12. Загальновизнані критерії типології економічних систем суспільства

Загальновизнані критерії типології економічних систем суспільства:

3. за формою власності на засоби виробництва, ресурси (матеріальні і капітальні)

4. за способом управління господарською діяльністю.

На основі цих ознак розрізняють такі типи економічних систем:

1. традиційна (натурально-общинні форми господарювання, відстала техніка, слабо розвинута або нерозвинена інфраструктура, бідність, надмірна традиційність, засилля іноземно капіталу)

2. ринкова економічна система (економіка капіталізму вільної конкуренції характеризується пануванням приватної власності на інвестиційні ресурс, передбачає свободу вибору підприємницької діяльності, особисту свободу економічних суб'єктів, усі макро- та мікроекономічні процеси регулюються ринковим механізмом на основі вільної конкуренції, втручання держави в економічні процеси виважене). Проіснувала приблизно до першої третини XX ст.

3. командна економічна система ґрунтується на одержавленні та монополізації господарства, централізованому директивному плануванні виробництва і розподілі ресурсів, не визнає реальних товарно-грошових відносин, конкуренції і вільного ціноутворення, їй притаманні висока затратність виробництва, зрівняльний розподіл, відсутність матеріальних стимулів до ефективної праці, хронічний дефіцит. (наприклад, командна економіка колишнього СРСР, країн Східної Європи та Азії).

4. змішана (також перехідна) економічна система характеризується такими рисами:

5. високим рівнем розвитку продуктивних сил і наявністю розвинутої інфраструктури суспільства;

6. різноманітністю (плюралізмом) форм власності й рівноправним функціонуванням різних господарюючих суб'єктів (приватних, колективних, корпоративних, державних);

7. поєднанням ринкового механізму з державними методами регулювання економіки, які органічно переплітаються і доповнюють один одного;

8. орієнтацією на посилення соціальної спрямованості розвитку економіки. Збільшуються затрати на освіту, медичне обслуговування.

Жодна схема класифікації країн не може претендува­ти на єдино правильну, всі вони мають умовний характер.

Існує множина економік. ЇЇ крайніми елементами (ідеальними або чистими типами господарств) є:

• з одного боку, вільне ринкове господарство,

• а з іншого - „центрально-кероване господарство".

Ідеальні або чисті типи господарств

Ці крайні елементи є ідеальними або чистими типами господарств і розрізняються способами керування. Основу цього вчення становить аналіз елементарних господарських форм - поділу праці, власності, координуючого механізму домашнього господарства, підприємства, економічних інститутів держави та ін. Критерієм розмежування ідеальних типів економічних систем є

• механізм координації взаємодії господарських одиниць,

• процес ухвалення економічних рішень.

13.Типологізація економічних систем запропонована Організацією Об’єднаних Націй

Три головні механізми (чинники) всіх економічних систем:

1. ринки,

2. державне управ­ління

3. звичаї, обо­в'язки (моральний обов'язок, взаємопідтримка та кримінальна діяль­ність), проте діапазон результатів у різних системах дуже широкий внас­лідок того, що цілі, інституції та їхня взаємодія різні.

Всі країни діляться на три світи: переможців, претендентів на перемогу та тих, хто бере участь у конкурентній боротьбі, але реальних шансів на перемогу не має.

1. «Перший світ», у якому проживає 16% населення земної кулі. «Перший світ» - ООН відносить «велику трійку» — Америку (США), Японію та Європейський Союз, а також Норвегію, Швейцарію, Мальту, Ісландію, Австралію, Нову Зеландію, Канаду та Ізраїль до промислово розвинених країн. Ці дані взято з таблиці 15.2 і доповнено статистичними даними щодо Австралії, Нової Зеландії, Канади, Ізраїлю й Ірландії.

Темпи зростання — це середні показники, обчислені лише за даними щодо «великої трійки».

Країни з відносно високим ВВП на душу населення, які або ввійшли до «першого світу» чи «третього світу», або не класифікуються ООН як промислово розвинені, — це Словаччина, Чеська Республіка, Словенія, Угорщина, Польща, решта країн Східної Європи та СНД, Кіпр, Сінгапур, Антигуа та Барбуда, Південна Корея, Багами, Бруней-Даруссалам, Аргентина, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати, Кувейт і Катар.

2. До «другого світу» належать вісім «азійських тигрів»: Китай, Гонконг, Тайвань, Сінгапур, Південна Корея, Малайзія, Індо­незія й Таїланд.

3. Новий «третій світ», у якому проживає 57% на­селення планети, представлений найменш розвиненими країнами, країнами СНД та Східної Європи.

