розвитком суспільства, важливість його формування в особистості наголошувалася багатьма видатними людьми.
7.2.4. Вікові можливості процесу формування світогляду людини
Процес формування світогляду відбувається у єдності всіх його структурних компонентів.
Оскільки світогляд досить складне поняття, що визначається як узагальнена система поглядів людини на світ в цілому і на своє власне місце в ньому, розуміння і емоційна оцінка людиною смислу її діяльності і ролі людства, сукупність наукових, філософських, політичних, правових, моральних, релігійних, естетичних переконань та ідеалів людини (за М.Д. Ярмаченком), тому його формування є процесом і результатом взаємодії трьох елементів: 1) об'єктивних умов життєдіяльності особистості; 2) цілеспрямованого впливу дії соціальних інститутів, виховання; 3) самовиховання.
Отже, для досягнення позитивного результату у формуванні світогляду особистості потрібен цілий комплекс виховних упливів школи, сім'ї та самовиховання. У школі цей процес здійснюється під час навчання, при організації позакласної діяльності та продуктивної діяльності учнів.
Під час навчання школярі найбільш інтенсивно отримують знання на уроках. Розвиток сучасної науки вплинув на стиль і форми сучасного мислення, однією з рис якого є прагнення до чіткої фактичної достовірності. Факти дійсності стають однією з основ світогляду, якщо вони підносяться до рівня теоретичних узагальнень. Учні повинні засвоїти не розрізнені знання, а їх систему. Ці знання можуть функціонувати в поняттях, судженнях, теоріях, гіпотезах, що відбивають найбільш суттєві закономірності, зв'язки і відносини об'єктивної дійсності. Для результативного формування такого суттєвого елементу світогляду як переконання, вчитель організує діяльність дітей по закріпленню і вживанню світоглядних знань. Завдяки цілеспрямованості педагогічних упливів, упливу колективу та самостійній роботі у школярів з'являється оцінювальне ставлення до світоглядних ідей, фактів, емоційне ставлення до змісту матеріалу, що вивчається.
Глибина аналізу і ступінь світоглядних узагальнень не можуть бути однаковими на різних етапах навчання.
Розглянемо вікові можливості оволодіння світоглядом.
Вже на початковому етапі в школі не слід обмежуватися
— 204 —
простим накопиченням фактів. Необхідно з одного боку, прагнути до того, що в учнів молодших класів накопичувався запас добре усвідомлених фактів і прикладів з питань розвитку природи і суспільства, а з іншого — сприяти виробленню аналітико-синтетичного підходу до їх засвоєння. Це можливо за умов світоглядного тлумачення вчителем матеріалу, який вивчається, спонукання дітей робити узагальнюючі висновки. Оскільки розумінню молодших школярів цілком доступні суттєві зв'язки і взаємодія між явищами природи світоглядного характеру. До них належать початкові уявлення про сезонні зміни у природі, єдність світу та його постійний
розвиток.
Актуальною потребою підліткового віку є прагнення до самоутвердження, пошук свого місця у світі. Задоволення цієї потреби поширює коло спілкування підлітка, виводячи його за коло власного індивідуального досвіду. Разом з цим, у підлітковому віці при вивченні систематичних основ наук школярі здійснюють досить глибокий аналіз предметів і явищ дійсності, знаходячи в них риси подібності
івідмінності, взаємного зв'язку і причинної обумовленості, встановлюючи закономірності, приходять до самостійних світоглядних висновків. Але для дітей цього віку притаманні нестійкість суджень, поглядів, неадекватна самооцінка, наслідування. Тому вчителеві важливо спонукати учнів до самостійної, обґрунтованої оцінки явищ.
Уюнацькому віці школярі досягають фізичної та духовної зрілості, що визначає їх готовність до засвоєння наукового світогляду у повному обсязі і повноті.
Дослідження психологів, філософів і педагогів показують, що для школярів юнацького віку головною є система взаємин, ставлення до навчання, спільної діяльності з однолітками, атакож особистісні якості товаришів. У школярів старших класів спостерігається розширення і поглиблення зв'язків з людьми, розвиток моральних почуттів і потреба в свідомій саморегуляції, у самовихованні. На думку психологів, успішне формування світогляду здійснюється не тільки через теоретичне пізнання, для якого характерна у цьому віці філософська спрямованість мислення, пізнавальне ставлення до дійсності,
іпотреба збагнути систему "речей і знань" та скласти загальну цілісну картину світу, а перш за все — в процесі спілкування із старшими і ровесниками.
На всіх вікових етапах формування світогляду відбувається тільки в процесі активної пізнавальної діяльності самих учнів. На цю сторону організації навчальної роботи дидактики
— 205 —
звертають велику увагу. За твердженням М.М. Скаткіна, „уявлення, поняття, закони не можна механічно перекласти в голови учнів. Сформулювати їх повинен обов'язково сам учень під керівництвом і за допомогою вчителя. Утворення уявлень, понять, усвідомлення законів — активний процес мислення і діяльності учнів"1.
Розвиток наукового світогляду відбувається у процесі вивчення основ природних, математичних, гуманітарних наук.
