30. Загальна характеристика часток як частини мови. Структурні та функціональні різновиди часток.

Ча́стка — службова частина мови, яка надає слову чи реченню додаткових відтінків або служить для творення деяких граматичних форм і нових слів.

Классифікація часток:

• формотворчі — служать для творення дієслівних форм

• словотворчі — служать для утворення нових слів (у складі похідних слів стали префіксами і суфіксами)

• заперечні — надають заперечного значення тому слову, перед яким стоять

• модальні — вносять різні смислові відтінки в речення, а також виражають почуття і ставлення того, хто говорить до висловленого.

До модальних часток належать:

1. Вказівні (ось, осьде, он, от, ото, це, оце)

2. Означальні (якраз, ледве, просто, прямо, власне, майже, саме)

3. Заперечні (не, ні, ані)

4. Обмежувально — вказівні (тільки, лише, хоч, хоч би, виключно)

5. Підсилювально — видільні (і, й, та, таки, аж, навіть, вже, ж, же, бо)

6. Наказові (хай, нехай, бодай, давай)

7. Умовні (би, б, ну)

8. Стверджувальні (так, отак, еге, авжеж, отож, гаразд)

9. Питальні (чи, невже, хіба, та ну, що за)

10. Порівняльні (мов, мовби, немов, наче, неначе, начебто, ніби, нібито)

11. Окличні (як, що за)

31. Словосполучення як синтаксична одиниця. Синтаксичний зв'язок між компонентами словосполучення.

Словосполучення — повний група виразів, утворена за нормами мови з двох або більше повнозначних слів, пов'язаних між собою синтаксично, використовувана як лексично-семантичний матеріал номінативної (знакової) функції в реченні й поза ним. За зовн.-синтаксичними стосунками С. поділяються на сурядні (перелікові — безсполучникові та сполучникові єднального, розділового й зіставнопротиставного характеру), що утворюють незамкнені ряди чи пари слів (напр., поле, і гай, і гори) і на підрядні С. У підрядних С. одне слово завжди надрядне (панівне, підпорядкувальне, означуване), інші — залежні, означувані (напр., висока хата, хати села, писати листа). За надрядним словом С. поділяються на субстантивні — безприйменникові (ріг хати) й прийменникові, ад'єктивні (високий ростом), прономінальні (ми всі), нумеральні (п'ять вершників), адвербіальні (дуже гарно) й вербальні (читати книжку), причому кожне з них має по 6 комбінаційних різновидів (напр., субстантивно-нумеральне С.: три яблука). Найчастішими є субстантивні (субстантивно-субстантивні й субстантивно-ад'єктивні: ріг хати, висока хата) й вербальні С. Серед підрядних С.. крім заг.-реченнєвих способів підрядно-синтаксичних зв'язків:

• узгодження — повне й неповне, напр., місто Суботове;

• керування — безпосереднє без прийменника й посереднє з прийменником, напр., рівний станом, рівний щодо стану;

• прилягання, напр., читати уважно;писати охайно п и з да

• дехто відрізняє ще зв'язок підрядно-сполучникового підпорядкування напр., радіє, аж скаче.

За належністю головного слова до певної частини мови словосполучення поділяються на:  а) іменникові: тиша (яка?) насторожена, мрія (яка? про що?) про успіх, бажання (яке?) вчитися;  б) прикметникові: щасливий (як?) безмежно, червоний (чому? від чого?) від сорому;  в) числівникові: восьмеро (кого?) дівчат, шість (чого?) олівців;  г) займенникові: щось (яке?) веселе, хтось (з кого?) із них, кожен (з кого?) із вас;  ґ) дієслівні: перекладати (що?) текст, виступити (як?) успішно, усвідомлюючи (що?) помилку;  д) прислівникові: радісно (від чого?) від почутого, тяжко (як?) надміру.   32. Типи словосполучень і способи зв’язку слів у словосполученні.

