відповідну статтю Особливої частини зазначених кодексів, яка не має поділу на частини (наприклад, ст. 94 КК 1960 р. чи ст. 193 КК 2001 р.; 2)

уФК міститься посилання лише на відповідну частину статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р., яка «представляє» так званий основний юридичний склад злочину певного виду (наприклад, ч. 1 ст. 2153 КК 1960 р. в редакції Закону від 26 січня 1993 р. чи ч. 1 ст. 289 КК 2001 р.) або юридичний склад окремого виду злочину (наприклад, ч. 4 ст. 143 КК 2001 р.);

б) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у

кількох частинах однієї і тієї ж статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК міститься посилання на ту частину статті

Додатки

Особливої частини зазначених кодексів, яка «представляє» так званий кваліфікований чи особливо кваліфікований ЮСЗ (наприклад, ч. 2 ст. 140 КК 1960 р. чи ч. 3 ст. 152 КК 2001 р.);

в) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідній частині однієї статті Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах статті) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК – крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини – міститься посилання і на відповідну частину однієї з статей Загальної частини зазначених кодексів; остання в цьому разі «представляє» так званий «особливий» ЮСЗ (наприклад юридичний склад незакінченого злочину чи юридичний склад злочину, що вчинений організатором, підбурювачем або пособником);

г) поєднання тих характеристик (ознак) ЮСЗ, які передбачені у відповідних частинах кількох статей Загальної частини та відповідній статті (частині, кількох частинах) Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р.; цей варіант ЮФО характерний для тих випадків, коли у ФК – крім посилання на відповідну статтю (частину статті) Особливої частини міститься посилання і на відповідні частини кількох (двох) статей Загальної частини зазначених Кодексів; такі статті в цьому разі «представляють» найбільш складний різновид так званого «особливого» ЮСЗ – юридичний склад незакінченого злочину, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником.

5.В окремих випадках в поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, може вбачатись кілька кваліфікуючих ознак (обтяжуючих обставин), передбачених різними частинами відповідної статті Особливої частини КК 2001 р. чи КК 1960 р. В цих випадках на рівні ЮФО мають обов’язково зазначатись всі ці кваліфікуючі ознаки, причому ту з них, яка є визначальною для ФК, бажано зазначати в ЮФО останньою.

6.В окремих випадках в поведінці особи, яка оцінена суб’єктом кваліфікації як єдиний (одиничний) злочин, вчинений у співучасті

зрозподілом ролей, може поєднуватись виконання кількох таких ролей (наприклад, підбурювача і організатора, підбурювача і пособника). В цих випадках на рівні ЮФО має обов’язково відображатись найбільш небезпечна «роль», яка є визначальною для ФК (див. п. 7 додатку 1).

Кримінальне право України. Практикум

7. В окремих випадках поведінка особи у поєднанні з іншими обставинами може бути оцінена суб’єктом кваліфікації як кілька окремих злочинів, що відповідають одному і тому ж ЮСЗ. Відображення цієї кримінально-правової ситуації в ЮФО має здійснюватись за наступними правилами:

а) на етапі так званої «проміжної» кваліфікації кожний злочин – з урахуванням специфіки його ЮСЗ – одержує окреме відображення в ЮФО;

б) на етапі остаточної кваліфікації окремі злочини, що відповідають одному і тому ж ЮСЗ, одержують єдине – спільне для таких злочинів – відображення в ЮФО.

Таким чином, не виключається ситуація, коли при остаточній кваліфікації вчинений особою злочин не дістає окремого відображення в ЮФО – його специфічні характеристики (ознаки) поєднуються із специфічними характеристиками (ознаками) іншого окремого злочину (кількох злочинів) в межах єдиного ЮФО. Утворений таким чином «конгломерат» специфічних характеристик (ознак) кількох окремих злочинів є в межах ЮФО своє рідною «правозастосовною фікцією». Така «правозастосовна фікція» неспроможна в повній мірі виконати основну функцію ЮФО – розшифрувати і конкретизувати ФК, однак інші варіанти написання ЮФО з урахуванням законодавчої техніки КК2001 р. та КК1960 р. поки що в правозастосовній практиці України не використовуються.

ДОДАТОК 6

ЗМІСТ І ФОРМА ЮРИДИЧНОГО ФОРМУЛЮВАННЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ: ТЕХНІКО-ЮРИДИЧНІ АСПЕКТИ

1. Словесне відтворення в юридичному формулюванні обвинувачення (в подальшому – ЮФО) ознак (характеристик), які відображають специфіку інкримінованого особі ЮСЗ (кількох ЮСЗ), здійснюється з урахуванням: а) особливостей законодавчого формулювання загального нормативного змісту таких ознак; б) необхідності відтворення в ЮФО альтернативних ознак ЮСЗ; в) необхідності відтворення в ЮФО ознак так званих особливих ЮСЗ (юридичних складів незакінченого злочину або (та) злочину, що вчиняється організатором, підбурювачем чи пособником); г) наявності в поведінці особи окремих форм множинності злочинів.

Додатки

2. В залежності від ступеню наближеності тексту ЮФО до відповідних законодавчих формулювань можна виділити наступні основні варіанти ЮФО:

1)ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак; при цьому залишається незмінною і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: а) умисне легке тілесне ушкодження (ч. 1 ст. 125 КК 2001 р.); б) таємне викрадення чужого майна – крадіжка (ч. 1 ст. 185

КК2001 р.).