Дисципліни природно-математичного циклу (фізика, хімія, математика, біологія тощо) дозволяють у процесі їх вивчення створити в учнів наукові погляди на природу й її розвиток шляхом пізнання і засвоєння наукових понять, ідей, законів. Найбільше світоглядне значення має розуміння учнями нескінченності світу у часі і просторі, його вічному русі і зміні; уявлення про нескінченне розмаїття форм існування матерії, про зв'язки і взаємозалежності форм руху матерії, про закони розвитку світу і т. ін.
Природничі предмети розкривають перед школярами історію виникнення і розвитку органічного світу, життя на землі. Вони надають можливість учням зрозуміти і переконатися в об'єктивності законів розвитку природи.
Знання математики, її методи і висновки використовуються усіма науками для кількісного й якісного аналізу явищ світу, встановлення зв'язків між предметами, явищами, процесами об'єктивної дійсності. Школярі повинні усвідомити, що математика — наука про кількісні співвідношення і просторові форми реального світу, яка за допомогою своєрідного понятійно-термінологічного апарату відбиває закони руху матерії, послідовність і логіку мислення, що сприяє формуванню її діалектичного світогляду.
Значне місце у процесі формування світогляду посідає вивчення фізики, завдяки якій школярі глибоко пізнають природу та її розвиток. Вони розуміють природу теплових, електричних і світлових явищ, зв'язки між ними; отримують знання про механічний, молекулярний рух, електричний струм, світло — все це є формами руху матерії.
Вивчення хімії допоможе школярам зрозуміти ідею єдності світу, взаємозв'язку і взаємозалежності між усіма природними хімічними елементами. Вивчаючи атомно-молекулярну теорію, учні переконуються в тому, що життя на землі, його розвиток пов'язане з
1Скаткин М.Н. Совершенствование процесса обучения. — М., 1971. — С. 17.
—2 0 6 —
нескінченними процесами з'єднання атомів, яке у природі ні на хвилинку не припиняється.
Не менше значення для формування світогляду мають гуманітарні науки. Вивчаючи історію, школярі пізнають закономірності розвитку людського суспільства, історичного розвитку.
Таким чином, у формуванні світогляду важливим є вивчення усіх навчальних дисциплін у школі.
Формуючи науковий світогляд школярів, необхідно враховувати висновок М.М. Скаткіна про те, що наукові знання стають складовою світогляду лише тоді, коли:
—піддаються філософському осмисленню;
—відповідають інтересам особистості, оцінюються нею з точки зору реалізації її інтересів;
—підтверджуються життєвим досвідом;
—перетворюються в систему внутрішніх переконань і принципів особистого життя.
Оскільки перехід знань і поглядів у переконання здійснюється за допомогою органів почуття і переживань, поряд з інтелектуальним та емоційно-вольовим компонентом дуже важливим у формуванні світогляду є практично-дійовий компонент. Позакласна
ітрудова діяльність залучає школярів до широкого кола стосунків, спілкування. Саме діяльність перебудовує внутрішній світ людини та розвиває потребу в самовихованні, самовдосконаленні згідно із ідеалом.
Складність процесу формування світогляду полягає в тому, що вихователеві потрібно пам'ятати і враховувати не тільки вікові особливості оволодіння світоглядом, а й нерівномірність індивідуального психічного розвитку особистості дитини.
7.2.5. Педагогічні умови ефективності формування наукового світогляду школярів
Для підвищення рівня успішності процесу формування наукового світогляду необхідно врахувати наступні педагогічні умови, які створюють передумови для переходу знань, що засвоюються, в погляди і переконання:
1. Забезпечення глибокої доказовості, логічної переконливості та несуперечливості всіх теоретичних висновків і фактів світоглядного характеру. У процесі тлумачення того або іншого матеріалу доцільно з'ясовувати причинно-наслідкові зв'язки між певними явищами і подіями. Слід розвивати допитливість, прагнення до глибокого осмислення всіх явищ і процесів, що відбуваються у природі та
— 207 —
суспільстві.
2.Гуманітаризація освіти, що покликана формувати цілісну картину світу, духовність, культуру особистості і планетарне мислення через вивчення предметів гуманітарного циклу.
3.Дотримання принципу історизму при вивченні програмного матеріалу. Історизм у навчанні допомагає розкривати генезис і складні шляхи розвитку істини в науці, сприяє усвідомленню еволюції природних явищ і суспільно-економічних змін. Історичний підхід у навчанні є важливим засобом підвищення у школярів інтересу до пізнання
ісприяє більш глибокому усвідомленню навчального матеріалу.
4.Розвиток пізнавальної активності і самостійності учнів у навчально-виховному процесі та позаурочній роботі. Уявлення, поняття, закони не можна механічно вкласти в голову школярам. Сформувати їх у собі може тільки сам учень під керівництвом і з допомогою вчителя. Тому потрібно активізувати самостійну пізнавальну діяльність учнів за допомогою активних методів та інноваційних форм організації навчання і виховання (проблемний характер навчання, уроки-семінари, уроки-дискусії тощо).
