- •Розділ 1. Методологічні та теоретичні засади аналізу дискурсу
- •Теоретичні передумови виникнення дискурсології як науки
- •Аналіз дискурсу як основний методологічний інструмент нової наукової парадигми
- •1.3. Сучасні методи дослідження
- •1.4. Дискурс у комунікативному середовищі
- •1.4.1. Комунікативна природа дискурсу
- •1.4.2. Дискурс як породження реальної комунікації
- •1.4.2.1. Визначальні чинники дискурсотворення
- •1.4.2.2. Основні дискурс-моделі
- •1.4.2.3. Комунікативно зумовлені види дискурсу
- •1.5. Значення та співвідношення понять “текст” і “дискурс”
- •1.5.1. Текст як елементарна одиниця дискурсу
- •1.5.2. Диференційні ознаки та межі тексту
- •1.5.3. Теоретичне трактування понять “текст” і “дискурс”, “дискурс” і “мовлення”
- •1.5.4. Основні лінгвістичні категорії дискурсу як “тексту в ситуації”
- •1.6. Висновки до першого розділу
- •Розділ 2. Прагматико-семантична організація дискурсу
- •2.1. Прагматика дискурсу
- •2.1.1. Сутність концепції прагматики дискурсу
- •2.1.2. Втілення комунікативної інтенції у дискурсі
- •2.1.3. Прагматично детерміновані характеристики учасників дискурсу
- •2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
- •2.1.5. Прагматична структура дискурсу
- •2.1.6. Дискурс як прагматична модель дійсності
- •Характерні ознаки моделі віртуальної реальності*.
- •Актуальна
- •Дискурсивні модел
- •Реальност
- •Регулятивна
- •Ілюзорна
- •2.1.7. Дискурсні можливості мовної особистості та прагматичні стратегії їхньої реалізації
- •Форматор рефлексії (Юлія Мостова)
- •2.1.8. Аргументація як засіб відтворення ментальної моделі дійсності та метод досягнення прагматичних цілей дискурсу
- •Дискусія
- •2.2. Семантика дискурсу
- •2.2.1. Розвиток теорії семантики: від значення слова до значення дискурсу
- •2.2.2. Семантичні механізми породження дискурсу
- •2.2.3. Змістове поле дискурсу
- •2.2.4. Дискурсивні моделі як відображення семантичних модусів реальності
- •2.2.5. Семантичне розгортання дискурсу
- •2.2.6. Функціонально-семантичні категорії дискурсу
- •2.2.8. Евалюативність дискурсу: семантична актуалізація оцінності та ціннісні домінанти
- •1. Автор-спостерігач 2. Коментатор
- •2.3. Висновки до другого розділу
- •Розділ 3. Мовна репрезентація дискурсу (лінгвістичні особливості та жанрові форми політичного дискурсу у сучасному інформаційному просторі України)
- •Політична мова як відображення політичної діяльності
- •3.1.1. Основні підходи до аналізу мовної репрезентації політичної діяльності
- •3.1.2. Мовне втілення теми у політичному дискурсі
- •3.1.3. Мовна опозиція як дискурсивний чинник
- •3.1.4. Лексико-фразеологічна характеристика сучасного політичного дискурсу
- •3.1.5. Неоднозначність та езотеричність політичного мовлення
- •З містова невизначеність
- •3.1.6. Молодіжний тезаурус політичного дискурсу
- •Поняття “політика”.
- •Комунікативна цінність (частотність уживання) запропонованих політичних понять у середовищі студентської молоді.
- •3.1.7. Новий стилістичний канон у мові політики
- •3.2. Жанрова палітра сучасної політичної преси
- •3.2.1. Дискурсні можливості та особливості інтерв’ю з політиком
- •1. За характером інформації:
- •2. За типом інтеракції:
- •3. За фактуально-часовою спрямованістю:
- •4. За типом комунікативної стратегії:
- •3.2.2. Гасло як жанр у функціональній структурі жанрового політичного простору в період передвиборчих кампаній
- •3.2.3. Сучасний політичний фольклор
- •3.3. Висновки до третього розділу
- •Висновки
- •Список використаних джерел
2.1.4. Засоби прагматичної організації дискурсу
Прагматична організація дискурсу залежить від використаних у процесі його породження стратегій. Під час творення політичного дискурсу комунікантами застосовуються такі стратегії:
конструктивно-генеративна (передбачає побудову тексту згідно з чітко визначеним комунікативним завданням – наприклад, політичний огляд, стаття-коментар політичної події тощо);
транспозитивна (передбачає “переклад” однієї з форм безпосередньої усної комунікації у текстову форму – наприклад, інтерв’ю з політиком);
побудови дискурсу за наявною або аналогічною текстовою моделлю (використовується під час створення політичних гасел, політичних документів, агіток тощо, скажімо, під час передвиборчої кампанії);
безадресатна (щоденникові записи дисидента) чи трансформуюча (пов’язана з істотним переробленням тексту, внаслідок якого з’являються тексти інших прагматичних класів, наприклад: програма політичної партії > реферат програми політичної партії).
Під час обміну висловлюваннями (він зумовлений стратегіями, а також планами, сценаріями, когнітивними схемами, що існують у свідомості комунікантів) ці стратегії змінюються / коригуються, проявляючи таким чином свою динамічну суть.
