28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники.

Прийме́нник — службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників, займенників і числівників виражає відношення між словами у реченні.

Прийменники не мають самостійного лексичного значення, тому членами речення не виступають. Належачи до іменників, числівників, займенників, вони входять до складу другорядних членів речення.

Прийменником називається службова частина мови, яка разом з відмінковими закінченнями іменників (або займенників) служить для вираження підрядних зв’язків між словами в реченні. Приклади прийменників:

– первинні: без, в (у), від, для, по, через, при, про, над, під, до, з, ради;

– вторинні: задля, з-під, із-за, поза, щодо;

– утворені від інших частин мови: близько, внаслідок, після, поруч, перед, протягом, під час, з допомогою, у зв’язку, завдяки, незважаючи на тощо.

Прийменники поєднуються з іменниками (або займенниками) в різних відмінках), причому деякі з них поєднуються тільки з одним відмінком) (без, від, до, крізь, про, при, біля, навколо, назустріч), деякі – з двома (на, над, перед, під, про), а то й з трьома (в, з, за між).

Прийме́нник — незмінна частина мови, що виражає залежність іменника, прикметника, числівника, займенника від інших слів у словосполученні та реченні^.

Прийменник з іншими частинами мови може вказувати на^:

• об'єкт дії: подарунок (для кого?) для сестри, писати (про кого?) про брата;

• напрямок: їхати (куди?) на море, йти (куди?) до лісу;

• місце: росте (де?) біля криниці;

• причину: заспівав (з якої причини?) від радості;

• мету: зібратися (з якою метою?) для роботи;

• час: залишити (на скільки?) до завтра.

Один і той самий прийменник може виражати різні смислові відношення: росте за хатою (місце) — прийти за годину (час) — купив за гривню (об'єкт).

Одне й те саме значення може бути виражене за допомогою різних прийменників: росте біля дороги, росте при дорозі, росте край дороги, росте поблизу дороги.

Прийменники можуть вступати в синонімічні й антонімічні зв'язки: при, біля, поблизу, край, неподалік (синоніми), в — з, під — над (антоніми).

За походженням прийменники поділяються на дві групи: похідні і непохідні.

До непохідних належать прийменники, спосіб творення яких визначити неможливо: до, без, на, під, при, по, крізь, за, для тощо.

Похідними називаються прийменники, що утворилися від іменних частин мови та прислівників, а також поєднанням прислівників та іменників з непохідними прийменниками: внаслідок, край, довкола, кругом, завдяки, згідно з, незалежно від, одночасно з.

29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою.

Сполу́чник — це службова частина мови, яка служить для зв'язку однорідних членів речення та частин складного речення. Сполучники не мають власного лексичного значення і не виконують у реченні граматичну роль.

До сполучників належать і, та, й, але, а тощо.

Сполучники зв'язують слова (батько й мати), словосполуки (довгі вулиці та високі кам'яниці), сурядні речення (Учитель читає, а учні слухають) та складники складно-підрядних речень (Як учитель читає, учні слухають). Залежно від синтаксичної функції сполучники поділяються на сурядні (і (й), та, та й, а, але, або, чи, прикладкове як) та підрядні (коли, що, як би, наскільки, хоч, мов, наче, часове й порівняльне як).

За походженням сполучники поділяються на первісні, що морфологічною будовою не пов'язані з іншими частинами мови (і, а, чи, та), і на похідні від інших частин мови (щоб, якби, проте, буцімто). Інтонація речення може рекомпенсувати відсутність сполучника (Якщо підеш направо, загризе тебе вовк: Підеш направо, загризе тебе вовк), явище часте у розмовній та художній мові. У давнішій літературній мові, як і в народній, деякі сполучники виступають синкретично, в різноманітних синтаксичних функціях (наприклад, що в значенні бо,коли тощо).

За значенням сполучники бувають:

• сурядні,

• підрядні,

• пояснювальні.  

Сурядні сполучники   з’єднують однорідні члени речення або рівноправні частини складносурядних речень. Серед сурядних сполучників розрізняють:

• єднальні: і (й), та (в значенні “і”), також, і...і, ні...ні, як...так і, не тільки...а й;

• протиставні: а, але, та (в значенні “але”), зате, проте, однак, все ж;

• розділові: або, чи, або...або, чи...чи, то...то, не то...не то, чи то...чи то. 

Терміни єднальні, протиставні і розділові сполучники буквально вказують на тип відношень, який виражають ці слова. Підрядні сполучники з’єднують частини складнопідрядних речень (головні та підрядні речення). Серед підрядних сполучників розрізняють:

• порівняльні: як, що, мов, мовби, мовбито, немов, немо, наче, неначе, неначе б, неначебто, ніби, нібито, буцім, буцімто;

• часові: як, перед тим як, після того як, як тільки, відтоді як, з тих пір як, тимчасом як, як тільки, тільки що;

• причинові: бо, тому що, через те що, затим що, тим що, оскільки;

• мети:щоб, для того щоб, задля того щоб, аби;

• умови: якщо, якби, коли б, аби, раз;

• допустові: хоч (хоча), хай (нехай), дарма що, незважаючи на те що;

• наслідковий: так що.

Терміни-назви різновидів підрядних сполучників орієнтують щодо типу відношень, які виражають ці сполучники. Запам’ятайте їх. Пояснювальні сполучники приєднують уточнюючі слова або речення: Добре вродили зернові культури, а саме жито, пшениця, овес. До пояснювальних належать такі сполучники: тобто, цебто, а саме, як-от, або, чи (у значенні “тобто”). За будовою сполучники бувають прості, складні,  складені.

• Прості (з одним коренем): і, а, та, бо, що, чи, як.

• Складні (з двома і більше коренями злитого написання): проте, зате, щоб, якби, нібито.

• Складені ( з двома і більше коренями роздільного написання): коли б, тому що, через те що, так що, незважаючи на те що, не тільки...а й.

За способом вживання сполучники поділяються на одиничні, повторювані, парні. 

• Одиничні сполучники (і, а, але, або, як, мов) вживаються тільки між двома однорідними членами речення або між двома реченнями: Сонце повернуло на захід і зникло за горою. (повернуло і зникло – однорідні присудки). Між сходами, що вели на другий поверх, стояла пальма. ( що – приєднує підрядне речення до головного).

• Повторювані сполучники ( і...і, ні...ні, або...або, чи...чи, то...то) повторюються два і більше разів при однорідних членах речення та частинах складносурядного речення: Теє слово всім давало то розраду, то пораду. (Леся Українка) Ви або жартуєте зі мною, або просто перевтома винна.

• Парні сполучники ( не тільки...а й, як...так і, хоч...але, якщо...то) вживаються між двома однорідними членами речення: Хоч поганий тин, та затишно з ним. Не тільки пригорбки, а й долини зазеленіли під сонцем.