16. Поділ економічних систем Роузфілдом.

Роузфілд поділяє економічні системи на дві частини:

1. «саморегульовані» системи (категорія А) - ідеальні системи, які забезпечують усім рівні права, свободу вира­ження та змогу поводитися на власний розсуд за умови, що індивідууми виконують головні умови — вони прагнуть економічної корисності та дотримуються «золотого» правила (або їхніх оптимальних планових еквівалентів). Визначальною рисою таких систем є саморегулювання, тобто індивідуалістичне прагнення корисності, якому не перешкоджає втручання держави або суспільства, а також норми поведінки, що відбивають просвітницькі культурні ідеали розвинутого Заходу. В саморегульованих системах час від часу вдаються до державного чи сус­пільного регулювання або управління, аби подолати збої на ринку або скоригувати розподіл прибутків, виплачуючи одноразові дивіденди.

2. «культурорегульовані» системи (категорія Б), притаманні їм ринкові механізми, механізми державного врядування та прийняті в суспільстві механізми обов'язків дають змогу деяким людям, певним групам, суспільству або державі постійно втручатися в процес індивідуального прагнення корисності, обмежуючи економічну свободу одних на користь інших. колективізму, комуналізму й авторитаризму

Саморегульовані - Універсалістські - Спрямовані на створення майже досконалих ринків

Культурорегульовані - З культурними або національними особливостями - Спрямовані на побудову систем, бажаних з погляду культури

Чинники, що пояснюють відмінності функціонування різних економічних систем, що рідко коли беруть до уваги.

• культура,

- впливає на всі визначальні чинники продуктивності: робочий час, зусилля, рівень майстерності, сумління, мобільність чинників ви­робництва, технологічний вибір, рівень інвестицій, фінанси, а отже, й ВВП. Наприклад, ставлення до праці й дозвілля визначає кількість часу, який люди витрачають на заняття, що враховуються або ні при обчис­ленні внутрішнього валового продукту.

- ви­значають формування прав власності, управління, технічну ефективність, реагування на попит, коригувальні механізми, розподіл доходу й трансфертів. В авторитарних та аристократичних культурних системах зазвичай віддають перевагу правам приватної власності тільки для еліти

• впливає на правовий та неофіційний судовий механізм, що визначає відносини між офіційним правом власності та контролем. Більшість успішних культур створюють системи права або зви чаю, які намагаються забезпечити виконання офіційного права власності різних видів, але реально це не завжди вдається.

• впливає культура на рівень винагороди за працю, готовність іти на ризик, моральний ризик, почуття відповідальності, гарантованість робочого місця, управління, трансферти доходу та майна.

• політика, державне управління, прагнення економічної влади

• етика, що впливає на по­ведінку.

17. Класифікація економічних систем за е.Неубергергом, р.Карсоном, м.Шніцером, п.Холлом та д.Соскайсом

За способом організації ринку (Е.Неубергер) економічні системи поділяються на системи з:

1. капіталістичною ринковою економікою (Франція, Японія, Швеція);

2. соціалістичною ринковою економікою (колишня Югославія);

3. центрально-планованою економікою (Китай та колишній СРСР).

Соціалістичні економічні системи за особливостями поєднання плану і ринку поділяються (Р.Карсон):

1. централізовано-адміністративна (командна) економічна система;

2. децентралізовано-адміністративна (марксистська) система;

3. ринковий соціалізм.

Капіталістичні економічні системи можна поділити на такі основні типи (М.Шніцер):

1. відносно вільна ринкова система США;

2. соціально-ринковий капіталізм Європи;

1. державно-керований капіталізм Японії та ін. країн Східної Азії.

Відносно вільна ринкова система США властива менша роль федерального уряду, нижчі податки та державні витрати по відношенню до ВНП, ніж у інших капіталістичних країнах, незначною є державна власність у промисловості, уряд підтримує приватну власність, свободу підприємництва, забезпечує належне цивільне законодавство.

Соціально-ринковий капіталізм Європи (наприклад, Німеччина) - властива розвинена програма соціального забезпечення - від державного страхування здоров'я до грошової допомоги родинам, цільові державні виплати становлять вищий відсоток від загальних урядових видатків, ніж у США (витрати на допомогу безробітним, пільги пенсіонерам тощо), компанії мають набагато більше обмежень у своїх стосунках з працівниками.

Державно-керований капіталізм Японії та ін. країн Східної Азії - тісна співпраця між державою й бізнесом далеко, особливо у розміщенні капіталів та застосуванні промислової політики в економіці. утворення переважно групової форми капіталізму, що ґрунтується на консенсусі поміж різними японськими групами, державне соціальне забезпечення відсутнє - цю функцію конують бізнесові фірми. індикативне планування застосовується, але воно базується на консенсусі уряду та основних груп. представники промисловості спільно з японським міністерством міжнародної торгівлі та промисловості опрацьовують питання, визначаючи напрями розвитку економіки та ключові галузі для надання капіталів.

Три типи капіталістичних економічних систем (П.Холл та Д.Соскайс):

1. ліберальна (неузгоджена) ринкова економіка (США, Велика Британія, Австралія, Канада, Нова Зеландія, Ірландія);

2. узгоджена ринкова економіка (капіталізм) (Німеччина, Японія, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Швеція, Норвегія, Данія, Фінляндія, Австрія);

3. „проміжний" тип капіталізму - важко визначити тип ринкової економіки (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Греція, Туреччина). Характеризується великим аграрним сектором і екстенсивним державним втручанням. Він відзначається неринковою координацією у сфері корпоративних фінансів, але більш ліберальною організацією в сфері трудових відносин