- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
Глава 4
П ОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
Назва «зобов'язання ніби з договорів» підкреслює те, що вони виникали не із контрактів чи іншої якоїсь угоди, а саме з односторонньої дії якої-небудь особи. Підставою для їх виникнення міг бути односторонній правочин або інше майнове надання однієї сторони іншій. Характерною особливістю такого роду зобов'язань є одержання певної вигоди однією
409
стороною за волевиявленням і за рахунок другої, але без наміру обдарувати першу сторону. Разом з тим зобов'язально-правові відносини, що виникають з такого роду односторонніх дій певних осіб, за характером і змістом практично не відрізняються від подібних відносин, які виникали з договору. Саме тому такі відносини почали називати ніби договірними, подібними до договірних, що виникають ніби з договору, хоч самого договору або якоїсь іншої угоди між сторонами зобов'язання не було.
Одностороння дія, з якої виникало подібне зобов'язання, за характером повинна бути правомірною. Із недозволеної дії виникає зовсім інший тип відносин — деліктні зобов'язання.
До зобов'язань ніби з договору римське право відносило:
а) зобов'язання з ведення чужих справ без доручення;
б) зобов'язання з безпідставного збагачення, а саме: по милковий платіж; майнове надання з певною метою, яка не здійснилась; повернення недобросовісно одержаного.
A. Negatiorum gestio (ведення чужих справ без доручення).
Ведення чужих справ без доручення (negatiorum gestio) — це правовідносини, які виникають внаслідок того, що одна сторона (гестор) виявляє турботу про майновий інтерес другої особи (dominus, господаря) без спеціального на те доручення. Турбота може бути виявлена в найрізноманітніших формах: надання якої-небудь юридичної чи фізичної послуги, управління майном, годування тварин або рабів, охорона майна. Наприклад, раптово виїхав господар і залишив без догляду свою худобу чи рабів. Його сусіда за власною ініціативою вживає заходів щодо охорони їх, годівлі, догляду тощо.
Неодмінною умовою такого зобов'язання є виявлення турботи про чуже майно без доручення, за власною ініціативою і волевиявленням гестора. Найчастіше мотивом ведення чужої справи без доручення було прагнення гестора попередити негативні майнові наслідки для іншої особи, наприклад, за його відсутності, безпорадного стану чи збігу інших обставин, за яких сам господар не міг піклуватися про своє майно.
Зазначене зобов'язання виникало з одностороннього пра-вочину, за характером було двостороннім — обов'язки покладалися на обидві сторони. Із ведення чужої справи претор надавав позови обом сторонам.
410
Специфічний характер зобов'язання із ведення чужих справ зумовив його правові ознаки:
Фактичне ведення чужої справи «без доручення». Ос танні слова було додано до назви цього зобов'язання вже пізніше, аби підкреслити його позадоговірний характер. Власне ведення, як уже зазначалося, полягало в здійсненні різноманітних дій на користь господаря (одна або кілька справ чи управління майном). Не мали значення обсяг спра ви, характер і зміст її. Важливо було його здійснення, вияв піклування про чужу справу фактично, а не на словах.
Турбота про чужу справу, чуже майно повинна мати до цільний, господарсько виправданий характер. Гестор при цьому повинен виходити із припущення, що господар схва лить його дії. Піклування про чужу справу повинно зумовлю ватися інтересами господаря, бути спрямованим на збільшен ня чи принаймні збереження його наявного майна. Зобов'я зання виникає навіть у тому разі, якщо мети, на досягнення якої було спрямовано ведення (піклування) справи, не досяг нуто. Наприклад, гестор взявся лікувати хворого раба чи тва рину, проте, незважаючи на його старанність, раб помер, тва рина загинула, — зобов'язання все ж виникає. Не перешко джає виникненню зобов'язання небажання господаря схва лити здійснені гестором дії, якщо такі будуть визнані судом доцільними, розумними, виправданими.
Ведення справи повинно здійснюватися за рахунок гос подаря. Витрати гестора, пов'язані з цим, підлягають відшко дуванню. Його турботи з ведення справи не можна розгляда ти як бажання обдарувати господаря.
Зобов'язання із ведення чужої справи виникає тоді, коли гестор здійснює дії з особистих міркувань, а не на підставі договору чи закону. Виконання опікуном своїх обов'язків не породжувало зобов'язання, оскільки останній зобов'язаний був це робити на підставі закону. Проте моральний обов'язок потурбуватися про чуже майно не перешкоджав виникненню зобов'язання.
