99. Аерозольні упаковки.

1. Виробництво алюмінієвих моноблочних контейнерів здійсню ється шляхом їх формуванням із плоских заготовок на пресах ударного типу, а формування горловини проводиться на спеціальних багатошпиндельних конусоподібних автоматах. При цьому викону ється 12—14 і більше операцій залежно від діаметра контейнера.

2. Виготовлення скляних контейнерів проводиться з нейтраль ного боросилікатного скла на автоматичних високопродуктивних склоформувальних машинах. Процес їх виробництва пов'язаний із подвійним випалюванням у горизонтальних печах із температурним максимумом 640-650°С для усунення або ослаблення залишкових внутрішніх на пруг скла. Після формування вони покриваються поліетиленовим або полівінілхлоридним захисним покриттям.

3. Пластмасові контейнери виготовляють методом вакуум-формування (моноблочні) або литтям під тиском (дводетальні) на фор мувальних або ливарних машинах. Клапанно-розпилювальні системи виготовляють на заводах з переробки пластмас. Виробництво хладонів (пропелентів) організовано на хімічних підприємствах. На фармацевтичні — вони надходять у великих кількостях у спеціальних ємкостях. Приготування сумішей зріджених пропелентів і їх подавання на лінію наповнення є складними і специфічними операціями для виробництва, що вимагають особливих умов і обладнання, яке працює під тиском.

100. Пропелленти, їх призначення та класифікація. Технологічна схема виробництва лікарських засобів в аерозольній упаковці.

Пропеленти - це розсіювальні або евакуювальні гази, за допомогою яких усере дині ємкості створюється тиск. Класифікація: Залежно від тиску насичених парів їх поділя ють на дві великі групи: основні, що здатні створювати самостійно тиск не менше 0,2 Мпа; допоміжні, що створюють тиск менше 0,1 МПа. За агрегатним станом вони поділяються на три групи: зріджені гази; фторорганічні сполуки (хладони або фреони); вуглеводні пропанового ряду (пропан, бутан, ізобутан); хлоровані вуглеводні (вініл- і метилхлорид та ін.); стиснені (важкозріджувані) гази (азот, нітрогену (І) оксид, карбону діоксид); легколеткі органічні розчинники (метиленхлорид, етилен- хлорид та ін.). Вимоги до пропелентів: 1.Мають бути нетоксичними, не чинити подразнюючої дії на слизові й шкіру; 2. Мають бути хімічно інертними, стійкими до гідролізу, не чинити корозуючої дії на стінки балона; 3. Мають мати гарну розчину здатність стосовно лікарських речовин, бути вогне- і вибухобезпечними. Технологічна схема виробництва 1. Рідкі лік засоби У рідких лікарських засобах активна речовина роз чинена або в пропеленті, або в співрозчиннику, що добре змішу ється з пропелентом. Після виведення вмісту з контейнера пропелент випаровується, а активна речовина залишається у вигляді туману в чистому вигляді або розчиненою в співрозчиннику. Стадії виробництва: - приготування розчину активного компонента (концентрату); звільнення його від нерозчинних домішок; фасування в контейнери; герметизація; заповнення пропелентом; перевірка на міцність і герметичність; стандартизація; оформлення упакування для подальшого транспортування. Обладнання: реактори з теплообмінником і мішалкою. Звільнення розчинів від домішок здійснюється відстоюванням, фільтруванням або центрифугуванням. 2.Піни. Піни складаються в основному з водної фази, яка містить ПАР і заемульгований пропелент. Концентрація останнього коливається від 3,5 до 89%, частіше вона складає 10—20%. Стійкість пін залежить від багатьох чинників, основними з яких є: концентрація піноутворювача, наявність електроліту, рН середовища, в'язкість розчину, концентрація і тип пропеленту, наявність добавок. Піни, отримані під тиском, оцінюють за такими показниками: зовнішнім виглядом піни, типом виведення її з контейнера (плавний, переривчастий, гучний), стабільністю і часом життя, пружними властивостями піни, висиханням у відсотках у часі, її змочувальними властивостями, щільністю, в'язкістю і дисперсністю. Піни поділяються на три класи: водні, водно-спиртові і невод ні піни, що містять органічну рідину типу гліколей або мінеральної олії. При виведенні рідкий пропелент бурхливо скипає та утворює піну. 3. Суспензії. У суспензіях пропелент може бути включений у дисперсну фазу або в дисперсійне середовище. Діюча речовина диспергована в нелеткому розчиннику. На стабільність суспензій також впливають: густина та в'яз кість рідкої фази; фізико-хімічні властивості речовин, що входять до складу; співвідношення між компонентами наповнювача; конструктивні особливості упакування; температурні умови експлу атації контейнерів; матеріал упакування. Найбільш ефективним способом стабілізації суспензій є зниження поверхневого натягу на межі утворюючих суспензію фаз додаванням ПАР (спиртів жирного ряду, деяких естерів, що перешкоджають злипанню частинок і змащуванню одночасно клапанної системи). Застосовують іноді й співрозчинники для пропеленту (мінеральні олії, неіоногенні ПАР, гліколі). Найменше агрегування частинок відбувається в металевих кон тейнерах, найбільше — у скляних. Для аерозольних суспензій розмір частинок не має перевищувати 40—50 мкм, а для інгаляційних — 5-10 мкм. При цьому концентрація порошку складає не більше 10 %.