2.3. Висновки до другого розділу

1. Комплексно охоплюючи всі активні елементи про­цесу комунікації (суб'єкти мовлен­ня – мовець та його адресат, їхня взаємодія, ситуація спілкування тощо), прагматика спроможна забезпечити її успіх, ставши базовою структурою дискурсу.

2. Прагматична кореляція основних елементів масовоінформаційного дискурсу залежить від двох його центрів, виражених по­няттями “я” та “інший”, і від модальності як невід’ємної риси жу­рналістського тексту. Це співвідношення задається харак­теристиками суб’єкта дискурсу та його комунікативною метою як основними детермінантами всього розвитку дис­курсу. Подібно до того, як взаємодіють між собою елементи стру­ктури мовної особистості, так взаємодіють між собою і поро­джені ними елементи дискурсу. Регулятором цієї взаємодії є номінація мовця у дискурсі, зу­мовлена такими чинниками, як знання мовця про себе, його ціннісні настанови, самооцінка, цілі тощо.

3. Основними прагматично детермінованими характеристиками учасників дискурсу є їхня мовна компетенція (у випадку політичного дискурсу – професіоналізм політичного мовлення); національна належ­ність (виявляється переважно в способах і засобах реалізації комунікативної діяльності); соціально-культурний статус (безпосередньо пов'язаний із використанням мови як засобу впливу); психологічний тип і поточний психічний стан; усталені погляди, смаки, звички тощо.

4. У процесі прагматичної організації дискурсу вибудовується його “фреймова структура”. Запрограмувати “правиль­ний” хід подій у процесі аналізу розповіді, де окремі події опи­суються поза жорстким часовим порядком, можна лише врахувавши комбінаторні можливості фреймів та межу їхньої реалізації у тій послідовності подій, яка визначена цими фреймами.

5. Відбір найбільш зна­чущої інформації для створення контексту дискурсу, релевантність котрого має визначатися у межах тієї або іншої прагматичної настанови, здійснюється за допомогою прагматичного фокуса. Розгляд прагматичного фокуса як категорії дискурсу по­в'язаний із вивченням контекстуальної та ситуативної інфор­мації, що входить до його глибинного значення. Сприйняття прагматичного фокуса дискурсу ґрунтується не лише на його змістовому наповненні, але і на знаннях тих асоціа­тивних зв'язків, які відомі читачеві із набутого досвіду, тобто складають у свідомості читача внутрішню модель світу.

6. Сучасний дискурс створюється за такими прагматичними моделями: модель-реалія, квазіреальна модель, модель-метаморфоза, модель-алегорія та категоріальна модель. Політичний український дискурс будується здебільшого за реальною прагматичною модел­лю – у таких її різновидах, як актуальна, евокативна, екстрапо­ляційна, оптативна та ілюзорна.

7. Дискурсні можливості мовної особистості (семіоти­чного, когнітивного та мотиваційного плану) реалізуються у процесі застосування репрезентаційної та / чи наративної стра­тегій побудови дискурсу.

Процес трансформації когнітивного (мисленнєвого) рівня у мовленнєво-дискурсивний відбувається у вигляді внутрішнього мовлення. У його процесі, під дією змістових та мовних чинни­ків задуму, мовець іде від своєї образної карти­ни (уявлення) до дискурсу, а через нього – до тексту, де відбувається “втиснення” індивідуально-особистісного змісту, зрозумілого лише самому мовцеві, у мовні форми, що несуть у собі прийнятні для реципієнтів значення.

“Мовна тканина” дискурсу набуває повноцінного зна­чення тільки тоді, коли вона актуалізує в учасників дискурсив­ного діалогу адекватні для них фонові знання. Вагому частку фонових знань, необхідних індивідові для успішного підтриму­вання дискурсивного діалогу в межах певної культури становлять прецедентні феномени.

8. Аргументація як метод до­сягнення прагматичних цілей масовоінформаційного дискурсу забезпечує, по-перше, відображення комунікативних намірів і, по-друге, відображення світу мисленнєвих дій автора дискурсу, який має на меті синхронізувати й узгодити зі своїм перебігом думок думки читача, а також перевести зміст станів свого мисленнєвого світу в мисленнєвий світ адресата (трансформуючи тим са­мим його ментальну модель об’єктивного дійсного світу – аж до максимального зближення зі своєю та наближення її змісту до загального інфо­рмаційного фонду, що складає об’єктивний світ понять та ідей).

