6.5.2. Взаємозв'язок феноменів особистості і колективу

Стрижневим аспектом виховного впливу колективу на особистість є необхідність сприяти формуванню і підтримці дієвих механізмів самовиховання особистості кожного вихованця, заохочення активного ставлення особистості до власного статусу і позиції у колективі. Адже не є таємницею той факт, що в умовах стихійної людської взаємодії шанс на успішний розвиток одержують тільки особистості, які від природи мають певні високо розвинені особливості (як-то: добру пам'ять, кмітливість, винахідливість, аналітичний розум, лідерські якості й ін.), які, так би мовити, "проб'ються". При цьому вони можуть прийти до асоціальних цінностей, тому що високий рівень особистісного розвитку ще не гарантує гуманістичну спрямованість особистості. Якщо ж педагог ставить за мету всебічний і гармонійний розвиток кожної ввіреної йому дитини, її успішне входження в людське суспільство, щоб розвивалися всі діти, то він має орієнтуватися на розвиток моральних цінностей у вихованців, їх емоційної ідентифікації, на створення в колективі демократичних доброзичливих відносин, що передбачає розвиток самоврядування, тобто він повинен опікуватися створенням і розвитком колективу.

Водночас, варто звернути увагу на особистісно орієнтовану концепцію В. Серікова: в освітньому процесі людина повинна володіти досвідом "бути особистістю", тобто досвідом виконання специфічних особистісних функцій. Тут знову звертаємося до колективу, бо в колективі найбільш яскраво виявляється індивідуальність кожного учня. Тому вихователь особливу увагу мусить приділяти формуванню в колективі виховуючих відносин, які А. Макаренко назвав "істинним об'єктом педагогічної роботи."

Подальший розвиток теорії виховуючих відносин у колективі знайшов своє відображення в дослідженнях А. Бойко. Нею доведено, що характером відносин, які складаються між учителем і учнем, детермінуються стосунки у дитячому колективі, ставлення учнів до оточуючої дійсності, самовідносини школярів. Отже, обґрунтовуючи рівні, типи і види відносин, їх суб'єкт-суб'єктний морально-есте- тичний характер, вона підкреслює провідну роль вихователя, його професійно-педагогічної компетентності, а відтак його когнітивної бази, особистісних якостей, культури. У процесі спілкування особистість прагне до самоактуалізації власних можливостей, самовираження власної індивідуальності, до самоствердження. Забезпечення цих глибинних особистісних процесів є умовою встановлення і

— 114 —

— від колективної відповідальності за вчинок певної особис-

тості;

—від тоталітарних тверджень про безумовне підкорення дій особистості вимогам колективу;

—від антигуманного розуміння педагогіки паралельної дії як засобу підтримки авторитарних підходів у вихованні;

—від думки про перевагу колективного висновку й оцінки над поглядами окремої особистості;

—від поодиноких, окремих заходів у виховній діяльності (організовувати систему роботи, прагнути до об'єднання колективів педагогів і дітей у вирішенні питань виховання);

—від авторитаризму педагога (формувати суб'єкт-суб'єктні відносини „вчитель—учень", удосконалювати професійну культуру педагогічних колективів).

Дитячий колектив, — писав В.О. Сухомлинський, — лише тоді стає виховною силою, коли він підносить кожну людину, утверджує в ній почуття власної гідності.

Не можна не навести ще одну думку Василя Олександровича, що має надзвичайно велике значення для майбутнього педагога. „Доброзичливість, розумна доброта — ось що має бути атмосферою життя дитячого колективу, головним тонусом взаємовідносин педагога і дітей. Яке це прекрасне слово й водночас, яке це глибоке, складне, багатогранне людське ставлення — доброзичливість".

6.5.3. Основні положення теорії дитячого колективу

Для успішної роботи іцодо забезпечення єдності індивідуального й колективного підходів у вихованні особистості в колективі особливо важливим є усвідомлення сутності поняття колективу.

Слово "колектив" походить від латинського colligo, що в перекладі означає "об'єдную", а латинське соllectivus — збиральний. У сучасній педагогічній теорії існує значна кількість визначень цього терміну.

Так, Т. Мальковська зауважує, що це поняття вживається у двох значеннях: під колективом, по-перше, розуміється будь-яка організація або група людей (у школі, ПТУ, бригаді, на заводі, в студентській групі та ін.); по-друге, колектив — це високий рівень розвитку групи з такими якісними характеристиками як цілеспрямованість, згуртованість, духовна єдність. Сучасний колектив навчаль-

— 116 —

5.Захищеність особистості в колективі.

6.Взаємна залежність та відповідальність у спільній діяльності.

7.Відкритість колективу класу шкільної спільноти, готовність до співпраці з усіма іншими спільностями для громадського блага.

Ці ознаки мають право на використання їх при формуванні колективу, проте деякі із них за своєю сутністю повторюють ознаки, розроблені A.C. Макаренком та іншими макаренкознавцями.

