1. За характером інформації:

1) запитання – відповідь (інформація), наприклад: “Яким, на вашу думку, може бути новий курс? – Сили, про які ми говоримо, вже володіють значним фінансовим і майновим ресурсом...” (Дзеркало тижня. – 2001. – 28 квітня);

2) запитання – відповідь (підтвердження / заперечення), на­приклад: “Багато хто каже, що влада дуже слабка, тому що навіть її правильні кроки не завжди адекватно сприймаються су­спільством. Чи ви зустрічалися з Президентом Кучмою і чи була у вас відверта розмова про те, як виходити з цієї ситуації? – Зу­стрічався, звичайно...” (День. – 2001. – 14 березня);

3) запитання – контрзапитання, наприклад: “Нещодав­но Міністерство фінансів підготувало і передало до Кабміну проект закону “Про фінансовий контроль в Україні”. Як би ви прокоментували цей документ? – Хіба це серйозний підхід?...” (Україна і світ сьогодні. – 2001. – 14-20 квітня);

4) стимул – реакція, наприклад: “Нині в органах місце­вого самоврядування керівні посади нерідко обіймають предста­вники тієї чи іншої партії. І, як правило, використовують слу­жбове становище для популяризації і штучної розбудови своєї партії. У Таращі, наприклад, мені розповідали, що голова рай-держадміністрації є і головою райорганізації СДПУ(о), отож всі держслужбовці у “примусово-добровільному” порядку по­повнюють лави цієї партії. – Якби минулі вибори – не тільки парламентські, а й до місцевих органів влади, – проводилися на пропорційній основі, то...” (Україна і світ сьогодні. – 2001. – 12-18 травня);

5) стимул-запитання, наприклад: “Припустимо, може бути, що інтереси інвестора й області не збігаються, а щось змінити вже неможливо, оскільки формальна сторона процесу виконана. – Ви вважаєте, що не праві? Аж ніяк, ми нерідко стаємо заручниками цього процесу” (Дзеркало тижня. – 2001. – 28 квітня);

6) інформація-стимул, наприклад: “Деякі засоби масової інформації повідомляють, що “віз і нині там”. – Ні, неправда, Катерина займається цим питанням” (Дзеркало тижня. – 2001. – 28 квітня) тощо.

2. За типом інтеракції:

1) нормальна трансакція (без бажання поставити парт­нера в невигідне становище) – використовується у тому разі, коли журналіст (чи періодичне видання, яке він представляє) поділяє політичні погляди особи, у котрої бере інтерв’ю, толе­рантно або неупереджено ставиться до нього;

2) маніпулювання трансакцією (бажання загнати у без­вихідь, викрити в неправді, показати неспроможність, розкри­ти низькі мотиви) – використовується звичайно у тому разі, коли журналіст (чи періодичне видання, яке він представляє) не поділяє політичних поглядів інтерв’юйованого.

Мета журналіста в політичному інтерв’ю зводиться до висвітлення таких питань: характеристика проблеми, позиція політика, партійна характеристика політика. Імпліцитно ви­ражене надзавдання політичного інтерв’ю полягає у доведен­ні того, що партія (сила), до котрої належить інтерв’юйований, гідна / не гідна влади. Журналіст, який демонструє лояльність до діяльності даного політика (сили), застосовує в інтерв’ю стратегію нормальної інтеракції. Маніпуляційна трансакція характерна для журналіста, котрий перебуває в опозиції до цієї партії (сили).