Тенденції суспільно-політичного розвитку в Західній Європі і Україні у другій половині хvii — початку хviii ст. § і. Розвиток європейської політичної системи.

Тривалі війни другої половини ХVII — поч. ХVIII ст. сприяли дальшому розвитку абсолютизму. Внаслідок не бачених досі воєнних витрат, зростання чисельності постійних армій, ставало дедалі важче покривати витрати, чому досить часто протидіяли станові зібрання, які не погоджувались з введенням нових податків. У цих умовах зміцнення централізованої влади монарха було необхідною передумовою ведення успішної зовнішньої політики і підтримування соціального порядку в середині країни.

Залишаючись феодальними за своїм характером і тому покликані бути охоронцями феодальних привілеїв, європейські монархії не могли не враховувати об’єктивної необхідності переходу до більш раціональної і рівномірної податкової системи. Ця суперечність внутрішньої політики абсолютизму вирішувалась в той чи інший бік в залежності від конкретного співвідношення сил, політичних традицій та багатьом інших факторів, які забезпечували відносну незалежність державної влади і можливість переходу до бюрократичної системи управління.

При цьому слід мати на увазі, що зростання буржуазії ще потребувало опіки з боку національної монархії, хоча разом з тим функція монарха як охоронця феодалізму повсюдно залишалась дієвою. Монархія у більшості абсолютистських країн мала справу з такими буржуа, які у своїй масі ще не протиставляли себе старому ладу, а навпаки самі мріяли врости у феодальну систему і отримати феодальні привілеї.

Розвиток капіталізму в межах державних утворень, що склалися, обстановка постійної зовнішньополітичної напруги, необхідність захисту національної буржуазії у боротьбі з іноземною конкуренцією, постійна потреба всіх держав у твердих грошах і кредиті — все це породжувало активне втручання монархій в сферу економіки і привело до засвоєння ними ряду принципів, що згодом були об’єднані терміном "меркантилізм". Меркантилізм був скоріше зведенням конкретних практичних засобів накопичення, ніж продуманою економічною теорією; поряд з ним були широко поширені і уявлення про необхідність свободи торгівлі для її процвітання, тому різні повороти політики абсолютизму визначались не теоретичними міркуваннями, а конкретною практикою.

Періодом найбільшого розвитку меркантилізму була доба Людовіка ХІV, який вступив на престол ще дитиною (1643 р.), а почав самостійно керувати державою у 1661 р. Після цього його царювання тривало ще 54 роки, захопивши 15 років ХVIII століття. Ці півсторіччя недаремно називають "віком Людовіка ХІV". Всередині Франції це буж доба найбільшого розвитку монархічного абсолютизму, коли, здавалось, вся країна жила життям свого "короля-сонця", вся нація зосереджувалась у його особі і держава ніби втілювалась в особі володаря (держава це я). Економічним підґрунтям держави була політика меркантилізму, яка почала впливати не лише на внутрішнє життя, але й на міжнародні відносини, не тільки проводилась на практиці, але й знайшла теоретичних проповідників. Головним її представником в той час був міністр Кольбер, система якого знайшла своїх прихильників і у багатьох інших країнах.

Ця політика ґрунтувалась на принципах максимальної автаркії і перетягування запасів дзвінкої монети з інших країн і вимагала постійного державного стимулювання відстаючих галузей. Уряд заохочував організацію мануфактур, пов’язаних із заснуванням нових галузей виробництва або нових технологій, надаючи їм різні привілеї і монополії. Особлива увага приділялась будівництву воєнного флоту і галузям, що обслуговували армію і флот; саме тут створювались великі державні мануфактури. Засновувались великі торговельні кампанії на таких напрямках, де досі французи взагалі практично не торгували (Ост-Індська кампанія, Північна кампанія), або де треба було забезпечити французьку колоніальну монополію (Вест-Індська кампанія).

У 1665 р. Кольбером був розроблений план перетворення соціальної структури французького суспільства, пов’язаний з ідеєю необхідності заохочення корисних для монархії професій (торгівці, землероби, ремісники, військові) і всіляко скорочувати кількість професій, що відволікали від цих корисних, занять (фінансисти, юристи, ченці).

На розвиток меркантилізму вплинула також Англія ХVII ст. З кінця ХVI ст. тут почали з’являтися трактати написані у дусі меркантилізму. Однак найважливіше значення мав навігаційний акт Кромвеля, згідно з яким лише англійці на суднах метрополії мали право привозити в колонії й вивозити звідти будь-які товари; заняття промисловістю і торгівлею в колоніях було заборонено не англійським підданим. Ця постанова завдала відчутного удару голландській торгівлі, оскільки Голландія мала великий комерційний флот і займалась переважно посередництвом між різними країнами.

