Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Серажим К.С.Дискурс як соціолінгвістичний феном...doc
Скачиваний:
25
Добавлен:
08.11.2019
Размер:
1.88 Mб
Скачать

2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу

Процес семантичного розгортання дискурсу, як відомо, фік­сується у сукупності синтагм, котрі можна виділити на всіх рівнях мови (як на рівні словосполучення, так і на морфемному (морфосинтагми), на міжфазовому (фразосинтагми) рівнях і т. д.). Будь-яка синта­гма, у силу реляційно-операційної двоїстості дискурсу, може бути подана і як двокомпонентна структура, і як двофазова дія.

Як мовна дія, синтагма складається з двох фаз: підготов­чої – профази і виконавчої – епіфази, що випливає з першої. У значеннєвому відношенні епіфаза перетворює або ж результує той зміст, носієм якого є профаза. Так, скажімо, на надфазовому рівні речення, що стоїть у епіфазі, уточнює, змінює, обмежує зміст речення, котре стоїть у профазі.

Профаза Епіфаза

Опозиції відомі імена провокаторів. Була зрада.

Отже, будуть арешти.

Недовіра.

Підготовча дія ніколи не може йти після виконавчої, тому фазовий порядок завжди є лінійним: на першому місці стоїть про­фаза, з неї випливає епіфаза. Такий порядок не залежить від змісту ви­словлювання. Навпаки, зміст висловлювання й yсі нелінійні явища зале­жать від порядку тих значень, носіями яких є профаза та епіфаза.

Усередині висловлювання профазі та епіфазі можуть відпові­дати: тема – рема, підмет – присудок і т. д. Зауважимо, що це має місце не завжди – навіть рема (“нове”) нерідко передує темі.

Профаза і епіфаза інколи належать різним суб’єктам мов­лення. Так, у діалозі висловлювання, що стоїть в епіфазі, може підсумовувати, уточнювати, змінювати або навіть скасовувати той зміст, носієм котрого виступає профаза.

При розгортанні дискурсу з мовних дій створюється ліній­на прогресія, сенс якої в тому, що в результаті приєднання кож­ної нової епіфази попередня епіфаза переходить у профазу. Мо­жна сказати також, що профаза ніби поглинає епіфазу, при цьому збільшуючись.

Початкова фаза дискурсу нульовою епіфазою та потенцій­ною профазою відкриває вхід у мовний канал.

Поява наступної фази, що виступає як її епіфаза, реалізує її потенцію; цей процес може продовжуватися в тому ж порядку, наприклад: Ми аргументували результати роботи за 2000 рік.У ньому ми працювали на український інтерес!Є підстава гово­рити про елементи вдалої політики! (Слово Батьківщини. – 2001. – 27 квітня).

Кожна епіфаза є переходом усередині попереднього з’єднан­ня висловлювань. Приєднання кожного нового висловлювання – епіфази перетворює все попереднє на профазу (рис. 2.27):

Епіфаза-0

= Профаза-1 + Епіфаза-І

= Профаза -2 + Епіфаза -2...

Рис. 2.27. Семантичне розгортання дискурсу.

Підготовча і виконавча фази, незважаючи на граничну уза­гальненість цих понять, не є суто формальними моментами дії. Фазове членування мовлення має під собою певний психологіч­ний фундамент.

Розгортання діяльності відбувається поетапно: кожний етап (крок, фаза) дії припускає деякий попередній етап, навіть якщо цей попередній етап, або крок, належать іншому суб’єкту дії. Так само кожний етап діяльності передбачає наступний етап – продовження або завершення дії. Основою для чергово­го кроку може бути енергетичний стан самого суб’єкта (той або інший мотив дії та настрій, диспозиція суб’єкта) або ж енергетич­ний стан оточення, що і викликають виконавчу активність.

У розгортанні діяльності команда логічно передує опера­ції. Вона зумовлює появу самої операції. Операція – це най­ближчий десемантизований рівень команди, певний синтаксич­ний трансформ прагматичної одиниці. Команди зв’язують процес мовного обчислення з позамовною реальністю, переводячи згорнуту в мовленні енергію в рухові акції та реакції лю­дей. За наявності відповіді, команда займає місце профази, а від­повідь на неї – місце епіфази.

У комунікації команда звичайно стоїть у профазі, передує дії виконання. Вона – підготовчий крок до дії і за комунікатив­ним принципом запускає й мовленнєву дію (Скажи!).