2)ЮФО, в якому має місце текстуальне відтворення відповідних законодавчих формулювань, що відображають загальний нормативний зміст всіх необхідних для даного ЮФО ознак; при цьому зазнає змін законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: а) заволодіння чужим майном шляхом обману – шахрайство (диспозиція ч. 1 ст. 190 КК 2001 р. – «Заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство)»; б) умисне знищення і пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах (диспозиція ч. 1 ст. 194 КК 2001 р. – «умисне знищення або пошкодження чужого майна, що завдало шкоду у великих розмірах»).

3)ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; в даному разі такі зміни зумовлені суто філологічними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ може залишатись незмінною або зазнавати змін, що зумовлені, як правило, альтернативним характером зазначених вище ознак1.

Приклади: а) погроза вбивством за наявності реальних підстав побоюватися здійснення цієї погрози (диспозиція ч. 1 ст. 129 КК 2001 р. – «погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози»); б) статеві зносини із застосуванням погрози фізичним насильством – зґвалтування (диспозиція ч. 1 ст. 152

1 Кримінально-правова кваліфікація та її різновиди досліджуються у роботах В.О. Навроцького. Див., наприклад: Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 704 с.

Кримінальне право України. Практикум

КК 2001 р. – «Зґвалтування, тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи»).

4)ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; в даному разі такі зміни зумовлені техніко-юридичними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: а) відкрите викрадення чужого майна – грабіж, вчинений в особливо великих розмірах (диспозиція ч. 5 ст. 186 КК 2001 р.

–«Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою»); б) грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю,

–хуліганство, вчинене групою осіб (диспозиція ч. 2 ст. 296 КК2001 р. – «Ті самі дії, вчинені групою осіб»).

5)ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; в даному разі такі зміни зумовлені спеціально-юридичними особливостями законодавчого викладу загального нормативного змісту відповідних ознак ЮСЗ; при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «конструкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: а) підміна чужої дитини, вчинена з особистих мотивів (диспозиція ст. 148 КК 2001 р. – «Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів»); б) завідомо неправдиве повідомлення про підготовку дій, які загрожують тяжкими наслідками (диспозиція ч. 1 ст. 259 КК 2001 р. – «Завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, підпалу або інших дій, які загрожують загибеллю людей чи іншими тяжкими наслідками»).

6)ЮФО, в якому відповідні законодавчі формулювання, що відображають загальний нормативний зміст окремих необхідних для даного ЮФО ознак, зазнають текстуальних змін; в даному разі такі зміни зумовлені як філологічними, так і техніко-юридичними або (та) спеціально-юридичними особливостями законодавчого викладу загального змісту відповідних ознак ЮСЗ (можливе будь-яке поєднання наведених вище третього, четвертого та п’ятого варіантів ЮФО); при цьому практично завжди зазнає змін і законодавча «кон-

Додатки

струкція» так званої «специфічної частини» інкримінованого особі ЮСЗ.

Приклади: а) проведення клінічних випробувань лікарських засобів стосовно неповнолітнього, що спричинило тяжкі наслідки (диспозиція ст. 141 КК 2001 р. – «Проведення клінічних випробувань лікарських засобів без письмової згоди пацієнта або його законного представника, або стосовно неповнолітнього чи недієздатного, якщо ці дії спричинили смерть або інші тяжкі наслідки»); б) вчинення розпусних дій щодо малолітньої особи особою, яка замінює батька (диспозиція ч. 2 ст. 156 КК 2001 р. – «Ті самі дії, вчинені щодо малолітньої особи або батьком, матір’ю або особою, що їх заміняє»).

3.Крім наведених вище основних варіантів ЮФО можна виділити також його найбільш типові різновиди. З урахуванням особливостей інкримінованого особі ЮСЗ, а також наявності в її поведінці окремих форм множинності злочинів найбільш типовими різновидами ЮФО є: а) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки юридичного складу злочину певного виду чи так званого основного складу злочину; б) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки так званого кваліфікованого та особливо кваліфікованого складу злочину; в) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки юридичного складу незакінченого злочину; г) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки ЮСЗ, вчиненого організатором, підбурювачем або пособником; ґ) ЮФО, в якому відтворюються «необхідні» ознаки кількох різних ЮСЗ за наявності в поведінці особи сукупності злочинів; д) ЮФО,

вякому відтворюються «необхідні» ознаки одного і того ж ЮСЗ за наявності в поведінці особи повторності злочинів.

При написанні відповідного різновиду ЮФО необхідно керуватись спеціальними правилами техніко-юридичного характеру (див. п.п. 4-9 цього додатку), орієнтуючись при цьому на один чи кілька наведених у п. 2 варіантів.

4.Форма і зміст ЮФО, в якому відтворюються необхідні ознаки

юридичного складу злочину певного виду чи основного ЮСЗ у переважній більшості випадків обумовлюються особливостями законодавчого викладу так званої «специфічної частини» відповідного ЮСЗ. В окремих випадках має значення і співвідношення назви відповідної статті Особливої частини КК з її диспозицією (диспозицією однієї з її частин). З урахуванням зазначених чинників в межах даного різновиду ЮФО можна виділити:

1) ЮФО, в якому обов’язково відтворюються лише так звані конкретні необхідні ознаки, передбачені в диспозиції відповідної статті