восвідомості. Цей стан правосвідомості характеризується такими властивостями, як знання права, повага до нього, позитивна настанова щодо повсякденної правомірної поведінки. Отже, право і мораль — важливі елементи людської культури.
Щоб глибше зрозуміти сутність правової свідомості, потрібно розглянути функції, які вона виконує у процесі застосування правових норм. У наукових юридичних джерелах висвітлюються різні функції правосвідомості особи. В. Котюк розрізняє функції: відображення, пізнання, правового мислення, оцінкові, орієнтовні, регулюючі, праксеологічні, прогнозуючі, моделюючі, конструктивні і деструктивні, цілеспрямовуючі, евристичні, мотиваційні, комунікативні, трансформаційні; за структурою правосвідомості особи — емоційні, інтелектуальні, вольові та інші функції1.
7.3.4. Вікові особливості морального виховання в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі
Неодмінною умовою навчально-виховного процесу завжди було моральне виховання учнів у залежності від їхніх вікових особливостей, яке здійснюється шляхом поступового поглиблення розуміння змісту моральних норм і вимог та оволодіння більш складними формами поведінки. Вікові особливості формування моральності учня співпадають із характером розвитку моральних рис особистості.
При розробці конкретного змісту моральної освіти вікові та психологічні особливості школярів необхідно враховувати обов'язково.
У дошкільному і молодшому шкільному віці дитина вперше засвоює нормативні форми поведінки. Спочатку ці форми реалізуються і засвоюються на вербальному і образному рівнях, у вигляді елементарних уявлень про добро і зло, хороше і погане, погрібне і непотрібне. Частково ці уявлення асоціюються у свідомості дитини з поведінкою тих чи інших персонажів казок, оповідань, будьякої конкретної, як правило, дорослої людини. На цьому етапі моральні норми поведінки реалізуються дитиною лише на вербальному рівні:
увигляді суджень, ігрових дій тощо. Вже на 4-му році життя поведінка дитини на вербальному рівні у більшості випадків відповідає нормам,
уреальному ж відношенні вона, зазвичай, є егоїстичною,
1 Котюк В.О. Теорія права. — К., 1996. — С. 7.
— 228 —
інаслідувальною. Поступово дисоціація вербальної і реальної поведінки зникає за рахунок того, що в життєвій практиці починають переважати також позитивні моральні норми. Проте в цей час (5-6 років) виникають два протилежних за змістом типи поведінки: прагматичний
ібезкорисливий. У цей період діти, як правило, вже володіють достатнім запасом елементарних знань про вимоги суспільства до моральних норм, у них з'являється орієнтація на суспільні функції людей, більш широке розуміння соціальних зв'язків, виробляється уміння оцінювати поведінку дітей і дорослих, усвідомлення своєї належності до дитячого колективу. У 7-9-річної дитини з'являється теоретичне відношення до дійсності. Саме у цей період відбувається найповніше становлення моральної свідомості, яка в подальшому
буде базою для формування більш складних форм моральної поведінки1. За Л. Виготським, становлення моральної свідомості проходить через три головні рівні усвідомленості, узагальнення та інтеріоризації норм:
1)доморальний (доконвенціональний) рівень (дитина виконує встановлені правила, виходячи з егоїстичних міркувань); цей рівень відповідає дошкільному вікові;
2)конвенціональна (гетерономна) мораль (поведінка дитини (орієнтується на зовнішні норми і думку оточення); цей рівень відповідає молодшому шкільному вікові;
3)автономна мораль (орієнтація на певну внутрішню, автономну систему моральних принципів); це характерно вже для підліткового віку. З розвитком абстрактного мислення особистість усвідомлює моральні принципи, у дотриманні яких орієнтується у першу чергу на власну совість.
Підлітковий вік, отже, має вирішальне значення у
моральному становленні особистості. Йому властиві протиріччя, які вичерпно схарактеризував В.О. Сухомлинський у книзі "Народження громадянина" у розділі "Протиріччя отроцтва". Він пише, що для підлітка характерні:
— непримиренність до зла, неправди, готовність виступити на боротьбу із найменшими відхиленнями від істини, з одного боку, та невміння розібратися у складних явищах життя — з іншого;
—прагнення бути добрим, прагнення до ідеалу — і, у той
1 Морально-етичне виховання молодших |
школярів: Посібник для вчителів / |
Ред. В.П. Мацулевич. — К.: Радянська школа, |
1988. — С. 102. |
— 229 —
самий час, неприязнь до навчання, моральних настанов;
—прагнення самоствердитися і невміння це зробити;
—глибока необхідність у пораді, допомозі і небажання звернутися до дорослого;
—багатство бажань і обмеженість сил, досвіду, можливостей для їх здійснення;
—показне заперечення авторитетів, захоплення ідеальним
ісумнів у тому, що ідеальне може бути в нашому буденному житті;
—презирство до егоїзму, індивідуалізму і чутливе самолюбство;
—здивування перед невичерпністю науки, бажання багато знати і недбале відношення до повсякденного навчання;
—романтична захопленість і грубі вибрики;
—захоплення красою й іронічне ставлення до краси1. Сучасні умови розвитку нашого суспільства, що функціонує
вобставинах порушення звичних систем цінностей, загальної дестабілізації всіх галузей, значно ускладнюють процеси виховання і самовиховання молодого покоління. Ринковий порядок господарювання пропонує молоді нову систему цінностей, у якій провідними виступають ділові і професійні якості людини: комунікабельність, ініціативність, уміння обходити конкурентів, виконувати доручення тощо. При цьому нібито другорядним залишається моральний компонент особистості. Така ситуація соціального, економічного, етичного дисбалансу в суспільстві найбільш негативно позначається на становленні моральної самосвідомості найбільш сенситивної вікової категорії — підлітків.
