- •Інтродукція (вступ)
- •Глава 1
- •§ 1. Нарис політичної історії Риму (зовнішня історія)
- •§ 2. Соціально-економічна структура Риму (внутрішня історія)
- •§ 3. Римська культура (цивілізація)
- •§ 4. Традиція римського права
- •§ 5. Періодизація
- •Глава 2 п ідвалини (підґрунтя) римського права
- •§ 1. Попередні зауваження
- •§ 2. Римська моральність. Релігія
- •§ 3. Юридичні підвалини римського права
- •§ 4. Філософська думка
- •§ 5. Філософсько-правові погляди Ціцерона
- •§ 6. Римська юриспруденція (правова думка)
- •Глава 1 римське право як правова система
- •§ 1. Поняття правової системи і системи права
- •§ 2. Поняття римського права
- •§ 3. Право в системі Римської античної цивілізації
- •§ 4. Поділ римського права
- •Глава 2 ф орми права
- •§ 1. Загальний огляд тенденції
- •§ 2. Звичаї
- •§ 3. Закони
- •3. Імператорські конституції.
- •§ 4. Едикти магістратів
- •§ 5. Консультації правознавців
- •§ 1. Загальні зауваження.
- •§ 2. Становище особи
- •§ 3. Речі (об'єкти римського права)
- •§ 4. Захист прав. Судочинство
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття рецепції римського права
- •§ 2. Форми рецепції римського права
- •§ 3. Види і типи рецепції римського права
- •Глава 2
- •§ 1. Передумови рецепції римського права у Візантійській імперії
- •§ 2. Систематизація Юстиніана
- •§ 3. Рецепції римського права у «післяюстиніанову добу»
- •Глава з
- •§ 1. Континентальний та англосаксонський типи рецепції
- •§ 2. Проторецепція
- •§ 3. Глосатори
- •§ 4. Вплив римського права на кодифікації XIX ст.
- •Глава 4 рецепція римського права в україні
- •§ 1. Загальні положення. Початок рецепції
- •§ 2. Римське право в Російській імперії
- •§ 3. Рецепція римського права в срср
- •§ 4. Римське право в незалежній Україні
- •§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
- •Глава 1 г ромадяни риму
- •§ 1. Поняття римського громадянства
- •§ 2. Набуття римського громадянства
- •§ 3. Втрата римського громадянства та його обмеження
- •Глава 2 інші суб'єкти публічного права
- •§ 1. Юридичні особи публічного права
- •§ 2. Державець як виразник публічного інтересу в Римі
- •Глава 1
- •§ 1. Трансформації системи органів врядування у Стародавньому Римі
- •§ 2. Засади врядування у римській державі
- •Глава 2 елементи публічного правопорядку
- •§ 1. Грошова система і державна скарбниця
- •§ 2. Публічно-правові засоби поповнення державної скарбниці в ранньому Римі
- •§ 3. Становлення податкової системи (класичної доби)
- •Глава з
- •§ 1. Організація римського війська
- •§ 2. Статус воїнів
- •§ 3. Публічно-правові засоби забезпечення боєздатності армії
- •Глава 1
- •П ублічний порядок та врядування
- •У республіканському римі.
