9.4.1.Поняття про позакласну та позашкільну роботу

тись то туди, то сюди по безкрайніх полях уяви... Немає такого безумства, таких нісенітниць, яких не породжував би наш розум, перебуваючи в такому збудженні"1. Цілком справедливою є така думка М. Монтеня: "Душа, котра не має встановленої мети, прирікає себе на загибель".

На велику небезпеку неробства вказував Я.А. Коменський. Він вимагав, щоб учителі та вихователі запобігали неробству учнів, „щоб діти від неробства не навчилися робити дурного або не тупіли розумово. Краще, щоб вони завжди були зайняті, чи серйозною справою, чи розвагою, тільки б не віддавалися неробству"2. Разом з тим Коменський вважав, що праця і навчання мають чергуватися з відпочинком "у вигляді бесід, ігор, жартів, музики і тому подібних розваг, що відновлюють сили зовнішніх і внутрішніх почуттів"3.

На жаль, поради геніального чеського педагога щодо організації відпочинку дітей протягом кількох століть не знаходили належного застосування. Авторитарна система виховання створювала атмосферу суворого шкільного аскетизму, в якій панівна роль належала не іграм або жартам, а різкам. Про це свідчать, зокрема, численні факти, що відображені в художніх творах багатьох українських письменників ("Пан Халявський" Г. Квітки-Основ'яненка, "Люборацькі" А. Свидницького, "Отець-гуморист" І. Франка тощо).

Відсутність належної уваги до організації вільного часу дітей значною мірою зумовлювалася також характерною для забезпечених верств населення зневагою до праці селян, ремісників і робітників. У зв'язку з цим А. Дістервег зазначав: "Можливість нічого не робити вважалася раніше вершиною земного щастя, а той, хто години, дні і тижні або все своє життя проводив у молитвах, вважався найбільш святим. Значення, радість і щастя праці не визнавалися. Ще менше розуміли, що людина тільки шляхом напруження своїх власних сил, тобто не через інших, а тільки завдяки самому собі стає справжньою людиною"4.

За свідченням А. Дістервега, зміни на краще у ставленні до праці, до людей праці відбулися лише у середині XIX ст. Саме ця епоха "визнала значення праці та навчила поважати кожного трудів-

1Монтень М. Опыты. — М.-Л.: Изд-во АН СССР, 1958. — Кн. 1. — С. 41-42.

2Коменский Я. А. Великая дидактика // Избранные педагогические сочинения. — М.: Учпедгиз, 1955. — С. 326.

3Там само. — С. 246.

4Дистервег А. Руководство к образованию немецких учителей. // Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М.: Просвещение, 1971. — С. 418.

—482 —

ника, безвідносно до тієї роботи, якою він займається". Разом з тим у педагогіці значно посилилася увага до організації корисної діяльності дітей у вільний час.

Проблема організації вільного часу школярів у середині XIX ст. привертає увагу багатьох вітчизняних педагогів і просвітників. Особливий інтерес у цьому відношенні викликає обґрунтований М.П. Огарьовим проект плану народної політехнічної школи. Цей проект передбачав організацію позанавчальних занять переважно у неділю. М.П. Огарьов уважав, що школа у вільні від навчальних занять дні повинна пропонувати дітям за їхнім бажанням та інтересами широкий вибір різних видів діяльності. Завдяки цьому учні мали б можливість займатися гімнастичними вправами, читанням художніх книг, доглядом за свійськими тваринами та іншими корисними справами. На жаль, надзвичайно прогресивний проект М.П. Огарьова не був здійснений.

Перші кроки щодо практичного запровадження окремих форм позашкільної і позакласної роботи пов'язані насамперед з педагогічною діяльністю М. Пирогова. Зокрема, у 1859 р. Пирогов підтримав ініціативу студентів Київського університету по створенню недільної школи для неписьменних жителів міста. Саме недільні школи поклали початок позашкільній роботі з дітьми і дорослими.