Не маючи достатнього досвіду різнобічного й критичного оцінювання складних ситуацій сьогодення, визначення реальних мотивів учинків людей, підлітки здебільшого сліпо наслідують мінливі, часто далекі від моральності ідеали з "дорослого" життя, у ролі яких можуть виступати герої іноземного низькопробного кіно, "круті" однолітки, багаті й не завжди чесні бізнесмени. Прагнення самоствердження, характерне для підліткового віку, перетворюється в стійке бажання будь-якою ціною мати великі гроші. Тимчасове "примірювання" дорослих морально негативних ролей і систем цінностей може перейти навіть у стійку форму поведінки в майбутньому. Особливістю таких процесів підліткового наслідування
1Сухомлинский В. А. Избранные произведения: В 5 тт. — Т. 3. — К.: РШ, 1989. —
С.344.
—230 —
є те, що нерідко свідомість особистості не контролює поведінки, а лише йде за поведінковими актами. При цьому підліток нібито не
помічає того, що він сам бере участь у ствердженні певної системи цінностей, а не лише чинить "так, як усі". Таке "копіювання" дорослого життя є наслідком вікових особливостей становлення моральної сфери підлітка. Неспроможність сучасного суспільства запропонувати юній особистості в якості альтернативи кращий
приклад для наслідування веде до появи неоднозначностей і протиріч у процесі становлення моральної самосвідомості підлітка.
Вихователю в сучасних умовах необхідно враховувати, що підліток, знаходячись на етапі формування автономної моралі, прагне насамперед до співпраці, кооперації з референтною групою однолітків, тому прийняття ним рішення "не відрізнятися від усіх" дається йому значно легше, ніж спроби висловити власну думку, протиставити себе референтному оточенню. Остання дія вже може характеризуватися як моральна, бо потребує не лише знання про добре та погане, здатності відрізняти перше від другого, але й уміння застосовувати ці знання до себе, критично оцінювати власні дії, свою роль у розгортанні подій та можливі їх наслідки, а, отже, вимагає високого рівня розвитку моральної самосвідомості. Некритичність підлітка до самого себе, невміння побачити себе збоку, оцінити власні вчинки унеможливлює процес становлення незалежної, самокритичної, самостійної, упевненої в собі та відповідальної особистості.
Головними завданнями в роботі з підлітками сьогодні є:
—індивідуальне виявлення головних соціальних пріоритетів неповнолітнього, що впливають на розвиток його моральної сфери;
—встановлення рівня моральних знань сучасних підлітків;
—з'ясування рівня розвитку моральної самосвідомості підлітків через можливість здійснення ними морального вибору;
—підбір таких форм морального впливу, у яких би підліток реалізував себе як член групи, колективу, що орієнтований на позитивний моральний ідеал суспільства;
—виховання на гуманістичних нормах християнської моралі та кращих ідеалах, що їх виробив тисячолітній досвід морального виховання підростаючих поколінь українським народом.
У юнацькому віці, коли автономна мораль вважається в
цілому сформованою, виняткової ваги набувають проблеми статевого виховання, а саме:
—формування моральних стосунків між юнаками та
дівчатами;
—231 —
—виховання культури інтимних почуттів — прихильності, дружби, любові;
—формування понять про біологічні, соціальні проблеми особистості;
—розвиток у дівчаток рис жіночності, у хлопчиків — рис
мужності;
—підготовка юнаків та дівчат до шлюбу як основи сучасної здорової та щасливої сім'ї.
У наш час проблеми морального виховання юнаків і дівчат ускладнюються масовим поширенням СНІДу, наркоманії, проституції, ранніх шлюбів, негативних явищ суспільного життя, що загострюють потребу в удосконаленні статевого виховання в загальноосвітньому навчальному закладі. До вирішення цих питань необхідно залучати батьків, громадськість, бо дуже велике значення для юнаків і дівчат має ненав'язливе, але повчальне ознайомлення з нормами поведінки в побуті, хороший приклад, тактовне пояснення, позитивне ставлення батьків до дружби сина з дівчиною чи доньки з юнаком. Результати ж досліджень проблеми свідчать, що лише 34 % батьків знають про дружбу їхніх дітей з дівчиною (хлопцем), виявляють позитивне ставлення до неї. Звідси — причина ранніх шлюбів, бо юнаки і дівчата мріють про одруження без відома батьків. Це свідчить також про відсутність інтересу до товаришів сина чи доньки, до компаній, у яких ті бувають, і не в останню чергу є причиною поширення тих негативних суспільних явищ у молодіжному середовищі, про які говорилося вище. Тому визначальним у таких складних обставинах засобом морального виховання має бути авторитет і позитивний приклад (батька, вчителя, старшого товариша), орієнтація на кращі суспільні ідеали минулого і сьогодення, тактовне і толерантне відношення до інтересів, уподобань, моральних пріоритетів вихованців.