5.Збудження емоційного ставлення учнів до матеріалу, що вивчається. Емоційно-позитивне ставлення до навчання стимулює пізнавально-мисленєву активність школярів.
6.Тісний зв'язок навчання з життям, включення школярів в активну практичну діяльність. На формування поглядів та переконань дуже впливають життєві обставини та соціально-побутова атмосфера, у якій перебуває учень, а також його власна практична діяльність.
7.Включення школярів у громадсько-політичну діяльність. Історико-краєзнавча, пошукова та інша суспільно корисна робота школярів.
8.Урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Характер і результати роботи з учнями різних вікових груп різні.
Отже, основними шляхами формування наукового світогляду є:
—у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін:
теоретична спрямованість навчально-виховного процесу; здійснення міжпредметних зв'язків у процесі навчання; забезпечення діалектичного мислення учнів на уроках;
—у позаурочній виховній роботі: підготовка і проведення виховних заходів, які б збагачували світоглядні знання школярів, формували погляди і переконання; залучення учнів до різноманітних видів
—208 —
діяльності, які б сприяли поєднанню їх свідомості, переживань і поведінки; корекція помилкових світоглядних понять, поглядів і переконань учнів;
— у професійно-індивідуальному стилі діяльності сучасного вчителя-, соціальна і професійна позиція педагога, її значення для формування світогляду його підопічних.
7.2.6. Критерії сформованості наукового світогляду особистості
Керуючись принципом обов'язкової єдності переконань і практичної діяльності, поведінки, з метою контролю ефективності формування світогляду учнів педагог повинен час від часу перевіряти рівень розвитку світогляду. Дослідники пропонують різні методики виявлення рівня сформованості світогляду, оскільки його формування має багаторівневий характер (І.Я. Лернер, Т.К. Мухіна, Г.Е. Залеський, І.В. Сисоєнко, В.М. Щуревич та ін.). Є.І. Моносзон вважає, що оцінка рівня сформованості світогляду повинна охоплювати такі основні характеристики:
1. Оптимальне засвоєння понять, законів, теорій, що мають визначальне значення для розуміння процесів розвитку природи, суспільства, мислення.
2.Усвідомлене особистісне ставлення до матеріалу, який вивчається, його світоглядного змісту.
3.Готовність відстоювати свої громадські, моральні й естетичні цінності, прагнення відстоювати свої погляди і переконання.
4.Вияв переконань у повсякденній діяльності.
Т.К. Мухіна виділяє інші п'ять критеріїв сформованості світогляду:
1. Ступінь сформованості знань, який включає: а) необхідний за обсягом і змістом понятійний апарат; б) сталий вияв операційних вмінь, таких, як вміння мислити протиріччями, добирати аргументи, обґрунтовувати свою позицію.
2.Потреба у власних або запозичених ідеях та оцінках (оцінювальних судженнях), а також ступінь самостійності використання оцінок.
3.Внутрішня особистісна позиція школяра, що характеризується інтеграцією та стабільністю мотивів; ідеалів, інтересів, чуттєвих виявів і звідси стала моральна спрямованість.
4.Стиль поведінки особистості характеризують: а) ситуації,
—209 —
яким надають перевагу школярі; б) ініціативність; способи включення в працю, манера поведінки; в) ступінь самостійності дитини у різноманітних ситуаціях.
5. Регулююча роль світогляду: яким чином він простежується, чи наявні елементи самокритичності, самовиховання і саморегуляції поведінки.
В.І. Лозова виділяє наступні критерії сформованості світогляду:
1. Знання понять, законів, теоретичних узагальнень, які є визначальними для розуміння суті процесів розвитку природи, суспільства, людини.
2.Стійкість поглядів і переконань при оцінці явищ і подій.
3.Виявлення світоглядних позицій у конкретних громадських справах, у своїй діяльності, поведінці.
Запропоновані критерії сформованості світогляду дозволяють визначити індивідуальний рівень його розвитку в кожної дитини і накреслити подальші шляхи його вдосконалення.
Завдання для самостійної роботи
1.Виявіть категоріальні ознаки (ключові слова) до визначення терміна „науковий світогляд". Обґрунтуйте свій вибір.
2.Розкрийте сутність поняття структури наукового світогляду. Проаналізуйте структурні елементи наукового світогляду та віднайдіть зв'язки і залежності, що існують між ними.
3.Висвітліть найважливіші психолого-педагогічні умови переходу засвоєних наукових знань в особистісні погляди
йпереконання.
4.Доведіть необхідність використання всієї системи загальних методів виховання у процесі формування наукового світогляду учнів.
5.Виділіть світоглядні ідеї вашого навчального предмету і проаналізуйте їхній уплив на формування світогляду школярів.
6.Визначіть засоби, методи, прийоми формування переконань учнів, які ви спостерігали під час проходження педагогічної практики у діяльності вчителів.
—210 —
Питання контролю, самоконтролю знань та дискусії
1.Які функції виконує науковий світогляд?
2.Яку роль відіграє глибоке і міцне оволодіння матеріалом шкільних дисциплін (основ наук) у формуванні наукового світогляду?
3.Назвіть шляхи формування наукового світогляду.