М. Пирогов, працюючи попечителем Київського навчального округу (1858-1861), намагався також організувати в гімназіях позаурочні заняття з різних предметів у формі літературних бесід. Пояснюючи термін „літературна бесіда", він писав: „Не власне так звана література вітчизняної або іноземних мов, а вправляння в літературних заняттях з усіх наук, що викладаються в гімназії, повинно бути метою цих бесід. Вони повинні служити могутнім посібником учням до учнівської освіти"1. На думку М.І. Пирогова, „ ... будьякий вияв самостійної праці учнів у літературній бесіді повинен бути дорогим і знаменним для наставників-керівників у цих бесідах". Звертаючись до вчителів, він підкреслював важливе значення правильного вибору наукової літератури для самостійного читання учнів, розкривав цілу низку причин, що знижують результативність літературних бесід.

На жаль, рекомендації щодо впровадження літературних бесід зустрічали великий опір з боку директорів і учителів гімназій, котрі не хотіли відмовлятися від суворих методів авторитарного вихованню.

1Пирогов Н.П. О цели литературных бесед в гимназиях // Избранные педагогические сочинения. — М.: Изд-во АПН РСФСР, 1953. — С. 184.

—483 —

Протягом кількох наступних десятиріч найбільш поширеною формою позашкільної роботи була просвітницька діяльність недільних шкіл. Ці школи виявили високу життєздатність навіть в умовах украй реакційної політики царської Росії в галузі освіти. Зокрема, у надзвичайно важких умовах працювала створена Х.Д. Алчевською недільна жіноча школа: поліція та чиновники Харківського навчального округу декілька разів закривали її, переслідували Алчевську, вчителів і учнів. Незважаючи на це, Х.Д. Алчевська та її однодумці сприяли відкриттю інших культурноосвітніх закладів: музеїв, народних бібліотек і читалень. Тим самим створювались умови для подальшого розвитку змісту, форм і методів позашкільної роботи з дітьми і дорослими.

У цей історичний період проблема розвитку позашкільної роботи з найбільшою гостротою була поставлена вітчизняним філософом В. В. Зеньковським, який відзначав, що діти хочуть бути не об'єктом, а суб'єктом своїх дій. Тому, на його думку, до школи повинна приєднуватися велика система позашкільної роботи, де учні самі могли б організувати свої заняття1.

Розвиток позакласної і позашкільної роботи стає справою всієї педагогічної громадськості, а також предметом державної політики в галузі освіти і виховання лише у 1918 p., коли під керівництвом A.B. Луначарського був підготовлений програмний документ "Основні принципи єдиної трудової школи". У ньому „... учням має бути наданий повний простір у справі організації різного роду товариств, постійних або тимчасових. Нехай влаштовують вони наукові гуртки, редакції журналів, політичні клуби, товариства для влаштування виставок, для спорту, для організації балетів, вистав, хорів, оркестрів тощо"2.

У 1920-1921 pp. в Україні почали створюватися перші гуртки юних натуралістів. У першій половині 20-х років XX століття основним типом позашкільних закладів був клуб. У клубах працювали різні гуртки — загальноосвітні, літературні, драматичні, художні тощо. У 1925-1930 роках у ряді міст України були відкриті театри для дітей, станції юних натуралістів, юних техніків3.

1Крючков В.К. Взаимоотношсния в системе "педагог-ребенок-родители" // Педагогика. — 2002. — № 10. — С. 76-79.

2Луначарский А.В. О народном образовании.—М.: Изд-во АПН РСФСР, 1958. —

С.535.

3Харінко Н.Ф. Створення і розвиток позашкільних закладів в Українській PCP (1920-1945 pp.) // Радянська школа. — 1987. — № 1. — С. 89-90.

—484 —

"У тридцяті роки остаточно визначилися два типи позашкільних закладів, широкого і вузького профілю. До перших відносились... Палаци і Будинки піонерів. Усі інші — станції юних техніків, юних натуралістів, туристсько-екскурсійні, спортивні школи, дитячі театри, бібліотеки, залізниці — були закладами вузького профілю"1.

Велика увага приділялася також і розвитку різних форм позакласної роботи в загальноосвітніх школах. На допомогу педагогам видавалися журнали ("Внешкольник", пізніше — "Организуйте детвору").

Величезні втрати понесли позашкільні заклади під час окупації України німецько-фашистськими загарбниками. Після визволення окупованих територій відновлення довоєнної мережі позашкільних закладів здійснювалося як одна з важливих державних справ2.

Позакласна й позашкільна робота і на сучасному етапі є невід'ємною складовою загальної системи виховання і освіти в Україні.