Граматично мовна дія виражається дієсловом та його фо­рмами. Спостереження за характером проходження дієслівних предикатів у дискурсі показує, що дієслова-предикати вислов­лювань мають тенденцію утворювати пов’язані за змістом лан­цюжки, кожен з яких відображає природну послідовність взає­модій суб’єкта-діяча з різноманітними об’єктами. Виділимо, для прикладу, дієслівний ланцюжок у публікації “Лист із тюрми” (Україна молода. – 2001. – 15 березня): виступиланадруку­ваввикликаввідчула [потребу] відповістипідписалапишепогодитисьблокувавробивблокуваврозроби­лабула направленаруйнуванняігноруваврозслідува­тиігноруваввиступивпередатинаполягаєзробив усерозвалитиадресуюзустрітися –встановивувя­знивне будуть прийнятіусвідомивзрозумівзаміни­тидемонструєбудуєпітизробилапродовжувати боротисяговоритьбороласярозглядатиме.

Як бачимо, цей текст побудований на зіставленні дієслів­них конструкцій з різними значеннями, тобто контрасті позити­вних і негативних, з переважанням негативно маркованих. Цей дискурс не є циклічним, тобто дієслова не утворюють замкну­того дієслівного ланцюжка.

Дієслівний ланцюжок відповідає порядку розгортання ді­яльності, а предикати – її фазам. Розбивання ланцюжка може мати варіанти, наприклад, він може бути розділений на два сегмен­ти: підготовчий і виконавчий. Можливе також членування лан­цюжка на три сегменти: аферентний (доцентровий) – фази сприйняття і присвоєння; кумулятивний – фаза потенції; афе­рентний (відцентровий) – фази підготування і виконання.

Порівняння семантики дієслів і дискурсивних операцій дає змогу висунути гіпотезу про те, що ядерна семантика ключових дієслів повинна збігатися з дискурсивними процесами, тобто в основі лежать ті самі принципи, без яких неможливо взагалі здійснити конструктивну взаємодію з оточенням, а тим більше по­будувати зрозуміле мовлення. Звідси можна зробити припущен­ня, що дієслова ущільнюють у собі не тільки нижчі синтаксичні операції, а й трактивні операції вищого порядку, принципові для побудови дискурсу у процесі мовлення.

Розрізняють два типи синтаксування мовлення: фізичне і значеннєве, або два боки мовлення: фазичний і семічний. Оскі­льки фазова ритміка властива і значеннєвому плану мовлення, що утворює разом із планом виразу фазовий простір, доречно протиставляти не фазичне семічному, а диктальне – семантич­ному, що є результатом розщеплення первинного, недиференці­йованого фазичного плану.

Диктальне – це мовно-звукова артикуляція. Семантич­не – це або те, що прямо, диктально виражається, або те, що мається на увазі. Тобто, семантичне не обов’язково збігається з диктальним, не завжди є “буквальним”.

Порядок семантичного розгортання дискурсу визначається індивідуальними особливостями того, хто говорить і його позиці­єю стосовно даної ситуації, представлення якої в дискурсі є індиві­дуальною версією того, хто говорить (ідіоверсією). В ідіоверсії можливий зсув координат і перетворення будь-яких процесів, на­віть незворотних. Зазнати перетворення може й сам час, оскільки той, хто говорить, здатен легко описати власні дії в зворотному порядку: Я одержав Е, для чого зробив В, а до цього С,... а почав із А. Так само можливим є і подальший, повний відхід від дійсності, опис суто уявлюваної, ірреальної ситуації.

Якщо зіставити прогресивне і рівнобіжне фазове розгор­тання дискурсу, то можна констатувати, що прогресивний тип формально збігається з лінійністю мовного каналу, а рівнобіж­ний, хоча і формально розташований у тому ж лінійному вимі­рі, з ним не збігається; рівнобіжний тип розгортання вже не може бути пояснений, якщо виходити тільки з плану виразу. Отже, це семантично зумовлене розгалуження фаз, а у випадку прогре­сії – семантичний план ніби сполучається з диктальним. Насправ­ді це не так, оскільки в дискурсі, можуть діяти сильні трактивні оператори. Перебуваючи у позиції епіфази, такий оператор зда­тний згорнути в собі, підсумувати зміст усього попереднього дискурсу, яким би значним за обсягом він не був.