7. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. Дисиміляція.

Асиміляція – зміни, що відбуваються внаслідок взаємодії звуків тієї самої категорії.

Асиміляції приголосних:

1) за дзвінкістю( під впливом наступного дзвінкого попередній глухий одзвінчується: боротьба, молотьба.) асиміляцію за дзвінкістю спостерігаємо завжди.

2) за глухістю( під впливом наступного глухого попередній дзвінкий оглушується)

• на межі префікса і кореня

• на межі двох слів: повнозначного і службового( к впливає на з і ми чуємо с. під впливом к на г –х)

3) за місцем і способом творення.

• під впливом наступного шиплячого проривні д і т змінюються на шиплячі(д змінюється на дж)(підживити)

• під впливом наступного свистячого д і т – свистячі.( д змінюється на дз)(сміється)

• під впливом наступного шиплячого попередній свистячий стає шиплячим.(принісши)

• під впливом наступного свистячого попередній шиплячий стає свистячим.(хвилюєшся)

4) асиміляція за м'якістю( під впливом м'якого змінюється твердий)

• під впливом наступних м'яких [д'], [т'], [з'], [с'], [ц'], [л'], [н'] попередні тверді цієї групи пом’якшуються (днями)

• під впливом в', м', попередні тверді свистячі пом’якшуються ( цвях, свято)

Типи асиміляції:

1) за результатами – повна (звуки уподібнюються повністю, стають однаковими) і неповна( звуки наближаються за ознаками але повністю не збігаються)

2) за спрямуванням – регресивна (наступний звук впливає на попередній) і прогресивна(попередній звук впливає на наступний.)

3) за розташуванням звуків – контактна(взаємодіють сусідні звуки) і дистанційна( асиміляція звуків на відстані)

Для укр.. мови характерна регресивна асиміляція.

Дисиміляція (розподібнення) – з двох однакових звуків один утрачає які-небудь сильні фонетичні ознаки.

Вона зводиться до заміни в слові одного з двох однакових або подібних звуків менш подібним. Вона має такі ж типи, що й асиміляція. Наслідком дисиміляції є сучасні форми інфінітива.

8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси суч. Укр. Літ. Вимови.

Орфоепія – розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову.

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови. Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння, подовження, спрощення, збігу звуків. Порушення норм орфоепії можуть зумовлюватися впливом правопису на вимову, своєрідним тиском діалектних фонетичних систем.

Норми сучасної укр літ вимови сформувалися на основі вимовних норм середньонаддніпрянських діалектів і охоплюють вимову голосних, приголосних і слів іншомовного походження.

9. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.

Орфографія – історично сформована, уніфікована система правил, що визначають написання слів згідно з усталеними нормами.

Орфогра́ма — правильне написання за відповідним правилом або за тра­дицією, яке обирається з кількох можливих. Орфограма є однією з основних одиниць орфографії, що забез­печують її теоретичним і практичним вивчення.

Розрізняють літерну і нелітерну орфограми за ознакою вибору з кількох варіантів однієї літери чи вибору з кількох варіантів правильного написання сло­ва — разом, окремо, через дефіс, чи з'ясування місця перенесення слова з рядка в рядок. Типи орфограм: буквені, небуквені.

Принципи української орфографії

Сучасна орфографія побудована на двох головних принципах –  фонетичному(написання слова точно відображає його вимову([книга]- книга)) та морфологічному(написання відбувається за принципом: та сама частина (корінь, префікс, суфікс, закінчення) в усіх словах пишеться однаково, незалежно від їх звучання(вимовляється [брацтво], пишеться братство, бо брат)) Певну роль відіграють також історичний принципи (написання слів історично узвичаєно; пояснити його неможливо- треба лише запам'ятати([йасний]- ясний;[гуни]- гунни)) і смисловий(при написанні знаходяться значення слів, щоб диференціювати (розрізнити) їх, незважаючи на однакове звучання(по-новому (прислівник),по новому мосту (прийменник з прикметником)