9.4.3. Педагогічне значення організації вільного часу школярів у сучасних умовах

Систематичні дослідження проблем позанавчальної роботи у вітчизняній педагогіці розпочалися у 20-ті pp. XX ст. У педагогічній спадщині П.П. Блонського, Н.К. Крупської, A.C. Макаренка, С.Т. Шацького ґрунтовно розкривається значення позакласної і позашкільної роботи у вирішенні завдань виховання і навчання підростаючого покоління, висвітлюються найважливіші аспекти методики проведення позанавчальної роботи: зміст, організація, форми, методи, планування тощо.

Позакласна і позашкільна робота відіграє виключну роль у вирішенні багатьох виховних і навчальних завдань. Педагогічно організовані заняття у вільний час створюють умови для виявлення, задоволення і розвитку інтересів і нахилів кожного учня, для розвитку творчих здібностей школярів. Націй основі порівняно легко вирішуються проблеми профорієнтації учнівської молоді. Заняття різноманітних гуртків: предметних, технічних, художніх і спортивних ство-

рюють надзвичайно сприятливі умови для індивідуалізації та дифе-

ренціації навчально-виховного процесу, для досягнення успіху не лише в розумовому розвитку, але також і в моральному, фізичному, трудовому й естетичному вихованні.

Спеціальні дослідження (Г.Е. Костяшкін, П.Н. Макаєв, П.Н. Солохо, К.А. Ширкевич та ін.) свідчать, що позакласні і позашкільні заняття дають можливість успішно розвивати інтелектуальні здібності й особливості учнів (мислення, спостережливість, увагу, пам'ять, уяву), вдосконалювати навички навчальної праці (письма, читання, розв'язування задач, обчислень, алгебраїчних перетворень, вимірювань геометричних і фізичних величин тощо). Тим самим позакласні заняття сприяють досягненню успіху в навчанні школярів.

Надзвичайно важлива роль належить позанавчальній роботі в попередженні та подоланні недисциплінованості учнів, правопорушень неповнолітніх. У зв'язку з цим слід зазначити, що недоліки в організації вільного часу школярів, учнів ПТУ та інших навчальних закладів, формальне ставлення педагогів до проведення позакласної роботи є основними причинами недисциплінованості та неуспішності учнів, а також правопорушень неповнолітніх.

У число актуальних завдань позакласної і позашкільної роботи необхідно включити також профілактику соціальних патологій неповнолітніх (алкоголізму, наркоманії, проституції), розповсюдження яких набуває загрозливого характеру.

Позакласна робота дає можливість досягти успіху не лише педагогічним колективам шкіл, але й окремим учителям. Досвід передових учителів переконливо підтверджує думку відомого мето- диста-географа М.М. Баранського про те, що позакласна робота як форма боротьби з неуспішністю "в усіх відношеннях краща від інших форм і, треба прямо сказати, „вигідніша" для вчителя"1.

Педагогічні основи організації позакласної і позашкільної роботи можна розглянути на прикладі створення системи гурткових занять. При побудові такої системи необхідно насамперед організу-

1 Баранский Н.Н. Очерки по школьной методике экономической географии. — М.: Учпедгиз, 1954.

— С. 291.

— 486 —

вати в школі, а також у наближених до неї територіально позашкільних закладах значну кількість гуртків і надати учням можливість вільно обирати гурток, а також переходити з одного гуртка в інші. Такі умови необхідні для того, щоб залучити кожного учня до гурткових занять на добровільній основі з урахуванням його інтересів.

Великого значення створенню системи гурткових занять надавав В.О. Сухомлинський. У Павлиській середній школі під його керівництвом було створено творче об'єднання, в якому щороку налічувалось до 40-45 гуртків. Кількість гуртків у різні роки змінювалось у залежності від індивідуальних нахилів та інтересів учнів. Більшість гуртків мала технічну або сільськогосподарську спрямованість. Як зазначав В.О. Сухомлинський, в школі „немає жодного учня, який не працював би в якомусь технічному або сільськогосподарському гуртку"1.