7.3.5.Виховання засобами християнської моралі. Кращі традиції національного морального виховання
Одним із завдань національного відродження України є духовно-моральне виховання молоді, головною особливістю якого стає орієнтація на загальнолюдські норми християнської етики та історико-культурні надбання попередніх поколінь. Ключовими поняттями християнських морально-етичних цінностей є милосердя, людяність, доброта, чесність, щирість, порядність.
Відірваність сім'ї, школи, державних інститутів влади від коренів християнської моралі й народної мудрості у всі часи неодмінно породжувала відчуженість молодих поколінь від духовності, що, у свою чергу, стало причиною поширення у суспільстві злочинності,
пияцтва, наркоманії, духовної спустошеності, конформізму. Тож у самій своїй суті наше національне відродження є відродженням дитячих душ, виходом із глибокої кризи людського духу. Сьогодні однозначно
потрібно повернутися до традиційних цінностей життя, які закріплені традиціями християнського виховання.
Духовне здоров'я наших дітей є першою і неодмінною умовою справжнього щастя кожної дорослої людини. Видатний український педагог-просвітник Софія Русова цілком слушно зауважила, що "... у вірі нашій, яка йде від батьків і прадідів, наша будучність".
Християнська етика як наука про морально досконале життя людини на основі Закону Божого є сьогодні складовою частиною
національного виховання, відповідає ментальності, психіці, природній релігійності та обстоює традиційні риси ідеалу людини, вироблені українським народом з покоління в покоління.
Християнське моральне виховання є спільним для всіх християнських конфесій в Україні та має мету:
—дати дітям знання про християнське моральне вчення, яке містить у собі загальнолюдські цінності;
—виховувати молодь на засадах правди, свободи й екуменізму за принципом "Один Господь, одна віра, одне Хрещення";
—прищеплювати молоді моральні чесноти: мудрість, мужність, справедливість, стриманість, милосердя, миролюбність1.
Представниками католицьких і протестантських церков Християнська етика визначається як наука про моральне добро людини, а представниками православних церков розуміється як щоденний спосіб життя. Вона є могутнім виховним засобом формування людських чеснот.
Ідеалом християнського виховання є чесна особа; особливий наголос тут робиться на пошані до гідності людини, підставою до якої є любов і відкрите спілкування з ближніми. Людина з точки зору християнської етики — це щось абсолютно осібне, тобто особа як душа і тіло, разом узяті, щось відмінне від інших людей за своєю
1Геник Л. Народно-релігійні традиції в сучасному педагогічному процесі // Рідна школа. — 2002. — № 6. — С. 37.
—233 —
сутністю, покликанням, гідністю, діяльністю, призначенням. Термін "особа" в нормах християнської етики містить у собі щось священне.
У християнському вихованні молоді найважливішим завданням є формування розуму; творення на основі розуму та віри власних ідеалів і чеснот; осягнення розуміння волі, справедливості, любові, мужності, стриманості, надії як найкращих людських якостей.
Сучасний вихователь має знати, що, на відміну від репресивної системи виховання, християнське виховання сьогодні використовує засоби превентивної (запобіжної) системи, розробленої відомим педагогом XIX ст. святим Іваном Боско. Основу превентивної системи виховання складають релігія, розум і наука, а базується вона на доброті, довір'ї і любові до вихованців. І. Боско будує свою систему на загальнолюдських цінностях пошани до власного і стороннього життя; на створенні виховної атмосфери доброзичливості та родинної безпосередності; на індивідуальному підході до пізнання людини; на організації дозвілля і праці та безперервній зайнятості вихованців; на моральних покараннях і винагородах.
Суттєвою ознакою і провідним принципом християнського морального виховання є виховання миролюбності. Миротворці, за розумінням християнської етики, не пориваються до війни, бійки, конфліктів, ворогування, а є поступливими, примирливими, остерігаються обмовлення, вміють забути зневагу, не вдаються до помсти. Актуальними є такі людські риси в сучасному нестабільному суспільстві! Миротворці сповнені любові і поваги не тільки до своїх рідних і сусідів, а й навіть до своїх противників і ворогів. Це люди, які пристосовують свою поведінку до потреб інших людей, уміють бути толерантними, всепробачаючими, вони не пориваються до гніву, опановують свої примхи.
Особливо сучасними є цінності християнської моралі у період духовно-культурного відродження України, коли школа покликана забезпечити наповнення всіх ланок педагогічного процесу змістом, що допомагав би педагогам виховувати чесні і сильні характери, любов до ближнього і милосердя, працьовитість і повагу до старших, спонукав би дітей і молодь вирости справжніми людьми, відданими своєму народові й державі.