• «Третій світ» Глобальні підсумкові (сумарні) показники мінус показники «пер­шого» та «другого» світів. Темпи зростання для «третього світу» розраховуються шляхом обчислення середнього значення оцінок ООН для се­реднього рівня розвитку людських ресурсів, за винятком Китаю; низь­кого рівня розвитку людських ресурсів (Human Development Report 1998. Table 26), Східної Європи та СНД (Table A15.5). Сюди входять 134 найменш розвинені країни, за винятком таких країн: Чилі, Коста—Рика, Уругвай, Тринідад і Тобаго, Домініка, Фіджі, Панама, Венесуела, Мек­сика, Сент-Ютс і Навіс, Гренада, Колумбія, Сент-Вінсент, Сейшели, Сент-Люсія, Маврикій, Бразилія та Лівійська Арабська Джамахірія (в них відносно низькі показники економічного зростання). Відхилення вна­слідок того, що дані щодо цих країн не враховуються, не повинні бути істотними.

• іншими найбіднішими країнами, які, за класифікацією Програми розвитку ООН (ПРООН) (UNDP), на­лежать до країн, які мають середній і низький рівень розвитку «люд­ських ресурсів», а також кілька неіндустріальних країн, які мають високий рівень розвитку «людських ресурсів», — такі як Бруней і Мексика.

Згідно критеріїв - превалюючої форми власності та ролі держави (контролю), усі економічні системи можна поділити на три групи: (Головним формальним показником, що відокремлює розвинуті країни від інших, є розмір ВВП на душу насе­лення)

1. розвинуті країни з ринковою економікою; у «Світовому еконо­мічному огляді ООН» до промислово розвинутих країн відносяться 23 країни: США, Канада, 15 країн ЄС і 3 західноєвропейські країни (Швейцарія, Норвегія, Іслан­дія), Японія, Австралія, Нова Зелан­дія. В деяких виданнях ООН до них же відносять також Ізраїль та Південну Африку. На промислово розвинуті країни приходиться майже 54 % ВНП всього світу і 69 % світового експорту. Серед них виділяється 7 країн: США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Великобританія і Канада, питома вага яких в ВНП промислово розвинутих країн складає 85,8 % і в світовому ВНП - 46,3 %. Еконо­мічна політика, що проводиться урядами цих країн, впли­ває не тільки на національну, але й на світову економіку.

Розвинені країни — це промислово розвинені країни, зокрема й Австралія, Ізраїль, Японія, Нова Зеландія, Північна Америка (Канада та США), Східна Європа та Співдружність Незалежних Держав (Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, Грузія, Угорщина, Казахстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Росія, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Туркменістан, Україна, Узбекистан), Західна та Південна Європа (Авст­рія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Німеччина, Греція, Ісландія, Ірландія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція).

2. країни з перехідною економікою - сукупність постсоціалістичних держав Центральної та Східної Європи і колишні радянські республіки; характеризуються здебільшого вищими середніми доходами, держави ж СНД — нижчими середніми.

Одним із критеріїв віднесення до цієї категорії Світовий банк вважає річний ВНП на душу населення у розмірі менш 9,6 тис. дол.

Країни з перехідною економікою Східної Європи та СНД (Спів­дружності Незалежних Держав): ООН відносить перераховані далі країни до «промислово розвинених (індустріалізованих), попри низький рівень ВВП на душу населення. їх було б правильніше класифікувати як «не­правильно індустріалізовані» або «такі, що пішли неправильним шляхом розвитку»: Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Болгарія, Хорватія, Чеська Республіка, Естонія, Грузія, Угорщина, Казахстан, Киргизстан, Латвія, Литва, Македонія, Молдова, Польща, Румунія, Російська Феде­рація, Словаччина, Словенія, Таджикистан, Україна, Казахстан.

Примітки: ООН не наводить окремо інформації стосовно Тайваню й, очевидно, не вміщує її в дані стосовно Китаю та світу загалом.

Невідповідність між статистичними даними щодо світових темпів зростання, наведених у переліках g та h, значною мірою пояснюються заміною офіційних даних радянської епохи щодо темпів зростання у Схід­ній Європі та Радянському Союзі новими даними, які свідчать, що ніякого зростання немає.

Крім того, статистика стосовно країн Східної Європи та СНД не належить до категорії «промислово розвинених країн». У публікації ООН не пояснюється застосована в ній система зважування для агрего-ваних показників ВВП на душу населення в переліку є. Якщо засто­совуються вагові коефіцієнти паритету купівельної спроможності з пере­ліку є, оцінкові дані щодо розвинених країн зростуть до 1,1, а друга категорія зменшиться до 2,4 за період 1990 — 1995 pp.

Відне­сення країни до категорії країн з емерджентними ринками, має важливі наслідки для економічної політики держави.

По-перше, це означає, що економіка реагує на державне макроекономічне регулювання приблизно так само, як і ринкова економіка будь-якої іншої країни. Тому грамотне використання макроекономічних важелів у змозі вирішити багато проблем, у тому числі і структурні.