Важливим є питання про склад учнів, що об'єднуються в одному гурткові. Склад предметних гуртків, зокрема, має відповідати таким вимогам: ці гуртки повинні створюватися в усіх класах школи, починаючи з першого; кожний предметний гурток об'єднує, як правило, 10-15 учнів одного або з кількох паралельних класів; до занять предметних гуртків необхідно залучати всіх учнів, крім тих, які беруть участь у заняттях технічних, художніх, спортивних гуртків або факультативних груп.

Після створення того чи іншого гуртка найважливішим його завданням є поступове розширення складу гуртка в зазначених вище межах. Заняття можна розпочинати з 4-5 учнями, які виявляють бажання займатися відповідними видами діяльності. Надзвичайно важливо детально проаналізувати інтереси цих учнів з тим, щоб добирати зміст гурткових занять з максимальним урахуванням наявних інтересів. Задоволення дітей від таких занять дозволить педагогові сформувати стійке організаційне ядро гуртка, а також пробудити в інших учнів зацікавленість змістом гурткової роботи. Недоцільно на початку формування гуртка складати повний список його майбутніх членів. Набагато доцільніше розширювати склад гуртківців поступово, приділяючи особливу увагу задоволенню інтересів новачків.

Робота предметного гуртка зі сформованим складом спрямовується на гармонійний розвиток індивідуальних пізнавальних інте-

1Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа // Вибрані твори: У 5тт. — Т. 4. — К.: Радянська школа, 1977. — С. 321.

—487 —

ресів, а також на формування в гуртківців спільних або взаємопов'я- заних інтересів. Зміст занять поступово ускладнюється з метою вдосконалення інтелектуальних здібностей гуртківців.

У змісті гурткової роботи слід відрізняти зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона цього компоненту системи гурткової роботи звернена до навчального процесу, вона визначається метою навчання і дидактичними принципами. Внутрішня сторона змісту гурткових занять відбиває їхню специфіку, відмінність від навчального процесу. Кожній із цих сторін відповідають певні вимоги до змісту гурткової роботи. Зовнішня сторона характеризується такими вимогами, як забезпечення всебічного розвитку школярів, високий науковий рівень і суспільно корисна спрямованість змісту гурткових занять, ознайомлення з досягненнями сучасної науки, техніки і культури. До вимог, які визначають внутрішню сторону змісту гурткових занять, відносять: відповідність гурткової діяльності віковим, статевим та індивідуальним особливостям, інтересам школярів; використання елементів цікавої науки, ігор, творчих задач і завдань; поступове ускладнення змісту занять.

Виняткового значення у зв'язку з цим набуває питання про організацію ігрової діяльності дітей як на заняттях гуртків, так і в усіх інших видах позакласної та позашкільної роботи. Гра, з одного боку, — це найгостріша потреба дітей, з іншого боку, вона є надзвичайно ефективним засобом виховання і розвитку особистості школяра. Як зазначав А.С. Макаренко, "у дитячому віці гра — це норма, і дитина повинна завжди гратися, навіть коли вона робить серйозну справу... Треба не тільки дати їй час пограти, але треба пройняти цією грою все її життя"1.

Цілком очевидно, що у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи потреба дітей у грі задовольняється вкрай недостатньо. Саме в цьому криється одна з головних причин недисциплінованості й неуспішності школярів. Моралізування учителів на адресу недисциплінованих дітей, виклики батьків до школи, обговорення порушень дисципліни в класі дають, як правило, лише негативні результати. Невипадково, А.С. Макаренко, аналізуючи власний багаторічний досвід роботи, наполягав на тому, що кожний педагог має знаходити час для гри з дітьми: "Якщо я буду тільки привчати, вимагати, наполягати, я буду сторонньою силою, може й корисною, але

1Макаренко А.С. Твори: В 7 тт. — Т. 5. — К., 1954. — С. 251.

—488 —

не близькою. Я повинен неодмінно трохи гратися, і я цього вимагав від усіх своїх колег"1.

Глибокий аналіз вікових особливостей ігрової діяльності, взаємозв'язку гри і праці, ролі дорослих у правильній організації гри A.C. Макаренко представив у одній із лекцій про виховання дітей у сім'ї2. Саме в цій лекції Антон Семенович визначив головну ознаку хорошої гри: "У кожній хорошій грі є насамперед робоче зусилля і зусилля думки"3.

