- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації.
- •2. Система голосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація голосних.
- •3. Система приголосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація приголосних.
- •4. Чергування голосних
- •5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.
- •6. Подовження та подвоєння приголосних. Спрощення в групах приголосних.
- •7. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. Дисиміляція.
- •8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси суч. Укр. Літ. Вимови.
- •9. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
- •10. Способи словотворення суч.Укр. Літ. Мови. Загальна характеристика.
- •11. Морфологічні способи словотворення суч. Укр. Літ. Мови.
- •12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем укр. Мови.
- •13. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.
- •18. Ступені порівняння якісних прикметників.
- •19. Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
- •20. Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. Сполучуваність з іменниками
- •21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.
- •22. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються від них. Дієвідмінюванні та не дієвідмінюванні форми дієслів.
- •23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.
- •24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •26. Категорія особи, числа і роду дієслова.
- •27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники.
- •29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою.
- •30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток.
- •31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв'язок між компонентами словосполучення.
- •37. Односкладні речення та їх типи.
- •38. Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при однорідних ленах речення.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •40. Відокремлені узгодженні означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •41. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення.
- •42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •43. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •46. Пряма мова. Непряма мова.
- •47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •48. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •49. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, засув значення)
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, критерії їх розрізнення.
- •51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •52. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів.
- •53. Синонімія як вираження смсилової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи ситнонімів і синонімічних рядів.
- •54. Поняття активної і пасивної лексики. Істориз, архаїзм.
- •55. Лексика української мови з погляду походження.
- •56. Лексика української мови з погяду вживання.
- •47. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго.
- •58. Класифікація фразеологізмів (класифікація в.В. Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо).
- •59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •60. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
43. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
Складносурядне речення – складне речення, в якому прості (сурядні) речення рівноправні за змістом і пов'язані сурядними сполучниками.
Змістова та граматична самостійність частин складносурядного речення має відносний характер, оскільки часто лише перша частина будується вільно, а друга певною мірою залежить від її змісту та структури. Наприклад: Поїдемо поговоримо з лісом, а вже тоді я можу і з людьми.
Сурядний зв'язок між окремими реченнями складносурядного речення здійснюється за допомогою лексичних, граматичних, фонетичних, логічних, стилістичних і структурних засобів, як, наприклад, сполучні слова, інтонація, логічна послідовність та особлива структура речення . Зв'язок між окремими реченнями складносурядного речення може бути сполучниковим та безсполучниковим. Безсполучниковий зв'язок здійснюється за допомогою інтонації, а на письмі – за допомогою слідування одного речення за іншим: Матерія не зникає, вона переходить з однієї форми руху в іншу.
Сполучниковий зв'язок здійснюється за допомогою сурядних сполучників:
Розділові: Одиничні або, чи, хоч ; повторювані аби…аби, чи…чи, хоч…хоч, то…то, не то…не то.
Єднальні: Одиничні і, й, та (в значенні і), також; повторювані і…і, ні…ні (ані…ані).
Протиставні: А, але, та (в значенні але), проте, зате, все ж, однак.
Класифікація складносурядних речень:
1) з єднальними відношеннями;
2) розділовими відношеннями;
3) протиставними відношеннями;
4) пояснювальні відношення (у яких частини пов’язані відношеннями пояснення або уточнення);
5) приєднувальні відношення (у яких друга частини виступає додатковим повідомленням щодо змісту першої частини).
44. Складнопідрядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складнопідрядних речень.
Складнопідрядне речення – складне речення, в якому одне просте речення є головним, а інше граматично залежить від головного і з'єднується з ним за допомогою підрядного сполучника або сполучного слова. Наприклад, перше речення цієї статті є складнопідрядним.
Підрядні сполучники у складнопідрядних реченнях приєднують підрядну частину до головної. За значенням вони поділяються на:
часові: коли, доки, поки, тільки, ледве, як тільки (Пішли, коли стемніло)
умовні: якщо, якби (аби), коли, тільки (Я був би поетом, якби умів писати вірші!)
мети: щоб, для того щоб, з тим щоб (Марго вийшла, щоб попрощатися із садом)
допустові: попри те що, хоч, дарма що, хай (Я встиг, дарма що був останнім в черзі)
порівняльні: як, ніби, наче, неначе, нібито, начебто (наче пташка, злетів на підвіконня);
причинові та наслідкові: тому що, бо, через те що (повірив, бо)
способу дії:щоб, що, як, чим, тим
міри та ступеня: щоб, що, як, чим, тим (Так швидко, що і обернутися не встиг)
місця: де, звідки, куди.