По-друге, держава повинна допомагати розвитку рин­кових інститутів-організацій усіма можливими економіч­ними, правовими і політичними засобами. У першу чергу це стосується фінансово-банківського сектору.

По-третє, виникає необхідність формування нового характеру відносин між цими країнами і зовнішнім сві­том. У багатьох роботах західних експертів, що досліджують феномен «глобалізації» («глобалізація» + «лока­льні» адміністративні утворення), відзначається, що з інтенсифікацією міжнародних зв'язків і полегшенням кон­тактів між організаціями у світовій економіці виникають нові самостійні суб'єкти: регіональні утворення і ве­ликі міста, які самостійно виходять на світові ринки, особливо на ринки інформаційних послуг та фінансів, і вступають у відносини з іноземними контрагентами по­верх державних кордонів.

По-четверте, державі країни, що відноситься до країн з новостворюваними нестабільними ринками, не можна не враховувати наслідків процесів глобалізації - посилення їхньої взаємозалежності, виникнення єдиного інформа­ційного простору, інтернаціоналізація й швидке зростання фінансових ринків. Найбільші ризики глобалізація становить для цих країн, оскільки саме вони відчувають гостру нестачу капіталів, ефективних інституцій, госпо­дарської інфраструктури, економічно вмотивованих рі­шень щодо реалізації існуючих можливостей. Головне за­вдання країн з емерджентними ринками полягає у мінімі­зації ризиків від зовнішніх шоків та від зміни позицій іно­земних інвесторів, що спрямовують у ці країни значні по­токи «летючих» капіталів.

3. країни, що розвиваються. Згідно до класифікації ООН відноситься:

• мають низькі доходи на душу населення - більша частина країн сучасного світу, включаю­чи країни Азії (без Японії), Африки, Латинської Америки.

• мають високі доходи на душу населення: члени ОПЕК (Кувейт, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Саудівська Аравія) - виробництво ВНП на душу населення наближа­ється до виробництва високорозвинених країн.

• ще одна група більш розвинених країн - Аргентина, Бразилія, Мексика - за деякими показниками наближалися в певний час до країн високого та середнього рівня економічного розвит­ку.

• перше покоління нових індустріальних країн - Сингапур, Тайвань, Гонконг, Південна Корея, Індія. Критеріями зарахування країн до НІК є такі: питома вага промислової продукції у ВВП повинна становити 30 % і бі­льше; готові вироби в експорті — не менше ніж 50 %; дохід на душу населення має становити, як мінімум, 1000 дол. США. Значних успіхів в індустріалізації економіки доби­лася Індія. Але найбільших успіхів в останні роки добився Китай (приріст ВНП щорічно 9-10 %) .

• друге покоління нових індустріальних країн: Індонезія, Малайзія, Філіпіни, Таіланд, а також деякі країни Латинської Америки - Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чілі. Мають дещо гірші показники стосовно загально­го обсягу виробництва та його значення на душу населен­ня. Ці країни, зокрема держави Близького Сходу, характе­ризуються значною диференціацією галузевих структур, соціальних верств населення та їх становища у суспільстві.

• це найбідніші країни, що перебувають у стані фактичного застою. Сюди входять країни Тропічної Африки та деякі азіатські держави: Не­пал, Бутан, М'янма тощо, всього — 48—50 країн.

Найменш розвинені країни — Афганістан, Ангола, Бангладеш, Бе­нін, Бутан, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камбоджа, Кабо Верде, Централь­ноафриканська Республіка, Чад, Комори, Демократична Республіка Конго, Джібуті, Екваторіальна Гвінея, Еритрея, Ефіопія, Гамбія, Гвінея, Гвінея—Бісау, Гаїті, Кірбаті, Лаоська Народно—Демократична Респуб­ліка, Лесото, Ліберія, Мадагаскар, Малаві, Мальдиви, Малі, Маври­танія, Мозамбік, М'янма, Непал, Нігер, Руанда, Самоа (Західне), Сан—Томе і Принсіпі, Сьєра—Леоне, Соломонові Острови, Сомалі, Су­дан, Об'єднана Республіка Танзанія, Того, Тувалу, Уганда, Ванату, Ємен, Зімбабве.

В ООН існують такі критерії зарахування країн до ці­єї групи:

• частка ВВП на душу населення не перевищує 350 дол. США;

• частка дорослого письменного населення — не більша за 20 %,

• частка обробної промисловості у ВВП становить не більше ніж 10 %.

Інформація ООН: Світ — це всі країни планети, за винятком Сиккиму, Сербії та, можливо, Тайваню. Гонконг згадується окремо від Китаю. Інші країни — всі решта, зокрема й Гонконг, але крім Сиккиму й Тайваню.