Розрізняють три види підрядного зв'язку у словосполученні: узгодження, керування і прилягання.   Узгодження - це вид підрядного зв'язку , при якому залежне слово уподібнюється до головного в роді, числі й відмінку.  Як правило, зв'язком повного узгодження поєднується іменник (головне слово) з прикметником, дієприкметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, тобто повне узгодження властиве тільки для слів, що мають граматичні ознаки роду, числа й відмінка: блакить (яка?) небесна (жін. р., одн., наз. відм.), вірш (який?) прочитаний (чол. р., одн., наз. відм.), сни (які?) мої(мн., наз. відм.). При повному узгодженні зміна головного слова викликає зміну залежного: небесна блакить (наз. відм.), небесної блакиті (род. відм.), небесною блакиттю (ор. відм.). При неповному узгодженні залежне слово має не всі граматичні форми головного слова: тканина в горох - різний рід і відмінок; жінка-інженер, ріка Десна - у числі й відмінку; місто Суми, село Сорочинці - тільки у відмінку.    Керування - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово ставиться при головному у певному відмінку. Зі зміною головного слова залежне лишається незмінним. У ролі залежного виступає іменник, рідше - займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника: слухати (що?) лекцію, слухають (що?) лекцію, cлухали (що?) лекцію, слухаймо (що?) лекцію. 

Керування може бути прийменниковим (його називають посереднім) або безприйменниковим (безпосереднім): слухати лекцію, слухав лекцію; склянка молока, склянку молока; роздуми над твором, у роздумах над твором. За силою підрядного зв'язку розрізняють керування сильне і слабке.

Сильним керування буває тоді, коли головним словом є перехідне дієслово, а залежним - іменник (займенник, числівник) у таких відмінкових формах: 

• знахідного відмінка без прийменника (в'язати шкарпетки, мити тарілку); 

• родового іменника без прийменника при заперечному перехідному дієслові (не писати віршів, не співати пісень); 

• родового відмінка частковості (що означає частину від цілого) без прийменника (випити молока, привезти вугілля).

Слабке керування наявне у словосполученнях, де головним виступає будь-яке дієслово або інша частина мови, а залежне може стояти у формі будь-якого непрямого відмінка з прийменником чи без нього: Їхати з сестрою, до сестри, за сестрою, від сестри, перед сестрою.   Прилягання - це вид підрядного зв'язку, при якому залежне слово поєднується з головним тільки за змістом. У ролі залежного слова можуть бути лише незмінні частини мови: прислівник, дієприслівник і неозначена форма дієслова (інфінітив) : говорив пошепки, працює сидячи, вміє читати, якісно зроблений. Ці слова не мають ні роду, ні числа, ні відмінка, ні часу, ні особи. Отже, граматично вони ніяк не можуть пристосовуватися до головного слова.   Слова у словосполученнях вступають між собою у такі смислові відношення:  означальні (атрибутивні) - залежне слово вказує на ознаку предмета: осінній день, київські вулиці;  додаткові (об'єктні) - залежне слово називає предмет, на який спрямована дія або ознака: малювати картину, ласий до цукерок;  обставинні (адвербіальні) - залежне слово називає різні обставини (часу, місця, причини, способу дії): повернутися пізно, навчатися в університеті.

33 – 36. Поширені й непоширені речення. Головні та другорядні члени речення. Їх семантика та способи вираження.

Поширені й непоширені речення.

Граматична основа простого речення, як правило, складається з підмета і присудка- головних членів речення (у реченні Я розповідаю підметом є слово я, присудком - розповідаю).

Проте у деяких реченнях (односкладних) вона може бути представлена одним головним членом (Світає. Встаю. Йду. Думаю.)

Речення, в яких є лише граматична основа, називається непоширеними, а ті, в котрих є хоча б один другорядний член речення- поширеними.

Головні члени речення.

Підмет- головний граматично незалежний член двоскладного речення, що означає предмет (чи особу), про який говориться у реченні, і відповідає на питання хто? що?

За способом вираження підмети поділяються на прості і складені.

Простий підмет найчастіше буває виражений іменником або займенником у називному відмінку, хоча може виражатися й іншими частинами мови, вжитими у значенні іменника: Керівник сьогодні просто зобов'язаний займатися економікою.

Простий підмет може бути виражений неозначеною формою дієслова: Вивчитися- ось моя мрія.

Складений підмет може бути виражений:

• кількісно-іменниковою сполукою ( 75 відсотків квітів пішло на експорт);

• сполукою іменника (чи займенника) у називному відмінку з прийменником (Ми з братом вирішили прогулятися по парку);

• іншими сполуками (Найбільші аукціони квітів відбуваються поблизу Амстердама).

