й емоційно-психологічний рівень (світовідчуття). Ще можна виділити такий рівень, як світосприйняття, до якого слід віднести формування пізнавальних уявлень про світ з використанням наочних образів.

Для наукового світогляду характерні такі риси:

—науковість, тобто адекватне пояснення минулого і сучасного, а також окреслення наукової картини світу;

—можливість передбачити хід розвитку подій і явищ суспільства та природи;

—гуманістичний характер.

7.2.2.Основні типи світогляду та його функції

Науковий світогляд можна розглядати як органічне єднання

конкретно-історичного змістовного погляду на світ, науково-обґрун- тованих переконань відносно законів розвитку природи і суспільства, соціально-економічного укладу життя, системи суспільно-політич- них відносин, які визначають активну життєву позицію людини.

Слід зазначити, що термін "світогляд" уживається й у вузькому розумінні, тому можна говорити про типи світогляду. Наприклад, філософський світогляд, політичний світогляд, релігійний

світогляд та ін. Оскільки ставлення людини до світу нескінченно багатогранне, то це обумовлює різні аспекти усвідомлення людиною себе у світі, різні грані єдиного світогляду. Ядром світогляду є філософські погляди. Через працю, науку, мистецтво людина приходить до розуміння своєї єдності з природою, із суспільством і одночасно усвідомлення відносної самостійності і за своїм походженням, і за способом життя, мовою, нормами свідомості. Отже, світогляд може бути за своїм змістом і суспільною значимістю науковим

(теоретично обґрунтованим, побудованим за філософськими принципами), в основі якого лежать дані сучасної науки і філософії, і стихійним, або життєво-практичним, наївним, в основі якого лежать буденні, побутові знання.

Таким чином, світогляд можна розглядати як більш-менш систематизований комплекс уявлень, оцінок, установок, що забезпечують цілісне бачення й усвідомлення світу і місце в ньому людини разом з життєвими позиціями, програмами та іншими стимулами поведінки, активного діяння взагалі. Тим самим світогляд інтегрує пізнавальну, ціннісно-орієнтовну і спонукально-діяльнісну установки людської життєдіяльності. Вони спрямовані на забезпечення успішного функціонування специфічно людської життєдіяльності.

— 198 —

Світогляд існує на різноманітних рівнях щодо ступеня загальності (світогляд особистості, груповий, професійний, національний, класовий, загальнолюдський), або ступеня історичного розвитку (античний, середньовічний та ін.), або ступеня теоретичної зрілості (науково-теоретичний, філософський, наївний, стихійно-повсякденний, "життєвий" світогляд).

Світогляд виконує низку суспільно важливих функцій.

Просвітницька, або інформаційна, функція полягає у сприйнятті явищ, подій навколишнього світу, робить для людини зрозумілим світ природи та суспільства. Світогляд виконує роль призми, через яку заломлюються всі зовнішні впливи. Наприклад, людина з релігійним світоглядом вважає, що всі явища природи і суспільного життя визначаються найвищими божественними силами. Людина з

науковим світоглядом оцінює всі явища у руслі принципу детермінізму, тобто шукає ті матеріальні і соціальні причини, якими ці явища обумовлені. Отже, світогляд озброює людину методологією, сукупністю вихідних філософських принципів і методів пізнання дійсності, збагачує її системою духовно-ціннісних орієнтацій.

Виховна функція світогляду реалізується таким чином, що прийняті погляди і переконання вимагають формування певних морально-вольових якостей й естетичного ставлення людини до дійсності. Вірність переконанням, боротьба за їх утілення в життя передбачає міцність характеру, стійкість і волю. Ці моральні якості виховуються в єдності з почуттями гуманізму, відповідальності, обов'язку, естетичними ідеалами суспільного й особистого життя.

Розвиваюча функція пов'язана з тим, що при засвоєнні змісту світогляду відбувається активна мисленнєва діяльність.

Науковий світогляд будується на принципах діалектичного підходу при розгляді й засвоєнні дійсності, що надає мисленню гнучкості, а явища вивчаються в русі і взаємозв'язку.

Організаційна, або орієнтаційно-регуляційна, функція

світогляду полягає в тому, що він є основою (вихідною позицією) практичної діяльності людини. Тобто названа функція пов'язана з тим, що поведінка і діяльність людини визначаються її поглядами й переконаннями. Так, відомий російський письменник Л.М.Толстой, заперечуючи власність, прагнув привести у відповідність до цього переконання і свій спосіб життя. Тому у свій час він відмовився від володіння нерухомим майном, землею, від авторського права на останні свої твори.

