Гарбуз Ксенія Особливості освіти на Галичині в другій половині хіх століття

В статті Івана Франка “Середні школи в Галичині в рр. 1875-1883” розглядаються проблеми і завдання середніх шкіл і гімназій. Він говорив, що в ХІХ ст. в Галичині публіцистика, яка досить давно займається статистикою народних шкіл, дуже мало звертала уваги на середні і вищі школи, які заслуговували хоча б на таку саму увагу, як і народні школи. Адже з гімназій та реальних шкіл виходять всі ті люди, які з часом стають духовними проповідниками краю; найбільша частина з них саме з таких закладів виносить загальну освіту на ціле життя, вивчаючи у вищих школах тільки фахові (технічні, юридичні, теологічні, філологічні та ін.) дисципліни. А крім того, в крайових органах не зустрічались дані системи гімназіальних дисциплін, навіть статистика крайової шкільної ради про стан галицьких гімназій в 1874 р. не звернула на це уваги. Правда, час від часу потрапляли до преси поодинокі факти або замітки, які свідчили про те, що стан гімназій є зовсім не найкращим, але жоден з крайових публіцистів не спромігся на те, щоб звести в одне ціле ті факти і замітки, прослідити їх джерело і зв’язок, прояснити їх значення.

Чим пояснити байдужість інтелігенції того часу до справи середньої і вищої освіти? Це пояснюється тим, що реальні школи і гімназії не підлягали контролю влади Галичини. Якщо брати статистику, то на початку шкільного 1875 року в Галичині було 27 середніх шкіл: 21 гімназія і 6 реальних шкіл. З-поміж гімназій було 14 вищих гімназій (7 класів), 3 гімназії (2 класи), 3 вищі реальні гімназії і 1 реальна нижча. Між реальними школами були 3 вищі і комплектні, 2 вищі, які ще поступово доповнювалися, і 1 нижча. Протягом дев’яти років до 1883 року сталися невеликі зміни в статистиці і устрою середніх шкіл. Гімназій було 23, а реальних шкіл 6. Між гімназіями було 19 вищих і 2 нижчих, а крім того 4 вищих реальних гімназій. Реальні школи залишилися без змін.

Вище наведені факти і цифри підтверджують, що:

• взагалі гімназій існувала невелика кількість;

• існуючі гімназії були переповнені;

• загальна кількість учнів в Галичині в порівнянні з населенням значно менша, ніж в інших краях, і причиною цьому була тільки недостатня кількість наукових закладів.

Була ще і така проблема в Галичині – пошук коштів на існування шкіл. Всі найбільші видатки робила держава. Крайова влада нічого на них не давала. Кошти на середні школи вносили також міста, і внесок полягав в наступному:

1) розміщення навчальних закладів в будинках, збудованих спеціально для них на кошти громади чи найняті громадою;

2) утримання шкільного будинку в гарному стані, надання помешкання для директора і шкільної прислуги, опалення і освітлення будинку, оплата шкільної прислуги;

3) одноразові чи постійні грошові внески до гімназіальної каси на наукові засоби, або до наукового фонду та ін.

Іван Франко розглядав це питання так: ”Звісна школа економістів твердить зовсім розумно, що освітнє і культурне життя народів єсть так сказати, тільки дахом, здвигненим на зрубі життя економічного. Виразивши наукову теорію простими словами, скажемо, що тільки той може робити видатки на освіту і політику, у кого є гроші. Вже старі римляни зовсім раціонально задивлялися на той процес, називаючи гроші “нервом усього”. Тож і нам не завадить приглянутися нашим середнім школам із тої “нервової” сторони, і за ким розглянемо подрібно їх благодіяння для просвіти нашого краю, запитатися: скільки ми платимо за ті благодіяння ? Таке попередуще розглядання коштів єсть раціональним, бо відповідає дійсному стану речей: адже кожний благонамірений горожанин платить наперед, не знаючи і не питаючи, які благодіяння сплинуть на нього за його власні гроші”.

Статистика віросповідання значно відрізнялася від статистики народності учнів не на користь останньої. Табелі шкільної ради вказували на те, що в гімназіях значне число поляків греко-католицького віросповідання. Між тим відомо лише про українців римсько-католицького віросповідання, про поляків греко-католицького походження історія або мовчала, або відзивалась досить негативно, характеризуючи їх назвою “перекинщики”. Як свідчить статистика, в 1875-1883 рр. число українців становило 14 973 чол.; поляків – 59 827 чол.; перекинщиків – 714 чол.; євреїв – 16 283 чол.; інших народностей – 1 164 чол. Число українців та перекинщиків становило урядове число учнів греко-католицького обряду. Число поляків, як подавали урядові табелі – учні латинського обряду. Тобто, в цей період українці становили четверту частину числа поляків і шосту частину сумарного числа усіх учнів. Кількість українців, поляків та євреїв збільшувалась в арифметичній прогресії з року в рік. Найшвидше збільшувалась кількість євреїв.

Можна зробити висновок, що в ХІХ ст. в Галичині існувала дуже мала кількість середніх шкіл та гімназій, які були значно переповнені. Публіцистика майже не приділяла уваги проблемам середніх шкіл. Утримання навчальних закладів проводилось переважно на міські кошти та невеликої частини державних.

Янкова Тетяна