A.C. Макаренко належить обґрунтування структури колективу, у якій головною ланкою він вважав первинний колектив. Первинний колектив є тією одиницею виховного впливу на особистість, який зберігає всі основні властивості цілого — загальношкільного колективу. Первинним колективом у закладах A.C. Макаренка був загін, який налічував від 7 до 15 чоловік. Такий чисельний склад він вважав оптимальним; у той же час у багатьох статтях він називав первинним колективом клас. Опора на первинний колектив — важлива умова активізації кожної дитини, оскільки тут її легше вивчити, знайти справу за інтересами і нахилами, вплинути на відносини з товаришами. Первинні колективи можуть бути різноманітними: клас, гурток, загін, клуб тощо. В одному колективі вихованець розвивається як учень, в іншому — як спортсмен і т. ін. Первинні колективи покликані вирішувати такі завдання: організовувати старанну навчальну і суспільно корисну працю, забезпечувати активний розвиток особистісних якостей кожного члена колективу та накопичення власного і соціального досвіду, брати участь у всіх справах загальношкільного колективу.

Гуманістичний напрямок у розробці проблем виховання особистості в колективі ґрунтується на тому, що дитина є центром педагогічного процесу. М. Красовицький обґрунтував принципи виховання особистості в колективі, до яких належать: особистісно орієнтований підхід, виховання як педагогічна підтримка процесу саморозвитку і самовиховання особистості, єдність поваги і вимогливість до неї, єдність прав і обов'язків особистості, право вибору, єдність свободи і відповідальності. Цими принципами варто користуватися у практичній виховній діяльності.

Динаміка розвитку колективу. A.C. Макаренко вивів закон "руху" колективу. Згодом до цієї проблеми зверталося багато вчених. Вони визначають власні етапи його розвитку. О.Г. Ковальов, Л.I. Новікова, А.Т. Куракін, A.M. Лутошкін мають у основі своїх

поглядів на колектив учення A.C. Макаренка.

A.C. Макаренко обґрунтував авторський підхід до періодизації розвитку колективу.

— 118 —

Перша стадія розвитку колективу характеризується недостатньою організованістю, розмежованістю учнів, що лише формально об'єднані в один клас. На цій стадії в колективі іноді буває погана дисципліна, свавілля, незахищеність одних учнів від інших. Тому спершу вчитель виступає в ролі організатора колективу. Іноді він, висуваючи вимоги, виступає один. Виховне ставлення учнів більш вимогливе до інших, аніж до себе, вони не вміють висувати виховні вимоги, кожен учень відповідає лише за себе. Поступово у класі формується ядро активу, на яке учитель-вихователь може покластися. Це — учні, яких пригнічує безладдя і які підтримують організаторські починання з боку вчителя. Коли вчитель визначить цей актив і почне спиратися у виховній діяльності на нього, відбуватиметься перехід на якісно нову, другу стадію. На цій стадії у членів колективу все ж вимоги до себе нижчі, ніж до товариша, проте виховне ставлення створює не тільки педагог, але й актив. Третя стадія розвитку колективу характеризується мажорністю — життєрадісним загальним тоном, наявністю колективної громадської думки. Виховні відносини до особистості виявляє більшість учнів, діяльність учителя підтримується всім класом, існує колективна думка щодо вчинку будь-якого члена колективу, діють демократичні принципи. Дитина відчуває себе захищеною в колективі. На цьому етапі виховний колектив функціонує повною мірою. Кожен учень усвідомлює вимоги колективу, що служить могутнім фактором виховання.

Критерієм розвитку колективу є ступінь виховуючих відносин у ньому. Четвертої стадії в своєму розвитку досягають лише окремі колективи. На цій стадії виховуючі відносини сформовані між усіма членами колективу. Кожна особистість тримає звіт перед своєю совістю, висуває до себе вищі вимоги, ніж до інших.

Розвиток колективу за стадіями є загальною закономірністю, хоча різких розмежувань між ними може й не бути. Отже, розподіл розвитку колективу на схарактеризовані вище стадії, запропонований A.C. Макаренком, — досить умовний. Окремі школярі можуть відставати чи випереджувати у процесі розвитку колективу, але загальний процес руху колективу проходить три-чотири стадії. Учні, які "випадають" із колективу, потребують підвищеної педагогічної уваги. Основною умовою успішного переходу від однієї стадії до іншої є, передусім, високий професіоналізм педагога, його вміння формувати виховуючі відносини в колективі на рівні співробітництва і співтворчості, підтримувати суб'єктну позицію дитини у педагогічному діалозі (табл. 6.5.3.1).

— 119 —

Фактори формування колективу. Формування класного та шкільного колективів відбувається в різних видах діяльності. Дитина не може нормально розвиватися, якщо не задовольняється її потреба в рухах, грі, знаннях, естетичних враженнях, у спілкуванні з іншими людьми. Тому педагог може очолити колектив тільки тоді, коли він зможе розвити діяльність дітей до високого і найвищого рівнів взаємодії.