Організовуючи і здійснюючи моральне виховання дітей, маємо пам'ятати: немає виховання "взагалі". Якими б універсальними і загальнозрозумілими не були норми християнської моралі, вони
— 234 —
лягають на національний ґрунт, а виховання завжди має конкретно історичну національно-державну форму вираження. Ще Ушинський підкреслював: "У кожного народу своя особлива національна система виховання... Почуття народності таке сильне в кожному, що при загальній загибелі всього святого і благородного воно гине останнім".
Тому основою морального виховання в сучасній українській школі є виховання на засадах народознавчого підходу, народної педагогіки, української культури, які утверджують національну мораль поряд із національною психологією і національним характером, одним із провідних компонентів духовного світу дитини.
Національна система виховання, що творчо використовує джерела українського народознавства, традиції української національної школи і системи виховання, покликана забезпечувати глибоке осмислення кожною дитиною народних моральних і правових норм. Народна мораль найкраще засвоюються у процесі безпосереднього прилучення дітей до праці, спілкування в побуті, дотримання традицій і звичаїв, виконання обрядів. Мораль народу (совісливість, правдивість, гідність, справедливість, чесність) пронизує всі грані життя, є сутністю особистості. Народна мудрість завжди стверджує, що в усіх справах і вчинках найголовнішим є моральний аспект.
Одним із провідних принципів національного морального виховання є принцип культуровідповідності. Він передбачає сформованість національної свідомості, заснованої на патріотичних почуттях, знанні і творчому осмисленні духовних скарбів народу, повазі до рідної мови, готовності до праці в ім'я України. Софія Русова писала: "...національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, навпаки, дадуть нові, оригінальні, самобутні скарби задля вселюдського поступу: воно через повагу до свого народу виховує в людях пошану до інших народів"1.
За радянських часів в Україні склалася думка, що школа з рідною мовою навчання повинна обслуговувати лише низи суспільства, що рідна мова — це мова простого люду. Водночас пам'ятаємо, що з давніх-давен любов до рідної мови, закоханість у її красу була однією з найкращих моральних якостей українців. Комплекс меншовартості, який насаджувався українцям тривалий
1Губко О. Т. Формування національної свідомості юнацтва у світлі ідей Софії Русової
//Рідна школа. — 1992. — № 1. — С. 7.
—235 —
час, виявляється у дітей, підлітків і юнаків у відмові від рідної мови, у зневажливому ставленні до неї, спричинюючи до формування специфічного "суржикового" мовного середовища. Тому одним із провідних завдань морального виховання є формування у школярів почуття власної гідності і національної самосвідомості через любов до мови, до народних традицій і звичаїв, усвідомлення національної самобутності, національно-культурної гордості.
За М.Г. Стельмаховичем:
Українська етнопедагогіка |
Українська етнопедагогіка |
схвалює: |
засуджує: |
"Розум і силу, |
"Злих та сердитих, |
Знання, працю милу, |
Упертих, ненаситних, |
Науку, освіту, |
Скупих і лукавих, |
Усмішку, подібну цвіту, |
Дурних та неласкавих, |
Хоробрість і мужність, |
Крикливих, невдячних, |
Гарну вдачу, мудрість, |
Заздрісних, необачних, |
Совість і чесність, |
Гульвіс, вередливих, |
Гуманність і чемність, |
Ледачих, нещирих, |
Працелюбність, вірність, |
П'яниць, скалозубів. |
Чуйність і надійність". |
Нікчем, душогубів". |
Переважна більшість цих понять у найглибшому їх розумінні
— категорії моральні. Важливе значення має безпосередній контакт вихователя з батьками вихованців, їхня взаємна цілеспрямована діяльність, бо саме в сім'ї закладена першооснова моральності особистості.
Виховання в сім'ї має вирішальне і позитивне значення за умови, коли тут панує українська мова і культура, українські народні традиції, що створюються на основі тих форм діяльності, які не раз підтвердили свою ефективність, суспільну вагу й індивідуальну користь. Традиції і звичаї бувають родинно-сімейні, загальнонаціональні та регіональні. Практично прилучаючись до традицій, звичаїв і обрядів народу, молодь убирає в себе їхній філософський ідей- но-моральний, психологічний та естетичний зміст, сприяє перетворенню українського народу у високорозвинену сучасну націю.
За О. Вишневським, моральне виховання на засадах народних традицій можна побудувати, враховуючи наступне:
1. Українську народну педагогіку, народну творчість, звичаї, обряди завжди пронизує філософія боротьби добра і зла. У народних казках, оповіданнях, думах завжди перемагає добро.
2.Українське національне виховання завжди грунтувалося
—236 —
на нормах християнської моралі. Про це свідчить постійне (попри заборони) святкування великих релігійних свят.
3.Наші пращури завжди були закохані в свою землю, це вважалося високим моральним обов'язком і найвищим ідеалом.