Вкладена праця з ведення чужої справи оплаті не підля гала. Природа цього положення така сама, як і в договорі до ручення. Правові відносини між гестором і господарем зас новані на довірі, повазі, оплачувати таку послугу вважалося нижче гідності вільної людини.
Права й обов'язки сторін. Гестор, який взявся за ведення чужої справи, зобов'язаний був вести її зі всією старанністю
411
і ретельністю, як свою власну справу. Він відповідав за будь-яку вину, в тому числі й за легку недбалість. Більше того, якщо дії гестора господар не схвалить і не визнає доцільними, він зобов'язаний відновити попередній стан майна, яким воно було до початку ведення справи. Однак, як уже зазначалося, гестор мав право відшкодувати витрати з ведення справи.
По завершенні справи гестор зобов'язаний був повністю звітувати перед господарем і передати йому все набуте по справі.
При схваленні дій гестора господар зобов'язаний був прийняти звіт. Однак якщо суд визнає їх доцільними, господар, навіть не схвалюючи, зобов'язаний прийняти звіт і відшкодувати витрати по справі. У свою чергу, він може вимагати від гестора надання повного звіту і передачі всього одержаного в результаті ведення справи.
Б. Зобов'язання з безпідставного збагачення.
Джерела не містять даних про те, чи було загальне правило, за яким той, що збагатився без достатньої для цього правової підстави, зобов'язаний був повернути збагачення. Однак достовірно відомо, що зобов'язання, які виникли з безпідставного збагачення, в римському праві були. Вони захищалися засобами кондикційних позовів чи просто кондицій (condictio): а) позов про повернення незаборгованого; б) позов про повернення майнового подання, мету якого не досягнуто; в) позов про повернення краденого; г) позов про повернення одержаного несправедливо чи за неправильною підставою.
В основі виникнення зазначених зобов'язань лежать, врешті-решт, дозволені, правомірні дії, проте мотиви їх здійснення неправомірні, або через помилку, або через інші чинники. Вони наближаються до реальних договорів — зобов'язання в обох випадках виникають з моменту фактичної передачі яко-го-небудь майна однією стороною іншій. Однак між зобов'язаннями із реальних договорів і зобов'язаннями з безпідставного збагачення існують істотні відмінності. Вони полягають у тому, що в реальних договорах передача майна здійснюється на законній підставі (угода сторін), і тому одержане за договором майно не може визнаватися безпідставним збагаченням. Зобов'язання із безпідставного збагачення виникає саме через те, що певна особа одержала майно за рахунок іншої, тобто збагатилася без достатніх для цього правових підстав.
412
Позов про повернення незаборгованого (condictio indebiti). Якщо одна особа сплачує іншій неіснуючий борг, то ця друга особа збагачується за рахунок першої без достатніх для цього правових відстав і зобов'язана повернути безпідставно одержане. Із фактичного складу випливає зобов'язання, за яким безпідставно збагачений зобов'язаний повернути все одержане особі, за рахунок якої він збагатився. Це зобов'язання відноситься до зобов'язань з безпідставного збагачення, оскільки в даному разі немає правової підстави для платежу, бо немає і самого боргу.
Характерні елементи підстави виникнення зобов'язання із помилкового платежу:
Здійснення платежу за неіснуючим боргом. Форма здійс нення такого платежу значення не має. Це могла бути відмо ва від певної вимоги (тоді збагаченому залишалося певне майно чи сума грошей), передача суми або іншого майна осо бі, що не мала права на його отримання. Платіж міг полягати в безоплатному виконанні робіт на користь певної особи, внаслідок чого вона неправомірно зберегла за собою якусь суму грошей тощо.
Відсутність боргу, що також може виражатися в різно манітних формах: повна відсутність боргу; борг існує, але плату за ним відшкодовано не кредитору, а іншій особі, яка мовчазно прийняла платіж, який їй не належав. До цих ви падків незаборгованого платежу прирівнюється сплата боргу не зобов'язаним боржником, а іншою особою, а також плата умовного боргу до настання умови.
Проте плата боргу достроково, плата за натуральним зобов'язанням не визнавалися платою за неіснуючим боргом.
3. В основу плати за неіснуючим боргом покладено помил ку особи, яка здійснила цей платіж. Бажання обдарувати іншу особу (animas donandi), відмова від вимоги з цією самою метою не можуть бути підставою виникнення даного зобов'я зання.
