Закони розвитку наукової думки

Іван Якович Франко – відомий вчений, письменник, філософ, громадський діяч. Він працював над питаннями, які цікавили багатьох людей. Одним з таких питань було питання науки.

На перший погляд це просте запитання. Але це не так: люди присвячували цьому питанню свої життя, інколи так і не знаходячи відповіді на нього. Франко вважає, якщо людина робить вигляд, що вона розуміє сенс цього поняття, то це не завжди так. Робити вигляд це не завжди розуміти.

Зустрічаються різні поняття науки і її мети. ”Все, що тільки бачимо, є лиш обманом наших відчуттів”, – каже стародавній Антісфен, учень Сократа. Це означає, що людина, насамперед, повинна думати про себе, про “земне”, про почуття. Про це говорить і філософія Сократа і Платона. Гегель це висловив трохи інакше. Він вважав, що навколишній світ є таким, яким ми його хочемо бачити.

Отже, з слів Івана Франка, наукою можна назвати пізнання природи, її законів і сил.

“Справжня наука не має нічого спільного з жодними природними силами, з жодними вродженими ідеями, з жодними внутрішніми світилами, що керують зовнішнім світом. Вона має лише справу зі світом зовнішнім, з природою, розуміючи ту природу якнайширше, тобто включаючи до неї все, що тільки підпадає під наше пізнання; також і люди з їх поступом, історією, релігією, і всі ті незлічені світи, що заповнюють простір.”

Людина, на думку Франка, є лише створіння природи і природа надає їй все необхідне.

“Природа є для людини всім.”

Франко вважає, що наука повинна бути корисною, повинна навчати пізнавати і використовувати закони природи, жити разом з природою. А також Франко виділяє дві сторони науки: знання і праця.

Поділ людей на класи, поділ праці на фізичну і розумову, який досі існує, затримують розвиток людства. Але для науки не важливий цей поділ, її мета – зробити всіх людей щасливими. Для того, щоб стати “борцем науки” не обов’язково мати якісь привілеї. Достатньо мати прагнення до знань.

“Все, що тільки знання відкриває, а думка утворить, - все те праця перетворює в річ, в чин, в життя і дає їх до рук новим поколінням робітників як знаряддя і натхнення для подальшої праці, для подальшої боротьби. ”

Іван Франко ділить науки на: фізичні або природні науки; антропологічні науки; теологічні науки.

Але для нашого розуму і ці підрозділи потрібно розділяти, щоб краще розуміти їх суть. Для цього Франко виділив наукове пізнання. Він бере за основу людину: її поступове пізнання природи і оточуючих її людей, з цього і групує відділи науки.

В перші роки життя дитина сприймає навколишній світ через дотики і зір. Вона не розрізняє ані форми, ані кольорів. Вони в її пам’яті як окремі враження, просто тіла. Подібне місце серед наук займає математика – наука про числа. Вона зважає тільки на форму тіл і їхнє положення поруч себе, її не цікавить колір, вага, внутрішній зміст тіл. Математику можна виділити окремою наукою, бо її закони і наслідки найпростіші.

“Математика утворює ніби найпростіший скелет до інших наук, вчить нас найпростіших речей. Але одночасно таких, без яких не можлива жодна інша наука; вчить нас лічити тіла, пізнавати їх форму. Визначати їх ставлення до себе і положення в просторі.”

Тобто математика, на думку філософа, є скоріше допоміжним засобом для інших наук. Вона одна з найточніших і не потребує допомоги зі сторони інших наук.

Та коли дитина підростає, розвивається, вона навчається розрізняти тіла, їх форми, кольори, рух. Вона бачить, спостерігає різні явища природи: дощ, сніг, спеку, воду, рослини, звірів. Дитина починає мислити. Все, що їй не зрозуміло, вона хоче дізнатися, постійно задає питання “А чому іде сніг? Світить сонце?” Ці питання виникають не тільки у дітей, а й у цілих народів. Люди так само намагалися дати відповіді на питання, які їх цікавили, це штовхало їх до дослідження цих явищ, спостереження за ними. Внаслідок цього і утворилася досить багата наука – фізика, яка охоплює, так би мовити, неживу природу. Фізика описує властивості природи, описує тіла.

“Ця частина є ніби перехідною від математики, яка займалася тільки формою тіл без уваги на їх властивості.”

Якщо фізика досліджує або спостерігає за тілами в русі, чи спокої, то це механіка – розділ фізики. Якщо фізика досліджує звук, то це акустика, світло – оптика, є також електрика, магнетизм, астрономія, космогонія, геологія.