4.Українське виховання характеризується глибоким демократизмом і увагою до особистості.
5.Невід'ємними якостями особистості українця завжди були людинолюбство, милосердя і доброзичливість.
6.Страх ніколи не вважався в українській етнопедагогіці передумовою моральної поведінки дитини.
7.Наші пращури завжди жили в злагоді з природою, поважали її, відчували себе її частиною.
8.Ідеалом українця був досконалий (і морально, і фізично) козак — оборонець Вітчизни.
9.Український народ завжди був працьовитим, це вважалося моральною нормою; лінощі ж завжди засуджувалися.
10.Українська виховна традиція характеризується прагненням до соціальної гармонії. Цьому сприяла глибока віра наших пращурів у перемогу добра, в чесність, щирість і правдивість.
Завдання для самостійної роботи
1.Зобразіть схематично і прокоментуйте структуру процесу формування моральної поведінки учня.
2.Запропонуйте теми і можливі форми проведення виховних заходів, які сприяли б формуванню морального ставлення учнів до дійсності.
3.Сформулюйте й обґрунтуйте:
—конкретні цілі, які будуть досягатися при підготовці окремих заходів, справ, при проведенні уроків, у індивідуальній роботі з вихованцями;
—визначте шляхи досягнення висунутої мети.
4.Опрацюйте в міжсесійний період:
—Привітання і правила вітання. —Правила знайомства. —Значення ввічливості.
—Правила постави тіла.
—Офіційний і професійний одяг.
—Професійна і побутова етика.
—Норми поведінки: вдома, в колективі, з учнями, з
— 237 —
незнайомими людьми; в громадських місцях (косметика, паління, алкоголь).
5.Подумайте, які можливості правового і морального виховання розкриває навчальний процес; позакласна робота; суспільно корисна і продуктивна праця.
6.Складіть план підготовки і проведення однієї з форм роботи з морального виховання учнів на основі народознавчого підходу.
Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії
1.Розкрийте сутність термінів "мораль", "моральна культура", "моральне виховання".
2.Схарактеризуйте особливості морального виховання:
—дітей дошкільного віку; —підлітків;
—юнаків.
3.Яким чином християнська етика як наука про морально досконале життя людини на основі Закону Божого сьогодні долучається до морального виховання підростаючих поколінь нашого народу? Свою відповідь обґрунтуйте.
4.Які чинники морального виховання на засадах народних традицій пропонує враховувати О. Вишневський? Прокоментуйте їх.
5.Поясніть вислів К.Д. Ушинського: "... добра звичка є моральним капіталом, покладеним людиною в свою нервову систему; капітал цей росте безперервно, і процентами з нього людина користується все життя... Погана звичка є морально невиплаченим боргом, який спроможний заморити людину процентами, що безперервно зростають, паралізують
їїкращі починання і доводять до морального банкрутства". Прокоментуйте виділене.
6.Які особливості правового виховання вам відомі?
7.Розкрийте основні функції правового виховання.
8.Перелічіть критерії ефективності правового виховання.
9.Що таке правова культура? Назвіть її складові компоненти.
10.Що таке правова свідомість? Назвіть основні складові правової свідомості та доведіть важливість кожної з них.
11.Організуйте дискусію на тему "Освіта — право чи обов'язок?" Використовуючи дану ситуацію, в процесі
—238 —
дискусії дайте відповіді на наведені запитання:
„Неповнолітня няня"
Марійка живе в невеличкому селищі міського типу, їй п'ятнадцять років, вона закінчила дев'ять класів. Марійка має трирічну сестричку Настю та двох братиків-близнюків, які нещодавно народилися. Батько дівчини працює водієм міжнародного автобусного маршруту. Оскільки зарплати батька не вистачає для утримання сім'ї, мама працюватиме на фермі.
Батьки Марійки вирішили, що дочка не відвідуватиме 10-й клас, а буде доглядати сестричку та братиків і займатися хатньою роботою. Класному керівникові Надії Степанівні, яка відвідала родину Марійки, батьки повідомили свої аргументи, додавши, що хисту, особливих здібностей, бажання вчитися у Марійки немає, а здобути освіту можна в будь-якому віці, якщо сама Марійка цього забажає.
A. У чому полягає зміст Ст. 53 Конституції України?
Б. Що означає обов'язковість освіти за Законом України "Про освіту" і чи виконується ця вимога в Україні?
B. Що означає доступність освіти за Законом?
Г. Якими є права та обов'язки учасників навчальновиховного процесу?
Ґ.Чи згодні ви з думкою та діями батьків Марійки? Чому?
Д. Чи повинна Марійка відвідувати школу? Чому?
Е. Які шляхи вирішення ситуації ви можете запропонувати?
Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт
Роль українських народних традицій у моральному та правовому вихованні молоді.
Традиції родинного виховання дітей, їх використання в практиці морального виховання у сучасній сім'ї. Моральне виховання на національних традиціях у зарубіжній школі.
Розвиток правового виховання у сучасній вітчизняній та зарубіжній школі.