4.Чи можна говорити про сформованість наукового світогляду у віруючої людини?
5.Чи погоджуєтеся ви з думкою К.К. Платонова про те, що
„включення до наукового світогляду всієї сукупності наукових знань означало б, що жодна людина не може оволодіти науковим світоглядом, оскільки обсяг накопиченої наукової інформації в усіх галузях дуже великий. Залучити до світогляду всі наукові знання — це призвело б до ототожнення наукового світогляду
знаукою в цілому.
6.Доведіть думку А.Т. Спіркіна, К.К. Платонова та ін., що до світоглядних компонентів належать не будь-які, а лише узагальнені знання.
7.Виконайте тестові завдання:
7.1.Світогляд складається з таких компонентів:
—система наукових понять;
7.2.До об'єктивних компонентів світогляду належать:
—...
до суб'єктивних належать:
7.3.Знання як об'єктивний компонент світогляду є системою наукових істин, які мають ...
A. Погляди — це ...
Б. Ідеал — це ...
B.Переконання — це ...
1Платонов К.К. О системе психологии. — М., 1972. — С. 216.
—211 —
7.4.До педагогічних умов формування наукового світогляду належать: а) ...; б) ...; в) ...; ...
7.5.Рівень сформованості світогляду встановлюється за такими характеристиками чи критеріями: а) ...; б)...; ...
7.6.На основі визначень виділіть структурні елементи наукового світогляду:
—„ Світогляд є узагальненою системою поглядів, переконань та ідеалів, у яких людина виражає своє ставлення до навколишнього природного та соціального середовища, будучи узагальненням знань, досвіду й емоційних оцінок ... Світогляд особистості визначає ідейну спрямованість її життя та діяльності" (Є.І. Моносзон);
—„Під світоглядом слід розуміти специфічну форму свідомості людини, що включає в себе узагальнену систему її знань, поглядів, переконань та ідеалів, у яких виражається її ставлення до розвитку природи та суспільства і які визначають її
суспільно-політичну і морально-естетичну позицію і поведінку в різних сферах життя".
7.7. Розставте поняття в логічній послідовності:
—Серед історичних етапів світоглядного освоєння дійсності виділяється світорозуміння, науковий світогляд, світосприйняття.
—Розрізняють міфологічний, науково-філософський, релігійний, примітивно-емпіричний світогляд.
—Діалектичний підхід до вивчення явищ і процесів природи, суспільства, пізнання полягає:
A. У творчому характері.
Б.У максимальному використанні узагальнених методів пізнання і діяльності та їхніх систем у єдності з освоєнням методів конкретної діяльності.
B.В урахуванні історії та загальнолюдських ціннісних орієнтацій.
Г. У розгляді суперечностей як початкового, основного тощо.
7.8.Релігія — це ...
A. Форма суспільної свідомості.
Б. Фантастичне відображення зовнішнього світу.
B.Специфічна форма суспільної свідомості, система ідеологічних поглядів, культових дій, обрядів, правил
—212 —
поведінки.
7.9. Національний світогляд — це ...
Тематика бакалаврських і магістерських наукових робіт
—Педагогічні умови формування наукового світогляду.
—Шляхи формування наукового світогляду вчителемпредметником (за фахом студента).
—Міфологія українського народу як джерело формування національного світогляду.
—Світогляд як основа формування духовності особистості.
—Формування світогляду в сім'ї.
—Місце самовиховання у формуванні наукового світогляду.
—Роль людських взаємин у формуванні світогляду особистості.
—Формування світогляду засобами художньої літератури.
—Специфіка формування наукового світогляду школярів (вік за вибором).
—Спільна робота школи та позашкільних закладів у формуванні наукового світогляду школярів.
—Формування наукового світогляду молоді як педагогічна проблема.
Література
1. Артюхова И.С. Ценности и воспитание // Педагогика. — 1999. —№ 4. — С. 117-121.
2.Балл Т.О. Чи суперечить матеріалістичний світогляд релігійному? // Рідна школа. — 1993. — № 5. — С. 24-28.
3.Бондаренко Л.В. Чтобы найти и не потерять себя в мире:
Квопросу о механизмах и этапах формирования мировоззрения личности // Человек: перестройка мышления и поведения: Сборник научных трудов. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 198-205.
4.Вишневський О. Орієнтири національного виховання // Рідна школа. — 1994. — № 5. — С. 42-48.
5.Загороднюк В.П., Загороднюк Т.Ю. Наука и формирование мировоззренческой культуры личности // Человек: перестройка мышления и поведения: Сборник научных трудов. — К.: Наукова думка, 1991. — С. 206-212.
6.Макаренко А.С. Педагогические сочинения: В 8 тт. — Т. 8. — М.: Педагогика, 1986. — С. 221.
—213 —
7.Мартинюк I.B. Національна система виховання: шляхи реалізації // Рідна школа. — 1994. — № 3-4. — С. 13-17.
8.Мухина Т.К. О критериях сформированости мировоззрения // Советская педагогика. — 1983. — С. 40-44.
9.Нечуй-Левицъкий І. Світогляд українського народу: Ескіз української міфології. — К.: Обереги, 1993.
