56

Черкаський кооперативний економіко-правовий коледж

«Вічний революціонер – дух, наука,

думка, воля…»

матеріали VI студентської наукової конференції,

присвяченої 150-річчю від дня народження

Івана Яковича Франка

17 травня 2006 року

Черкаси

Фундатор української науки

Іван Якович Франко відомий кожному з нас ще з дитинства як великий каменяр, борець за національну ідею, тонкий лірик в поезії і прозі. Та не менш вагомий його внесок у розвиток української науки. Він філософ, соціолог, економіст, історик – усі ці визначення характеризують мислителя і підкреслюють його багатоплановість вченого. Прекрасно володіючи знаннями всесвітньої історії, досягненнями природничих наук, економічними законами, він робить глибокий аналіз як у питаннях історії суспільного розвитку, так і в проблемах сучасної діяльності європейських держав і, зокрема, його рідного краю – Галичини.

І. Я. Франко глибоко вивчав економічне становище Галичини. Цікавими є його висновки про занепад сільського господарства через обмеження прав селян, податкову політику уряду. Аналізуючи бюджет Росії, він зазначає, що мілітаристська політика спричинила його дефіцит, кадрова непослідовність порушила прогресивні реформи грошової системи. Висновки вченого є цікавими і для сучасного періоду розбудови держави.

Велике значення вчений приділяє розвитку освіти, підкреслює, що недооцінка початкової і середньої освіти перешкоджає економічному становленню держави.

Український вчений робить глибокі дослідження історичного розвитку Галичини. Цінними є його роботи, присвячені питанням релігійного розвитку, духовному впливу на український народ католицизму, орденів василіан, домініканців, життя яких в Україні малодосліджене. Іван Якович вніс вагомий вклад у написання історії Данило-Галицького князівства, розвитку українських земель у складі Речі Посполитої і Австро-Угорської імперії.

Іван Якович Франко – основоположник новітньої соціальної філософії України. Його ідея поступу є багатогранною і визначальною у всій філософській спадщині вченого. Поступ – це не просто розвиток, рух, зміни, а це категорія, яка позначає сенс людського існування, його руху до нової мети, його пошук нових цінностей, нового проникнення у сутність людського буття і природи. Він розглядає закономірності розвитку людської спільноти, значення громади, суспільних станів і держави. Показує, що розвиток суспільства зазнавав спади і підйоми та навіть руйнації цивілізації, нищівні війни і революції сприяли поступу до нових цінностей, відновленню набутого досвіду, знань, створенню нових економічних здобутків, злету людської духовності.

Центральною цінністю поступу є народ, нація і лише розвиток кожної національності в державі сприятиме поступу суспільства. А ще поступ для Івана Яковича Франка – це зростання освіти і науки, які здатні розвинути кращі духовні якості людини, підняти її над власними меркантильними інтересами і збагатити людство силою духу, любов’ю і повагою до ближнього.

Кандидат політичних наук Деркач Ж. В.

Життєвий і творчий шлях українського Каменяра

Письменник – громадянин, письменник – новатор – таким сприймаємо І. Франка сьогодні, таким він залишається і для майбутніх поколінь.

Іван Якович Франко народився 27 серпня 1856 р. в сім’ї коваля на околиці Гора села Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Східній Галичині (тепер Львівська область). Власне, кристалізація духовності відбувалася в письменника впродовж усього життя, але її основи сформувалися вже в часи юності. Навчався І. Франко спочатку в школі села Ясениця Сільна (1862 – 1864), потім у так званій нормальній школі при василіанському монастирі у Дрогобичі (1864 – 1867) та Дрогобицькій гімназії (1867 – 1875). Навчаючись у гімназії, Франко виявив феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити товаришам інформацію, яка подавалася вчителями на заняттях; глибоко засвоював зміст прочитаних книжок. А читав дуже багато: твори європейських класиків, культурологічні, історіософські праці, популярні книжки на природничі теми. Інтенсивній самоосвіті гімназиста сприяла зібрана ним бібліотека, в якій нараховувалося близько 500 книжок українською та іншими європейськими мовами. Знайомство з творами Маркіяна Шашкевича, Тараса Шевченка, захоплення багатством і красою української мови викликали у нього підвищений інтерес до усної народної творчості, стимулювали записи її зразків.

