Тема 6.1

Болонський процес і реформування системи вищої освіти в Україні

6.1.1.Основні етапи Болонського процесу.

6.1.2.Зміст Болонських реформ.

6.1.3.Значення Великої хартії університетів у становленні єдиного Європейського регіону вищої освіти.

6.1.4.Актуалізація принципу автономії в управлінні вищим навчальним закладом у контексті Болонського реформування.

6.1.1.Основні етапи Болонського процесу

Болонський процес бере початок 19 червня 1999 р.

ум. Болонья (Італія) підписанням міністрами освіти 29 країн (Австрії, Бельгії, Болгарії, Великобританії, Греції, Данії, Ірландії, Ісландії, Іспанії, Італії, Латвії, Литви, Люксембургу, Мальти, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Польщі, Португалії, Румунії, Словакії, Словенії, Угорщини, Фінляндії, Франції, Чехії, Швейцарії, Швеції, Естонії) від імені своїх урядів документа, який отримав назву "Болонська декларація". Її мета — встановлення європейської зони вищої освіти, а також активізація європейської системи вищої освіти у світовому масштабі. У Декларації зазначається: "Ми повинні з особливою увагою контролювати підвищення конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти у світі. Життєздатність і ефективність будь-якої цивілізації вимірюється привабливістю її культурних цінностей, тобто мірою впливу на інші країни. Ми повинні бути впевнені, що європейська система вищої освіти має в світі той рівень привабливості, який відповідає значущості наших видатних культурних і наукових традицій". Цим актом країни-учасниці узгодили за-

гальні вимоги, критерії і стандарти національних систем вищої освіти і домовилися про створення єдиного європейського освітнього і наукового простору до 2010 р. У його межах мають діяти єдині умови визнання дипломів про освіту, працевлаштування й мобільності громадян, що повинно значно підвищити конкурентоспроможність європейського ринку праці та

—15 —

Болонський процес входить 40 країн Європи. Четверте засідання Болонського процесу заплановано на 19-20 травня 2005 р. у м. Берген (Норвегія).

Отже, утвердження єдиного Європейського освітнього простору — обов'язковий компонент консолідації і збагачення європейської спільноти, яка змогла б дати громадянам нового тисячоліття необхідні знання та уміння, допомогла б усвідомити спільні цінності, належність до єдиного соціального та культурного масиву, підвищити конкурентоспроможність європейської системи вищої освіти, забезпечити світовий рівень визнання освітніх систем окремих європейських країн.

У відповідності до вимог Болонського процесу, Україна також зобов'язалася узгодити освітню політику щодо створення Європейського регіону вищої освіти, а саме: прийняти систему зрозумілих та порівнюваних ступенів, за якою доступ до другого циклу стає можливим після завершення навчання на першому циклі, мінімальна тривалість якого — три роки. Ступінь, що надаватиметься після цього, буде визнаватися як відповідний рівень кваліфікації на європейському ринку праці. Другий цикл навчання повинен, по-перше, завершуватися отриманням ступеня магістра і/або доктора; по-друге, запровадити механізм кредитування (зарахування прослуханих курсів) за системою ЕСТS як ефективного засобу забезпечення мобільності студентів; по-третє, сприяти європейській співпраці у сфері надання гарантій якості освіти з метою розроблення надалі порівнюваних критеріїв та методології; по-четверте, визначити єдині, узгоджені з європейською системою освіти, параметри навчальних планів, напрями співпраці між освітніми закладами, схеми мобільності та інтегрованих програм навчання, практики й наукових досліджень.

6.1.2. Зміст Болонських реформ

Науковий аналіз змісту Болонських реформ здійснюється за матеріалами Міністерства освіти і науки України, на основі узагальнених даних, представлених у публікаціях М.Ф. Степка, Я.Я. Болюбаша, К.М. Левківського, Ю.В. Сухарнікова. За проаналізованими матеріалами, визначальними властивостями європейської вищої освіти виступають: якість, конкурентоспроможність вищих навчальних закладів Європи, взаємна довіра держав і вищих навчальних закладів, сумісність структури освіти та кваліфікацій на доступеневому

іпісляступеневому рівнях, мобільність студентів, привабливість ос-

—17 —

віти. Серед основних завдань та принципів створення зони Європейської вищої освіти (шість цілей Болонського процесу) виділяємо: вве-

дення двоциклового навчання; впровадження кредитної системи; формування системи контролю якості освіти; розширення мобільності студентів і викладачів; забезпечення працевлаштування випускників та привабливості європейської системи освіти.