Таблиця 6.5.3.1

ПОРІВНЯЛЬНІ ЕТАПИ РОЗВИТКУ КОЛЕКТИВУ

З чого ж треба починати роботу з формування колективу? На думку A.C. Макаренка, з педагогічної вимоги. Вимог має бути небагато, але учні повинні їх виконувати. Якщо вимоги не виконуються, педагог втрачає авторитет. Друге, вважає A.C. Макаренко,

— необхідно провести хороші загальні збори, де педагог повинен вербалізувати педагогічні вимоги і візуалізувати перспективний розвиток колективу. При цьому потрібно, щоб учні "відчули вашу волю,

— 120 —

вашу культуру, вашу особистість" — підкреслює видатний педагог. Не можна починати виховання з умовлянь, це — помилка. Умотивовано необхідна категоричність вимоги, доброзичливе і терпляче переконування.

Робота з активом — необхідна умова розвитку колективу. A.C. Макаренко писав: "Я поспішав з цим (підбором активу). Я не дивився на те, що ці хлопчики і дівчатка мають так багато недоліків, намагався скоріше набрати таку групу активістів, які підтримували мої вимоги своїми вимогами, висловлюваними на загальних зборах, у своїй групі, своєю думкою".

Далі необхідно розширювати це ядро методом громадських доручень. При цьому важливою є опора на індивідуальні нахили дітей, урахування їхніх інтересів. У професійно компетентного вихователя не вистачає суб'єктів діяльності, а не видів громадської роботи. Обов'язковим елементом організації громадських доручень є перевірка їх виконання і звітність. За доручену справу необхідно питати з активу, виховуючи тим самим у кожного почуття відповідальності.

Форми і методи педагогічної дії з формування позитивного ставлення до колективу можуть бути найрізноманітніші. A.C. Макаренко вказує на три форми впливу на вихованця: пряму, паралельну і побічну. Пряма форма впливу використовується безпосередньо на вихованця, найчастіше при його негативному ставленні до колективу. Паралельна форма — вплив на особистість через колектив. Побічна форма — вплив на школяра через шкільний колектив, інших педагогів, батьків.

Форма, а інколи й принцип паралельної дії, це — вимога до особистості і дія на неї — не прямо, а через колектив, опора на актив, відповідальність за дії товариша. Практика засвідчує, що найкращий результат дає застосування цього принципу на третій стадії розвитку колективу.

А. Макаренко вважав за необхідне постановку перед колективом мети його розвитку, окреслення перспективи, що здатна захопити всіх членів колективу. "Істинним стимулом людського життя є завтрашня радість." У міру розвитку колективу мета, цілі повинні перетворюватися у більш складні, глибокі, соціально значущі. А. Макаренко виділяв три види перспектив: близькі, середні, дальні.

Близька перспектива ставиться здебільшого на першій стадії розвитку колективу: це прогулянка, культпохід, гра, змагання

— реальна і зрозуміла для дитини "завтрашня радість". Колективна гра пожвавлює роботу в колективі. Радість колективної праці дітей

— 121 —

— вищий рівень близької перспективи.

Середня перспектива відтягнута в часі, це — радість якоїсь колективної події, планованої завчасно. Нею може бути будь-який захід, наприклад — збір, вечір, диспут, свято. Середня перспектива має велике значення в тому випадку, коли вона охоплює підготовкою багатьох дітей, а найкраще — всіх. На цьому етапі система доручень поєднується з перевіркою їх виконання і контролем.

Дальня перспектива найбільш віддалена в часі і соціально значуща. Це може бути особиста перспектива, пов'язана з майбутнім України, з вибором професії і т. ін., але з обов'язковим усвідомленням особистістю необхідності власної участі в її досягненні. А. Макаренко говорив: "Виховати людину — значить виховати в неї перспективні шляхи. Чим більше місця в колективній діяльності займає праця, тим більший виховний ефект".

Наступним важливим фактором розвитку колективу є встановлення, зміцнення і примноження традицій. Для зміцнення вже створеного колективу важливо знати, зберігати традиції. За висловлюванням А. Макаренка, "ніщо так не зміцнює колектив як традиції". У практиці роботи школи можна виділити три типи традицій: 1) традиційні масові заходи (свята, олімпіади, збори тощо); 2) традиційні проведення церемоній, що влаштовуються з приводу важливих подій шкільного життя (останній дзвоник, перший дзвоник і т. ін.); 3) традиції, що стосуються вчинків дітей: точність, чесність, допомога відстаючим, піклування про хворих, бережливість, ввічливість. Вони сприяють вихованню етичної поведінки, формуванню особистісно-гуманістичної аксіології учнів. Кожен клас у школі повинен мати свої традиції (збори, зустрічі, диспути, дискусії тощо). Традиції прикрашають і збагачують життя колективу, наповнюють його цікавим змістом. Тому вчителі, класні керівники повинні постійно створювати і примножувати традиції. Особливої актуальності в сучасних умовах набуває виховання на національнокультурних традиціях українського народу.

У процесі формування колективу дітей важливим є розширення колективних інтересів. У школі не слід обмежуватися інтересами свого класу, необхідно підтримувати зв'язки із загальним шкільним колективом, позашкільними дитячими, юнацькими і молодіжними організаціями. Шкільна преса, телебачення, радіозв'язок — важливі засоби для цього.

Суспільна праця є могутнім засобом створення загального

— 122 —