з її розумовим і фізичним вихованням. Цим самим Маркс, на відміну від багатьох теоретиків трудового виховання, вперше створив теорію політехнічного навчання, вказав на необхідність здійснення його в єдиному навчально-виховному педагогічному процесі. У цьому контексті важливо відмітити, що політехнічна освіта має на меті ознайомлення учнів з основними принципами всіх процесів виробництва й одночасно — набуття навичок поводження з найпростішими знаряддями виробництва.

На наш погляд, більшість зарубіжних педагогічних теорій кінця XIX — початку XX століття маскуються під трудову школу, яка базується на практицизмі і діловитості учнів, на розвиткові їхньої самодіяльності, на формуванні уміння пристосовуватися до потреб суспільства в умовах панування природної боротьби між людьми за виживання.

Так, теорія німецького педагога Г. Кершенштейнера (1854-1932) мету трудового виховання передбачає у формуванні вправного громадянина німецької імперії через усілякі види фізичної праці. Інший німецький педагог В. Лай (1862-1926) радить трудове виховання здійснювати через предмети, які мають виразне практичне значення: роботи в майстернях, лабораторіях тощо. Американський педагог Дж. Дьюї (1859-1952) трудове виховання вважає за потрібне здійснювати безпосередньо у практичній діяльності дітей.

Російська педагогіка кінця XIX — початку XX століття розробляла теорію трудової школи для народу як результат втручання потреб виробництва у сферу виховання та освіти підростаючих поколінь. Шкільні реформи та нові школи (земські, міські, вищі, початкові, реальні, комерційні училища, гімназії тощо), традиційні курси елементарної грамоти доповнювалися курсами ручної праці ремісничого характеру. Мета їх діяльності — ознайомлення з ремеслами, які забезпечували б фізичний розвиток організму людини, взагалі, і методичне управління її рук і очей, зокрема.

Такі педагогічні теорії не мали достатнього наукового обгрунтування. Однак ознайомлення з ними допоможе нам надалі зорієнтуватися у ретроспективі проблеми трудового виховання і проаналізувати сучасний стан питання.

7.5.2. Народна педагогіка про трудове виховання дітей

Народна педагогіка, поставивши трудове виховання у центр своєї виховної системи, наочно і переконливо довела, що без трудового

— 261 —

виховання неможливий ні моральний, ні розумовий, ні фізичний, ні естетичний розвиток особистості. "Гарний і моральний той, хто любить працю", — говорять у народі. У той же час народна мудрість застерігає: "Якщо хочеш мати в своїй сім'ї виродка, дай синові чи дочці все, що вони хочуть, і позбав їх можливості працювати. Неробство неодмінно веде до нещастя". Розуміючи це, дітям змалечку прищеплюють повагу до праці, до людей праці і разом з цим — навчають їх різного ремесла, рукоділля, шитва тощо.

Провідне місце у трудовому вихованні дітей належить сім'ї, родині. Упродовж століть народна педагогіка склала свою досить струнку й багатогранну систему трудового виховання дітей у сім'ї, яку умовно можна поділити на три етапи.

Перший етап — вступний або ігровий (від 2 до 6-7 років). Провідними засобами виховання тут є показ і спостереження. Ці прийоми розширюють світогляд дітей і дають перші уявлення про різні види людської праці.

Дитина в українській сім'ї починала працювати, як тільки спиналася на ноги. Навіть народження дитини розглядалось як поява на світ майбутнього працівника. В Україні побутував звичай, за яким повитуха відгинала новонародженій дівчинці пуп на гребені, щоб уміла добре прясти, а новонародженому хлопчикові — на сокирі, щоб був добрим майстром.

Відкриття обдарованості теж припадало на молодший вік. Часто одна й та сама професія традиційно передавалася у сім'ї з покоління в покоління. Українці здавна відомі як чудові хлібороби, гончарі, столярі, мулярі, ткачі. І діти змалечку проймалися любов'ю до праці дорослих, відображаючи в своїх іграх трудові дії дорослих, що спостерігали у родинному колі.

Другий, помічний або визначальний етап (від 7 до 15 років) у родинному трудовому вихованні характеризується тим, що діти стають активними помічниками батьків. Праця хлопчиків і дівчаток набуває більш розгалуженого характеру, відтак охоплює дедалі ширше коло виробничих галузей. У 15 років підліток уже вважається повноцінним працівником, здатним виконувати всі, в тому числі й найскладніші, роботи по господарству.

Остаточне становлення людини як працівника певної галузі за традицією родинної етнопедагогіки припадає на третій етап трудового виховання — основний або завершальний (від 15 років до одруження). Юнаки й дівчата остаточно визначаються у виборі

— 262 —

професії, безпосередньо беручи участь у всіх виробничих діях і вчинках поряд із дорослими. Народна педагогіка стверджує виключну важливість участі дітей у спільних громадських справах. Наприклад, в арсеналі народної педагогіки можливо віднайти так звані толоки

— спільне виконання громадою трудомістких робіт (зведення хати, копання криниці, заготівля дрів тощо).

Як бачимо, народна педагогіка до трудового виховання дітей підходить досить диференційовано, передбачає перш за все розуміння праці як першооснови людського життя, джерела особистісної гідності людини, її моральності, щастя і благополуччя. Правильно організоване трудове виховання у сім'ї формує трудові якості дітей, виробляє характер, моральні переконання і психічно готує їх до самостійної трудової діяльності.