- •Історична довідка
- •§ 1. Народні збори
- •§ 2. Сенат
- •§ 3. Магістратура
- •Глава 2
- •§ 1. Принципат
- •Глава з
- •§ 1. Формування поняття публічного делікту (злочину)
- •§ 2. Засади карної відповідальності
- •§ 3. Класифікація злочинів
- •§ 4. Засади визначення міри покарання
- •§ 5. Види покарань
- •Глава 4 к арна юстиція
- •§ 1. Види карного процесу
- •§ 2. Судочинство у карних справах
- •Частина III
- •Особи (суб'єкти приватного права)
- •Глава 1
- •§ 1. Цивільна правоздатність та її обсяг
- •§ 2. Опіка і піклування
- •§ 3. Диференціація фізичних осіб як суб'єктів цивільного права
- •§ 4. Приватні корпорації
- •§ 5. Представництво
- •Глава 2
- •§ 1. Динаміка регулювання сімейних відносин
- •§ 2. Сім'я. Спорідненість
- •§ 3. Шлюб та його види
- •§ 4. Правові відносини подружжя
- •§ 5. Правові відносини батьків і дітей. Батьківська влада
- •§ 1. Позовний захист: поняття і види позову
- •§ 2. Судове рішення
- •§ 3. Позовна давність
- •§ 4. Спеціальні засоби преторського захисту
- •Розділ II речеве право
- •Глава 1 p ossessio (володіння)
- •§ 1. Поняття і види possessio
- •§2. Виникнення і припинення посідання
- •§ 3. Захист посідання
- •Глава 2 право власності
- •§ 1. Формування поняття про право власності у Стародавньому Римі
- •§ 2. Поняття і зміст права власності
- •§ 3. Спільна власність
- •§ 4. Набуття і втрата права приватної власності
- •§ 5. Захист права власності
- •Глава з п рава на чужі речі
- •§ 1. Виникнення, поняття і види прав на чужі речі
- •§ 2. Сервітути: поняття і види
- •§ 3. Емфітевзис і суперфіцій
- •§ 4. Право застави (заставне право)
- •Глава 1
- •§ 1. Поняття зобов'язання та його роль у цивільному обігу
- •§ 2. Підстави виникнення зобов'язань
- •§ 4. Виконання зобов'язань
- •§ 5. Наслідки невиконання зобов'язань
- •§ 6. Забезпечення зобов'язань
- •§ 7. Припинення зобов'язання, крім виконання
- •Глава 2 договори. Загальні положення
- •§ 1. Поняття і види договорів
- •§ 2. Умови дійсності договорів
- •§ 3. Зміст договору
- •§ 4. Укладення договору
- •§ 1. Вербальні контракти
- •§ 2. Літеральні, або ж лібральні (письмові) контракти
- •§ 3. Реальні контракти
- •§ 4. Консенсуальні контракти
- •§ 5. Інномінальні (безіменні) контракти
- •§ 6. Пакти та їх види
- •Глава 4
- •§ 1. Зобов'язання ніби з договорів
- •§ 2. Деліктні зобов'язання
- •§ 3. Зобов'язання ніби з приватних деліктів (квазіделікти)
- •Розділ IV спадкове право
- •Глава 1 загальні положення
- •§ 1. Основні поняття спадкового права
- •§ 2. Основні етапи розвитку
- •Глава 2 в иди спадкування
- •§ 1. Спадкування за заповітом
- •§ 2. Спадкування за законом
- •Глава з
- •§ 1. Прийняття спадщини
- •§ 2. Сингулярне наступництво
- •Словник
- •Персонали
- •Бібліографія
- •Хронологічна порівняльна таблиця розвитку стародавнього риму та римського права
- •Гай. Інституції (вибрані фрагменти) книга і. Про особи
- •Про поділ права
- •Книга и. Про речі
- •Про заповіти вояків
- •Про закон Фальцидія
- •Книга IV. Про позови
- •Частина і. Загальні положення
§ 5. Школа рецепції римського права в Україні
Ведучи мову про рецепцію римського права, не можна не згадати про наукову школу в цій галузі, що сформувалася та існує в Україні.
Як згадувалося, потужна школа романістики традиційно існувала в Київському національному університеті ім. Тараса
166
Шевченка. Разом з тим, питання рецепції римського права не були предметом її наукових розвідок. Виняток становлять розділи, присвячені рецепції, у підручниках історії римського права. Слід зазначити, що такий підхід був характерним для давніших часів і зберігається надалі. Романісти Київського університету, головним чином, досліджують догму і почасти історію римського права, водночас практично не звертались до питань його рецепції в пізніших правових системах.
Така картина характерна і для романістики України в цілому. Виняток становлять окремі праці з цієї проблематики, підготовлені в різні роки науковцями різних міст України. У 1950 р. В. Бек зі Львова проводить цікаве дисертаційне дослідження «Рецепція римського права у Західній Європі» (рос. мовою). Більше ніж через 40 років В. В. Васильченко із Запоріжжя захищає кандидатську дисертацію на тему «Рецепція римського спадкового права в сучасному спадковому праві України» (К., 1997), а пізніше видає низку монографій з відповідної проблематики. Попри наукову цінність цих досліджень, вони все ж таки відображають, передусім, індивідуальні зусилля науковців та їхніх керівників і не ґрунтуються на традиціях цілісних наукових шкіл.
Тому виникнення української наукової школи рецепції римського права, мабуть, виправдано буде пов'язувати з романістикою Півдня України, де інтерес до цієї проблематики формується у контексті загальноєвропейського процесу активізації досліджень феномену рецепції римського права у XIX ст., коли з'являється низка цікавих праць зарубіжних вчених (Р. Єринга, Ф. Савіньї, В. Модермана, О. Штоббе та ін.).