10.Никандров Н.Д. Духовные ценности и воспитание человека // Педагогика. — 1998. — № 4. — С. 3-8.
11. Никандров Н.Д. Ценности как основа целей воспитания
//Педагогика. — 1998. — № 3. — С. 3-10.
12.Основи національного виховання / За ред. В.Г. Кузя, Ю.Д. Руденка, З.О. Сергійчука. — К., 1993. — С. 115-120.
13.Педагогика: Учебное пособие для студентов педагогических учебных заведений / В.А. Сластенин, И.Ф. Исоль, А.И. Мищенко, E.H. Шиянов. — 3-е изд. — М.: ШколаПресс, 2000. — С. 240-246.
14.Попов С.И. Формирование научного мировоззрения школьников: психологический аспект // Советская педагогика. — 1991. — № 6.
15.Практикум з педагогіки: Навчальний посібник / За заг. ред. O.A. Дубасенюк та A.B. Іванченка. — К.: ІСДО, 1996, —С. 244-265.
16.Сиземская H.H. Мировоззрение как ценность образования: С.И. Гессен, В.В. Зеньковский, И.А. Ильин // Педагогика. — 2001. — № 1. — С. 63-67.
17.Струманський В. П. На засадах ідеалів народу // Рідна школа. — 1994. — № 10. — С. 26-27.
18.Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5 тт. — Т. 4. — К.: Рад. школа, 1977. — С. 208.
19.Сухомлинський В.О. Народження громадянина. — К.: Радянська школа, 1970. — С. 101-111.
20.Фіцула М.Н. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Видавничий центр „Академія", 2001.
21. Харламов И. Ф. Педагогика: Учебное пособие. — 4-е изд., перераб. и доп. — М.: Гардарики, 1999. — С. 414-432.
— 214 —
Тема 7.3
Історико-теоретичні основи морального та правового виховання
7.3.1.історико-педагогічні аспекти проблеми морального і правового виховання школярів та молоді.
7.3.2.Теоретичні основи морального виховання і
самовиховання.
7.3.3Теоретичні основи правового виховання. Правова свідомість та правова культура.
7.3.4Вікові особливості морального виховання в сучасному загальноосвітньому навчальному закладі.
7.3.5Виховання засобами християнської моралі. Кращі традиції національного морального виховання.
7.3.1.історико-педагогічні аспекти проблеми морального і правового виховання школярів та молоді
Проблема морального та правового виховання цікавила кращих представників людства в усі часи. Ці напрями виховання завжди розглядалися як провідні і найбільш складні в історії філософської, правової і педагогічної думки.
Видатний давньогрецький філософ Сократ (469-399 рр. до н. е.) найвищою доброчесністю людини вважав мудрість і знання. Розглядав людину як носія доброго початку, як суб'єкта морального впливу, вбачав головну мету педагогічної діяльності у звільненні людини від негативного зовнішнього впливу, у створенні гармонійної єдності життєвих потреб і здібностей особистості, у вихованні на кращих зразках. Переконання вважав найбільш дійовим виховним засобом.
Аристотель (384-322 рр. до н. е.) наголошував на необхідності всебічного виховання, невід'ємною частиною якого є моральне і правове виховання (розумна, пристойна поведінка, розуміння добра і зла, розвиток природних нахилів). Вважав, що життя людини повинно бути активним, маючи на увазі діяльність душі з удосконалення доброчинностей, тобто значну увагу приділяв моральному самовихованню.
— 215 —
Марк-Тулій Цицерон (106-43 рр. до н. е.) був автором трактатів "Про межі добра і зла", "Про обов'язки", "Про природу богів", "Про передбачення" та ін., присвячених питанням прикладної практичної моралі, етики, морального виховання. Наголошував на вихованні інтересу до науки та самопізнання. Етику вважав одним із філософських напрямів, що пробуджують у людині прагнення до "вічної мудрості" і досконалості.
Автор 12-томної книги "Дванадцять книг риторичних настанов" (першого педагогічного твору) Марк-Фабій Квінтиліан (42-118) сформулював вимоги до вчителя як до носія знань і вихователя: мати батьківські почуття до вихованців; бути зразком високоморальної особистості; не бути дратівливим, але й не потурати; бути простим у спілкуванні, терплячим, старанним; кожного дня казати учням щось таке, що в них назавжди залишалося б у пам'яті; виховувати розуміння добра і зла власним прикладом. Особливі вимоги висував до вчителя молодших класів, оскільки його етичні помилки важко виправити.
Яна Амоса Коменського (1592-1670) по праву вважають основоположником педагогіки як науки. Крім відомих " Великої дидактики" і "Материнської школи", написав такі твори морально-етич- ного спрямування як "Правила поведінки дітей", "Закони добре організованої школи". Школу вважав "майстернею гуманності". Як людина глибоко релігійна, моральне вихованця вважав ступенем досягнення ідеалу: від 1 -го ступеня — пізнання себе і світу, до 2-го ступеня — володіння собою (моральне виховання) і до 3-го ступеня — віри в Бога (релігійне виховання). Варто зазначити, що моральне виховання Коменський трактує як "володіння собою", тобто передбачає тут значну частку самовиховання. Мету виховання вбачав у формуванні високих моральних якостей (мудрості, справедливості, чесності, поміркованості, мужності), вважаючи, що коли не виховувати їх з дитинства, порушиться гармонія особистості. Наголошував на важливості у моральному вихованні прикладу поведінки дорослих {учителів, батьків), систематично привчав учнівТІо виконання встановлених моральних правил, ратував за сувору дисципліну на засадах гуманності (у "Великій дидактиці" є глава "Про шкільну дисципліну").
