- •1. Українська мова – національна мова українського народу. Питання періодизації.
- •2. Система голосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація голосних.
- •3. Система приголосних фонем суч. Укр. Літ. Мови. Класифікація приголосних.
- •4. Чергування голосних
- •5. Чергування приголосних при словотворенні та словозміні.
- •6. Подовження та подвоєння приголосних. Спрощення в групах приголосних.
- •7. Явища асиміляції у системі приголосних. Типи асиміляції. Дисиміляція.
- •8. Поняття орфоепії. Орфоепічна норма. Основні риси суч. Укр. Літ. Вимови.
- •9. Поняття орфографії. Орфограма, типи орфограм. Принципи української орфографії.
- •10. Способи словотворення суч.Укр. Літ. Мови. Загальна характеристика.
- •11. Морфологічні способи словотворення суч. Укр. Літ. Мови.
- •12. Предмет морфеміки. Морфемна структура слів. Типи морфем укр. Мови.
- •13. Частини мови і принципи їх класифікації.
- •14. Іменник як частина мови. Загальне значення, граматичні ознаки і синтаксичні функції.
- •16. Прикметник як частина мови. Значення прикметника, його граматичні ознаки.
- •17. Розряди прикметників за значенням. Утворення присвійних прикметників.
- •18. Ступені порівняння якісних прикметників.
- •19. Загальна характеристика числівника як частини мови. Значеннєві розряди числівників. Структурні розряди числівників.
- •20. Граматичні категорії числівника. Словозміна числівника. Сполучуваність з іменниками
- •21. Займенник як частина мови. Розряди займенників за значенням. Співвідношення займенників з різними частинами мови.
- •22. Загальна характеристика дієслова як частини мови. Система дієслівних форм. Дві основи дієслова та форми, що утворюються від них. Дієвідмінюванні та не дієвідмінюванні форми дієслів.
- •23. Граматичні категорії дієслова. Категорія виду. Видові пари дієслів, способи їх творення. Зв'язок категорії виду з категорією часу.
- •24. Категорія способу дієслова. Форми вираження способів дієслів. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •25. Категорія часу дієслова. Утворення часових форм. Зв'язок категорії часу з категорією виду.
- •26. Категорія особи, числа і роду дієслова.
- •27. Прислівник. Розряди за значенням, походженням та структурою.
- •28. Загальна характеристика прийменників як частини мови. Структурні типи прийменників. Перехід інших частин мови у прийменники.
- •29. Загальна характеристика сполучників як частини мови. Типи за значенням та структурою.
- •30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток.
- •31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв'язок між компонентами словосполучення.
- •37. Односкладні речення та їх типи.
- •38. Речення з однорідними членами (головними і другорядними). Засоби вираження однорідності. Узагальнювальні слова при однорідних ленах речення.
- •39. Речення з відокремленими членами. Функції відокремлених членів. Загальні умови відокремлення другорядних членів речення.
- •40. Відокремлені узгодженні означення, прикладки. Способи їх вираження.
- •41. Відокремлені обставини та способи їх вираження. Уточнювальні члени речення.
- •42. Речення, ускладнені вставними і вставленими конструкціями. Вставні слова, їх типи за значенням, вставні речення. Звертання, їх функції в реченні, форми вираження.
- •43. Складносурядні речення, їх головні семантико-граматичні ознаки. Класифікація складносурядних речень.
- •46. Пряма мова. Непряма мова.
- •47. Багатозначність слова. Типи лексичних значень.
- •48. Види переносу значень (метафора, метонімія, синекдоха).
- •49. Види зміни обсягу вторинного значення (розширення, звуження, засув значення)
- •50. Лексичні омоніми в українській мові. Полісемія та омонімія, критерії їх розрізнення.
- •51. Явища, суміжні з омонімією (омоформи, омофони, омографи).
- •52. Пароніми в українській мові. Структурні типи паронімів.
- •53. Синонімія як вираження смсилової еквівалентності в слові. Джерела виникнення синонімів. Типи ситнонімів і синонімічних рядів.
- •54. Поняття активної і пасивної лексики. Істориз, архаїзм.
- •55. Лексика української мови з погляду походження.
- •56. Лексика української мови з погяду вживання.