Болонська декларація висуває завдання домогтися, щоб учені ступені відповідали європейському ринку праці, а отже, були свідоцтвом кваліфікації при працевлаштуванні в галузі, за якою здобута освіта. Країни-учасниці Болонського процесу домовилися в межах своєї компетенції, поважаючи відмінності в культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів, проводити політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти. З метою зміцнення європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі було запропоновано реалізувати конкретні заходи:

—впровадження системи освіти на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного (бакалавр) та післядипломного (магістр);

—затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом упровадження стандартизованого додатку до диплому;

—застосування Європейської кредитної трансферної системи (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

—зближення систем контролю якості та акредитації з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій.

Двохетапна система вищої освіти впроваджується на основі двох ключових навчальних циклів: незакінчена вища (додиплом-

на) освіта і закінчена вища (післядипломна) освіта, причому тривалість першого циклу — не менш як три роки.

Вчений (академічний) ступінь, що присвоюється по завершенні першого циклу, на європейському ринку праці має сприйматися як відповідний рівень кваліфікації. По завершенні першого циклу вищої освіти присвоюється вчений (академічний) ступінь бакалавра. Кінцевим результатом другого циклу навчання протягом одного-

двох років має бути вчений (академічний) ступінь магістра. Навчання на другому циклі йде за індивідуальними програмами (роз-

—18 —

люватися вимога приведення навчання у відповідність до сфери праці. Незважаючи на наведені розбіжності, Верховна Рада України 3 грудня 1999 р. ратифікувала механізми здійснення положень Лісабонської конвенції "Про визнання кваліфікацій вищої освіти в Європейському регіоні", що створило необхідні передумови для реалізації Україною Болонських принципів.

Серед проблем сучасної вищої школи в Україні — питання співвідношення академічної і професійної освіти. Освітньокваліфікаційний рівень вищої освіти в Україні формально поєднує в програмах освіти як академічну, так і професійну спрямованість. Нині це призводить до проблем формування змісту освіти. З одного боку, скорочується навчальний час, необхідний для глибокого розуміння предметів соціально-економічної та природничо-наукової спрямованості (фундаменталізація освіти), з іншого — страждає практична підготовка тих, хто навчається, оскільки вони не набувають повноцінних навичок професійної роботи (не отримують визначеного рівня кваліфікації). Перегляд статусу кваліфікацій в українській освіті буде означати перехід до нової філософії освіти, заснованої на підготовці випускника вищого навчального закладу для конкретного ринку праці, до вільного пошуку роботи на ринку праці.

Іншою проблемою у зв'язку з цим є впровадження кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах України, що передбачає:

—досягнення відповідності стандартам європейської системи освіти, яка виходить із знань, умінь та навичок, що є особистісним надбанням випускника;

—затребування українських освітянських кваліфікацій європейським ринком праці;

—затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи освітньо-кваліфікаційних ступенів;

—упровадження стандартизованого додатка до диплома, модель якого розроблена Європейською Комісією, Радою Європи та UNESCO/CEPES і містить детальну інформацію про результати навчання випускника;

—стимулювання викладачів і студентів вищих навчальних закладів до вдосконалення системи об'єктивної оцінки якості знань;

—забезпечення "прозорості" системи вищої освіти та академічного і професійного визнання кваліфікацій (дипломів, ступенів, посвідчень).

—20 —

Кредитно-модульній системі надаються дві основні функції: 1) сприяння мобільності студентів і викладачів та спрощення переходів з одного університету до іншого; 2) чітке визначення обсягів проведеної студентом роботи з урахуванням усіх видів навчальної та наукової діяльності. Сума кредитів визначає, на що здатний студент, який навчається за тією чи іншою програмою.

Впровадження кредитно-модульної системи є важливим фактором для стимулювання ефективної роботи викладача і студента, збільшення часу їх безпосереднього індивідуального спілкування в процесі навчання.

Модулі конструюються як системи навчальних елементів, об'єднаних ознакою відповідності визначеному об'єкту професійної діяльності. Він розглядається як певний обсяг навчальної інформації, який має самостійну логічну структуру і зміст, що дає змогу оперувати цією інформацією в процесі розумової діяльності студентів.

Модульна організація змісту навчальної дисципліни — не механічне перенесення розділів програми до навчальних модулів, це структурування дисципліни як системи, а не довільного конгломерату наукової інформації. Іншою умовою реалізації модульного принципу організації змісту навчальної дисципліни є можливість виділити наскрізні ідеї професійної діяльності, на розкриття і засвоєння яких спрямований кожний модуль. Для майбутнього фахівця важливо не лише осмислити і засвоїти інформацію, а й оволодіти способами її практичного застосування і прийняття рішень.

