Діалектика поступу Івана Франка

І. Я. Франко – український філософ. Франко зазначає: “Людей часто цікавить питання – Що ж таке поступ?” Слово “Поступ” нерідко зустрічається в сучасному світі. Це слово в наш час нове. 300-400 років тому, жодна освічена людина навіть і подумати не могла про те, що світ, в якому вона зараз живе, може кардинально змінитися.

В ті часи люди думали, що порядки між людьми були створені Богом і будуть залишатися незмінними протягом віків. Але люди помічали, що ці порядки потроху стали недотримуватися: люди втрачали працьовитість, пильність, дбайливість. Про це свідчили думки та розповіді літніх людей.

Такий погляд на історію людства тримався дуже довго і тільки після великих відкриттів стало відомо, що початкова історія людства, землі та порядки, серед яких жили люди, були зовсім інші і протягом 100 тисяч років поступово змінювались.

За даними сучасних видань доведено, що людина з дикого створіння дійшла до того, що навчилася здобувати вогонь.

Ще від тих пір можна починати історію людства. В різних кутках Європи віднайдені знахідки вогнища первісної людини, знайдено останки її кісток, які більш схожі на останки великої мавпи ніж сучасної людини. Людина того часу була зовсім дика, вона жила у лісах та вертепах, потім у печерах, що були утворені за допомогою води в берегах рік та скелястих горах. Живилася давня людина плодами та м’ясом звірів, яких було вбито за допомогою дерев’яного кия чи каменя. Минули ще тисячі років і людина навчилася з кременю виготовляти найпростішу зброю: молоти, скробачі для обдирання м’яса зі шкір. Таким чином вона вбивала звірів, здирала з них шкіри і робила собі одяг, зшиваючи його жилами і голкою з звірячої кістки. За словами І. Франка ”Це була найстарша доба людського життя на землі, так звана Доба лупаного, або кресаного каменя”.

Протягом довгих тисячоліть людина набиралася вмілості, вправності і досвіду. Свою зброю вона вже робила з каменя, що був, за словами вченого, м’якший за кремінь. Його можна було краще обробити і вигладити. Це був вже новий образ людини, поступ проти стану першої дикості – Доба гладженого або точеного каменя. Сокири, молоти – це і були перші вироби нової людини. Людина приймає більш осідлий спосіб життя, будує домівки, міста та державу. Праці деяких вчених доводять те, що люди кам’яної доби жили стадом, а діти були власністю матерів аж доки вони не виростали.

Ми можемо здогадуватися, що люди в той час не мали віри і не хоронили померлих, а віддавали їх на поживу звірям – це доводиться тим, що кістки людей знаходяться вченими не в гробницях, а в намулах рік та ямах.

Тож Франко зазначає, що визначення “Поступ” веде за собою два міркування:

1. Все на світі змінюється.

2. Чи ця зміна на краще чи на гірше?

Як писав І. Я. Франко «“Запитайте старого знемощілого діда, то він певно скаже вам: “Е, як я був молодий, то ліпше на світі було”. Здоровий, сильний чоловік, якому добре ведеться і який добився чогось в житті, скаже навпаки: “Все йде до ліпшого”».

Людина сучасного світу, на відміну від людей кам’яної доби, вже живе у своїй власній домівці, спить на подушці, за бажанням може переміщуватись з одного куточка світу в інший за допомогою залізниці, літаків та кораблів, а також може зазирати у живий організм людини за допомогою рентгенового проміня. Тож кожна людина мусить признати, що за кілька тисяч років людство дуже багато зробило, і що поступ веде до добра. Але якщо прослідкувати зміни, то переконаємось, що не завжди вони були позитивними. Прикладом того, на думку філософа, є панщина.

Люди завжди йдуть вперед. Колись по наддністрових лугах, в місцях, де стояли ліси, болота, потім степи, копаючи трохи глибше, люди знаходили вироби, що були зроблені дуже давно з тесаного каменя. В Усті над Прутом у Белуї та інших селах дощ виполіскує з обривів час від часу золоті монети, а в Михальцях над Дністром віднайдено навіть золоті скарби неоціненої вартості. Звичайно, люди, що знайшли те золото, не знаючи вартості цих речей, продали їх за пару крейцарів. А якби селяни, що знайшли скарби, зуміли зберегти те, що не змогли оцінити, то змогли б отримати за них у 10 тисяч більше ніж варте те золото на вагу. Отже, на місті, де зараз живуть селяни, які не розуміють вартості коштовностей, жили колись люди, що робили ті золоті монети.

В наш час по безмежних полях і степах нашої України де-не-де стоять руїни давніх міст, замків, та укріплень. Приблизно 100 років люди розкопують сліди давнього життя з метою знайти свідчення про людей.

Там, де тепер великі ліси і поля, там люди досі знаходять докази людської праці і цивілізації, а, отже, були часи, коли праця і цивілізація цвіла там, де ліси і степи.

Але не завжди поступ будує, інколи він руйнує. Автор наводить такі приклади: Стародавній Вавілон – це приклад просвіти, що колись вважався раєм світу. Зараз він лежить у руїнах, присипаний піском, який покриває всю країну, в якій колись були міста, села, храми, бібліотеки. Якщо, наприклад, взяти Єгипет, Палестину, Грецію, ми бачимо спустошення і руїни. Іспанія 400 років тому була найсильнішою державою на світі. Ще іспанський король гордився своєю державою і казав: “В моїй країні ніколи не сідає сонце, бо вона розтяглася на всі частини світу” – а за часів Франка Іспанія була темна, бідна і винищена.