Віддавали належне цікавій проблемі і науковці Російської імперії, у тому числі романісти Новоросійського університету, на юридичному факультеті якого не лише існувала кафедра римського права (створена, до речі, серед перших, водночас з фундацією самого факультету), а й працювало чимало видатних фахівців у цій галузі. Зокрема, слід згадати Д. І. Азаревича, Ю. С Гамбарова, М. Л. Дювернуа, К. К. Ди-новського, І. Г. Табашникова, кожен з яких був не лише талановитим викладачем, а й блискучим науковцем. У працях цих романістів (багато хто з них, як, наприклад, Ю. С. Гам-баров, М. Л. Дювернуа, були ще й прекрасними цивілістами), висвітлювалось широке коло питань — від загальних положень римського права до детального аналізу окремих ін-
167
ститутів, таких, наприклад, як опіка та піклування, прекарій та ін.
Однак з огляду на предмет, що нас цікавить, — встановлення початку фундації Південної школи рецепції римського права — найбільший інтерес становлять твори Д. І. Азаревича та М. Л. Дювернуа.
Дмитро Іванович Азаревич від початку своєї наукової діяльності спеціалізувався у галузі римського та греко-рим-ського права, захистивши у 1872 р. магістерську дисертацію на тему «Про відмінності опіки та піклування за римським правом» та у 1877 р. докторську дисертацію «Прекаріум за римським правом». Обіймаючи посаду ординарного професора кафедри римського права Новоросійського університету, видав поміж інших фундаментальну працю «З лекцій по римському праву», де виклав свої погляди на значення римського права та сутність і характер його рецепції більш пізніми системами права.
Методологічною основою розвідки Д. І. Азаревича, що визначає характеристику ним значення римського права, є розуміння останнього як такого, що складає життєвий, практичний елемент сучасного позитивного законодавства, а тому є підґрунтям для єдиної науки цивільного права.
Визначаючи хронологічні межі рецепції римського права у Західній Європі XII—XVI ст., Д. І. Азаревич пояснює появу цього феномену дією сукупності чинників: поширенням ідеї про наступність влади німецьких імператорів після імператорів римських, наслідком чого було створення «імператорського права» (Kaiserrecht), що було симбіозом права Юсти-ніана і німецького імператорського законодавства; прагненням церкви до єдності й універсальності, об'єднання навколо єдиного центру — Риму; створенням у Західній Європі університетів, які виникали найчастіше на основі шкіл права і де чи не найголовнішими предметами були канонічне та римське право. При цьому рецепція римського права розглядається і як явище суто правове — запозичення його положень пояснюється необхідністю використання для врегулювання низки відносин «більш тонких» норм, ніж ті, що існували у звичаєвому праві більшості західноєвропейських країн, і як складова більш загального процесу запозичення досягнень високо-розвиненої античної культури.
Визначаючи характер рецепції римського права у більшості країн Західної Європи, Д. І. Азаревич зазначає про дві
168
важливі особливості цього явища: 1) те, що римське право було рециповано комплексно, а не за окремими інститутами, і 2) те, що воно було рециповано субсидіарно, тобто запроваджувалось у тих випадках, якщо у місцевому законодавстві були прогалини, протиріччя, неточності тощо.
При цьому Д. І. Азаревич розрізняє два підходи до засвоєння римського права. По-перше, це засвоєння позитивним законодавством західноєвропейських країн положень римського права. По-друге, це засвоєння його «духу», тобто методологічної основи, на підґрунті чого виникло «теперішнє римське право», що увібрало у себе «працю, духовний розвиток і науку майже усієї сучасної Європи». Отже, йдеться про рецепцію римського права у галузі практичній (а затим і законотворчій) і рецепцію у галузі теоретичній. Причому остання навіть є більш важливою, оскільки можна зробити висновок, що практичне засвоєння досить швидко (за історичними мірками, звичайно) може вичерпати себе, тоді як визнання можливості «теоретичної рецепції» римського права приводить автора до парадоксального, але принципово важливого висновку: «єдина наука цивільного права є наука римського права, але не право римлян, а те право, котре століттями наукових праць розроблялось на ґрунті римського права, не завершилось у дальшому розвитку ще й досі і відкриває шлях до нових форм відносин, невідомих самим римським прав-никам».