— 239 —
Література
1. Бондар Л. Виховання моральних цінностей у школярів // Початкова школа. — 2000. — № 12. — С. 45-47.
2.Брюзова Т.А. Формирование нравственных качеств личности школьников на основе этнокультурных традиций // Мир образования — образование в мире. — 2001. — № 1.
—С. 137-145.
3.Вишневський О. Сучасне українське виховання. — Львів, 1996.
4.Волкова Н.П. Моральне виховання // Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. — К., 2001. — С. 110-113.
5.Геник Л. Народно-релігійні традиції в сучасному педагогічному процесі // Рідна школа.—2002.—№ 6.—С. 36-43.
6.Котюк В.О. Теорія права. Курс лекцій: Навчальний посібник для юрид. факультетів вузів. — К., 1996.
7.Мораль: сознание и поведение. — М.: Наука, 1986.
8.Немов P.C. Психология образования. — М.: Просвещение, 1995.
9.Подласый И.П. Этические воспитательные дела // Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник: В 2 кн. — Кн. 2. — М., 1999. —С. 163-168.
10.Правознавство / За заг. ред. В.В. Копейчикова. — К.: Юрінком Інтер, 2002.
11.Теорія держави і права: Навчальний посібник / За заг. ред. B.B. Копейчикова та С.Л. Лисенкова. — К., 2002.
12.Фіцула М.М. Моральне виховання // Фіцула М.М. Педагогіка: Посібник для студентів педвузів. — К., 2000. — С.254-259.
13.Шалді Н. Сучасні підходи до морального виховання // Палітра педагога. — 2001. — №*4. — С. 24-27.
14.Щербань П.М. Високоморальна людина. Якою вона повинна бути: Моральне виховання дітей і молоді // Сільська школа. — 2002. — 13 березня. — С. 6.
— 240 —
Тема 7.4
Естетичне й екологічне виховання школярів
7.4.1.Теорія і практика естетичного виховання в історії педагогіки.
7.4.2.Сутність, завдання і джерела естетичного виховання. Тенденції розвитку естетичного виховання.
7.4.3.Естетичне виховання на уроках і в позаурочний час.
7.4.4.Екологічне виховання як інноваційний напрям виховання сучасної молоді.
7.4.1.Теорія і практика естетичного виховання в історії педагогіки
Естетичне виховання як один із провідних напрямів процесу розвитку особистості людини є актуальною проблемою педагогіки. Вона має історико-теоретичне і практичне підґрунтя, уособлене в педагогічних поглядах, ідеях, концепціях минувшини. На сучасному етапі розвитку педагогіки вона посідає одне із чільних місць у зв'язку з толерантно-критичним переосмисленням історико-педагогічної спадщини і необхідністю переорієнтації багатьох смисложиттєвих установок людства, в тому числі й у справі естетизації виховання прийдешніх поколінь.
Уперше термін "естетичне виховання" ввів у науковий обіг
Ф.Шіллер — видатний німецький поет і драматург XVIII століття1
ВУкраїні одним із перших педагогів, який розробляв систему естетичного виховання, був П. Білецький-Носенко (1774-1856 рр.)2.
Але практика естетичного виховання існує з найдавніших часів людської цивілізації.
Протагор, Платон, Аристотель розробили теорію естетичного виховання. Так, розмірковуючи над питаннями взаємозв'язку
1Шиллер Ф. Письма об эстетическом воспитании человека // Шиллер Ф. Статьи по эстетике. — М.-Л., 1935.
2Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М.Д. Ярмаченка.
—К.: Рад. шк., 1991. — С. 238.
—241 —
мистецтва та освіти, Протагор стверджував, що "без навчання мистецтво — ніщо, але й навчання — ніщо без мистецтва". За Аристотелем, в ідеал усебічного розвитку людини входить естетичне виховання, поряд з фізичним, розумовим, моральним. До змісту навчання Аристотель включає такі предмети, як музика і малювання. Взагалі, для Стародавньої Греції традиційними засобами естетичного виховання була літературна, музична освіта. Теорія музики входила в коло знань, необхідних для вільного і повноправного громадянина держави, яке звалося "сім вільних мистецтв".
До засобів родинної педагогіки та етнопедагогіки, які сприяють розвитку здібностей та художніх смаків дітей, належать відомі з часів дохристиянської Русі ігри, свята, обряди ("зустрічі зими", "гукання весни", "проводи літа"), твори дитячого фольклору (казки, колядки, веснянки, скоромовки). Цікавий досвід естетичного виховання був нагромаджений у братських школах України. Так, у Львівській, Київській, Луцькій та інших братських школах одним із навчальних предметів вважалися співи. Вихованці виконували твори церковного і світського характеру, нерідко супроводжуючи їх театральними виставами. У братських школах викладали також поетику, риторику, малювання. Учні брали участь в інсценуванні, декламаціях, драматичних виставах. Поряд із народними дійствами (ігри, хороводи, ритуали і побутові обряди) у братських школах виникає і розвивається драматичне мистецтво суто релігійного характеру, пізніше — напівсвітського1. Статути братських шкіл одним із пунктів забороняли студентам носити музичні інструменти на уроки, засвідчуючи тим самим їх велику любов до музики.