Коли Колумб відкрив Америку і європейці прийшли в країну майже все там було покрите лісами. В тих лісах було знайдено руїни величезних будівель і храмів. Всі вони були покриті штучними різьбами та оздобленням.

Хто і коли там жив, через що запустіли ті сторони? Для місцевих жителів це назавжди лишилося загадкою. В тихому океані знайдені острови. Вони зовсім безлюдні, але повністю покриті різьбами, що, за доказами вчених, потребували важкої та довгої праці людей багатьох поколінь. Ті покоління довго працювали, а потім з усім своїм знанням та навичками поступово зникли, залишаючи лише ті кам’яні пам’ятки свого існування. Залишається запитати Навіщо? Кому?

Тож “Чи справді в світі все змінюється на краще?” Не лише в будівлях та храмах, оздоблених візерунками, ми бачимо упадок. Це ще не велика біда, що люди в сучасному світі не вміють будувати таких будинків, як Єгипетські піраміди. Значно страшніше, коли упадок прослідковується в духовності, культурі людства. Півтори тисячі років до н.е. у Єгипті жив цар Аменофіс IV. Ще донедавна історики майже нічого не знали про нього, тільки недавно знайдено в одному Єгипетському селі руїни царської палати, що були багато віків присипані піском. Розкопуючи ті руїни, археологи знайшли скриню, повну глиняних табличок, вкритих вавілонським письмом. Читаючи ті таблички, вчені зрозуміли, що мають у своїх руках цілу канцелярію царя Аменофіса IV. Тут були присутні накази, розпорядження, а також листи від різних урядників з інших країн. Вчені зрозуміли, що цар Аменофіс IV був прихильником однієї віри, він не вірив в Єгипетських богів, які на той час мали велику шану. Він не хотів молитися в їх храмах і шанувати їх жерців, які на той час, мали велику силу. Саме для цього він побудував собі палату далеко від столичного міста, а його віддані урядники допомагали йому ширити свою віру в Єгипті. В наслідок жерці прокляли його, влаштували бунт його підданим, а коли цар помер, принижений морально в своєму храмі, йому не влаштували похорону, як всім іншим царям. Його палату залишили в стані спокою, а ім’я висікли з кам’яних написів. І в наш час кожен погодиться з думкою, що віра в одного бога краще від віри в багатьох богів, а особливо від такої віри, яка була в стародавньому Єгипті, де віддавали божу честь бикам, крокодилам, гадюкам і іншим звірям. Ми можемо зробити висновок, що сумний кінець Аменофіса IV і його віри, був великою шкодою для Єгипту. Ще в XIII столітті нашої ери німецькі племена йшли на північний захід на острів Ісландія і знайшли там простору країну, покриту зеленими лісами, тільки через це вони назвали її зеленим краєм або Гренландією. Побудували міста, села, навіть мали там Єпископства і школи. Потім німецькі племена перемістилися в другу країну, значно теплішу. Там ріс гарний виноград, з якого робили вино. Завдяки цьому вони і назвали цю країну Вінляндією і мали там також свої оселі. Вони розвивалися приблизно 200 років, але раптом сталося щось невідоме: на тих землях стало холодно, поля покрилися льодом, вимерла вся рослинність і норманські оселі десь ділися. Нещодавно віднайдено докази про життя людей в тих краях. Дехто має думку, що Колумб, який молодим плавав по Північному морю, міг знати когось з норманських моряків.

Але й це ще не все. Ми маємо сліди, що вже стародавні греки і римляни мали звістки про існування далекої частини світу за Атлантичним океаном. Грецький філософ передає оповідання старих єгиптян про велику країну Атлантиду, яка потім була затоплена. У 70-тих роках н.е. у Італії недалеко від Риму відбулося виверження вулкану Везувій, який засипав попелом 3 римські міста, серед них Помпею. Аж 1800 років потому почали знаходити ті міста і розкопувати їх. Ті розкопки тривають протягом 2000 років і по цей день. В одному такому розкопаному домі, стіни якого в середині були вкриті гарними і добре захованими малюнками, знайдено таку рослину, яка не росте в Європі, в Азії, та в Африці, а тільки в Середній Америці. Вона так і називається “Американська Агава”. Звідки взялася ця рослина на помпеянській стіні? Звичайно вона мусила колись перепливти океан, а римські моряки, знайшовши десь на березі, привезли її до Риму, як свідоцтво про невідомий край. Залишається загадкою, як склалася людська історія, якби римляни та греки пішли б шукати того берега, де росла та дивна рослина, переплили б океан та добралися до Америки. Пройшло ще півтори тисячі років доки люди, перебувши довгі віки в темряві, занепаді, вирвалися із Європи на широкі простори і зуміли обійняти своїм вмінням та працею весь світ.

Прослідкувавши за розвитком людства, Франко зазначає: що людина поступово змінюється. Отже “поступ” – це окремі часточки часу, склавши які ми бачимо кардинальну зміну суспільства, втрати та надбання людей протягом віків.

Масляна Оксана