Тема 7 діагностика виробничого потенціалу підприємства

7.1 Сутність виробничого потенціалу підприємства

Потенціал – це наявні засоби, запаси і джерела, що можуть бути використані для досягнення визначеної мети, рішення поставлених задач, а також можливості окремого обличчя, суспільства і держави у визначеній сфері.

Потенціал (від латинського potentia – можливість, потужність) – корисна властивість, що виявляється тоді, коли об'єкт, потенціал якого є предметом досліджень (держава, галузь, підприємство, обличчя і т.п.), здійснює визначену діяльність, спрямовану на досягнення поставлених цілей.

Виробничий потенціал підприємства являє собою систему взаємозалежних елементів, що виконують різні функції в процесі забезпечення випуску продукції і досягнення інших цілей розвитку підприємства. Можна затверджувати, що йому властиві всі риси, властивій будь-якій системі: цілісність, цілеспрямованість; складність; взаємозамінність, альтернативність його елементів; взаємозв'язок, взаємодія елементів виробничого потенціалу; само відтворюваність; інноваційна сприйнятливість; гнучкість; соціально-економічні наслідки використання; історичні умови й особливості формування і використання; фізичне і моральне старіння.

Для визначення розміру виробничого потенціалу в різних концепціях використовують різні підходи.

Сформовано три основних підходи до визначення виробничого потенціалу: ресурсний (обліково-звітний), структурний (функціональний) і цільовий (проблемно-орієнтований).

1. Ресурсний підхід, зорієнтований на визначення виробничого потенціалу як сукупності виробничих ресурсів, визначає його величину як суму фізичних і вартісних оцінок окремих його складових.

Оцінюючи виробничий потенціал, треба враховувати: матеріально-технічні ресурси, трудові ресурси, енергетичні й інформаційні ресурси, фінансові ресурси. Останні є найбільш взаємозамінними з всіма іншими. Ресурси мають вартісну оцінку і цільову спрямованість на створення доданої і споживчої вартості. Кожний з окремих видів ресурсів здійснює свій внесок у формування кінцевих результатів, тому підхід «чим більше, тим краще» щодо всіх складових потенціалу одночасно, не є ефективним. Як наслідок, потрібно враховувати, вивчати і формувати структуру складових виробничого потенціалу з метою досягнення максимальних у поточних умовах результатів.

2. Структурний підхід, орієнтований на визначення раціональної структури виробничого потенціалу підприємства, визначає його розмір виходячи з прогресивних норм і нормативних співвідношень, заданих найбільш використовуємими технологіями, організацією виробництва взагалі й окремих підсистем підприємства, що використовуються в галузі.

Аналіз і оцінка структурних характеристик виробничого потенціалу зв'язані з визначеними труднощами, оскільки всі його елементи функціонують одночасно, у сукупності і взаємодії. Це приводить до того, що важко встановити значення кожного типу ресурсів окремо для оцінки діяльності всього потенціалу. До структуроутворюючих елементів потенціалу можна віднести технологію й організацію.

Проблеми структурного характеру виробничого потенціалу полягають у тому, що відповідність одних елементів іншим стримує розвиток і удосконалювання потенціалу взагалі. Так, застаріли верстати й оснащення українських підприємств заморожують відсталі технології, що є енерго-, матеріало- і трудомісткими, а це, у свою чергу, не дає можливості виробляти конкурентноздатну продукцію. Оптимізація структури потенціалу може здійснюватися з урахуванням різних рівнів деталізації підсистем і їхніх елементів, проте треба мати на увазі, що досягнута структура завжди є компромісом між ідеальним уявленням про потреби і можливості залучення ресурсів. Зі структурним підходом зв'язана ще одна характеристика потенціалу – його потужність, що є кількісною оцінкою його виробничих можливостей. Потужність може визначатися щодо окремих підсистем і потенціалу загалом, і вказує місце конкретного підрозділу, елемента у всьому потенціалі.

Виробничі потенціали зі структурної точки зору розрізняються розмірами і ступенем відокремлення ресурсів, структурою ресурсів, що використовуються. Для визначення структурних характеристик потенціалу досліджують:

• масштаб потенціалу і його просторове розміщення;

• характер діяльності, що здатний виконувати виробничий потенціал - об'єкт дослідження;

• ступінь замкнутості.

Структурні характеристики виробничого потенціалу дають можливість оцінити стійкість і динамічність системи.

Цілісні характеристики виробничого потенціалу як системи визначають стратегію його поводження і задають відповідні стратегії для кожного з його елементів. Потенціал може досягти цілей лише тоді, якщо на досягнення визначених цілей впливає кожної з його елементів, оскільки виробництво продукції визначеної кількості і рівня конкурентноздатності вимагає участі всіх підсистем і елементів виробничого потенціалу. Відсутність чи невідповідність потрібного елемента означає зупинку виробничого процесу, а також додаткових витрат часу і засобів на його створення чи заміну. Усе це доводить необхідність цільового підходу до визначення виробничого потенціалу.

3. Цільовий (проблемно-орієнтований) підхід, спрямований на визначення відповідності наявного потенціалу досягненню поставлених цілей, визначає його величину як рівень відповідності окремих складових потенціалу необхідному чи ідеальному уявленню про склад, структуру і механізми функціонування потенціалу щодо виготовлення конкурентноздатної продукції, що знаходить відображення в нормативних «деревах цілей» («деревах проблем») із широким спектром локальних і системних оцінок окремих елементів і взаємозв'язків.

Рівень виробничого потенціалу визначається в процесі його використання й оцінюється з погляду його результативності, тобто ступеня задоволення (у порівнянні з конкурентами) потреб клієнтів, що споживають вироблену продукцію (надані послуги).

Тому важливим етапом діагностики підприємства є цільові оцінки виробничого потенціалу підприємства. У цьому випадку мова йде про аналіз і оцінку рівня відповідності потенціалу підприємства тим цілям, що поставлені керівниками на перспективу. Така постановка проблеми докорінно відрізняється від розповсюдженої оцінки нагромадження підприємством ресурсів лише з кількісної точки зору.

Цільова оцінка потенціалу – якісна оцінка, що дає можливість оцінити можливості досягнення визначених результатів, створює умови для обґрунтованого підходу до планування процесу трансформації окремих його частин і потенціалу взагалі на основі правильного розподілу дій і ресурсів по виконавцях і термінам для якісного і своєчасного одержання необхідних результатів.

Виробничий потенціал – це система взаємозалежних і деякою мірою взаємозамінних, спрямованих на досягнення поставлених цілей ресурсів, що складають, у свою чергу, окремі виробничі й управлінські підсистеми підприємства.

Важливе значення має не тільки обсяг цих складових, а і те, як використовуються окремі елементи потенціалу. Це у свою чергу залежить від рівня взаємодії, співвідношення частин виробничого потенціалу, а також прийнятих стратегій розвитку як окремих складових, що знаходять вираження в ресурсних, функціональних і продуктових стратегіях, так і підприємства взагалі. Результати цільового аналізу всього потенціалу, а також окремих його елементів є основою для:

• вибору стратегій і визначення термінів їхнього виконання;

• визначення напрямків і швидкості нагромадження, зміни структури потенціалу й окремих складових;

• формування конкурентноздатності підприємства;

• прийняття рішень щодо організаційної реструктуризації і розвитку.