- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 4. Філософська думка
Філософській думці римське право завдячує своєю сутністю та принциповими засадами. Отже, огляд його підвалин має містити характеристику його філософії (тобто світоглядного пояснення сутності римською права, його розуміння й покликання, оцінки під кутом зору людською буття, системи цінностей, що існувала в ньому).
Слід зазначити, що на ранніх етапах розвитку римського права світоглядні витоки цивільного права ще не були визначені достатньо чітко, хоч такі категорії, як «добра совість», «громадянська честь», «доблесть», «порядність», вже в період
47
ранньої республіки увійшли у плоть і кров римського суспільства.
Формування філософії римського права почалося в останні два століття перед початком нашої ери і тривало практично весь період принципату. Істотну роль тут відіграла давньогрецька філософія, зокрема, такі течії, як стоїцизм, епікурейство.
За відомим висловом римського поета Горація, греки, взяті у полон, самі полонили переможців. Цьому сприяла наявність вже у республіканському Римі морально-психологічного грунту для парості ідей грецького стоїцизму.
Система моральних цінностей, релігії, чеснот тощо дозволяють вживати термін «стоїчний Рим», коли йдеться про ранню республіку, тобто VI—III ст. до н. є. Тож не дивною видається та обставина, що саме до цих витоків знову і знову звертаються римські автори на межі тисячоліть. Однак надзвичайно важливим було й те, що елліністична філософська думка виробила вчення, синтезувала погляди, що відповідали не тільки загальним тенденціям розвитку античної цивілізації, а й якнайкраще відображали прагнення Риму, його сутність на той час Важливим було те, що стоїки прийшли до космополітизму. Саме у такій якості стоїцизм перейшов у римську філософію. При цьому підводилась філософська база під римський ідеал доброго громадянина — vir bonus, a космополітизм стоїків трансформувався у звичну для римлян версію про доцільність та необхідність існування їхньої держави як світової.
Слід зазначити, що проникнення грецької філософії у Рим було не завжди переможним і безхмарним. На початку «експансії» елліністичної культури вона зустрічала часом значний опір. Наприклад, багато зусиль до призупинення цього процесу доклав Катон, що змагався з проповідями «індивідуалізму», «марнославства» греків тощо. Можна сказати, що деякий час «стоїчний Рим» опирався проникненню еллінського стоїцизму, втім, без особливого успіху.
Розквіт стоїчного вчення у Римі припав на останні роки республіки — перші століття принципату. Найбільш відомими його адептами були Ціцерон, Сенека Молодший, Марк Аврелій. Кожен начебто втілював підходи певного періоду: кінець республіки, становлення принципату, кінець його «золотого віку».
Одним з найвідоміших римських стоїків був Ауцій Аней Сенека Молодший — політичний діяч, письменник, філософ.
48
Для філософських поглядів Сенеки характерна спроба поєднати принципові положення давніх римських традицій (наприклад, переконаність в існуванні моральної норми як «норми життя») з індивідуалізмом стоїчного ідеалу мудреця. У цих питаннях він іде далі ортодоксального грецького стоїцизму, підтримуючи їх вчення у тому, що треба жити у злагоді з природою, доброчесністю, але визнаючи, разом з тим, що не досить пізнати добро, треба йти до доброчесності, бо воля має бути спрямована до добра, і допомагає у цьому моральна інстанція — совість (Моральні листи до Луцилія. Лист 31.11; 49.5).
Поряд з обов'язком перед самим собою є ще й обов'язок перед іншими, має бути злагода, що випливає з велінь природи, яка вимагає наслідувати доброчесність (лист 4.10).
Звичайно, торкався Сенека і такої категорії, як справедливість. Відправним моментом останньої він вважав рівність (лист 30.11; 47.1—10), а кінцевим висновком — сентенцію: «Поводься з тими, хто нижче, так, як ти бажав би, щоб з тобою поводились ті, хто вище» (лист 47.11).