Жан-Жак Руссо (1712-1778) — філософ-просвітник, письменник, педагог, який уперше в історії педагогіки в моральному і правовому вихованні висуває метод природних наслідків (природний
— 216 —
наслідок поганих учинків), наголошуючи, що виховують не шляхом декламації і примусу, а шляхом переживання вихованцем наслідків здійснених ним поганих учинків, нагромадження особистісного морального досвіду. Завданням морального виховання вважав виховання людини гуманної, яка прагне до особистісної свободи і вміє працювати. Ввів у теорію морального виховання принцип народності.
Швейцарський педагог-класик Йоганн-Генріх Песталоцці (1746-1827) провідну роль відводив вихованню, в основу якого і юклав принципи природовідповідності, народності та дійового гуманізму. Стверджував, що моральне і правове виховання має ґрунтуватися на найкращих рисах нації, почуттях правди і справедливості, закладених у самому народові. Головним завданням морального виховання вважав розвиток моральних якостей, навичок і переконань шляхом вправляння дітей у моральних учинках. Велике значення надавав моральному самовихованню: "Людина сама природовідповідно розвиває«снови свого морального життя—любов і віру, якщо тільки вона виявляє їх на ділі"1. Основними чинниками морального виховання вважав працю, простоту, зразковий порядок, дисципліну, сім'ю і добру матір. Написав твори: "Лінгард і Гертруда", "Як Гертруда вчить своїх дітей", "Лебедина пісня" та ін.
Видатний український філософ і педагог Григорій Савич Сковорода (1722-1794) у своїх творах розвинув учення Платона про кардинальні доброчесності (мудрість, мужність, поміркованість, справедливість). Дійшов до висновку, що моральне виховання народу у поєднанні з вихованням розумових і вольових рис є основою розвитку цілісної особистості. Розробив учення про серце як найважливіший осередок психіки людини. Визначальну роль у моральному вихованні відводив таким етичним поняттям як "сенс життя" і "щастя" (твори "Разговор пяти путников о истинном щастии в жизни", "Разговор, называемый алфавит, или букварь мира", "Беседа, нареченная двое, о том, что блаженным быть легко"). У своїй практичній виховній діяльності головною метою вважав саме моральне виховання і самовиховання своїх учнів.
Микола Іванович Пирогов (1810-1881), геніальний анатом і хірург-клініцист, прогресивний педагог і просвітник метою виховання вважав загальнолюдське виховання "справжньої людини", засноване на моральних нормах, людини високоосвіченої і всебічно роз-
1Пискунов А.И. Хрестоматия по истории зарубежной педагогики. — М.: Просвещение, 1971. — С. 339.
—217—
виненої. Вважав, що виховання у найширшому його розумінні — це загальнофілософське явище, що воно неодмінно має бути національним. Виступав за гуманні відносини довіри і поваги між учителем і учнем у школі; різко критикував існуючу в ті часи систему покарань дітей, говорячи, що різка — "надто грубе знаряддя для збудження сорому", що тілесні покарання не можуть бути методом морального виховання молоді (циркуляр "Про покарання учнів", праці "Питання життя", "Щоденник старого лікаря" та ін.). Підкреслюючи необхідність правового виховання юнацтва, вважав, що педагог, формуючи норми і правила поведінки, сприятиме „розвиткові у дітей почуття законності", яке так мало помітне у суспільстві. Одночасно педагоги мають надавати певні поради щодо ролі і місця наставника молоді у формуванні основ правової культури його майбутніх вихованців.
Всесвітньо відомий український поет і просвітник Тарас Григорович Шевченко (1814-1861) своїм найвищим ідеалом вважав людину з багатогранними знаннями і високими особистісними моральними якостями (любов до праці, тверді моральні принципи, усвідомлення обов'язків перед суспільством, ненависть до брехні, підлабузництва, лицемірства, неробства). Прославляв жінку-матір, простих трудівників, які завжди підтримують теплі, сердечні стосунки, необхідні для правильного морального виховання дітей (твори "Прогулка с удовольствием и не без морали", лист до М.К. Чалого, "Буквар Южнорусский", повість "Близнецы").
Корифей вітчизняної і світової педагогіки Костянтин Дмитрович Ушинський (1824-1870), розробляючи вчення про народність виховання, відзначав, що кожен народ має свій особливий ідеал людини і вимагає від свого виховання відтворення цього ідеалу в окремих особистостях. Головне місце в розвитку особистості відводив вихованню моральності. Моральні звички, їх формування вважав набагато важливішими, ніж розвиток розуму, бо вони роблять людину гуманною, чесною, скромною, слухняною, формують повагу до старших, відчуття власної гідності, почуття обов'язку, волю. Найвищим виявом моральних почуттів вважав патріотизм, тому виховання любові до Батьківщини посідає в його системі морального виховання провідне місце. Вимагав виховувати у дітей свідому дисципліну; поєднував мораль з релігією (праці "Про моральний елемент виховання", "Рідне слово", "Про народність у громадському вихованні", "Три елементи школи", "Питання про народні школи" та ін.).