“З того бачимо, що фізика, тобто наука про мертву природу, обіймає величезний матеріал, який все ж прагне звести до однієї сили, що рухає цілим світом, а тільки для наших відчуттів з’являється в тій чи іншій формі.”

Дитина починає мислити і відрізняти неживу природу від живої, органічної. Так і фізика спирається на біологічну (живу природу). Філософ біологію теж поділив на такі види: ботаніка – вивчає рослини; зоологія – звірів; анатомія – їх будову; фізіологія – їх життєві ознаки і спосіб життя. Біологія також вивчає людину, бо йдеться про її народження, тілесне життя, живлення, будову, походження.

“На цьому закінчується розподіл фізичних наук, і наука з людиною сходить на вищий щабель, творячи так звані антропологічні науки.”

Людина починає замислюватися над життям тих людей, від яких вона зазнає впливів. Вона починає замислюватися над своєю суттю і призначенням. Навколишній світ: небо, квіти, явища природи – пробуджують її цікавість більше ніж життя інших людей. Недосяжні, віддалені предмети притягають, цікавлять її більше ніж ті звиклі речі, до яких вона вже звикла.

“Набагато важливішою причиною цього пізнання є велика складність людських стосунків, величезна кількість причин і наслідків, що переплітаються між собою. Породжуючи щораз нові причини і наслідки, діють то явно, то потай і є важкими для розв’язання не тільки простому розумові, але навіть великій кількості вчених і мислячих людей.”

Франко твердить, що наука про саму людину та її життя є дуже важливою але складною. Її мета – рівність і щастя всіх людей. Людина складається з тіла та душі. Наука також приймає подібний поділ, вона ділить властивості людини на тілесні та духовні.

Тілесні властивості вивчають фізичні науки (анатомія, фізіологія). Духовні властивості вивчають антропологічні науки. Вони вирізняють людину з-поміж інших живих істот, надають людині здатність мислити, відчувати, спостерігати – роблять її “людиною” в повному значенні цього слова.

Вступом до антропологічних наук є наука логіка, тобто наука про мислення. Людині, щоб нормально жити, функціонувати потрібно мислити, саме логіка вкладає людське мислення в певні форми, так звані думки, роздуми.

“Отже, логіка, як і математика, є наукою формальною по відношенню до інших антропологічних наук і є найбільш відособленою і найпростішою.”

Наступною Франко виділяє науку психологію – науку про людську душу. Психологія дає змогу людині більш ширше пізнавати саму себе, пояснює і впорядковує відчуття, дії людини. Вона наче інструкція по вихованню людей.

Коли людина пізнавала саму себе, їй стало цікаво пізнавати інших людей, які жили до неї, тому виділилась історія, яка вивчає долю людства, як цеглинки. Згодом людині стає цікаво дізнатися про побут, звичаї людства, зокрема, стародавніх людей. Для цього існує етнологія.

Досягнувши певного зрілого віку, коли людина вже є громадянином тієї чи іншої країни, вона має певні речі, свою власність, вона живе в суспільстві. Людина починає замислюватись над цими зв’язками, над суттю цих зв’язків. Для цього філософ виділив суспільну економію, щоб допомогти вивчити суспільне господарство. Для пояснення і розуміння цієї науки нам стануть в пригоді всі інші науки, вони будуть слугувати нам ніби певним матеріалом, ґрунтом.

“Ця наука завжди сміливо і чітко вказує на право працюючих класів, їх потреби і недоліки, і прагне до запровадження справедливого розподілу і самої праці, і її плодів.”

Франко робить висновок, що праця є основою людського щастя і добробуту. А отже це важливо, насамперед, для працюючих класів.

“Але ті частини, ще не вичерпують всієї науки, подібно як праця і турботи про хліб насущний не вичерпують ще всього життя.”

За класифікацією філософа остання і найвища наука – етика. Предметом етики є мораль. Етика робить людину свідомою, вчить людину ставитися до інших з повагою, жити по-людськи. Погано, що не всі люди керуються нею.

Тож актуальним і донині є заклик Івана Франка:

“Прискорюйте, прискорюйте ж появу на світ ідеалу любові, братерства і щастя всіх людей.”

Отже, можемо зробити висновок, що поняття науки у філософії Франка розкривається чітко і глибоко. Людське знання про світ, вважає І.Франко, є цілісним і нерозривним, як цілісна зі світом та невідривна від світу сама людина.

Локайчук Світлана