За таких умов зменшується частка прямого інформування з боку викладача і розширюється застосування інтерактивних форм і методів роботи студентів під керівництвом викладача (тьютора) та повноцінної самостійної роботи в лабораторіях, читальних залах, на об'єктах майбутньої професійної діяльності.

Створення системи кредитів має полегшити порівняння закінчених курсів і сприяти максимальному розширенню мобільності студентів. Кредит — умовна одиниця виміру навчального навантаження студента при вивченні певної складової навчальної програми чи певної дисципліни (курсу), виконаного студентом під час навчання. Кредит — мінімальна одиниця, яка точно документується, часто означає навчання впродовж тижня (суму аудиторної і самостійної роботи студента). Кредитно-модульна система має розвиватися в Україні й у рамках реалізації, зокрема, дистанційної освіти, незалежно від Болонського процесу.

Визнання освіти і дипломів є передумовою створення відкритого Європейського простору освіти і підготовки, де студенти і викладачі можуть пересуватися без перешкод. Тому Європейська система трансферу кредитів (ЕСТS) була розроблена як засіб поліпшення визнання освіти для навчання за кордоном. Система сприяє полегшенню визнання навчальних досягнень студентів закладами через використання загальнозрозумілої системи оцінювання

— кредити і оцінки, а також забезпечує необхідними засобами для інтерпретації національних систем вищої освіти. Система ЕСТS забезпечує прозорість через такі засоби:

—кредити ЕСТS, які є числовим еквівалентом оцінки, що призначається елементам навчального плану з метою окреслення обсягу навчального навантаження студентів, необхідного для завершення навчання;

—інформаційний пакет, який дає письмову інформацію студентам і працівникам про навчальні заклади, факультети, організацію і структуру навчання та елементи навчального плану;

—перелік оцінок з предметів, який показує здобутки студентів у навчанні всебічно і загальнозрозумілим способом та може легко передаватися від одного навчального закладу до іншого;

—навчальний контракт щодо навчальної програми, яка буде вивчатися, і кредитів ЕСТS, що будуть присвоюватися за її успішне закінчення (є обов'язковим як для місцевого і закордонного закладів, так і для студентів).

Отже, система ЕСТS базується на трьох ключових елементах:

—інформаційний пакет — інформація щодо навчальних програм і здобутків студентів;

—навчальний контракт — взаємна угода між навчальними закладами-партнерами і студентом;

—перелік оцінок дисциплін — використання кредитів ЕСТS

зметою визначення навчального навантаження для студента.

За своєю суттю ЕСТS не регулює змісту, структури чи еквівалентності навчальних програм. Це є питаннями якості, що повинна визначатися самими вищими навчальними закладами під час створення необхідних баз для укладання двосторонніх чи односторонніх угод про співпрацю. Більш за все ЕСТS використовується студентами, викладачами і закладами, які прагнуть зробити навчання за кордоном невід'ємною частиною освітнього досвіду.

— 22 —

Повне визнання навчання означає, що період навчання за кордоном (у тому числі іспити чи інші форми оцінювання) заміняє порівнюваний період навчання у місцевому університеті (в тому числі іспити чи інші форми оцінювання), хоча зміст погодженої програми навчання може відрізнятися. Використання ЕСТS є добровільним і базується на взаємній довірі та переконанні щодо якості навчальної роботи освітніх закладів-партнерів.

Кредити ЕСТS є кількісним еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для елементів навчального плану, з метою охарактеризувати навчальне навантаження студента, необхідне для його завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен елемент навчального плану відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навантаження у вищому навчальному закладі (лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота (в бібліотеці чи вдома) і екзамени чи інші види діяльності, пов'язані з оцінюванням). Отже, ЕСТS базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами. За ЕСТS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік і, як правило, 30 кредитів на семестр. Кредити ЕСТS — це відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один елемент навчального плану в закладі чи на факультеті, який призначає кредити.

Таким чином, з метою входження України до Європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в систему вищої освіти:

—широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї освітньої сфери;

—систему якості освіти, яка відповідає стандартам якості ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

—державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей відповідно до Міжнародної стандартної класифікації освіти і Міжнародної стандартної класифікації занять;

—загальноприйнятну та порівняльну систему вчених сту-

пенів;

—законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштування українських громадян в Європі та міжнародної конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

—систему кредитів на зразок Європейської системи транс-

—23 —