На роки навчання в гімназії припадають і перші спроби на ниві літературної творчості. І. Франко, виконуючи письмові завдання з різних предметів, вдавався до їх художнього викладу. Досконало володіючи німецькою і польською мовами, він у віршовій формі написав кілька драматичних сцен на сюжети з всесвітньої історії, переклав українською мовою окремі твори античних і новітніх авторів. Восени 1875 р. І. Франко став студентом філософського факультету Львівського університету.

У 1885 – 1886 рр. І. Франко відвідує Київ, знайомиться з Миколою Лисенком, Іваном Нечуєм-Левицьким, Михайлом Старицьким, Павлом Житецьким, зустрічається з Олександром Кониським, Володимиром Антоновичем; він планує організувати видання часопису «Братство», який би об’єднав творчі сили обох частин української землі, підносив загальноукраїнське національне самопізнання. На жаль, ця ідея не була реалізована.

У Чернівецькому університеті Франко виконав навчальні завдання останнього семестру, у 1892 р. прослухав у Віденському університеті курс лекцій з класичної філології, після чого захистив докторську дисертацію «Варлаам та Йоасаф, старохристиянський духовний роман і його літературна історія». Потрібно сказати й про інтенсивну наукову працю Франка в галузі фольклористики, етнології, історії й теорії літератури, історії, філософії, соціології, економічної теорії. Його численні статті, огляди, нариси з’являлися в зарубіжних часописах і збірниках. І. Франко не обминув жодного більш-менш помітного імені в рідному письменстві, оглядав шляхи його розвитку в синтетичних розвідках. Такими фундаментальними науковими працями, які витримали іспит часу, є «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», дослідження «З останніх десятиліть ХІХ віку», двотомні «Студії над українськими народними піснями», численні літературознавчі статті, есе. Високий громадянський пафос художньої й публіцистичної творчості, глибина й універсальність наукових досліджень принесли Франкові заслужену популярність і славу не тільки в слов’янському світі, а й за його межами. Він підтримував тісні взаємини з Михайлом Грушевським, Миколою Лисенком, Михайлом Драгомановим, Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським, Володимиром Гнатюком, молодшою українською культурною генерацією. У 1906 р. Харківський університет присвоює Франкові науковий ступінь доктора російської словесності.

Видаючи в 1914 р. збірку «Із літ моєї молодості», І. Франко у передмові зазначав, що його праця наснажувалася ідеями служіння інтересам рідного народу та загальнолюдського поступу.

Серце Франка зупинилося 28 травня 1916 р. Його поховано на Личаківському кладовищі Львова. У 1933 р. на могилі було споруджено знаменитий пам’ятник з символічним образом каменяра, що розбиває скелю, прокладаючи шлях у нове життя.

Український народ свято береже пам’ять про свого великого сина. Ім’я Франка носять Львівський університет, Дрогобицький і Житомирський педагогічні інститути, Львівський оперний та Київський драматичний театри, бібліотеки, вулиці багатьох міст. У будинку, де жив письменник, створено музей. Твори Франка видавалися сотні разів і в Україні, і за кордоном, зокрема в наш час вийшли 20- і 50-томні зібрання спадщини. Широко відзначаються пам’ятні дати, пов’язані з роковинами народження письменника, організовуються міжнародні наукові симпозіуми й конференції. Вчені глибоко вивчають неоціненний внесок Франка у розвиток всесвітньої культури – слава великого українця йде світами.

Зав. кабінетом соціально-

економічних дисциплін

Нечипоренко З. В.

Захарчук Наталя