— 199 —

людські цінності засвоюються у єдності з національною культурою. Так, наприклад, знання перлин національного мистецтва допомагає глибше розуміти пісенні, музичні, танцювальні жанри світового національного фольклору, у якому відображено культурно-істо- ричний шлях народу; допомагає збагнути менталітет народу, його неповторність; пізнати закони розвитку природи і суспільства. Оскільки не тільки знання є основою формування світогляду, а й переконання та ідеали, то ефективність їх формування зростає в разі опори на народну мораль, традиції, звичаї, обряди. Вони містять у собі високі моральні цінності (ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки), збагачені тисячолітнім досвідом мудрості народу.

Неоціненне виховне значення мають народні філософські ідеї про безмежність світу, вічність життя та його постійне оновлення, циклічність природних явищ, про Сонце як джерело життя, Землю як годувальницю всього живого, які змістовно розкриті в унікальній праці класика української літератури І. Нечуя-Левицького „Світогляд українського народу". Вперше автор зробив системний огляд і аналіз української методології, що є основою національного українського світогляду.

Історично першою формою світогляду був міфологічний світогляд, що характерно для докласових і ранньокласових суспільств. Міфи не тільки розповідали про виникнення та долю світу і всього, що оточувало людину, а і обґрунтовували і виправдовували існуючий спосіб життя людей (їх взаємини, звичаї тощо), регулювали їхню поведінку. Міфологічним формам світогляду притаманний антропоморфізм, тобто ототожнення природних сил з людськими, одухотворення їх. У міфах знаходили відбиття і моральні, й естетичні бачення людей.

Становлення класового суспільства призвело до розпаду світогляду, що спирався на міф. Особливе світоглядне навантаження бере на себе релігія і філософія. Релігія є лише пізньою та зрілою формою людства. У релігійній свідомості долається характерна для міфу неподільність людини й природи і закладаються основи проблематики. В релігії ідея відділяється від матерії і навіть протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний і тілесний, земний і небесний, природний і надприродний, до того ж земний світ починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає зовсім інший світ, недоступний органам чуття і розуму, а тому в об'єкти надприродного світу треба вірити. Отже, релігія в значній мірі звер-

— 201 —

пріоритет духовно-морального начала як основи людини, суспільства, просякнута загальнолюдськими цінностями, ідеями любові, милосердя, співчуття.

Інтерес викликають погляди нашого земляка Якова Павловича Козельського (1728-1794), який вірив у великі можливості пізнання людиною довкілля, дав визначення терміну "наука" і виділив два основні об'єкти пізнання: природу та суспільство. Великого значення він надавав вивченню людиною філософії для формування її світогляду.

Педагогічні погляди Івана Яковича Франка (1856-1916) склалися під упливом народної педагогіки (ще зі студентських років збирав фольклор — скарбницю народних поглядів) і світової педагогічної літератури. Він вважав, що розпочинати формувати національне мислення і духовність треба з вивчення української мови в народних школах. Цікавою є думка Франка про розвиток самостійного критичного мислення учнів. Цю здібність він називав "здібністю власного думання", без якого неможливе формування світогляду людини.

Цікавим є вислів Володимира Петровича Затонського

(1888-1938) — першого наркома освіти в Україні, відомого вченогохіміка, який вважав за необхідність не тільки формувати світогляд учнів, а й постійно його розширювати ("розширення світогляду — це абсолютно необхідна справа").

Неперехідне значення для формування світогляду у сучасної молоді мають твори Михайла Сергійовича Грушевського (1866-

1934), у яких проголошується ідея відродженні української культури, науки, громадської думки, відродження національної свідомості і національної гідності народу.

Антон Семенович Макаренко (1888-1939) наголосив на важливості світогляду для людини. За його словами: „Головне в житті

не саме знання, а та гармонія, яка породжується, коли знання є ґрунтовним".

Василю Олександровичу Сухомлинському (1918-1970) як педагогу близькою була проблема формування наукового світогляду. Він доводив, що досягти її вирішення можливо за умов взаємодії трьох факторів — інтелектуального, емоційного та дійово-практич- ного. „Світогляд — не тільки система поглядів на світ ... , а й суб'єктивний стан особистості, який виявляється в її думках, почуттях, волі, діяльності."

Таким чином, поняття „світогляд" видозмінювалося разом з

— 203 —