- •47. Функціональна диференціація лексики: загальновживана лексика, термінологічна й професійна лексика, діалектна лексика, жаргонна лексика, арго.
- •58. Класифікація фразеологізмів (класифікація в.В. Виноградова, генетична класифікація, морфологічна тощо).
- •59. Джерела фразеології. Споконвічно українські фразеологічні одиниці, запозичені фразеологічні одиниці, кальки.
- •60. Українська лексикографія, її історичні витоки та тенденції розвитку.
56. Лексика української мови з погяду вживання.
Словниковий склад української мови весь час перебуває в еволюційному русі. У розвитку словникового складу мови відбуваються два протилежні один одному процеси: процес безперервного поповнення мови новими словами і процес зникнення з неї застарілих слів. Засвоєння в мові нових слів і зникнення застарілих відбувається не відразу, а поступово і повільно. Слова, які в певний період їх життя в мові вживаються не дуже часто, поволі можуть втрачати своє значення, рідше вживатися і згодом навіть зовсім зникати зі словникового складу. Тому в словниковому складі мови завжди одночасно існують два шари лексики: активна і пасивна.
До активної лексики сучасної української мови належать загальнонародні слова, які не мають ознак застарілості (земля, світло, вільний, білий, п’ять, писати, завтра, тут), а також слова і терміни, що широко використовуються в різних спеціальних галузях науки, техніки, культури (лексикологія, теодоліт, інтеграл).
До пасивної лексики мови належать слова, які вже (або ще) рідко вживаються. Сюди належать усі застарілі слова і нові слова, які недавно виникли і ще не ввійшли до загальнолітературного вжитку, а також слова спеціального призначення, діалектизми тощо. Застарілі слова є двох типів: історизми та архаїзми.
Історизми — це слова або їх окремі значення, що вийшли з ужитку, оскільки зникли реалії, які вони називали, і в сучасній мові відсутні їх синонімічні замінники. Це назви понять матеріальної культури, соціально-політичної сфери, професій, звичаїв, обрядів тощо: аз (літера А), аероплан (літак), мир (світ), штука (мистецтво), рогатина, сагайдак, жупан, десятина, аршин, алтин. Історизми не мають синонімів у сучасній мові. Тому їх використовують тоді, коли виникає потреба дати характеристику минулим епохам, назвати подію, що відбулася колись, зникле явище чи поняття. Наприклад: «Сагайдачний гартує козацьке військо в боях та походах, але про око залишався вірний підданець Зигмунда. Спирався він на старшину, але не рвав і з сіромою, бо розумів, що голота — велика сила».
Архаїзми — це витіснені іншими синонімами назви понять, що існують і в наш час: десниця (права рука), перст (палець), вия (шия), уста (губи), ланіти (щоки), зріти (бачити), письмовець (письменник).
Також є таке поняття, як неологізми (від гр. neos — новий і logos — слово) — це слова, що позначають нові поняття і предмети. Вони поділяються на дві групи: неологізми, які стали термінами, та неологізми-професіоналізми або слова професійного жаргону.
Неологізми першої групи доцільно використовувати в діловій чи науковій мовах. Це слова на зразок автосалон, екофорум, комп’ютер, модельєр, марафон, стиліст, прес-секретар, телефакс, супутникова інформація, робот тощо.
Неологізми другої групи, які включають слова ваучеризація, спікеріада і нескінченну низку новотворів із додатком євро (євроремонт, євроманікюр, єврокухня), не варто вживати в офіційній діловій мові. Це стосується слів, які в українській мові мають прямі відповідники усталеного традиційного значення (домінувати — переважати; ексклюзивний — виключний; екстраординарність — особливість)
Слово вмирає з трьох причин.
Коли зникає народ, носії цієї мови;
Коли зникає предмет, поняття чи явище, яким його називали.
Обидві ці причини є об’єктивними, оскільки зумовлені реаліями дійсності.
Суб’єктивна: існуючі реалії починають зумисне називати інакше й навіть іншою мовою. Наприклад, існує й донині Верховна Рада України, а не Парламент, головує на ньому, звичайно, голова, а не спікер, виборці, а не електорат, обирають міського голову, а не мера міста, в якому зникли крамниці й магазини, а натомість з’явилися шопи, бутики й маркети.