Аналізуючи положення етики, Сенека фактично визначає коло обов'язків доброчесного громадянина — своєрідний «моральний кодекс» римлянина: «Перший твій обов'язок — визначити, що чого варте, друге — відміряти й обмежувати залежно від цього свої бажання, третій — турбуватися, щоб твої бажання та вчинки відповідали одне одному, а сам ти ні в тих, ні в інших не потрапляв у конфлікт із самим собою» (лист 89.14). Якщо одного з трьох не буде, порушиться й усе інше. (Слід зазначити, що у своєму політичному житті Сенека більше додержувався іншого положення стоїцизму, яке він цитував: «Доля веде того, хто бажає йти, і тягне того, хто не бажає слідувати за нею», що зумовлювало круті повороти його кар'єри та й самого життя.)
Відгомін ідей стоїцизму більшою чи меншою мірою відчувається у творах багатьох авторів І—II ст. н. є.
Зокрема, туга за класичними стоїчними (римсько-стоїчними) доброчесностями помітна у Тацита, котрий схвально оцінює Пета Тразея, що насмілився морально протистояти Нерону (Аннали. XIV. 12), зятя Тразея — стоїка Гельвідія Пріска, який сміливим обстоюванням своїх переконань викликав гнів Веспасіана і загинув (Історія. VI.5—7) та ін. Жалкує він, що відійшли в минуле справедливі закони, які ґрунтувались на рівності, та й самої рівності вже немає (Аннали. III. 26—28).
49
4 — 3-1008
Задля справедливості слід зазначити, що іноді Тацит підміняє нарікання на несправедливі закони докорами, що стосуються несправедливих, на його думку, вчинків окремих осіб — Ти-берія, Нерона, Доміціана. На цю підміну слушно звертали увагу в романістичній літературі. Відродження, як йому здавалось, республіканських стоїчних чеснот, вітав Пліній Молодший у панегірику імператору Траяну.
Прикладами доброчесності, справедливих діянь, додержання права насичені вибрані життєписи Плутарха, котрий ставив мету етичну вище історичної.
Намагання порівнювати добрі та злі діяння, доброчесність та непорядність, справедливість і несправедливість, інші етичні категорії помітно у біографіях імператорів, написаних Светонієм.
Досить популярним свого часу був також Епіктет, який пропагував як серед представників нобілітету, так і для простих людей положення стоїчної доктрини про класичну єдність людства, необхідність підпорядкування законам природи, про обов'язок кожного працювати на своєму місці задля загального добра, про необхідність піклуватись про суспільне та власне майно тощо. Разом з тим у дечому його вчення схоже з кінізмом. І це не випадково: наближався занепад стоїчної школи у Римі.
Не можна також обійти надзвичайно цікаву постать Марка Аврелія Антонгна — «імператора-філософа». Характеризуючи головний філософський трактат Марка Аврелія — «Роздуми», — дослідники зазначають наявність певної еклектики в його філософській позиції. Однак у будь-якому разі більшість погоджується з тим, що Марк Аврелій був останнім великим стоїком Риму. В цілому його «Роздуми» ґрунтуються на загальних положеннях стоїцизму про взаємозв'язок усього в світі. Всі причетні до загальної божественної природи, загального розуму, а тому всі люди споріднені. Кожен виконує свою функцію, визначену йому, на зразок частин організму, тому протидіяти іншому — протиприродно (Роздуми. 11.1). Усе має відбуватись згідно з порядком, встановленим у природі, частиною якої є і ми. Добро для частини — це те, що є добром для цілого, тощо (Роздуми. 11.3).
Стоїцизм як система, як шкільне академічне вчення існувало деякий час і після Марка Аврелія, однак стоїчна філософія втратила свою популярність. Цьому сприяло те, що етичні рекомендації стоїків, орієнтовані на обраного, неза-
50
лежного від зовнішніх обставин мудреця, не завжди застосовувалися у повсякденному житті Римської імперії. Секст Емпірик з цього приводу саркастично зазначав: «До цього часу невідомий жоден мудрець, який відповідав би їхнім поглядам».
