Про заповіти вояків

109. Від обов'язку додержуватися при складанні тестаменту ви­щевказаних форм звільнені імператорськими указами воїни через надзвичайну їхню недосвідченість, тому їх тестамент вважається дійсним в будь-якому разі, хоча б вони і не закликали законної кількості свідків, і не продали спадкового майна удаваним спосо­бом, і не заявили б урочисто своєї останньої волі.

113. Мабуть, жінки були в кращих умовах, ніж чоловіки, саме чо­ловік молодший 14 років складати тестамент не може, навіть за участю опікуна; жінка ж може, тому що вона, досягнувши 12-річно-го віку, набуває права складати тестамент.

117. Урочисте призначення спадкоємця здійснюється таким чи­ном: «Нехай буде Тицій спадкоємцем»; прийнято й таку формулу

500

призначення: «Я наказую Тицію бути спадкоємцем»; не використо­вувалось таке призначення: «Я хочу, щоб Тицій був спадкоємцем...». 119. Претор, однак, може надати призначеним спадкоємцям во­лодіння спадком відповідно до заповітного документу, якщо він бу­де підписаний сьома свідками і якщо немає спадкоємця, до якого б за законом міг перейти спадок, наприклад брата, який був народже­ний від того ж батька, або дядька по батькові, або сина від брата, то призначені спадкоємці можуть утримати за собою спадок.

123. Так само той, хто має підвладного сина, повинен потурбува­ тися про те, щоб призначити його спадкоємцем або, назвавши його по імені, позбавити спадку.

Інакше, якщо батько промовчить, то тестамент не набере чиннос­ті — так, за думкою наших вчителів (сабініанців), ніхто не може бу­ти спадкоємцем за цим тестаментом, навіть якщо б (незгаданий) син вмирав раніше самого спадкодавця, тому що з самого початку цей акт не був тестаментом. Однак прихильники іншої школи (прокулі-янці) згодні з тим, що якщо син живий до часу смерті батька, то він, певна річ, перешкоджає призначеним спадкоємцям і стає найближ­чим спадкоємцем за законом; але якщо син помирає раніше ніж батько, то, як деякі думають, можна в силу тестаменту прийняти спадок...

124. Якщо ж спадкодавець обійде мовчанням інших дітей, то тес­ тамент не втрачає силу; особи, яких обійшли в ньому, допускаються до спадку разом з призначеними спадкоємцями, кожний в одній частці, якщо вони прямі спадкоємці (свої); якщо ж сторонні, то діс­ тають половину, тобто якщо хтось, наприклад, призначить трьох синів спадкоємцями, а обійде мовчанням доньку, то вона дістає за правом приросту четверту частину спадку... Але якщо спадкодавець закликає до спадкування сторонніх і обійде доньку, то вона за пра­ вом приросту отримує половину спадку. Те, що ми сказали про доньку, вважаємо сказаним також і про онука, і про всіх дітей — однаково, чи будуть вони жіночої чи чоловічої статі.

127. Але, якщо батько залишає сина без спадку» то повинен зро­ бити це поіменно, в іншому разі син залишається спадкоємцем. Поіменне вилучення зі спадку має місце у разі, якщо хтось корис­ тується такими словами: «Син мій Тицій хай не буде моїм спадко­ ємцем...»

128. Інших дітей різної статі можна залишити без спадку за до­ помогою загальної формули такими словами: «Всі інші хай будуть залишені без спадку...» Так приписує цивільне право.

129. Претор наказує всіх дітей чоловічої статі, тобто внуків і правнуків, залишати без спадку поіменно; дітей жіночої статі, тобто доньок, онучок, правнучок, можна залишати без спадку або поімен­ но, або використовуючи загальну формулу.

185. Призначати спадкоємцями дозволено як вільних людей, так і рабів, причому як власних, так і чужих.

186. Однак нашого раба слід зробити одночасно і вільним, і спад-

501

коємцем, використовуючи такий вислів: «Раб мій Стіх хай буде віль­ним і хай буде спадкоємцем...»