Із факту сплати не заборгованого виникало зобов'язання повернути неправомірно одержане, яке за своїм змістом наближалося до договірного. Через цю причину дане зобов'язання віднесли до групи ніби договірних, квазі-контрактних.
Позов про повернення майновою подання, мету якого не досягнуто (condictio causa data causa non datorum). Квазі-контрактом є зобов'язання, через яке особа, що одержала майнове надання з певною метою, якої не було досягнуто,
413
зобов'язана повернути його тому, від кого це майно одержано. Це одностороннє зобов'язання, що виникає з огляду на одностороннє волевиявлення. Його підставами могли бути різноманітні надання майнової вигоди однією особою іншій з певною метою. Наприклад, видача боргової розписки, що передбачається одержання позики, встановлення приданого до шлюбу, дарування на випадок смерті, якщо дарувальник пережив того, кому дарував.
Необхідні елементи підстави виникнення зазначеного зобов'язання із помилкового платежу:
Фактичне надання майнової вигоди однією особою дру гій. Вигода може полягати в передачі певної суми чи майна, відмові від вимоги та інших фактичних дій на користь другої особи.
Надання майнової вигоди з певною метою: боргова роз писка видавалася з метою одержання позики, посаг встанов лювався з метою укладення шлюбу, дарування здійснювалося з метою надання майнової допомоги тому, кому дарували.
Мета, для досягнення якої надавалася майнова вигода, не здійснилася: особа, що видала боргову розписку, позики не одержала; посаг, встановлений на користь нареченого, не привів до шлюбу; особа, що одержала дарунок, померла ра ніше за дарувальника. Тут не має значення причина, через яку мету не було досягнуто.
За наявності зазначених елементів виникало зобов'язання, з огляду на яке безпідставно збагачена особа зобов'язана була повернути все одержане.
Позов про повернення краденого (condictio ex causa furti-va). Оскільки злодій ні за яких умов не може стати власником краденої речі, проти нього завжди можна було застосувати віндикацію — позов про повернення власником своєї речі з незаконного володіння злодія. Однак це досить складні процесуальні дії, які потребували великих затрат часу та енергії. Проти злодія вимагалася оперативна дія. Отже, було визнано можливим допустити кондикційний позов для повернення краденого. Римські юристи виходили з того, що юридичною підставою кондикції із крадіжки є факт збагачення злодія за рахунок власника без достатніх для цього правових підстав.
За об'єктивним змістом кондикція із крадіжки нагадує попередні кондикції й тому для виникнення зобов'язання вимагалися такі самі юридичні підстави. Це квазіконтрактне зо-
414
бов'язання, на підставі якого злодій повинен був повернути крадене власникові. Кондикція із крадіжки надавалася тільки власнику краденого. Відповідачами могли бути тільки злодії та їх спадкоємці. Посібники злодія відповідали за деліктним позовом.
Щодо зобов'язання, яке випливало з кондикції із крадіжки, то злодій повинен повернути передусім все крадене в повному обсязі з усім приростом, не тільки з фактично одержаним, а й з тим, який могли б одержати. Злодій відповідав також за випадкову загибель речі, що відбулася протягом часу між крадіжкою і присудженням. У такому разі він зобов'язаний був сплатити найвищу ціну краденого.
Пізніше цю кондикцію застосовували і для інших випадків неправомірного збагачення однієї особи за рахунок другої, наприклад, при утриманні одним із подружжя речі, що належала другому. Однак цю кондикцію вже не називали кондик-цією із крадіжки. Застосовувати до взаємин подружжя таке поняття було просто незручно, неетично. Гай зазначав: «Бо для вшанування честі шлюбу заперечують (можливість закладання) до дружини ганебних позовів» (Д. 25.2.2)
Позов про повернення одержаного несправедливо чи за неправильною підставою (condicio ex causa injusta). Такий позов почали називати кондикцією із незаконної підстави і застосовувати, окрім зазначених випадків, для витребування закладеної речі після сплати боргу, забезпеченого закладом, а також прибутків, одержаних від цієї речі після сплати боргу.
Спільним для кондикцій із крадіжки та із незаконної підстави була недобросовісність збагаченого.
Поряд із спеціальними поширилася загальна кондикція — condictio sine causa. Можна вважати, що вона є виразом загального правила, через яке будь-хто, що збагатився без правової підстави, зобов'язаний був повернути все набуте особі, за рахунок якої він збагатився.