§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації

Характеризуючи поняття «цивілізація», слід звернути ува­гу на те, що, має йтися не про одну «цивілізацію», а про «ци­вілізації», оскільки це поняття існує в множині Крім того, важливим моментом при характеристиці цивілізації є неодно­значність цього поняття, а також те, що необхідно розрізня­ти світові та локальні цивілізації.

Світові цивілізації — це етап в історії людства, що харак­теризується певним рівнем потреб, здібностей, знань, нави­чок та інтересів людини, технологічним та екологічним спо­собом виробництва, устроєм політичних та суспільних відно­син, рівнем розвитку духовного репродукування (відтворен­ня), по суті, йдеться про довготривалий (багатовіковий) істо-ричний цикл. Зміна світових цивілізацій відображає посту­пальний рух історичного процесу, саморозвиток людства.

Локальні цивілізації відображають культурно-історичні, етичні» етнічні, релігійні* економіко-географічні особливості окремої країни, групи країн, етносів, що пов'язані спільною долею, віддзеркалюють ритм загально-іеторичного прогресу, то опиняючись у його епіцентрі, то віддаляючись від нього. Кожна локальна цивілізація має свій почерк, свій ритм, більш або менш синхронізований з ритмом світових цивілізацій. Цивілізації не є статичними формами. Це динамічні утворен­ня еволюційного типу. Вони не лише не здатні перебувати у

72

стані спокою, а и не можуть довільно змінювати напрям сво­го поступального руху.

Саме з урахуванням наявності різних трактувань поняття «цивілізація» слід з'ясовувати сутність права як елемента культури.

Цивілізацію (культуру) людства в цілому можна схематич­но розглядати як зрізану піраміду, що має п'ять шарів: пер­ший — людина (сім'я); другий — технологічний спосіб вироб­ництва; третій — екологічний спосіб виробництва; четвер­тий — соціально-політичний устрій; п'ятий — суспільна сві­домість (духовний світ).

Право часто розглядають як елемент соціально-політично-го устрою суспільства (Ю. Яковець). Однак такий підхід дещо спрощено зображує роль права та його значення у системі цінностей (культури) людства. Адже забезпечення існування та функціонування суспільства, як складної динамічної сис­теми, є лише одним з напрямів нормативного регулювання, що здійснюється правом (хоч саме тут виявляються його со-ціально-політичні властивості).

Якщо ж оцінювати право як явище цивілізації в цілому, то слід враховувати, що воно покликане бути носієм вищих принципів, визначальних цінностей цивілізації, реалізувати історичне призначення суспільства, пов'язане зі стверджен­ням у ньому сили та потенції розуму, високих гуманітарних засад.

Отже, суть феномена права, як явища, що відображає ви­моги цивілізації, не обмежується лише тим, що право норма­тивно об'єктивує та реалізує ці вимоги, воно також є чинни­ком індивідуального самовираження особи, творчості, ш аку­муляції, самозростання.

Таким чином, право не лише полежить до елементів соці-ально-політичного устрою, а є також елементом суспільної свідомості,. складовою духовною світу людини та її світо­гляду.

При цьому слід також зважати, що право виникає у нероз­ривному зв'язку з релігією; потім воно набирає все більшої соціально-політичної ваги, а тому вимагає філософського та фахового правничого осмислення й обґрунтування; і нарешті — у часи свого розквпу — стає елементом суспільної та індиві­дуальної свідомості, хоч і зберігає свій генетичний зв'язок з релігією, яка відіграє роль певного генетичного світоглядного коду.

73

Враховуючи викладене вище про сутність поняття «право» та зв'язок його з категорією «цивілізація», можемо визначи­ти особливості визначення римського права та його місце у системі цивілізації (культури).

Як зазначав Ульпіан, «тому, хто вивчає право, насамперед треба мати на увазі, звідки виникло слово «право» (jus). A отримало воно свою назву від слова «justitia», адже згідно з чудовим визначенням Цельса, «право є наука про добре і справедливе» (Д. 1.1.).

На тлумаченні цього широковідомого положення слід, на нашу думку, зупинитись докладніше.

Термін «justitia» зазвичай перекладають як «правосуддя». Він широко вживається як у спеціальній романістичній літе­ратурі, так і в працях з різних галузей права, де терміни «правосуддя» та «юстиція» використовують як рівнозначні.

Термін «justitia» ще перекладають як «справедливість».

Останній варіант здається більш вдалим, оскільки точніше відповідає, на нашу думку, римській концепції права та його розумінню у Стародавньому Римі, де наприкінці періоду рес­публіки та під час принципату такі категорії, як «справедли­вість», «добра совість», «добра воля», «громадська честь», «доблесть», «порядність» набули надзвичайної ваги.

Звичайно, було б некоректно стверджувати, що у повсяк­денній практиці не було порушень у цій сфері, що геть усі мешканці Риму додержувались цих засад. Але вказані понят­тя були звичними й повсякденними для римлян, чому Рим значною мірою завдячує впливу етичних положень давньо­грецької філософії.

Слід згадати, що вплив на філософію Стародавнього Риму багатьох досягнень філософської думки античної Греції — явище закономірне, оскільки остання виникла на 5—6 століть раніше, а паралельно вони розвивались вже за часів Римської імперії, аж до її падіння. Саме у давньогрецькій філософії було сформовано вперше багато морально-етичних катего­рій, що перейшли потім у римську культуру. Втім, про них мова піде у спеціальному розділі.

Тут звернемо увагу на те, що слід розрізняти «право Ста­родавнього Риму» як елемент давньоримської античної циві­лізації і «римське право» як елемент загальнолюдської циві­лізації взагалі.

Право Стародавнього Риму являє собою сукупність пра­вил і норм, що регулювали у давньоримському рабовласниць-

74

кому суспільстві відносини між громадянами, державою, ор­ганізаціями з метою впорядкування (організації) цих відно­син, забезпечення можливості реалізації прав та належного виконання обов'язків, а також захисту прав та інтересів учас­ників правовідносин. Однак право Стародавнього Риму як елемент давньоримської античної цивілізації, частину культу­ри античного Риму слід відрізняти від римського права, що слід трактувати як сукупність загальних принципів і норм, що визначають становище особи та її взаємини з державою на підґрунті засад справедливості, добра та гуманізму.

Римське право, як таке, є явищем принципово іншої якості. Ввібравши у себе вищі досягнення не лише давньоримської, а й давньогрецької та інших стародавніх цивілізацій, будучи обробленим, систематизованим і вдосконаленим раціоналіс­тичним римським розумом, воно перетворилося на елемент загальнолюдської цивілізації. (Спочатку адептом були лише європейські цивілізації, а затим, завдяки культурним і діло­вим контактам, вплив ідей римського права поширився на інші цивілізації. Цьому сприяла й та обставина, що на форму­вання римського права помітний вплив справило близько­східне право тощо.)