Широко відомими в Україні були прогресивні ідеї епохи Відродження, західноєвропейських педагогів, мислителів, просвітителів. Епоха Відродження з її ідеалами гуманізму підносить практику естетичного виховання на якісно новий щабель. Вітторіно да Фельтре, італійський педагог-гуманіст, створив на березі мальовничого озера авторську школу нового типу — "Будинок радості", в якій було багато чистого повітря, світла, художніх полотен і квітів. Учні знайомилися з творами Гомера, Цицерона, Вергілія. Таким чином, в арсенал засобів естетичного виховання, поряд з мистецтвом, входить і реальна дійсність.
Художня освіта і виховання посідає важливе місце у навчаль-
1Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М. Д. Ярмаченка.
—К.: Рад. шк., 1991. — С. 42.
—242 —
но-виховному процесі Києво-Могилянської академії. Академія була своєрідним центром розвитку музичного, образотворчого, театрального мистецтва. Існували спеціальні класи малювання ("рисовальной науки"), де навчали мистецтва малювання тушшю, фарбами, та музичний клас, де вихованці досконало оволодівали вокалом, багатоголосим співом, грою на музичних інструментах. Важливу роль відігравав студентський театр, у якому публічно розігрувалися драми, інтермедії, вертепні сценки, написані професорами і студентами. Надзвичайно популярним в академії було хорове мистецтво. Без хору
не обходилось жодне академічне свято. |
|
|
|||
В |
епоху |
українського |
Відродження |
(XVI |
- |
І пол. XVIII ст.) в Україні діяли народні професійні школи мистецтв (кобзарства, лірництва). У козацьких січових та полкових школах навчали музики, співів. Із них виходили кобзарі, сурмачі, цимбалісти, скрипалі. У 1771 р. у Січі було відкрито музичну школу, де готували музикантів і співаків. У цю епоху широко популярними були поетичні і філософські праці античних поетів і мислителів, які вказували, зокрема, на необхідність використання різних форм мистецтва для всебічного виховання молоді.
Українські педагоги-просвітники були знайомі з ідеями великого слов'янського педагога Я. Коменського, в усіх творах якого фігурують думки про естетичне виховання. Гуманіст говорив про необхідність розвитку у вихованців вишуканої мови, систематичних театральних вистав, колективних декламацій, про залучення учнів до художньої літератури, занять музикою і співами.
Цікаві думки про естетичне виховання висловили французькі матеріалісти-просвітники: естетичне начало може пом'якшити звичаї, перетворити людину в громадянина. Наприклад, Ж.-Ж. Руссо пропонує цілу програму педагогічних заходів, які сприяють завданням громадського формування людини (спільні ігри, свята).
Передові ідеї західноєвропейських мислителів і просвітителів розвивалися в одному руслі з українською теорією і практикою естетичного виховання. Г. Сковорода під час викладацької діяльності в Харківському колегіумі згуртував навколо себе учнів, навчаючи їх грі на органі, флейті, організовуючи заняття хору на лоні природи.
Іван Котляревський, піклуючись про естетичне виховання, практикував дитячі вистави, організував рукописний сатиричний журнал "Полтавська муха", розвивав творче мислення і творчу самодіяльність своїх вихованців"1.
1Чавдаров С.Х. Російсько-українські зв'язки у розвитку вітчизняної педагогіки.
—К., 1954. — С. 18.
—243 —
П. Білецький-Носенко в роботі "Про смаки естетичні" запропонував систему естетичного виховання, яка сприятиме формуванню в учнів здатності розуміти прекрасне в житті, мистецтві, природі. Педагог довів, що кожний урок і кожний навчальний предмет повинен нести в собі естетичний потенціал, потужну емоційну енергію1.
І. Ставровський намагався розробити методику виховання всебічно і гармонійно розвиненої особистості шляхом поєднання естетичного виховання з фізичним, моральним, розумовим.
Свій унесок у розробку теорії та практики естетичного виховання зробили і вітчизняні педагоги ХІХ-ХХ століття. К. Ушинський закликав широко використовувати мистецтво у процесі виховання і навчання. Видатний педагог вважав, що в кожному явищі реальної дійсності є естетичний елемент.
Для А.С. Макаренка естетика — "фактор, який сам по собі виховує". Тому в педагогічних колективах, очолюваних ним, жили естетичні традиції (музичні сигнали, оркестровий марш, традиція в святковій обстановці підводити трудові підсумки тощо), які створювали радісний, романтичний, оптимістичний, "мажорний" настрій.
Григорій Ващенко в роботах "Виховний ідеал", "Основи естетичного виховання" визначає завдання і зміст естетичного виховання. Педагог висловлює глибоку думку про те, що естетичне виховання слід розглядати як розвиток художнього сприймання й естетичної творчості людини. До змісту естетичного виховання Г. Ващенко включає естетику побуту, красу природи, мистецтво, різні види художньої творчості. Особливе місце в справі естетичного виховання належить, на думку педагога, красі природи. "Людина, відірвана від природи, не може жити повним життям, бо саме красоти природи є джерелом найчистіших наших радостей"2.