Таким чином, заняття гуртків і вся система позанавчальної роботи мають спрямовуватися на максимальне задоволення потреби дітей у хорошій грі.

Специфіка гурткових занять знаходить відображення і в методах гурткової роботи. Насамперед необхідно відмовитися від імперативної позиції учителя, яка нерідко має місце на уроках, і замінити її відносинами співробітництва з учнями. Крім того, методи гурткової роботи ґрунтуються на високому ступені адекватності змісту діяльності учнів їхнім віковим та індивідуальним особливостям і інтересам. Обов'язковою вимогою до методів є також забезпечення позитивної мотивації цієї діяльності.

Особливості методики гурткової та інших форм позакласної роботи глибоко розкриваються В.М. Терським і О.С. Кель у книзі "Игра. Творчество. Жизнь"4. В.М. Терський — один із авторів цієї книги — був співробітником A.C. Макаренка, керівником клубу колонії ім. М. Горького і комуни ім. Ф.Е. Дзержинського. Він блискуче володів методами організації ігрової діяльності дітей, безпосередньо керував роботою кількох гуртків.

Ряд специфічних особливостей мають організація і планування гурткових занять. Зокрема, під час створення гуртка необхідно пробудити інтерес учнів до його занять. Перші заняття мають бути особливо цікавими. Пробудженню інтересу до гуртка сприяють організація різноманітних видів діяльності, застосування ігор, уміле поєднання фронтальної, групової та індивідуальної форм роботи. Важливе значення має періодичність гурткових занять і їхня тривалість. Аналіз передового педагогічного досвіду говорить, що заняття гуртка слід проводити раз або двічі на тиждень. Тривалість

1Макаренко A.C. Твори: В 7 тт. — Т. 5. — К., 1954. — С. 201.

2Там само. — С. 202.

3Там само. — С. 367.

4Терский В.Н., Кель О.С. Игра. Творчество. Жизнь. — М.: Просвещение, 1966.

—489 —

занять (для середнього і старшого шкільного віку) — від 1,5 до

2 годин.

Гальмівним фактором у розвитку пізнавальних інтересів учнів, в педагогічно доцільній організації їхнього вільного часу є навчальні перевантаження. У навчальних закладах нових типів усупереч вимогам вікової фізіології та шкільної гігієни розклади уроків передбачають до 7-8 академічних годин на день. Під цим кутом зору не можна не погодитися з думкою кандидата філософських наук М. Бауера: „Перевантажені навчальні програми і навчальні плани, нудні підручники притупляють бажання вчителя... Я переконаний, що без значного розвантаження від механічної урочної роботи, без вивільнення часу на самостійну діяльність дитини всі виховні зусилля будуть марними"1. Проведені дослідження свідчать, що педагогічні колективи шкіл мають досить великі резерви для зменшення навчальних перевантажень учнів. Насамперед треба створити в школі систему захисту учнів від зловживань тих учителів, котрі постійно порушують норми часу для домашньої самостійної роботи учнів2.

Зазначимо, що гурткова робота відкриває перед кожним учителем безмежний простір педагогічної творчості, котра може легко переноситись і в навчальний процес. Широкий вибір пізнавального матеріалу, який можна використовувати на заняттях гуртків, організація ігрової діяльності дітей, детальне вивчення інтересів і нахилів кожного учня, відсутність авторитарних методів і прийомів у спілкуванні учителя і дітей — все це дає можливість залучати до гурткової роботи навіть тих учнів, які мають глибоку педагогічну занедбаність. Передовий педагогічний досвід дає безліч прикладів успішного подолання недисциплінованості та неуспішності учнів на основі залучення їх до гурткової роботи або до інших видів позакласної діяльності.

Наведемо один із таких прикладів. Учитель хімії Г.Є. Васін залучив до гурткової роботи Віктора Л., котрий, навчаючись в іншій школі, мав незадовільні знання з цього предмета. Цей учень відзначався грубістю, нестриманістю, злісними порушеннями дисципліни.

1 Бауер М. Дитину треба любити, пройнятися її інтересами // Освіта України. —

2001. — № 67-68.

2 Лутфуллін В.С. Шляхи подолання навчальних навантажень з математики //

Особистісно орієнтоване навчання математики: сьогодення і перспективи. — Полтава, 2003. — С. 101-103.

— 490 —