7.5.3. Мета і завдання трудового виховання школярів в освітній галузі „Технологія"

У нових умовах суспільного розвитку України відбувається стрімка переорієнтація ціннісних орієнтирів у суспільстві, перебудова суспільного виробництва, що відбивається у відповідних змінах на ринку праці. З огляду на це, виникла необхідність переорієнтації і оновлення сучасної системи трудового навчання учнів загальноосвітніх шкіл і разом з цим — визначення мети і завдань трудового виховання.

Суспільні зміни в Україні зумовили появу проекту Державного стандарту освітньої галузі „Технологія". Вона, разом з іншими освітніми галузями, спрямована на реалізацію мети розумового і фізичного розвитку, морального й естетичного виховання учнів, формування їхнього світогляду в цілому. Це досягається завдяки особливостям змісту галузі, характерними ознаками якого є: 1) особистісна орієнтація, спрямована на формування та розвиток творчої ініціативи і креативного пошуку людини; 2) інтелектуальне наповнення всього змісту трудового навчання; 3) створення реальних умов для реалізації індивідуальних можливостей особистості кожного учня. Зокрема зазначається, що залучення учнів до участі у різних видах діяльності є ефективним засобом їх розумового розвитку; фізіологічно обґрунтовані норми фізичного навантаження у процесі практичної діяльності сприяють загальному розвитку організму, вдосконаленню координації рухів та інших сенсомоторних якостей

— 263 —

„Технологія" щодо трудового виховання школярів, її актуальність для сучасної модернізації освітнього процесу в Україні.

7.5.4. Сучасні засоби організації різновидової праці у системі трудового виховання

Сучасна загальноосвітня школа передбачає такі види трудової діяльності школярів, як: 1) навчальна праця; 2) суспільно корисна праця; 3) самообслуговуюча праця; 4) продуктивна праця.

З-поміж інших основним видом трудової діяльності школярів вважається їхня навчальна праця. К.Д. Ушинський відзначав, що навчання — найскладніша праця, яка забезпечує формування особистості, надає їжу для розуму і душі, формує характер, розвиває творчі здібності.

Суспільно корисна праця, хоча і не спрямована безпосередньо на створення матеріальних цінностей, однак припускає участь школярів у справах, що приносить користь людям, тобто формує високі морально-соціальні мотиви і водночас приносить задоволення самим учням, викликає у них радість, сприяє позитивному ставленню до праці і людей праці, формуванню певних навичок праці.

Самообслуговування — це найпростіший вид праці, яка входить в життя людини з дитячих років і здійснюється як в школі, так і в сім'ї. При цьому в умовах школи самообслуговування сприяє оформленню сприятливих умов для розвитку учнівського самоврядування.

Ринкові відносини сьогодні змінили зміст і значення людської праці. Водночас набули змін і уточнень мета, зміст і завдання трудового виховання. Це зумовило нагальність постановки і розробки проблеми економічного виховання сучасної молоді.

Економічне виховання передбачає систематичний цілеспрямований виховний уплив з метою формування в учнів економічних знань, умінь, навичок, потреб, інтересів, конкурентоспроможного стилю мислення і діяльності, що відповідають нормам господарювання і принципам моралі сучасного суспільства.

У відповідності до цього структура змісту економічного виховання школярів включає, по-перше, економічні знання й уміння; по-друге, організаційно-економічну діяльність.

Слід зазначити, що наукові поняття „економічні знання" та

— 265 —

працелюбність, почуття відповідальності, турбота про оточуючих їх людей. Так підтверджується на практиці думка А.С. Макаренка про те, що праця є не тільки економічною категорією, але й категорією моральною.

Відмітимо, що беручи безпосередню участь у роботі підприємств різних форм власності, учні набувають соціального досвіду діяльності в умовах ринкової економіки. Це насамперед, досвід ділових суб'єкт-суб'єктних відносин, взаємодії з установами, організаціями, підприємствами тощо. Таким чином школярі мають змогу перевірити свої сподівання, реальні особистісні потенції у здійсненні підприємницької діяльності, набутті позитивного досвіду, задоволенні власних матеріальних і духовних потреб.

Однак, не всі загальноосвітні школи сьогодні спроможні створити трудові об'єднання школярів. Причина цьому — відсутність належної матеріально-технічної бази. Тому, на наш погляд, необхідне проектування і моделювання організаційно-економічної діяльності учнів безпосередньо у ході вивчення основ наук. Це дозволить не лише сформувати, але й оцінити рівень засвоєння учнями економічних знань і умінь обліку, контролю, аналізу і прийняття виробничих рішень у діяльності, наближеної до умов сучасного виробництва. Це також сприятиме засвоєнню учнями таких термінів, як "господарність", "підприємливість", "діловитість", "ощадливість", "оренда", "маркетинг", "менеджмент", "менеджер" та ін. А головне — в процесі аналізу, оцінки учнями конкретних виробничо-економічних ситуацій, прийнятті ними відповідних рішень формуватимуться морально-економічні якості особистості, необхідні для сучасної ділової людини, здатної активно змінювати навколишній світ. Реалізація при цьому ітеративного підходу, сутність якого полягає у багаторазовому повторенні, сприятиме цілісному засвоєнню економічних понять у ході вивчення основ наук і трудової підготовки школярів. А в позакласній роботі зацікавленню дітей життям свого району, міста, регіону сприятимуть класні години, диспути, конференції, збори, економічні тижні, вечори запитань і відповідей, свята праці, економічне навчання батьків, створення шкільних трудових об'єднань, діяльність кооперативів, економічна граестафета „Школа-місто-підприємство-сім'я" тощо.

Як бачимо, у сучасних формах організації трудової діяльності учнів, у відносинах, що складаються між ними під час праці, закладені великі виховні можливості трудового виховання дітей.

— 267 —