Класик педагогічної науки і видатний педагог-практик
— 218—
Антон Семенович Макаренко (1888-1939) вважав, що вихованець не повинен відчувати себе об'єктом виховання, що виховувати тре-
ба, непомітно, ненав'язливо. Праця розглядалася ним як провідний засіб виховання, а дисципліна — невід'ємна властивість свідомої
особистості, моральна норма. Великого значення надавав традиціям, святам; розробив власну оригінальну систему моральних заохочень і покарань та здійснив її апробацію в умовах роботи із проблемними дітьми. Під його керівництвом колоністи оволодівали саморегулюванням поведінки, гальмуванням бурхливих виявів негативних емоцій (праці "Педагогічна поема", "Прапори на вежах", "Методика організації виховного процесу", "Книга для батьків" та ін.).
Усвідомлюємо також значення педагогічної діяльності А.С. Макаренка у справі правового виховання, а саме: розробці й упровадженні „Конституції" трудової комуни ім. Ф. Дзержинського, створенні товариського суду, введенні в навчальний план нового предмета — „Теорія моралі", програма якого тісно пов'язувалась із правовим вихованням. Роль і місце дисципліни, норм поведінки в систем і правової культури видатний педагог розглядає як „цілковиту захшценість, цілковиту впевненість у своєму праві, у шляхах і можли-
востях для кожної окремої особи".
Визначний педагог, гуманіст, мислитель, послідовник педагогічних поглядів К.Д. Ушинського Василь Олександрович Сухомлинський (1918-1970) до методологічних основ процесу виховання відносив, насамперед, висновок Ушинського про визначальну роль моральних переконань у формуванні особистості. Вважав, що моральне виховання має бути пріоритетним напрямом у багатогранній діяльності педагогічного колективу школи. Засвоєння учнями моральних знань є важливою умовою морального виховання. Нормам моральності присвячував спеціальні бесіди, казки, через які намагався не лише передати дітям моральні знання, але й уплинути на їхні почуття, спонукати їх до правильних хороших учинків. Це він вважав азами елементарної моральної культури. Коренем моральності, за Сухомлинським, є праця, без праці не можна чесно жити. Серцевиною морального виховання вважав формування у дитини людяності, гуманізму (праці "Серце віддаю дітям", "Духовний світ школяра", "Праця і моральне виховання", "Павлиська середня школа", "Батьківська педагогіка" та ін.).
Нашу увагу привертає також думка В.О. Сухомлинського про те, що правове виховання і формування правової культури педа-
— 219—
гога слід розглядати у тісному взаємозв'язку з громадянським і моральним вихованням. У праці „Народження громадянина", в розділі, присвяченому правовому вихованню учнів, знаменитий педагог підкреслює, що „правове виховання, запобігання правопорушенням і злочинам — одна з найголовніших проблем нашого суспільства. Треба вести виховну роботу, розраховану на те, щоб не було в нашому суспільстві злочинців і правопорушників". Наголошується також на ролі педагога в розробці змісту роботи з правового виховання, дослідженні причин правопорушень і злочинів, накресленні шляхів удосконалення системи роботи з правового виховання і, відповідно, — на необхідності формування правової культури майбутніх педагогів у вищих навчальних закладах.
7.3.2. Теоретичні основи морального виховання і самовиховання
У сучасних непростих умовах реорганізації системи освіти України, зміни ціннісних орієнтацій суспільства в напрямі побудови гуманного, демократичного співтовариства, яке передбачає культ Людини і Народу, гармонії їх співжиття, на одне з перших місць виходять питання морального виховання. Моральне виховання сьогодні посідає чільну позицію у системі виховання майбутніх громадян незалежної української держави. Пріоритетними напрямами удосконалення морального виховання в нашому суспільстві є такі:
—утвердження принципів загальнолюдської моралі — правди, справедливості, патріотизму, доброти, працелюбності, інших доброчесних якостей;
—прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів, що населяють Україну;
—формування духовної культури особистості; створення умов для самостійного вільного вибору нею своєї світоглядної позиції.
Поняття „мораль" зазвичай розглядається у широкому і вузькому розумінні. Термін використовується вузько, коли враховують інтереси лише своєї школи, сім'ї, жителів окремого населеного пункту тощо. У загальному аспекті мораль — це ідеї, принципи й закономірності, ціннісні орієнтації гуманних, демократичних відносин, які в конкретних умовах реалізуються у системі постійно вдосконалюваних норм, процедур і правил діяльності та поведінки в інтересах усіх людей. Найвищий рівень моралі там, де впроваджуються й удос-
—220 —
коналюються гуманні відносини, повага і любов до людини, доброта, верховенство народної культури.
