- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 4. Приватні корпорації
як сурогат фізичної особи
Поряд з фізичними особами, суб'єктами приватного права могли бути також особи юридичні. Як зазначалося, ідею юридичної особи було розроблено щодо муніципій, але пізніше застосовано і до приватних корпорацій. Хоч у деяких правах корпорації були обмежені порівняно з муніципіями (наприклад, вони не могли бути спадкоємцями на відміну від останніх), але в цілому вони трактуються як особи, здатні бути учасниками приватноправових відносин. Юриспруденція «класичного періоду» досить чітко і послідовно розмежовує саму організацію та окремих осіб, що входять до її складу.
Визначаючи види організацій — суб'єктів приватного права, слід звернути увагу на те, що на початку імперії починає формуватися досить складна система юридичних осіб. Крім уже відомих раніше муніципій та приватних корпорацій, права юридичних осіб визнаються за державою, яка персоніфікується у fiscus — скарбниці принцепса, котрий спочатку вважався приватною особою, хоч поступово сконцентрував у своїх руках всі джерела державних доходів.
Слід зазначити, що разом з принциповим визнанням фіску суб'єктом приватного права за ним водночас зберігаються привілеї, підґрунтям яких було скоріш за все існування у її статусі публічно-правових елементів. Наприклад, майно скарбниці не могло набуватися за давністю володіння, її вимоги до боржників задовольнялися перед іншими кредиторами тощо.
Крім того, юридичними особами приватного права з часом визнають установи, поштовхом чому було визнання у 380 р. християнства державною релігією. Церковні установи здобули право отримувати майно за договорами та за заповітом, бути кредиторами, виступати у суді тощо. Потім таку цивільну правоздатність визнають за різноманітними приватними (недержавними) благодійними установами — шпиталями, притулками та ін., оскільки вони перебували під наглядом церкви.
274
Основні положення, сформульовані римською юриспруденцією щодо юридичних осіб приватного права, виглядають таким чином:
Корпорації у сфері приватного права можуть розгляда тися як особи фізичні (Д. 50.16.16).
Юридичне існування корпорації не припиняється та не порушується при виході з неї кількох учасників (Д. 3.4.7.2).
Майно корпорації відокремлене від майна її членів і на лежить їй як особливому суб'єкту (Д. 3.4.1.1; Д. 3.4.9).
Корпорація та її члени мають окремі права та обов'язки і не відповідають за зобов'язаннями одне одного (Д. 3.4.7.1).
Корпорація (юридична особа) вступає у правові відноси ни за участі фізичних осіб, уповноважених на це певним чи ном (Д. 3.4.1.3; Д. 3.4.2.3).
§ 5. Представництво
Щодо питань участі у цивільному обігу фізичних та юридичних осіб слід згадати про інститут представництва, за допомогою якого дії одних осіб можуть створювати за певних умов права та обов'язки для інших осіб.
Об'єктивна необхідність у такому інституті в умовах розвинутого торгового обігу при складних економічних зв'язках очевидна, оскільки зявляється можливість укладати та виконувати договори через інших осіб, начебто бути присутнім одночасно в різних місцях.
Існує погляд (І. Б. Новицький), що у Римі представництво довгий час не мало помітного поширення.
Однак треба взяти до уваги, що представництво на основі закону (обов'язкове), а також на змішаних підставах (добровільно-примусове) було досить поширеним у період імперії (наприклад, представництво від імені юридичних осіб, представництво рабом інтересів хазяїна на підставі преторського едикту та ін.). Пізніше, з розвитком економічного життя, у римському приватному праві з'являються також і випадки добровільного представництва. При цьому представництво розглядається як заступництво особи — суб'єкта майнових відносин. Воно неможливе у правовідносинах особистого характеру. Зокрема, представництво не допускається при укладенні шлюбу, adoptio, emancipatio, при здійсненні заповіту, при mancipatio, in jure cessio, іноді також при прийнятті спадку.
275
18*
У добу класичного римського приватного права поступово формується ідея допустимості залучення до участі у торговому обігу і цивільному процесі осіб, котрі б захищали у необхідних випадках інтереси недужих, людей похилого віку тощо, на підставі угоди між ними про такий захист. Оскільки в основі угоди лежить воля сторін, то таке представництво називається добровільним.
Особливо поширюються різні випадки добровільного представництва у період домінату. Наприклад, таким випадком є діяльність прокуратора — представника хазяїна дому, який керує справами за дорученням хазяїна.
Прокуратор може бути призначений або для всіх справ або для однієї справи. Ведучи справи принципала, він діє від його імені, набуваючи права та обов'язки безпосередньо для останнього. Поступово прокуратора починають призначати не тільки на випадок відсутності принципала, а й «на все життя», тобто прокуратор має змогу отримувати і довічне повноваження.
Поширеним на пізньому етапі розвитку римського права випадком представництва була діяльність на підставі договору доручення між довірителем та представником, сутність якого полягала в тому, що одна особа (довіритель, мандас) доручала, а інша особа (мандатарій, повірений) приймала на себе виконання безоплатно яких-небудь дій. Предметом доручення могли бути як юридичні дії (укладення правочинів, виконання процесуальних дій), так і послуги фактичного характеру; інтереси одного довірителя, так і інтереси третьої особи (наприклад, довіритель доручає повіреному купити будинок для третьої особи), або ж спільні інтереси обох чи одного з них та повіреного (наприклад, купити будинок для довірителя та третьої особи). При цьому факт отримання внаслідок угоди користі третьою особою не змінює характеру відносин між довірителем та повіреним. Повірений у будь-якому разі залишається представником інтересів довірителя. (Детальніше про права та обов'язки сторін договору доручення, як одного з видів консенсуальних контрактів, йтиметься в розділі, присвяченому контрактному праву).
Загалом можна зробити висновок, що в римському приватному праві меншою мірою набуло поширення добровільне представництво, тоді як досить часто зустрічалося обов'язкове та добровільно-примусове представництво.
276