Особливості формування державного бюджету у хіх століття

В ХІХ столітті на фінансову політику Росії звертав увагу Захід, який боявся її мілітаризації. І. Я. Франко у своїй праці порушує питання формування державного бюджету Російської імперії ХІХ століття. Особливу увагу він приділяє політичним та економічним чинникам, що вплинули на бюджетний кошторис. Попередній державний кошторис був складений так, що в цілому дефіциту не тільки не було, а навпаки, був навіть надлишок доходів над витратами. Вони у порівнянні з попереднім періодом по деяких статтях навіть менші, особливо по військовому міністерству. Отже, громадськість могла б і повірити в те, що розхитані фінанси були впорядковані. Але реакція закордонних урядів, які привітали цей бюджет одностайною усмішкою, є доказом того, що нелегко фіктивними цифрами обдурити людей. Бюджетний кошторис було складено під тиском політичних чинників, які примусили міністра скласти бюджет без дефіциту і особливо наголосити на зменшенні військових витрат. Відсутність дефіциту мала бути відповіддю рейхсканцлеру Німеччини Бісмарку і демонстрацією того, що його економічна і фінансова війна проти Росії немає на неї жодного впливу і значення; зменшення військових витрат мало бути доказом, що «Росія війни не бажає і саме тоді, коли Бісмарк та австро-угорський дипломат Калькони вимагають від своїх партнерів значних сум на військові потреби. Саме цим, Росія перед всім світом виразно демонструє свої миролюбні наміри. На жаль наполегливість у справі одержання великої, майже півмільйонної позики за кордоном, вщент розбила цю ілюзію і новий кошторис тільки зашкодив в отриманні цієї позики, бо він виразно свідчить про те, що Росії на внутрішні витрати гроші не потрібні».

Одна справа скласти на папері бюджет без дефіциту, а друга – втілити цей бюджет у життя. Після війни з Туреччиною російський міністр фінансів Грейг щороку складав кошторис без дефіциту і кожен рік закінчувався з десятимільйонним боргом. Якщо фінансові справи налагоджено, то виникає питання: Чому курс російського карбованця падає нижче? Хіба це є свідченням поліпшення фінансового становища?

Міністр фінансів взявся за стабілізацію курсу карбованця . Він розумів, що крім інших заходів, потрібно підняти вартість паперового карбованця, бо держава не матиме шансів на кредит. Насамперед потрібно зменшити його кількість в обігу.

До 1877 року, тобто перед турецькою війною, Росія мала 417 мільйонів паперових карбованців, а в 1881 році їх уже налічувало 1100 мільйонів. Це означає, що війна і міністр Грейг збільшили їх на 683 мільйонів і саме за тих чотири роки, коли регулярно складалися бюджетні кошториси без дефіциту.

1(13) січня 1881 р. цар Олександр ІІ за порадою помічника(Абази) наказав щороку спалювати 50 мільйонів паперових карбованців, а нових зовсім не випускати. Політика міністра була спрямована проти окремих симптомів хвороби, а не проти її причин. Незабаром міністр Абаза пішов у відставку. Спроба санації курсу карбованця , яку він розпочав була забута. Замість того, щоб за 7р. спалити 350 мільйонів паперових грошей, їх було спалено тільки 87 мільйонів.

Курс карбованця продовжував падати. Ці та інші фактори свідчили про наростаючу фінансову кризу у Росії. Щороку з неї вивозилося в чотири рази більше, ніж ввозилося .Негативно позначилися на економіці і інші фактори: низька урожайність, бісмарковські заборонні мита, які зменшили вивіз збіжжя за кордон та прибутки вивозу. Нові податки привели до занепаду промисловості, зменшення заробітної плати. На економічну кризу вже не могли вплинути ні нові податки, ні позики, ні підвищення врожайності. Ситуація, яка виникла, свідчила про те, що значна частина прибутків у бюджеті складається з фінансових цифр. Наприклад, у попередньому кошторисі бюджету фігурує сума з 720 160 карбованців турецької контрибуції, але відомо, що за 10 років Туреччина не сплатила й копійки. Далі вказується сума 25 мільйонів золотих карбованців(45 мільйонів карбованців паперових). Відомо, що цей прибуток з кожним роком зменшується. Потрібно викинути з проекту бюджету ті 15 мільйонів, що їх нібито повинен отримати уряд від залізничного консорціуму за те, що головні залізниці країни віддав у оренду тому ж консорціуму на 11 років. Зрозуміло, що ці гроші потрібно поділити на відповідні роки, а не вважати їх звичайним доходом одного року.

Отже, розглянувши тільки частину прибутків попереднього кошторису було виявлено великі розбіжності. Розділ видатків свідчить про те, що справи знаходяться в ще гіршому стані.

І. Франко з економічною виваженістю аналізує фінансову політику Росії у складі якої на той час була Україна. Він проводить думку, що грошова політика основана на штучній непослідовній дифляції не може вирішити фінансових проблем. Цей аналіз актуальний для нас сьогодні, коли уряд незалежної України також прагне вирішити проблеми бюджету лише через роботу з грошовою масою, хоча забезпечити стабільність бюджету може розвиток виробництва і прискорення грошового обігу.

Кириченко Тетяна