Крім стоїцизму наприкінці республіки і під час принципату у Римі набули певного поширення кілька філософських напрямів, що більш помітно вплинули не на публічне, а на приватне право.
Зокрема, популярним у Римі було також епікурейство з його доступним вченням про те, що для щастя необхідно бути лише чесним та справедливим, а на цьому підґрунті можна насолоджуватись життям та піклуватись про власну вигоду.
Ці положення на теренах Риму найбільш повно розробив у І ст. до н. є. Аукрецій Кар у поемі «Про природу речей». Отже, розглянемо ті положення поеми, що стосуються формування засадних положень римського права.
Згідно з епікурейським вченням суспільства виникають за ініціативою людей, які намагаються забезпечити таким чином самозахист, взаємодопомогу, обмін знаннями та послугами. Ґрунтуватись суспільство має на додержанні всіма його членами угоди про те, щоб не завдавати одне одному шкоди та допомагати слабшим (Аукрецій Кар. Про природу речей. V.1015—1027). Оскільки для природи характерні зміни, то змінюється характер стосунків між людьми. Тоді вони змінюють характер законів. Характерно, що зміст останніх за Лукрецієм випливає не з природи (адже природа одна, а закони у різних суспільствах різні), а внаслідок розрахунку на позитивні зміни розуміння їхньої корисності, що властиве звичайно людям видатним — фундаторам та організаторам.
Природно, що тоді виникає питання про розуміння «корисності», про характер поведінки індивіда, про його відносини зі спільнотою.
Слід зазначити, що у пошуках відповіді на них Лукре-цій спирався на традиційні римські уявлення про порядність, чесність, добро, зло тощо. Разом з тим, ці чесноти він часто модернізує. Зокрема, реформує поняття pietas (доброчинність), що вважалось однією з основ життя римського суспільства.
За старих часів pietas означало охорону та шанування сі-
51
4*
мейних святинь. Пізніше йому було надано характер етичної норми, що вимагала доброго та уважного ставлення до членів своєї родини, співгромадян, держави, римських богів. Лукре-цій позбавив її релігійного аспекту, трактуючи pietas як добре (порядне) ставлення до своєї родини і батьківщини. Він вважає, що страх смерті й взагалі релігія порушує доброчинність,-змушує людей зраджувати батьків і батьківщину (Про природу речей. III. 83—86). Таке розуміння цієї та інших чеснот позволяє Лукрецію зробити висновок про примат індивідуалізму: краще жити спокійно, підпорядковуючись іншим, чим мати клопіт, правлячи людьми (Про природу речей. V.1127—1128). При цьому Лукрецій, не зазіхаючи на оригінальність, головним чином викладає вчення Епікура, однак твір його суто римський, у ньому відбилися основні риси його епохи.
Хоч прихильники римського стоїцизму часто критикували погляди епікурейців, однак з погляду становлення засад класичного римського права ці течії чудово доповнювали одна одну.
Погляди стоїків більше слугували підґрунтям публічного права, стосуючись проблем відносин громадянина з суспільством (державою), питань влади, правління тощо, і лише потім, за дотичною, звертались до права приватного.
Епікурейці ж, навпаки, розглядали проблеми суспільства, йдучи до них від потреб, поглядів, волі окремих індивідів. Тобто визначальними тут визнавались приватні права. Тому природно, що вплив епікурейських поглядів на становлення засад приватного права був значнішим. Однак слід ще раз зазначити, що перші й другі не протиставляються, а доповнюють одне одного. Найбільш повно це відобразилося у поглядах Ціцерона, однієї з найяскравіших особистостей у цій галузі, що істотно вплинула на формування права. Тому на них слід зупинитися докладніше.