Глава 1

П ублічний порядок та врядування

У республіканському римі.

Історична довідка

(загальні зауваження)

Формування республіканського державного ладу в Римі відбувалося поступово: спочатку скасовується посада вибор­ного голови громади (правителя, рекса), потім авторитарна влада взагалі. Після вигнання з Риму останнього царя — Тар-квінія — вводиться посада консула. Починається період, що дістав назву «інтеррекс». Фактично владу рексів не було ска­совано, оскільки на цей час обирається інтеррекс, але різни­ця полягає у тому, що замість одного довічного правителя призначаються два терміном на рік, котрі йменуються полко­водцями (praetores), або просто співтоваришами (consules). Верховна влада покладалася на них обох одночасно і була такою самою, як і у рекса.

Але все ж таки початок Римської республіки датують 509—510 pp. до н. є., коли було вигнано останнього рекса Тарквінія Гордого.

Змінюється роль Сенату, якому реформи надали суспіль­ної та політичної ваги. Хоча закон і не вимагав, щоб будь-яку постанову, що передається громаді на затвердження, розгля­дав Сенат, але цей порядок був освячений звичаєм, від якого відступали дуже неохоче. Обов'язковому розгляду Сенатом підлягали важливі державні договори, а також будь-які акти, наслідки яких сягали далі встановленого посадового року консулів, отже, консули розв'язували лише поточні справи.

У галузі внутрішньої політики аристократична рабовлас­ницька республіка перших двох століть характеризується бо­ротьбою між родовою аристократією (патриціями) і малозе­мельними плебеями.

Зрівняння плебеїв у правах з патриціями призводить до то­го, що місце колишнього патриціату займає патриціансько-плебейська верхівка (нобілітет), яка зосереджує у своїх ру-

219

ках врядування державою через різного роду магістратури. Після цього на зміну протистоянню між патриціями і плебея­ми приходить протистояння між великими і дрібними земле­власниками. Спроба братів Гракхів провести земельну ре­форму не мала успіху, і соціальна напруженість продовжува­ла зберігатися, посилена протистоянням між рабами і рабо­власниками. Після придушення повстання рабів під проводом Спартака (74—71 pp. до н. є.) посилилося змагання між арис­тократичними угрупуваннями за владу, що призвело до гро­мадянських війн і низки диктатур — Сули, Марія, Цезаря. Це означало фактичне знищення республіканського ладу і по­тягло заміну його новим устроєм — принципатом, що був ранньою формою Римської імперії.

Звичайно розвиток Римської республіки поділяють на два періоди: ранню та пізню республіки.

Вищими органами управління у добу ранньої Римської республіки були народні збори (куріатні, центуріатні та три-бутні коміції) — збори патриціїв і плебеїв, що мали законо­давчі, управлінські та судові функції. Крім того, були збори суто плебеїв (концілії). Крім, коміцій і концілій існували та­кож неформальні збори громадян, які не могли приймати обов'язкові рішення, а лише обговорювали постанови магіст­ратур, вели політичну агітацію тощо. Сенат був патриціан­сько-плебейським державним органом, який затверджував закони зборів або відхиляв їх, а також діяв як дорадчий ор­ган магістратів, визначав напрями діяльності останніх тощо. Всі магістратури, що відали окремими напрямами державно­го врядування, поділялися за різними ознаками. Існували ма­гістратури патриціанські та плебейські, вищі та нижчі, орди­нарні та екстраординарні, колегіальні та індивідуальні.

У добу пізньої республіки державне врядування зовнішньо не змінюється, однак набуває олігархічного характеру. Сенат стає найважливішим державним органом, що міг істотно впливати на діяльність інших державних інституцій — зборів та магістратур. До того ж він фактично отримує законодавчі функції, які реалізує через видання сенатусконсультів, що їх народні збори можуть лише затвердити або відхилити в ціло­му. Істотно зростає значення магістратур — насамперед пре­торів, які мають юрисдикцію у цивільних, кримінальних та адміністративних справах. Крім того, завдяки становленню формулярного процесу претори починають виступати фак­тично як творці норм права.

220

Отже, римська республіка керується трьома органами вла­ди: народними зборами, сенатом і магістратурою.