13. Частини мови і принципи їх класифікації.

Частини мови – найбільші класи слів, виділювані за трьома найважливішими класифікаційними ознаками:

1) спільним категоріальним значенням, абстрагованим на основі узагальнення лексичних значень конкретних слів.

2) складом і функціональним призначенням морфологічних категорій, реалізованих у межах відповідних парадигм.

3) спільністю основних синтаксичних функцій.

Частини мови поділяються на самостійні (повнозначні) і службові (неповнозначні); окрему групу складають вигуки і звуконаслідування.

Самостійні частини мови (їх шість: іменник, прикметник, числівник, займенник, дієслово і прислівник) називають предмети, їх ознаки, дії та кількість. Самостійні частини мови є членами речення і мають як лексичне, так і граматичне значення.

Службові частини мови (їх три: прийменник, сполучник, частка) предметного лексичного значення не мають і служать лише для зв’язку слів у реченні (прийменник, сполучник) або для надання окремим словам і реченням додаткових смислових чи емоційно-експресивних відтінків, а також для творення морфологічних форм і нових слів (частка).

Вигуки і звуконаслідування виражають лише волевиявлення, емоції, етикет, імітують звукові сигнали птахів, тварин, явищ природи.

14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.

Іменник - це частина мови, яка означає предмет і відповідає на питання хто? що? (черговий, патріот, птеродактіль).

Основна синтаксична роль іменників - підмет (Ми погомоніли трохи та й розійшлися) та додаток (Василь знайшов Степана).

Іменники можуть бути також:

• неузгодженим означенням (Рука Сашка легла на моє плече);

• іменною частиною складеного присудка (Він завжди був чудовим хлопцем);

• обставиною (Наталка з Ларисою вийшли з будинку).

Розряди іменників за значенням.

1) загальні і власні іменники

2) конкретні (Іменники, що називають предмети, явища навколишньої дійсності, які можна пізнати органами чуття людини) і абстрактні (Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, і називають поняття, явища чи властивості, які не сприймаються органами чуття.)

3) предметні і речовинні

4) збірні іменники(назви сукупності однакових чи подібних предметів, які здатні сприйматися як одне ціле.)

5) назви істот і неістот

Іменник може мати рід, число і відмінок. Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни.

15. Відмінювання іменників. Поділ іменників на відміни та групи.

Відмінювання іменників- це їх зміна за відмінниками. Змінювання іменника за відмінками дає йому можливість зв’язуватися з іншими словами у реченні.

В українській мові сім відмінків, які визначаються за питаннями: називний(хто? що? ), родовий(кого? чого?), давальний(кому? чому?), знахідний(кого? що?), орудний(ким? чим?), місцевий(на (в) кому? на (в) (у) кому? чому?), кличний.

Є також незмінні іменники

До незмінюваних іменників в українській мові належать:

- слова іншомовного походження (таксі, колібрі, меню, бра);

- жіночі прізвища українського і іншомовного походження, що закінчуються на -к(о), -енк(о): Потапенко, Яценко, на приголосний (Остапчук, Копчанич), російські прізвища на -ово (Муромо, Коновало), -их (Сірих, Білих), -аго (Живаго); складноскорочені слова буквенного типу (США), та складноскорочені слова, друга частина яких виступає у формі непрямого відмінка (завгар, замдиректора).

Хоча форма таких слів не змінюється, зміни в залежності від відмінків вони виражають за допомогою зв’язку з іншими словами, а також за допомогою прийменників (принесли меню, у меню налічувалося багато різних страв, рука лягла на меню).

Іменники за характером основ і відмінкових закінчень поділяються на чотири відміни.

1)Перша відміна включає у себе іменники чоловічого, жіночого і подвійного (чоловічого і жіночого) роду з закінченням -а (-я): земля, хмара, Ольга, Микола, сирота.

Вона має тверду, м'яку і мішану групи.

До твердої групи належать іменники жіночого роду з твердим приголосним основи (крім шиплячого) перед закінченням -а.(жінка, машина, перемога), також іменники спільного роду( голова, каліка, дружина), чол..роду(імена) Микита, Микола)

До м'якої групи належать іменники жін..роду з закінченням –я(буря, земля), іменники спільного роду( суддя, убивця)

До мішаної групи – іменики жін..роду з закінченням –а та з основою на шиплячий приголосний.(вежа, гуща, каша), спільного роду( лівша), іменник чол.. роду - вельможа

2) Друга відміна включає у себе іменники чоловічого роду, що мають закінчення на твердий або м’який приголосний основи (корабель, коваль, дуб), або із закінченням -о (Дніпро, Василько) та іменники середнього роду із закінченням -е, -о (поле, небо, стебло) і -я, крім тих, у яких при відмінюванні з’являється суфікс -ен-, ат (-ят): змагання, снаряддя.

До твердої групи належить більшість іменників з основою на р, у тому числі іменники іншомовного походження з суфіксами -ар (-яр), -ир, -ур, у яких наголос припадає на останній склад основи (абажур, командир, гектар), іменники чоловічого роду з кінцевим твердим приголосним основи (граб, час), а також іменники середнього роду з закінченням о- (вікно, Петро, батько).

Сюди належать також іменники – комар, снігур, звір.

До м’якої групи належать іменники середнього роду з закінченнями -е, -я, але не після шиплячого (сонце, здоров’я, життя), а також іменники чоловічого роду з кінцевим м’яким приголосним основи (Івась, учитель, обрій). Частина іменників із суфіксами –ар, -ир, які в однині мають наголос на корені – бондар – бондаря, лікар – лікаря.

До мішаної групи належать іменники чоловічого роду з шиплячим приголосним в кінці основи (товариш, дощ, сторож), середнього роду з закінченням -е (явище, плече, прізвище), а також частина іменників на -р: назви осіб за фахом чи родом діяльності з наголошеним суфіксом -яр та сталим наголосом на закінченні (каменяр, скляр, газетяр).

3) Третя відміна включає у себе іменники жіночого роду, що закінчуються на твердий чи м’який приголосний основи (сіль, Січ, біль) та іменник мати.

4)Четверта відміна включає у себе іменники середнього роду з закінченням -а (-я), в яких при відмінюванні з’являється суфікс -ат (-ят), -ен (ягня- ягняти, ім’я- імені