Книга и. Про речі

I. У попередній книзі ми говорили про особисті права; тепер роз­ глянемо речі, які є або в нашій власності, або за межами нашого майна.

II. Те, що належить державі або общинам, не є, мабуть, нічиєю приватною власністю, бо державне майно належить усій громаді. Приватне майно — це таке, яке належить окремим особам.

14а. Крім того, існує поділ речей на два розряди: на res mancipi і res пес mancipi.

14в. До res mancipi належать раби, воли, коні, віслюки, мули та землі, далі, будівлі на італійській землі...

17. Так само майже все те, що належить до розряду безтілесних речей, зараховується до res пес mancipi, за винятком сільських сер­ вітутів, які, як відомо, вважаються nes mancipi, хоч належать до чис­ ла речей безтілесних.

18. Однак існує велика різниця між речами mancipi і пес mancipi.

19. А саме, res пес mancipi переходять у власність другої особи шляхом простої передачі, якщо тільки речі ці фізичні і внаслідок цього можлива передача.

22. Res mancipi — це ті, які переходять до другої особи шляхом манципації; саме тому ці речі й названі mancipi. Яке значення та яку

498

силу має манципація, таку саму силу має форма набуття прав, яка називається injure cessio.

25. В більшості випадків, однак, і майже завжди, ми користуємо­ся формою манципації, для якої завжди легко знайти поміж друзів свідків, саме тому не потрібно, з метою здійснення in jure cessio, звертатися до претора або намісника провінції, що пов'язано з пев­ними труднощами.

26а. Поземельні ділянки, які знаходяться в провінціях, не тільки не вважаються власністю володільців, але там навіть немає ніякої вільної общини.

40. Слід зазначити, що в іноземців є тільки один вид власності, а саме — кожен буде або власником, або таким не вважається; таким самим правом користувався колись і римський народ, або кожен був власником за квіритським правом, або таким не вважався. Але пізніше було прийнято такий розподіл власності, що один міг бути власником за квіритським правом, а другий — простим володільцем (in bonis habere).

43. Втім, ми можемо придбати за давністю речі, передані нам не їх власником, однаково належатимуть ці речі до числа mancipi або пес mancipi, якщо тільки ми дістали їх в добрій вірі, вважаючи, що той, хто передавав, мав право на відчуження речі.

44. Це, мабуть, запроваджено для того, щоб правовідносини власності не залишались довгий час невизначеними, бо для власника є достатнім строк для набуття власності за давністю для того, щоб він встиг захистити своє право.

62. Іноді трапляється, що власник речі не може відчужувати її і, навпаки, невласник має владу відчуження речі.

63. Насправді, за Юліевим законом забороняється чоловіку від­ чужувати посаг, нерухоме майно, всупереч волі дружини, хоча це майно є його власністю...

65. Отже, з того, що нами сказано, випливає, що одні предмети ми отримуємо у власність за натуральним правом, наприклад пред­мети, які відчужуються шляхом простої передачі, інші — за цивіль­ним правом (манципація, injure cessio, узукапія) — все це способи придбання, характерні праву римських громадян.

66.1 не тільки те, що стає нашою власністю шляхом передачі, на­лежить нам за природним правом, а також і те, що ми придбали шляхом заволодіння, бо ці речі були без господаря, як, наприклад, ті, що захоплюються на землі (дикі звірі), в морі (риби) або в повітрі (птахи).

67. І якщо ми впіймаємо дикого звіра, чи птаха, чи рибу, то ці тварини до тих пір визнаються нашими, поки ми тримаємо їх в на­шій владі. Коли ж вони втечуть з-під нашого нагляду і стануть знов вільними, то знову ж таки робляться власністю першого, хто їх схо­пить, оскільки вони перестали нам належати...

69. За природним правом нам належить також і те, що ми захоп­люємо у ворогів.

499

Про те, чи можуть малолітні щось відчужувати

80. Тепер нам належить знати, що ані жінка, ані малолітній без згоди опікуна відчужувати res mandpi не можуть, і що річ, яка на­лежить до розряду пес тапсірі, жінка має право відчужувати, а ма­лолітній — не має.

83. Але, з іншого боку, всі речі, як res mancipi, так і res пес тап­сірі, жінки та малолітні можуть отримувати без дозволу опікуна, бо їм надається можливість без дозволу опікуна покращувати своє ста­новище.

86. Ми набуваємо не тільки самотужки, але також і через тих, кого ми маємо в нашій батьківській і шлюбній владі або в кабалі, ми набуваємо так само через тих рабів, якими ми володіємо на основі узуфрукта, і через вільних людей та чужих рабів, якими добросовіс­ но володіємо.

87. Отже, все те, що придбають наші підвладні діти, як і те, що дістають у власність наші раби шляхом манципації, передачі або на основі стипуляції або яким-небудь іншим способом, — все це діста­ ється нам, оскільки той, хто знаходиться в нашій владі, нічого свого мати не може...

99. ...Поговоримо про спадок. Властивість його подвійна: спадок переходить до нас або за тестаментом (заповітом), або за законом.

100. Спочатку поговоримо про ті, які переходять до нас за теста­ ментом.

101. Спершу використовували два види тестаментів: тестамент складали або перед усім народом в куріатних зборах, або перед походом, тобто коли для війни брались за зброю і збирались йти у бій.

102. Пізніше став звичним третій вид тестаменту — посеред­ ництвом міді та терезів. Якщо хтось не залишив тестаменту ні в ку­ ріатних зборах, ні на полі бою, то, у разі якщо несподівано виника­ ла загроза смерті, він передавав у формі манципації товаришу (сто­ ронній особі) свою фамілію, тобто своє майно, і просив того розді­ лити це майно відповідно до його останньої волі...