Окремо слід згадати про позицію Д. І. Азаревича щодо визначення ступеня впливу римського права на давньоруське законодавство. Всупереч досить поширеному погляду, згідно з яким вплив римського права на давньоруське законодавство був незначним і рецепції фактично не відбулось, він переконливо доводить наявність запозичення римського права через контакти з Візантією (зокрема, зазначається, що знана «Кормча» майже цілком складена з трактатів візантійського права). Пізніше —у Російській імперії з часів Петра І — рецепція відбувалась опосередковано шляхом запозичення надбань західноєвропейської культури.
Інший романіст Новоросійського університету, М. Л. Дювернуа, вплив римського права на правові системи сучасності стисло, але точно оцінив у невеликій за обсягом, однак добре відомій фахівцям праці «Значення римського права для російських юристів», що вийшла друком у 1872 р.
Обґрунтовуючи доцільність звернення до римського права
169
L
російських правників, насамперед практичних працівників, він змальовує позитивні перспективи такого підходу, характеризує переваги римського права, власне, тим самим пропагуючи рецепцію останнього у формі практичного використання. Серед переваг римського права він називає універсальність та абстрактність останнього, підкреслюючи, що римське право є «правом найбільш універсальним» з-поміж інших систем права, таким, що придатне для застосування у різних країнах. Але поряд з універсальністю римське право є ще й абстрактним, тобто втілює в собі, начебто, ідеальну модель права взагалі. Як пише М. Л. Дювернуа: «Саме у римському праві найкращим чином історично було реалізовано абстрактну ідею права: у ньому той істотний і загальний елемент, котрий складає основу усякого права, розвинений такою мірою, як ніде інше».
Такий підхід видається цілком слушним. Якщо універсальність римського права визначає можливість його географічного, «горизонтального» поширення, завдяки чому воно виявляється придатним не лише для Риму, а й для інших країн, то абстрактність римського права є, начебто, характеристикою його «по вертикалі», визначає можливість його поширення у часі, завдяки чому воно виявляється придатним для застосування у майбутньому, реципується пізнішими системами права. Саме такою диференціацією пояснюється взагалі рецепція римського права: воно рециповане не тільки країнами — наступницями Риму, а й іншими державами, спричинило вплив, було засвоєно не лише державами — сучасницями Римської імперії, а й тими, що виникли набагато пізніше. Зокрема, саме універсальністю та абстрактністю римського права обумовлена можливість і доцільність його рецепції давньоруським, а пізніше — українським, російським та іншим правом, вплив на законодавство, юриспруденцію тих країн, які не перебували зі Стародавнім Римом у безпосередніх контактах у просторі та часі.
У підсумку, не характеризуючи спеціально рецепцію римського права та її форми, М. Л. Дювернуа чітко й однозначно висловлюється на користь цього явища. Він зазначає: «Російське право не може втратити, а може лише виграти від стикання з римським правом, як виграло німецьке право».
Традицію вивчення римського права було перервано після подій, що почалися у Російській імперії в жовтні 1917 р. Як зазначалося, римське право було вилучено з навчальних про-
170
грам і викладання його було поновлено аж у повоєнні роки. У ту добу в Одеському університеті окремі питання рецепції римського права досліджував І. В. Шерешевський. Зокрема, у посібнику «Французький Цивільний кодекс 1804 р.» він дав короткий нарис створення Кодексу Наполеона, нагадуючи, що підґрунтям останнього було римське право, і констатуючи поширення найважливіших принципів римського права на цивільне право Франції XIX ст.
Деякі питання впливу римського права на більш пізніші правові системи досліджувалися й у дисертації Є. О. Харитонова, присвяченій інституту ведення чужих справ без доручення за радянським цивільним правом. Оскільки спеціальних норм щодо цих відносин у Цивільному кодексі УРСР не було, у дисертаційному дослідженні встановлювався генезис цього інституту, яким було відоме римському праву negotiorum gestio. Далі з'ясовувався вплив відповідних принципів і норм римського права на буржуазні системи цивільного права, цивільне законодавство УРСР та інших союзних республік тодішнього СРСР.
Однак, як і праці інших згадуваних романістів, ці публікації ще не мали єдиної мети, цілісного методологічного підходу, і тому лише формували підмурок для ґрунтовних досліджень у цій галузі, які мали стати початком формування української школи рецепції римського права.
її виникнення можна пов'язати з тими змінами доктрини права, що почалися наприкінці 80-х років у колишньому СРСР і набули нової якості на початку 90-х років з початком розбудови незалежної Української держави.
