Місце науки у людському житті

І. Я. Франко вважав, що наукою називається пізнання законів і сил природи, які проявляються всюди, але справжня наука не має нічого спільного з жодними силами природи. Наука поєднана із зовнішнім світом, з природою, а саме з розумінням її. Людина ж є творінням природи. Тільки природа надає людині засоби до життя, до задоволення своїх потреб, до розкоші і щастя. «Поза природою нема пізнання, нема істини. І лише природа є тією книгою, яку людина мусить постійно читати, бо тільки з нею може з’явитися для людини блаженна правда.»

Справжня наука повинна відповідати двом умовам: вчити нас пізнавати закони природи і користуватися ними в боротьбі з природою. Є дві сторони науки: знання і праця. На перший погляд вони були б несумісні, але Франко вважав, що це не так, вони як дві половини однієї рослини, розрізаної навпіл: «…праця і наука, розлучені в житті, марніють обидві, як дві половини однієї рослини, розрізаної надвоє.» (том 45, ст.33) Людина споконвіку прагне до однієї мети – до щастя, яке вона досягне тоді, коли наука і праця об’єднається в одне ціле. І народи тільки тоді зможуть здобути щастя і свободу, коли всі будуть освіченими працівниками, тобто, коли кожний буде розвинений розумово. Для науки немає різниці, чи працює людина фізично чи розумово.

Франко вірив у можливість удосконалення людини і суспільства завдяки науці і праці, бо це було, на його думку, вже щось конкретне і цілком можливе і не лежало поза межами можливого. Адже і наука, і праця у позитивному їх розумінні були для Івана Франка тим, що є природне і реальне; тим, що позбавляє якихось ідеалістичних метафізичних понять, абстракцій, схоластики в гіршому її розумінні.

Франко, говорячи про поділ наук аж ніяк не хотів сказати, що наука справді розпадається на окремі частини, які не мають між собою нічого спільного.

Головною метою науки є людина, тому весь обсяг наук можна поділити на 2 розділи. Один дає можливість пізнати зовнішній світ, так як ми його сприймаємо. Цей розділ називається фізичним, або природничими науками. Другий розділ досліджує саму людину від початку її появи на Землі, в тому числі її сучасне життя та суспільний лад. Цей розділ називається антропологічними науками. Фізичні і антропологічні науки нерозривні, бо людина є витвором природи. Ці розділи обіймають таке велике поле, що в кожному з них можна розрізнити кілька груп.

Вчений аналізує людину, а саме її пізнання природи, життя. У перші роки життя дитина вчиться за допомогою зору і дотику, розрізняючи і пізнаючи навколишній світ, досліджує предмети, не розуміючи їх кольорів і форми, але відрізняє їх у пам’яті тільки як окремі враження, тобто бачить в них тільки тіла, а коли дитина підростає, то вона вже вміє не лише розрізняти тіла, а і форми, зміни, поступово розрізняє кольори, рух. Дитина спостерігає за явищами природи.

Потім людина вже більше зазнає впливу від інших людей та від усього суспільства. Вона починає замислюватися над життям людей і згодом над своїм призначенням. Віддалені предмети швидше її зацікавлюють, ніж близькі, звичні.

Як кожна людина з віком цікавиться про інших людей і суспільство, так і все людство починає цікавитись антропологічними науками.

Людина складається з цілої душі, так і наука приймає подібний поділ. Вона ділить властивості людини на тілесні і духовні. Про тілесні вчать фізичні науки, тобто анатомія, фізіологія. Про духовні вчать антропологічні науки, бо вони відрізняють людину від інших творінь природи.

Мисляча людина прагне пізнати себе, замислюється над своїми вчинками, пізнає і осмислює свої почуття. Цьому міркуванню відповідає наука психологія, тобто наука про людську душу.

Пізнавши саму себе, мисляча людина підходить до пізнання людства, насамперед до долі, яку вона переживала досі. З цим її знайомить історія.

Досягнувши зрілого віку, вона стає активним членом суспільства і відчуває всі суспільні зв’язки. Вона замислюється над суттю цих зв’язків, досліджує їх початок і мету.

Отже, можна сказати, що з кожним етапом у людському житті, з’являються нові знання, нові класи наук. Науку створила людина для того, щоб потім, за допомогою знань, творити людину.

Бердіна Марина