9. Одним із основних результатів інтенсивного розвитку теорії семантики дискурсу є змі­на її орієнтирів у трактуванні значень: від значення окремого сло­ва (семантичний атомізм) до значення дискурсу як континуативного утворення, зв’язність котрого може забезпечуватися лише у вигляді узгодження між части­нами цілого у формальному (морфосинтаксичному) та семантичному планах.

10. Змістова формалізація у пам'яті учасника дискурсу отриманої інформації про явище реальності постає як репрезентація знань – акт, що зорієнтований на використання знань (про реаль­ність і контексти, в яких відбуваються події або ситуації, що аналізуються; про інтенції учасника дискурсу) у фор­мальних процедурах для розв'язання тих чи інших інтеле­ктуальних завдань. Репрезентації знань реалізуються у вигляді моделей: фреймів, сценаріїв та планів. За її допомогою будується змістовий образ – сутнісне й цілісне бачення цього явища.

11. Дискурс є не тільки результатом мовної організації чи мовним продуктом, а й мовною формою виявлення закладено­го у дискурсі змістового поля, організованого з певною комуні­кативною метою. Досягнення цієї мети передбачає використання, окрім законів, правил та принципів мовної організації дискур­су, ще й урахування особливостей і законів психології людської діяльності, соціальної комунікації, функціонування мови.

Комуні­кативна цілісність змістової структури дискурсу забезпечується комунікативною наступністю його складників, тобто такою змістовою ієрархією, за якої кожне наступне судження спираєть­ся у комунікативному плані на попереднє: тема-рематичний поділ властивий як кожному окремому висловлюванню, так і дискурсу загалом. Завдяки своєму кінцевому характеру, тема-рематичний ланцюжок утворює змістові межі дискурсу.

12. Організуючим принципом відображення змістових зв'язків реальності у дискурсі виступають відношення симетрії (симетрія, дисиметрія, антисиметрія, метасиметрія). Кожному виду моделі змістових зв'язків дискурсу відповідає особливий модус симет­рії та регістр роботи мовної системи.

13. Порядок семантичного розгортання дискурсу визначається індивідуальними особливостями мовця і його позиці­єю стосовно даної ситуації, представлення якої в дискурсі є індиві­дуальною версією мовця (ідіоверсією). Семантичне розгортання дискурсу реалізується через сукупність синтагм на всіх рівнях мови (у таких різновидах, як морфосинтагми, фразосинтагми і т. д.), кожна з яких, у силу реляційно-операційної двоїстості дискурсу, може бути подана і як двокомпонентна структура, і як двофазова дія.

14. Обов'язковими текстотвірними категоріями дискурсу виступають категорії персональності, модальності, аспектуальної темпоральності, інтенціональності та зв'язності. Всі інші функціонально-семантичні категорії дис­курсу (категорії ввічливості, належнос­ті, інтенсивності, причинно-наслідковості тощо) є факультативними (тобто не обов'язковими для кожного дискурсу) і знаходять своє відображення у базових категоріях.

15. Функцію інструмента встанов­лення семантичних зв'язків у дискурсі виконує тезаурус мовної особистості. Розширення концептуального простору по історичній ординаті, скасування інформаційних табу, настанова соціуму на переосми­слення свого історичного шляху (а отже, і переосмислення мета­мови), сприяє, окрім іншого, закріпленню тезаурусних змін в українській мові. Чи не найголовніша роль у цьому процесі належить сучасним засобам масової інформації, що здатні регулярно актуалізувати у сучасному дискурсі ті чи інші фонові знання, настанови, оцінки тощо.

16. Дослідження евалюативності як категорії дискурсу на матеріалі одного з найбільш евалюативно насичених різновидів сучасного ма­совоінформаційного дискурсу – політичного – показало, що його семантичне наповнення і прагматика зумовлюють наявність у його основі оцінних концептів, котрі нерідко мають категорійне значення. Як різновид оцінного політичний дискурс відрізня­ється від інших видів дискурсу не тільки своїм специфічним лек­сично-граматичним, структурним, прагматичним наповненням, але й неодмінною семантичною актуалізацією оцінності.

Основний вектор цінностей в українському політично­му дискурсі розташовується в секторах моральних і універсаль­них цінностей. Аргументаційні стра­тегії дискурсу українських політиків відображають прагнення їхніх партій впливати на моральні та універсальні принципи. Натомість критика політичних супротивників обґрунтовується фактами порушення ними вказаних цінностей.