Принципове значення мала відмова від матеріалістичного монізму в поглядах на характер історичних процесів та визначення співвідношення матеріального базису і права. Наукові праці 1990-х років у цій галузі ґрунтуються на тому методологічному посиланні, що право є важливою складовою цивілізації, зазнає разом з останньою піднесень та спадів, розвиваючись, зазвичай, за циклами, що мають характер висхідної спіралі. Отже, право — це не елемент певної соціально-економічної формації, що втрачає значення разом із занепадом останньої, а самодостатня і вічна цінність, що існує і розвивається у контексті загального вдосконалення людства. Звідси висновок про збереження значення цінності ідей, понять і категорій римського права, яке не розглядається вже
171
_
як лише надбудова до виробничих відносин рабовласницького суспільства, для подальшого розвитку права.
Принципово важливими вихідними положеннями, на яких започаткувалася Українська (Одеська) школа рецепції римського права, були: трактування права як елементу цивілізації (культури); визнання виправданості поділу права на публічне і приватне; теза про циклічний розвиток цивілізацій як чинник повторюваності визначальних елементів та інститутів на різних етапах розвитку права; характеристика римського права не просто як системи правових норм Стародавнього Риму, а як сукупності концепцій, принципів і норм приватного права, сформованих на підвалинах ідей античної філософії про природне право, що дістали юридично завершену форму в результаті творчої їх переробки римською юриспруденцією; теза про те, що рецепція римського права є складовою частиною загальних повторюваних відроджень вищих досягнень цивілізацій (культур), що відійшли у минуле.
З урахуванням цих положень було запропоновано визначення рецепції римського права як відродження, сприйняття його духу, ідей і головних засад та основних положень тією чи іншою цивілізацією на певному етапі її розвитку в контексті загального процесу циклічних ренесансів. Також було сформульовано тезу про необхідність розрізнення форм, видів і типів рецепції римського права, про що йшлося на початку цього розділу.
Принципові положення, викладені вище, обговорювалися на VII, VIII та IV колоквіумах романістів Центральної та Східної Європи у Римі, Владивостоці та Новому Саді. Одним з важливих результатів участі у роботі VII колоквіуму було створення за його рекомендаціями Центру вивчення римського права та похідних правових систем при Одеській національній юридичній академії.
Методологічною основою обрання напрямів сучасних наукових розвідок Школи рецепції римського права (у тому числі Центру вивчення римського права) були згадані вище ідеї про позачасову цінність римського права як елементу цивілізації; неодноразовість його рецепцій; іманентну властивість цього феномену для європейських цивілізацій; необхідність розрізнювати форми, види і типи рецепції права, зумовлені особливостями цивілізаційного розвитку в певному місці й часі Зокрема, на підґрунті висновку про наявність західноєвро-
172
пейського та східноєвропейського типів рецепції римського права почався аналіз впливу римського права на західну та східну традиції приватного права в Європі.
Важливе місце поміж сучасних напрямів досліджень Школи займають проблеми рецепції римського права і розвитку традиції приватного права в Україні. При цьому дослідники зосереджують увагу на з'ясуванні впливу (рецепції) римського права в Україні після набуття незалежності.
Сучасний процес правотворчості в незалежній Україні робить особливо актуальною проблему «Римське право в Україні XXI ст.» Розглядаючи римське право як одну з підвалин сучасної європейської цивілізації у контексті загальних процесів, що відбуваються в Європі, представники Школи обґрунтовують висновок про те, що українське право починає достатньо адекватно взаємодіяти з римським (а, отже, і Європейським) правом.
Дослідження питань рецепції римського права в Україні знайшли в останні роки відображення не лише у низці публікацій, а й у підготовці кількох кандидатських дисертацій, присвячених окремим аспектам цієї проблеми. Зокрема, згадана вже кандидатська дисертація науковця із Запоріжжя
B. В. Васильченка була присвячена проблемам рецепції рим ського спадкового права у спадковому праві України; у ди сертаціях О. С Козлової і Р. Ф. Гонгало було розглянуто вплив ідей та положень римського приватного права на фор мування і розвиток інститутів українського речевого права. О. М. Калітенко у своїй дисертації досліджує деякі питання впливу ідей римського права на регулювання особистих та майнових відносин подружжя. Дисертаційні розвідки
C. О. Погрібного та В. М. Зубара об'єднує новий напрям у методології наукового пошуку: аналізуються не лише поло ження римського права та їх вплив на право України, питан ня поставлено ширше — предметом є рецепція римського права в українському праві (на прикладі окремих інститутів) у загальному контексті розвитку європейського права.