Класифікація складнопідрядних речень:
Підрядні речення залежно від змісту та зв’язків із головним реченням поділяються на означальні, з’ясувальні та обставинні:
1) Підрядні означальні речення пояснюють член головного речення, виражений іменником або іншою частиною мови в ролі іменника, і відповідають на питання який? (Раптом вітер зняв хмару пилу (яку?), яка закрила все). Підрядні означальні речення поєднуються з головним за допомогою сполучних слів який, котрий, чий, що, де, куди, звідки і підрядних сполучників що, щоб, ніби, наче, як. Для виділення іменника і залежного від нього підрядного речення використовуються вказівні слова хто, такий, той, кожен, весь (Ті пісні любі, що несуть радість межи люди).
2) Підрядні з’ясувальні речення відповідають на питання непрямих відмінків і уточнюють зміст присудка в головному реченні. Відповідно, базовими в головному реченні виступають дієслова, які означають різні вияви сприйняття, відчуття (розуміти, бачити, чути, стежити), мислення (міркувати, вирішувати, думати), мовлення (говорити, відповідати), почуття (радіти, щасливий), волевиявлення, спонукання (хотіти, вимагати, заборонити) тощо. Іноді замість дієслова-присудка підрядне речення може відноситися в головному до віддієслівного іменника, прикметника чи дієприкметника, присудкових слів, фразеологічних словосполучень з подібними значеннями (Даю голову на відруб, що з ними нічого не сталося). Підрядні з’ясувальні речення поєднуються з головними за допомогою сполучників що, щоб, ніби, мов, як, коли, ніби, наче, чи та сполучних слів хто, який, чий, де, куди, як (Я люблю, коли ми лежимо на печі, а у печі під нами булькотить борщ). До пояснюваних слів у головному реченні може відноситися вказівне слово той, та, те, ті у всіх відмінкових формах (Денщик покинув смажити ковбасу і швидко переклав офіцерові те, що сказав Джмелик).
3) Підрядними обставинними називаються речення, що вказують, як, за яких обставин відбувається дія в головному реченні, і відповідають на питання де? куди? коли? як? чому? за якої умови? тощо. Підрядна частина в таких складних реченнях виступає щодо головної в ролі обставини або уточнює обставину в головній частині. Підрядні обставинні речення можуть стояти перед, після або в середині головного речення. Підрядні обставинні речення поділяються на такі види: підрядні місця, часу, ступеня і способу дії, мети, причини, умови, допустові, наслідкові.
45. Безсполучникові складні речення. Класифікація безсполучникових речень.
Безсполучниковими реченнями називаються такі складні речення, у яких прості речення об'єднуються в одне ціле без сполучників, за допомогою інтонації.
Смислові відношення між простими реченнями в безсполучникових складних реченнях виражаються по-різному. У сполучникових реченнях у їх вираженні беруть участь сполучники або сполучні слова, тому смислові відношення тут більш чіткі, конкретні. Відсутність сполучників у безсполучникових складних реченнях робить ці відношення більш узагальненими. Тому при заміні безсполучникового речення сполучниковим можна вставити не один, а кілька сполучників: Посієш вчасно — вродить рясно. Порівн.: Коли посієш вчасно, вродить рясно. Оскільки посієш вчасно, то вродить рясно.
У деяких безсполучникових складних реченнях вставити сполучники не можна: Зупиніться: мужньо й непохитно пам'ять над могилою стоїть!
Класифікація безсполучникових речень:
1) Одночасності або послідовності дій: Гаснуть у плавнях летючі комети, тихо вмирає на заході ніч;
2) Пояснювальні: Бачу здалека: хвиля іскриста грає вільно по синьому морі;
3) Протиставні: Поглянув я на ягнята — не мої ягнята;
4) Причинові: І слова не можна було зрозуміти: такий зчинився гамір;
5) Умовні: Погодуєш рослину — нагодуєш, родину;
6) Наслідкові: В душі моїй сила стозора — бушуй, натхнення, бушуй.
Виражати смислові відношення в безсполучниковому складному реченні допомагають в усному мовленні інтонація, а в писемному — розділові знаки:
Безсполучникове складне речення може складатися з двох і більше простих речень, пов'язаних між собою сурядним зв'язком. Для них властива інтонація перелічення.
Безсполучникові складні речення, що поєднують по два простих речення, вимовляються з різною інтонацією. Для одних характерна інтонація протиставлення, для інших — інтонація підрядності. Речення з інтонацією підрядності є синонімічними до складнопідрядних речень.