Суспільний поступ як основа людського буття

Вирішення Франком проблеми майбутньої долі України тісно пов`язане зі світовим історичним процесом. Для нього було очевидним, що кожен народ, який дозрів до виокремлення з-поміж інших народів, прагне до самоствердження і відмова в цьому праві українському народові веде до втрати цілісності світової історії. В свою чергу, ця національна самореалізація необхідна для національного самоусвідомлення окремого індивіда, без якого людина духовно відчужується від власної нації.

На думку Франка, формування і здійснення суспільного ідеалу українського народу неможливе без швидкого розвитку культурного життя України, без власних шкіл, без письменства, освіти й науки. Особливу увагу в цій справі приділяв Франко розвитку, „плеканню” національної української мови, „без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу...” Він прагне уяснити суть суспільного поступу і показати, що усвідомлення розвитку, основаного на розумінні, є основним.

З давніх часів існувала думка про те, що відносини між людьми завжди були однакові, або майже однакові , що ті порядки – хліборобські, ремісничі, родинні, громадські – вічні, встановлені самим богом і такими вони залишаться до віку.

Такий погляд на історію людства на землі існував досить довго. Треба було кілька віків наукової праці, щоб люди переконалися, що початкова історія людини на землі, закони й обставини, серед яких жила найдавніша людина, були зовсім іншими і їх розвиток удосконалювався протягом довгого часу.

Сучасна наука визнала, що людина протягом тисячоліть з дикого створіння перетворювалася в людину розумну завдяки тяжкій праці. Людина розумна винайшла вогонь. Минуло багато часу, поки вона навчилася з каменю робити різне знаряддя, яке б полегшувало працю.

В такому дикому стані люди жили на різних континентах світу, їх сліди знайдені по всій Європі, в Африці, в Єгипті, знайдено їх і в нашому краю.

Протягом довгих тисячоліть людина набиралася досвіду, вміння. Вона навчилася виготовляти знаряддя праці з каменю. Потім виникала нова культура: людство винайшло метал, що було проявом цивілізації. В цей період і стався перехід від дикого ловецького та печерного стану до рільництва, до стану постійності, до будування будинків і міст, до творення держав.

Люди йдуть вперед, знаходять на своєму шляху щось нове, але й часто втрачають таке, про що потім шкодують. А іноді буває й таке, що втрачають майже все, чого досягли за сотні років. Та не лише в будівлі, оздоби, багатство бачимо в людській історії, а і занепад, руїни в духовному житті та науці. Люди починають знищувати один одного, одні живуть за рахунок інших.

Особливого краху зазнав людський поступ в середні віки. Безкінечні війни зруйнували всі передові досягнення людства. Майже тисячу років потрібно було для того, щоб із глибокого упадку люди піднялися знов настільки, що могли пригадати досягнення в науці, промислах і рухатися вперед.

І в наш час людська наука намагається зібрати всі здобутки людського роду від найдавніших часів, перевірити все розумом та випробуванням, використати в майбутньому, зберегти всі цінності і забезпечити майбутнє покоління від можливості таких занепадів та руїн, які були в давнину.

Іван Якович зазначає, що людство прагне, аби ту чудову квітку – „поступ, що до цих пір росла якось дико, то тут, то там, яка тікала з одного краю в інший, залишаючи після себе пустиню, – розвести по всій землі більш-менш рівномірно настільки, щоб ніхто не був обділений її добродійністю”.

Тому кожен народ, кожна людина мусить познайомитися з силою поступу і скористатися його позитивними сторонами, аби не зазнати занепаду, голоду, хвороб та деморалізації.

Власне в тім, що в боротьбі за виживання утримуються сильніші, здібніші та тривкіші, лежить джерело людського поступу. Теперішній стан людей є витвором тієї віковічної боротьби; він так само скінчений і природний, як скінчена і природна боротьба. Нерівність людей між собою – це неминучий витвір боротьби; вона не є нещастям для людей, але власне основою дальшого розвитку і дальшого поступу.

Мета соціалістів створити спільну власність там, де вона необхідна й усунути головну болячку теперішнього ладу – розділ між роботодавцями і робітниками, ту стіну, що відділяє робочу людину від знарядь праці, зробити знаряддя праці, фабрики, заводи, машини, копальні спільною власністю тих, що на них працюють, тоді всі люди матимуть достаток і рівномірний поступ. Ця думка лежала в основі праць великого соціаліста К. Маркса, в його вченні є багато привабливого, особливо для бідних людей. Життя в такій державі було б правильне, але як в кожній системі є свої недоліки. Основний з них, що власна воля, власна думка кожної людини повинна зникнути. Тоді б народна держава стала б народною тюрмою.

Франко влучно визначає діалектичну основу поступу, дорога до якого не проста, не одностайна; що деякі місця, осягнувши високий поступ, упали; що деякі піднялися ще вище. Ми побачили, що головною рушійною силою поступу є поділ праці; він породжує громадську й освітню нерівність і та нерівність доходить до величезного протиріччя між жахливою бідністю і величезним багатством невеликої жменьки легкоробів і цілковитих неробів.

Мислитель зазначає, що прослідкувавши найважливіші думки тих, хто робив спроби знайти вихід із того страшного положення, зрозумів: люди шукають дорогу до поступу. Їх уже не задовольняє сам поступ багатства, поряд з багатством зросло також і милосердя, любов до людей, справедливість. Люди переконуються, що саме багатство, сама наука не може дати людству повного щастя. Витончене почуття любові до ближнього, до родини, до громади, до свого народу – це основне підґрунтя поступу, без якого все інше буде лише мертве тіло без живої душі в ньому. Повного щастя, раю на землі люди не доб`ються ніколи. Але це не причина нічого не робити і стати байдужим. В світі не існує ліків від усього поганого, але воно бентежить людей, примушує шукати інші шляхи, і в цьому історична заслуга негативних сторін поступу.

Оптимізм і сила духу І. Я. Франка в тому, що він побачив шлях до розвитку навіть в руйнаціях і жорстокості цивілізацій.

Даниленко Ірина