46. Пряма мова. Непряма мова.

Пряма мова — мова особи, про яку йде розповідь, передана без узгодження особи і інтонаційного підпорядкування мові розповідача.

Пряма мова створює ілюзію точного відтворення чиєїсь мови і дозволяє впровадження відповідних лексичних, граматичних і стилістичних особливостей. Пряма мова може вводитися в текст словами оповідача, що вказують на самий факт утворення прямої мови: називають особу, якій вона належить, та факт її говоріння (Брат сказав: «Я йду до міста, а ти залишайся вдома»). При зміні прямої мови на непряму мову наступає, крім реченнево-інтонаційної зміни, ще зміна займенників і осіб та способів у присудкових дієсловах і впроваджується сполучник, найчастіше що, щоб.

Розділові знаки при прямій мові:

1. Пряма мова береться з обох боків у лапки, наприклад: «А я вже бачив день!» — «Коли?!» — «Не знаю»;

2. У діалогах пряма мова починається з абзацу, і перед репліками ставиться тире, наприклад:

— Вставай, сину, підемо. Протирай од сну очі.

— Куди, мамо ?

— О, а хіба ти забув: підемо дивитись, як сонце сходить. Ти ж просив, щоб тебе збудили. Вставай! — підводить мене.

3. Пряма мова у драматичних творах:

а) пишеться після назви дійової особи та крапки (без лапок):

Соня. Ні, тату, не все благополучно!

Пузир. А що ж тут сталося?

Соня, (подає йому хліб) Гляньте!

Пузир, (розглядає) Хліб!

б) пишеться під назвою дійової особи в поетичних творах (без крапки або після двокрапки):

Свічка

Меласю! Рідна!

Мєланка

Любий! Ти живий?..

О любий мій!.. Яка ж... тепер... я рада...

Свічка

Голубонько! Голубонько моя!.

В усіх випадках пряму мову починаємо з великої літери, але по-різному поєднуємо зі словами автора.

1. Якщо слова автора стоять:

а) перед прямою мовою — після них ставимо двокрапку, наприклад: У цілого війська девіз був один: «За волю, за рідну країну!» ;

б) після прямої мови — перед ними ставимо тире, крапку замінюємо на кому (знак питання, знак оклику, три крапки залишаюємо без змін), наприклад: «Ось я йду!» — обізвалась Зима;

в) у середині прямої мови — вони виділяються з обох боків комами й тире; проте якщо розрив робиться між двома окремими реченнями, то після слів автора ставимо не кому, а крапку й тире, наприклад: «Мої друзі — вбогі бідолахи,— говорить Кар-мель, — от мої друзі!» «Яких же я людей бачу? — одказує Кармель. — Багатих та вбогих».

2. Якщо репліки беруться в лапки й записуються підряд без слів автора, то між ними ставимо тире, наприклад: «Мамо, — питаю, — то льони цвітуть?» А мати сміються: «То, — кажуть, — Дніпро». — «А чого він такий синій?» — «Від неба», — кажуть. Примітки: а) слова автора, коли вони стоять у середині чи після прямої мови, починаються з малої літери; б) слова автора та пряма мова завжди становлять окремі речення.

3. Якщо пряма мова, розірвана словами автора, є складним реченням із двокрапкою, то перед його другою частиною після слів автора ставимо двокрапку й тире, а пряма мова продовжується з малої літери, наприклад: «Дівчатонька мої, голубочки! Глядіть, лишень не перехваліть його, — сміється Катря дівчатам: — славні бубни за горами, а зблизька —шкуратяні».

4. Якщо одна частина слів автора стосується першої частини прямої мови, а друга — другої, що йде піфія слів автора, то після першої частини розділові знаки ставимо за загальними правилами, а перед другою частиною — двокрапку й тире, наприклад: «Оце так! — оторопів Ярослав, потім запитав грубо, щоб приголомшити її и приглушити власні болі:— А ще кого ти любиш?». Примітки: а) не виділяємо лапками прямої мови, коли немає прямої вказівки на конкретного мовця, наприклад: Кажуть: щоб солодко відпочивалося, треба гарно потрудитись; З дитячих літ живе у серці він, як материнське слово незабутнє, і тихо каже: знай, ти не один; б) слова, що вказують на джерело повідомлення, виділяємо лише комами, наприклад: У Києві, повідомляють газети, розпочала роботу сесія Верховної Ради України; в) якщо текст подається у вигляді авторської мови, однак стилістично наближається до прямої мови, зберігаючи лексичні й стилістичні особливості, інтонацію та емоційне забарвлення, — це невласне пряма мова, наприклад: Навіть старі хвалили Гущу. Вони ходили розпитать у нього, чи скоро буде нарізка [землі]. Він, певно, знає. Марко сміявся. Ніхто з доброї волі землі не дасть. Як! Не будуть землю ділити? Що ж тоді буде?; г) коли пряма мова входить до простого речення як непряма, текст подаємо без спеціальних розділових знаків, наприклад: Мати сказала припнути теля.

Не виділяється також непряма мова, що входить до складного речення його підрядною частиною та приєднується сполучниками що, щоб, ніби, мов, немов, наче, неначе, частками хай, нехай, наприклад: Сусіда попередив, щоб я не запізнювався на роботу; Передай Андрію, хай би зайшов під вечір.

***

Непрямаа мова — це чуже мовлення, що передається не дослівно, а зі збереженням лише основного змісту висловлювання. На письмі непряма мова не береться в лапки. Речення з непрямою мовою є складнопідрядним із підрядним з'ясувальним, яке приєднується за допомогою сполучників що, ніби, щоб, чи і сполучних слів де, куди, коли, як тощо. Вибір засобу зв'язку залежить від таких умов:

• якщо чуже висловлювання, передане непрямою мовою, було звичайним розповідним реченням, вживається сполучник що: Василь Касіян розповідає, що в основу його малюнка покладено епізод із життя Тараса Шевченка;

• якщо мовець, що передає зміст чужого висловлювання, хоче виразити сумнів у його достовірності, вживається сполучник ніби: Ліхтар розхвастався, ніби він міг би засліпити сонце;

• якщо висловлювання було спонукальним реченням, вживається сполучник щоб: Софія Петрівна благала Аркадія, щоби він заспокоївся;

• якщо висловлювання було питальним реченням без питальних займенників або прислівників, вживається сполучник чи: Маруся питає, чи дружу я з Тимком Степурою.

Коли ж такі слова були, вони стають сполучними словами у підрядному реченні: Хлопчик запитав, куди зникає вночі сонце. Вишлевич зупинив пана Юзефа і запитав, де Юлія.