Процес розвитку європейської системи не можна собі уявити без взаємовпливів досвіду різних країн. Політична система французької монархії Людовика ХІV справила безпосередній сильний вплив на П’ємо: пізніше на бурбонську Іспанію, абсолютистські порядки у Данії, Швеції. Лише буржуазні Англія і Голландія могли бачити джерело своєї сили у принципах протилежних абсолютистським, однак усі феодальні господарі Європи повинні були враховувати, що відставання у монархічній централізації загрожує поставити їх країни у невигідне становище порівняно з випереджаючими їх сусідами. Як побачимо далі, це повною мірою відчула й Україна у процесі формування характеру влади гетьмана як голови новоствореної держави.

Слід зауважити, що короткий період 1649-1660 рр., який характеризувався початком єдинодержав’я Людовика ХІV, був водночас періодом розквіту англійської республіки. Англія в цю епоху відігравала визначну роль у міжнародних відносинах завдяки високому мистецтву зовнішньої політики Олівера Кромвеля, яке вивело Англію у становище, якого вона досі ніколи не займала. Він став "першою людиною" не лише в Англії, але й, на думку багатьох тогочасних політиків в усій Європі. Причому визнання його першорядної ролі у міжнародній політиці надійшло від самого Людовика ХІV, який зауважив про англійського лідера — "Це найсильніша людина в Європі". Успішні війни з Голландією та Іспанією, вигідні договори з Францією, Данією, Швецією призвели Англію до високого престижу. Кромвелю приписували грандіозні плани створення протестантського союзу для боротьби з Габсбургами, допомогу венеціанцям проти турків, завоювання обох Індій і т.д.

Разом з тим, звертає на себе увагу те, що він не зумів зміцнити внутрішній устрій держави, зіткнувшись з ворожим ставленням тих суспільних верств, які займали впливове становище при монархії і пасивно здійснювали опір небажаному для них політичному ладу. Поряд з консервативною опозицією роялістів і пресвітеріан виникла радикальна опозиція із середовища самих індепендентів. Це були т.зв. "левелери", або "урівнювачі", які бачили у відміні королівської влади і палати лордів лише перший крок до перебудови держави на цілком нових принципах. Вони були захисниками якнайширшої індивідуальної свободи і найбільш послідовними прихильниками народовладдя. Свобода совісті, рівність усіх перед законом з гарантіями особистої недоторканості (суду присяжних) мали бути невід’ємними правами громадян. Поряд з цим левелери висунули програму соціальних перетворень, спрямованих на ліквідацію залишків феодалізму, утвердження вільної і повної земельної власності, повної громадянської рівності. Таким чином левелери вимагали демократичного устрою держави із забезпеченням особистої свободи з боку законодавства і суду. Головним виразником їх прагнень був Джон Лільберн.

В січні 1655 р. Кромвель розпустив парламент, вважаючи, що він настроєний до нього вороже і побоюючись, що має намір позбавити його права наданого самим Богом і визнаного за ним народом. Позбавивши парламент влади Кромвель однак був вимушений ділитися нею з генералами армії, серед яких було чимало честолюбних і властолюбних елементів. Саме в цей час у країні почалось бродіння, висловлювались наміри реставрації короля, знову піднялись роялісти і Кромвель був вимушений придушувати повстання, що починались. Вся Англія була поділена ним на десять округів, і на чолі кожного з них був поставлений генерал-майор з широкими повноваженнями, що дозволяли йому тиранічне правити своєю областю.

Таким чином, в результаті переможної буржуазної революції склався політичний лад, однією й характерних особливостей якого був олігархічний характер влади в центрі і на місцях. Т.зв. "політична нація", що сформувалась внаслідок високого майнового цензу (лише вона мала право участі у виборах) призвела до зосередження влади в центрі і на місцях в руках вузького прошарку великих власників.

Ця особливість склала характерну рису ранньобуржуазної держави, до якої з повним правом можна зарахувати і Україну часів Хмельниччини. Другою її визначальною рисою був компроміс з дворянством, що мала значний політичний і воєнний досвід порівняно з буржуазією, яка переважала у сфері торговельній і грошовій.

Нарешті визначальною особливістю ранньобуржуазгої держави була її відкрито репресивна роль по відношенню до народних "низів". Законодавче виключення останніх з "політичної нації" доповнювалось нещадним придушенням будь-яких проявів протесту з боку пригноблених.