24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії часу з категорією виду.

Спо́сіб — граматична категорія дієслова, що показує стосунок дії чи стану до дійсності з погляду мовця, виражає значення можливості, бажаності, необхідності та інших умов реалізації дії (стану).

Семантична суть категорії способу полягає у протиставленні реальних дій ірреальним (модальним).

Дійсний спосіб (індикатив) означає реальну дію; є найбільш уживаним. Дієслова в дійсному способі змінюються за часами. Значення минулого і теперішнього часу є реальним, а майбутнього — гіпотетичним, тому він може мати відтінок значення недійсного способу.

Недійсні способи. Традиційно в українській мові виділяють два морфологічно виражені недійсні способи: наказовий та умовний. З урахуванням семантики пропонують і більш детальну класифікацію недійсних способів.

• Власне наказовий спосіб (імператив) (синтетична форма: роби, робіть) виражає необхідність виконання дії співрозмовником, співрозмовником разом з іншими особами чи особами, які якось пов'язані зі співрозмовником.

• Закличний спосіб (робімо) виражає пропозицію мовця виконувати дію разом із співрозмовником.

• Спонукальний спосіб передає послаблене значення апелятивності (прийшов би ти до мене).

• Бажальний (оптатив) спосіб виражає побажання мовця спрямоване до самого себе, до осіб, що не беруть участь у розмові, до явищ.

25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.

Дієслова дійсного способу можуть вживатися в минулому, теперішньому і минулому часі. Дієслова минулого часу означають дію, яка колись відбувалася або відбулася, дієслова теперішнього часу - дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення, а дієслова майбутнього часу - дію, яка відбуватиметься в майбутньому. Дієслова минулого часу змінюються за числами, а в однині - й за родами. Дієслова теперішнього і майбутнього часу змінюються за числами та особами. Дієслова в теперішньому часі мають ті ж особові закінчення, що і в майбутньому часі дієслова доконаного виду, які репрезентують просту форму майбутнього часу. Дієслова недоконаного виду мають складну і складену форми майбутнього часу. Складна форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється приєднанням до інфінітива особових закінчень. Складена форма майбутнього часу дієслів недоконаного виду утворюється за допомогою особових форм допоміжного дієслова та інфінітива основного дієслова.

26. Категорія особи, числа і роду дієслова.

Дієслова в теперішньому й майбутньому часах дійсного способу та в наказовому способі змінюються за особами. Дієслово в першій особі називає дію тієї осо­би чи осіб, хто говорить: (я) вважаю, (ми) подумаємо, (ми) скажімо. Дієслово в другій особі називає дію тієї особи чи осіб, до кого звертаються: (ти) допоможеш, (ти) розкажи, (ви) керуєте, (ви) поясніть. Дієслово в третій особі називає дію як особи чи осіб, так і предмета чи предметів, про кого або про що мо­виться: (він) малює, (вони) знайомляться, (дерево) зеленіє, (дні) минають. Дієслова в минулому часі дійсного способу і в умовному способі за особами не змінюються — вони змінюються лише за родами й числами: радів, раділа, раділо, раділи; радів би, раділа б, раділо б, раділи б. Форми роду й числа дієслів тут виконують синтаксичну функцію — вказують на зв'язок між словами (день змінив ніч і день змінила ніч).

Число дієслова несе інформацію про кількість діячів. Однина вказує, що дія чи стан приписується: а) одному виконавцеві (особі, тварині чи предметові) б) сукупності однорідних предметів в) предметам, шо не піддаються лічбі

Перша особа множини вказує, що дію виконує мовець та ще одна чи більше осіб: (ми) пливемо, розмовляємо, поспішаймо. Друга особа множини вказує на дію двох або більше осіб, до яких звернена мова: (ви) думаєте, зачекайте. Третя особа множини означає, що дію виконують два або більше діячів без участі мовця: (люди) радіють, (хмари) збира­ються, (квіти) пахнуть.

Особові й числові форми дієслів у контексті можуть набу­вати невластивих їм значень. Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов'язану з конкретною особою (у загадках, прислі­в'ях, приказках). Форма першої особи множини в науковому й публіцистич­ному стилях позначає автора із співучастю читача. Форма другої особи однини й множини вживається в уза­гальнено-особовому значенні (у прислів'ях, приказках, опи­сах. Форма другої особи множини при звертанні до співбесід­ника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість.

Частина дієслів, змінюючись за способами й часами, не змінюється, проте, за особами, родами й числами. їх назива­ють безособовими. Вони вживаються тільки або у формі 3-ї особи однини, або у формі середнього роду: світати — світа­ло, світає, світатиме, світало б, нехай світає; щастити — щастило, щастить, буде щастити, щастило б, нехай щастить. Ці дієслова переважно означають: а) явища природи: розвидняється, дніє, вечоріє, смеркає, мрячить, похолодало, замело; б) стан людини: морозить, лихоманить, не спиться, хочеться, кортить, живеться, працюється, не сидиться; в) уявлення про долю: щастить, таланить, фортунить; г) міру наявності чогось: не вистачає, бракує.

Безособові дієслова виступають у ролі присудків у безособо­вих реченнях. При них підмета не буває, але нерідко потрібен додаток у родовому, давальному, знахідному чи орудному відмін­ку: мені не спиться, йому не вистачає грошей, дорогу замело снігомДеякі дієслова не вживаються у формі 1-ї і 2-ї осіб через своє лексичне значення (дії, названі ними, не можуть викону­ватися людьми), наприклад: текти, капати, жевріти, мину­тися, телитися, ягнитися, колоситися, рясніти тощо.