Центральним у понятті моралі є ставлення людини до природи, до міжособистісних і суспільних відносин, власне гуманні відносини. У процесі спільної діяльності і гуманних відносин народжуються і викристалізовуються принципи, закони, норми та правила співжиття, якими регулюються відносини між людьми та природою у будьяких ситуаціях. Отже, мораль — це система ідей, принципів, за-
конів, норм і правил поведінки та діяльності, які регулюють гуманні відносини між людьми за будь-якої життєвої ситуації па основі взаємної поваги. Ідеали, принципи та закони моралі створюються та живуть віками в кожного народу, в кожному регіоні; вони конкретизуються в правилах та нормах поведінки, а удосконалюються - у взаємовідносинах. Найбільш важливі і значимі норми моралі, що витримали випробування століттями, стають законодавчими нормами.
У повсякденному житті вихованість особи оцінюється за різними ознаками і властивостями. У народних оцінках вихованість передусім поєднується з гуманізмом, здійсненими людиною добрими вчинками та справами2.
Моральне виховання — це цілеспрямований процес організації різноманітної діяльності учнів та їхнього спілкування, спрямо-
ваний на оволодіння школярами моральною культурою, яка базується на кращих досягненнях українського народу і визначає ставлення дітей до навколишнього світу. Провідними завданнями морального виховання завжди були: виховання доброти, чуйності, готовності прийти на допомогу будь-якій людині в біді, здатність до співчуття і співпереживання.
Моральна культура — це провідний компонент духовного життя особистості, який характеризує її досягнення в оволодінні основами моралі як сукупності принципів, вимог, норм, правил, що регулюють поведінку в усіх сферах життя. Моральна культура є основою морального самовиховання і поведінки особистості.
Головним поняттям моральної культури і морального виховання є поняття добра, яке відбиває все те позитивне, що спрямоване на благо людей. Розкриваючи його суть, В.О. Сухомлинський
1Коберник І. Моральне виховання: традиції, проблеми, інновації // Рідна школа. — 2002. — № 5. — С. 42.
2Репа Н. О., Субачов О. Є. Виховання морально-соціальної зрілості учнів засобами
народної педагогіки // Рідна школа. — 2001. — № 8. — С. 29.
пише: "Добро — це думка, яка помножена на волю, тільки при цій умові отримаємо непримиримість до зла, — а це і є сама суть добра. Те, що повинно стати моральним осердям твоєї особистості — моральна чистота, благородність, непримиренність до зла — залежить від того, як ідея добра стає твоїм переконанням, сутністю твоєї душі — твоєю органічною потребою застосовувати на кожному кроці міру оцінки того, що відбувається в світі... Мета виховання заключається в тому, щоб, морально вдосконалюючись, людина в своїх стосунках з іншими людьми переборювала зло"1.
Тому провідними завданнями морального виховання у
сучасній українській школі є:
—послідовне прилучення дітей і підлітків до моральних норм суспільства;
—формування позитивного морального досвіду дітей, що конкретизується у моральних звичках і вчинках;
—спрямування свідомості і почуттів школярів на оволодіння і реалізацію у повсякденній поведінці моралі суспільства;
—формування морального обличчя особистості як члена суспільства на кращих традиціях українського народу.
Моральність людини оцінюють за її поведінкою, але поведінка — поняття досить широке і охоплює майже всі сторони людського життя. Тому для розкриття його моральної сутності виділимо найменшу одиницю, яка б зберігала властивості цілого. Такою одиницею поведінки є вчинок. Загальну структуру вчинку можна подати у вигляді схеми (рис. 7.3.2.1).
Рис. 7.3.2.1. Схема структури вчинку
Із учинків складається поведінка. Поведінка — це сукупність учинків, які виявляють моральні якості людини, ставлення до суспільства, інших людей і самого себе (рис. 7.3.2.2).
1Сухомлинский В.А. Как воспитать настоящего человека. — К., 1975. —
С.76-77.
—222 —
Рис. 7.3.2.2. Схема структури поведінки
Моральна свідомість і моральна поведінка взаємообумовлені. Формування моральної свідомості є одним із провідних завдань морального виховання. Воно відбувається у процесі етичної освіти і має озброїти учня знанням моральних норм і правил культурної поведінки. Формування моральної свідомості та поведінки школярів — єдиний, нерозривний процес. Так етичні бесіди будуть ефективними лише тоді, коли вони доцільно поєднуватимуться з різноманітними видами діяльності — навчальною, трудовою, спортивною,
естетичною, екологічною, у процесі яких учні оволодіють досвідом моральної поведінки.
Таким чином, моральне виховання — це невід'ємна складова цілісного педагогічного процесу, компонентами якої є організація
різноманітної практичної діяльності учнів і формування у них моральних ставлень. Формування моральної поведінки учня має такий схематичний вигляд (рис. 7.3.2.3)1.
Рис. 7.3.2.3. Схема формування моральної поведінки учня
1 Брюзова Т.А. Формирование нравственных качеств личности школьников на основе этнокультурных традиций // Мир образования — образование в мире. — 2001.
— № 1. — С. 139.
— 223 —