Школа рецепції прагне не обмежуватися суто теоретичними розвідками обраної проблеми, а надати їм також науково-прикладного та практичного звучання. Зокрема, Центр вивчення римського права та похідних правових систем контактує з науковцями України, Італії, Польщі, Молдови, Росії, Югославії та ін., які займаються вивченням проблем
173
I
використання надбань римського права у процесі вдосконалення національного цивільного права.
Поширенню знань про римське право та його рецепцію і впровадженню їх у навчальний процес має сприяти започаткований у 1999 р. проект Центру «Римське право і сучасність». У рамках проекту в 1999—2002 pp. видано низку монографій Є. О. Харитонова, присвячених історії приватного права Європи, колективну монографію «Рецепції приватного права: парадигма прогресу» (1999), навчальні посібники з римського права та порівняльного права Європи.
Частина II
ОСНОВИ ПУБЛІЧНОГО
ПРАВОПОРЯДКУ ТА ПУБЛІЧНОГО
ПРАВА СТАРОДАВНЬОГО РИМУ
L
Попередні зауваження
Вибір положень римського публічного права, що мають бути предметом вивчення сучасними правознавцями, пов'язаний з труднощами, зумовленими тим, що публічні інституції, публічна влада, а відтак і публічне право протягом історії Риму зазнавали значних змін. Разом з тим, в основі різноманітних державно-політичних устроїв Стародавнього Риму були певні єдині уявлення про принципи взаємин особи, суспільства і держави, що знаходили своє відображення в положеннях публічного права. Ці положення є свого роду узагальненням римським раціональним розумом античного досвіду — тим більш цінним, що державність Стародавнього Риму і принципи римського врядування часто слугували зразком для наслідування в державному будівництві в пізніші епохи.
Jus publicum призначене виражати сукупні інтереси всієї громади. Одна з головних рис публічного права як сукупності норм полягає у тому, що ці норми формуються та існують ніби незалежно від волі окремого суб'єкта. Для того, щоб перетворитися у норму публічно-правового рівня, воля окремої людини має пройти шлях узгодження з волею і прагненнями інших осіб. Правдиві принципи й інститути публічного права, що відповідають своєму призначенню — виражати інтереси співтовариства, — формуються тому не тільки через суто матеріально-нормативні приписи, а є також нерозривними з певною процедурою «легалізації» цих приписів. Зміст повноважень державних органів і порядок реалізації ними цих повноважень однаковою мірою визначаються принципами публічного правопорядку і відображаються у ньому.
175
Дійсна система реального римського публічного права точно невідома. Припускають, що римська юриспруденція ставилася до нього як до абстрактного поняття, що мало об'єднувати загальні правові вимоги до публічного правопорядку, організації публічної влади та врядування, карного права тощо. Надалі йтиметься про загальні категорії, що властиві більшості правових систем, з погляду на римське публічне право як сукупність своєрідних принципів, що є підґрунтям усіх інших інституцій та інститутів «публічного права».
При цьому слід зважати, що про архаїчне римське право відомо дуже мало. Від законів цього періоду до нас дійшли лише уривки, та й ті переважно у викладі пізніших римських авторів. Тому романісти довго з недовірою ставилися до них, вважаючи їх недостатньо достовірними. Однак значне розширення джерельної бази дозволило переглянути це ставлення, бо нові дослідження дають додаткові підтвердження цих традицій. Через це, надалі при характеристиці римського публічного права викладаються, передусім, лише ті відомості про державний устрій та норми архаїчного римського права у цій галузі, що помітно вплинули на розвиток доктрини римського публічного права класичного періоду.
Уявлення римських правознавців про публічне право, як таке, що стосується сукупного інтересу громади і призначене забезпечувати ці інтереси (публічний правопорядок), зумовлює і логіку подальшого викладу матеріалу. Спочатку доцільно розглянути питання про суб'єктів публічного права, оскільки саме характером їх інтересів та порядком реалізації останніх визначалася сфера дії публічного права, а відтак — організація публічного правопорядку. По-друге, мають бути з'ясовані основи публічного правопорядку, відтак — організація публічного правопорядку як спосіб реалізації (функціонування) публічної влади. І, нарешті, важливим є аналіз механізму захисту сукупного (публічного) інтересу, що здійснюється, насамперед, за допомогою карного права і карної юстиції.
Розділ І СУБ'ЄКТИ ПУБЛІЧНОГО ПРАВА