Одним із засобів прагматичної організації будь-якого дискурсу є фрейми – структури, які репрезентують стереотипні ситуації у свідомості (пам’яті) людини або інтелектуальної системи, призначені для ідентифікації нової ситуації, що базується на такому ситуативному шаблоні. Іншими словами, це ієрархічно впорядковані репрезентації певних стандартних ситуацій дійсності. Вважається, що у довгостроковій пам’яті людини зберігається великий набір різноманітних фреймів, які актуалізуються під час виникнення нових сцен [241: 323].
Фрейм репрезентує у свідомості людини (або в її комп’ютерній моделі) не лише саму стереотипну ситуацію, але, водночас, і зв’язки цієї структури з певними іншими видами інформації, зокрема, з інформацією про те, як користуватися фреймом та що слід робити, коли сподівання не справджуються.
Згідно з концепцією Р. Шенка та його колег [336], визначальну роль в організації змістової структури дискурсу відіграє причинний зв’язок, оскільки зміст, за Р. Шенком, – це концептуальна структура, експлікатом якої є причинно зв’язаний ланцюг подій. Зв’язність дискурсу, отже, має визначатися через причинну інтерпретацію концептуальних структур, з яких складається текст. Причинні зв’язки, що поєднують певну подію з іншою, повинні виявляти зміст цієї події з погляду ширшого контексту. Це останнє завдання і виконує фрейм-структура.
Виділяють два типи фреймових структур: динамічні (фрейми, що відображають послідовність дій) та статичні (фрейми, що описують стан). За Р. Шенком, динамічні фреймові структури мають два різновиди: сценарії та плани, котрі складаються з послідовності елементарних дій. Під сценарієм дослідник розуміє детермінований причиновий ланцюжок концептуалізацій, що описує стандартний перебіг подій у будь-якій відомій ситуації. Окремі події пов’язані між собою за принципом причинно-наслідкового ланцюжка: результатом кожної дії стає ситуація, в якій уможливлюється чергова подія. Основна функція сценарію полягає у керуванні процесом виведення наслідків.
Сценарії описують стандартні, типові ситуації реальності. Вони складаються з назви ситуації, ролей, тобто імен учасників ситуації, переліку причин виникнення певної ситуації та набору сцен, де кожна сцена описана як набір елементарних дій.
Плани – це засоби, за допомогою яких встановлюються причинно-наслідкові зв’язки між сценаріями. План описує стандартну послідовність дій людини в тому чи іншому випадку; він складається зі сцен та сценаріїв, що ведуть до певної мети.
На відміну від динамічних фреймів – сценаріїв та планів – статичні фрейми можна вважати аналогами окремих лінгвістичних структур. Відповідно виділяють кілька видів статичних фреймів:
1) поверхнево-синтаксичні, що відповідають дієслівним та іменним структурам;
2) поверхнево-семантичні, що репрезентують ситуацію на рівні лексичних тлумачень слів;
3) тематичні – опис конкретних ситуацій;
4) узагальнюючі, що задають типи та класи ситуацій тощо.
Розглянемо прагматичну організацію політичного дискурсу на прикладі газетної публікації “Хто стоїть за майором Мельниченком?” (Президентський вісник. – 2001. – 17–23 лютого). Фрейми:
1. Леонід Кучма (стереотипна інформація: глава держави, з ним пов’язана касетна справа).
2. Микола Мельниченко (стереотипна інформація: майор Служби безпеки, начебто здійснив записи у кабінеті Президента України).
3. Георгій Ґонгадзе (стереотипна інформація: загиблий журналіст, чиє ім’я згадувалося у записі на плівці, його тіло вважають знайденим під Таращею).
Ці фрейми поєднуються у ланцюг сценарію:
Під Таращею знайдено тіло |
Оприлюднено плівку із записом голосу, який нібито належить Президентові |
Майор Мельниченко наполягає на тому, що плівка не є фальшивою |
Президента звинувачують у причетності до організації вбивства Г. Ґонгадзе |
Президент відкидає обвинувачення в інтерв’ю авторитетним ЗМІ |
Простежимо тепер чітко визначену за планом аргументацію непричетності Президента, якого компрометують організатори касетного скандалу.
План:
1. Л. Кучма до скандалу не має ніякого відношення (абзац 2).
2. Записи були змонтовані за допомогою спецапаратури (абзац 3).
3. Хтось “стоїть” за М. Мельниченком (абзац 4).
4. Замовники – не просто опозиція. Це скандал державного рівня – вони компрометують Президента України і державу загалом (абзаци 5 і 6).
5. Замовники сфабрикованої плівки – вбивці Г. Ґонґадзе (абзац 7).
6. Президент навіть не знав Г. Ґонґадзе (абзац 8).
Як бачимо, за планом йде поступове переконання (за наростаючою) читачів у тому, що Л. Кучма непричетний до зникнення Г. Ґонґадзе.
Отже, у процесі аналізу прагматичної організації дискурсу автори публікації конструюють його “фреймову структуру”. В ній вони враховують можливість поєднання фреймів та межу їхньої реалізації у тій послідовності подій, яка детермінована створеними фреймами. Це дає змогу запрограмувати “правильний” хід подій у процесі аналізу розповіді, де окремі події описуються поза жорстким часовим порядком.