Василь Сухомлинський одним із важливих завдань естетичного виховання вважав розвиток почуттів. Він неодноразово говорив про те, що естетичне виховання якраз і є формуванням світу людських почуттів. Але споглядання краси — лише перший паросток добрих почуттів, які потрібно розвивати, перетворюючи їх в активне прагнення людини до творчої діяльності. Педагог підкреслював значення творчості дітей на теми природи, а також місце дитячої праці
1Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні / За ред. М.Д. Ярмаченка.
—К.: Рад. шк., 1991. — С. 238.
2Ващенко Г. Виховний ідеал. — Полтава: Полтавський вісник, 1994. — С. 187.
—244 —
у природі. У зв'язку з естетичним вихованням він використовує поняття духу, душі, духовності. Створена В. Сухомлинським "школа радості" — це квінтесенція народного досвіду виховання засобами краси природи, де дитяча творчість на теми природи поєднується із посильною працею, спрямованою на створення краси.
7.4.2. Сутність, завдання і джерела естетичного виховання. Тенденції розвитку естетичного виховання
У сучасній науковій літературі не існує єдиної точки зору на розуміння кінцевого результату естетичного виховання. Метою його визначається формування естетичної культури (Н. Крилова, Л. Пєчко), задоволення естетичних потреб (В. Разумний), реалізація творчих здібностей (Є. Шевцов), організація світу людських почуттів, духовного росту особистості (Ю. Бабанський).
Узагалі, естетичне виховання можна визначити як ціле-
спрямований і систематичний процес формування естетичного ставлення людини до реальної дійсності, умінь адекватно сприймати, правильно розуміти й оцінювати красу в природі, мистецтві і суспільстві, а також розвиток здібності створювати прекрасне, перетворювати світ за законами краси.
Більшість філософів визнають завданням естетичного виховання формування естетичної свідомості (естетичних знань, почуттів, потреб, ідеалів, смаків, естетичного досвіду) і залучення вихованців до естетичної діяльності. У педагогічній теорії вважається, що сутність естетичного виховання полягає у формуванні естетичного ставлення до оточуючої дійсності: "Естетичне виховання — цілеспрямований, організований процес формування естетичного ставлення людини до дійсності та активізація її до творчої діяльності за "законами краси"1 . При цьому компонентами естетичного ставлення дослідники вважають естетичні почуття, судження, оцінку, смак, ідеал.
Основні завдання естетичного виховання:
— формування естетичних знань, суджень, оцінок особис-
тості;
— пробудження її естетичних почуттів, формування естетичних смаків і ідеалів;
1 Лихачев Б. Т. Теория эстетического воспитания школьников. — М.: Просвещение, 1985. — С. 51.
— 245 —
—стимулювання естетичної діяльності і формування художніх творчих здібностей людини;
—формування інтелектуальної й емоційної чуйності особистості по відношенню до об'єктів естетичного сприйняття;
—розвиток здатності помічати, виділяти й оцінювати пре-
красне.
Джерелами естетичного виховання є мистецтво, природа, наука, праця. Характеристика основних джерел естетичного виховання і визначення специфіки їх упливу на людину міститься в роботі
І.Гончарова1.
Система естетичного виховання у школі охоплює навчальний процес, позакласні заняття, позанавчальну діяльність учнів у розмаїтті її форм.
Роль естетичного виховання у розвитку сучасної людини без перебільшення висока. Адже сучасна освітня система, що стрімко розвивається в умовах інформаційно-технократичного суспільства, має високу потребу саме в художньо-естетичному вихованні, забезпечуючи виховний процес гуманітарною спрямованістю, свободою вибору, цілісністю пізнання світу.
Тому цілком умотивовано можна окреслити тенденції розвитку естетичного виховання у науково-практичному полі сучасної педагогіки: 1) всезагальність естетичного компоненту в структурі усіх навчальних дисциплін і форм діяльності; 2) введення естетичного компоненту до виховного потенціалу навчальної і наукової діяльності школярів; 3) взаємозв'язок різних форм діяльності в освітньому процесі; 4) цілісне сприйняття світу на основі єдності раціонально-наукового і художньо-образного пізнання; 5) створення естетично розвиненої та зацікавленої аудиторії слухачів і глядачів, що активізує життя суспільства; 6) використання можливостей мистецтва, художньо-творчої діяльності для самовиховання і саморозвитку дитини, самореалізації її творчих здібностей; 7) залучення школярів до ціннісної "скарбнички" вітчизняної та зарубіжної літератури, найкращих зразків народної творчості, класичного і сучасного мистецтва; 8) здійснення випереджального виховання дітей як суб'єктів вирішення актуальних глобальних проблем майбутнього тощо.
Однією з актуальних тенденцій розробки наукових і практич-
1Гончаров И.Ф. Эстетическое воспитание школьников средствами искусства и действительности. — М.: Педагогика, 1986. — С. 12-17.
—246 —