Присудок- головний член двоскладного речення, який характерізує підмет за дією чи ознакою. Присудок відповідає на питання що робить (підмет)? що з ним робиться? який він є? що він таке? хто він такий?

Присудок буває простий і складений.

Простий присудок виражений дієсловом, яке поєднує в собі граматичне і лексичне значення: Петро відчинив двері.

До простих належать також присудки, які виступають у складеній формі майбутнього часу (буду робити), у формі наказового (хай знає) або умовного способів (робив би).

Простим вважається також присудок, виражений фразеологічним сполученням (Він був на сьомому небі).

Складений присудок має дві частини: головну і допоміжну (зв'язка). Основне лексичне значення такого присудка закладене у головній частині, а граматичне- в допоміжній.

Дієслівний складений присудок виражається поєднанням дієслова- зв'язки, яке стоїть в особовій формі і інфінітива (Він бажав піти разом з нею).

Іменний складений присудок утворюється поєднанням дієслова- зв'язки з іменником, прикметником, дієприкметником (Городецький прикрасив Київ унікальними спорудами).

Між підметом і присудком може ставитися тире, якщо у реченні пропущено дієслово- зв'язку. Тире ставиться:

• якщо підмет і присудок виражені іменником у називному відмінку ( Хліб- всьому голова);

• якщо підмет і присудок виражені інфінітивом (Життя прожити- не поле перейти);

• якщо перед присудком вжито слово це значить, то, це, ось (Більшість- це ще не значить всі).

Другорядні члени речення.

До другорядних членів речення належать означення, додатки і обставини.

Означення- це другорядний член речення, який вказує на різні ознаки предмета і відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скількома? на скількох?

Означення можуть бути узгоджені і неузгоджені.

• Узгоджене означення уподібнюється до означуваного члена речення у відмінку, числі і роді (для однини).

• Неузгоджене означення поєднується з означуваним словом зв'язком керування або прилягання.

Неузгоджені означення можуть бути виражені:

• іменнником у формах непрямих відмінків (Спочатку клас Дмитра був у числі відстаючих);

• неозначеною формою дієслова (Марко захотілося розслабитися);

• сполученням слів (Він заспівав пісню далеких країв).

Одним із різновидів означення є прикладка.

Прикладка- це означення, виражене іменником, яке дає предметові другу назву (Програма "Здоров'я" давно вже виходить на нашому телебаченні).

Додаток- це другорядний член речення, що означає предмет і відповідає на питання непрямих відмінків (Я збираю гриби).

Додатки бувають прямі і непрямі.

• Прямий додаток залежить від перехідного дієслова і вживається в формі знахідного відмінка без прийменника (Хлопчина зірвав яблуко).

Рідше прямий додаток може бути виражений родовим відмінком при запереченні або коли дія переходить лише на частину предмета (Не присувай соломи до вогню).

• Непрямий додаток- це іменник, вжитий у формах інших (А більше за все Микола боявся спокуси).

Обставина- другорядний член речення, який вказує на місце, час, мету, спосіб дії, причину, умову дії.

Обставини можуть виражатися прислівниками, дієприслівнками, інфінітивом, приймениково- відмінковими формами іменника чи займенника: Веселкою моя надія грала (Леся Українка).

За значенням обставини поділяються на такі групи:

• обставини мети, які вказують на мету дії і відповідають на питання з якою метою? для кого? (Це тобі на щастя);

• обставини часу, які вказують на час дії, її тривалість і відповідають на питання коли? доки? з якого часу? як довго? (Колись я вже тут був);

• обставини способу дії, які означають якість дії або вказують на спосіб здійснення дії і відповідають на питання як? яким способом? (Вони сиділи поруч);

• обставини місця, які вказують на місце дії, напрямок руху і відповідають на питання де? куди? звідки? (Мало не впав у безодню);

• обставини причини, які вказують на причину дії і відповідають на питання чому? через що? з якої причини? (Від думки про це йому перехопило подих);

• обставини умови, що вказують на умову, за якою відбувається дія і відповідають на питання за якої умови? (При наявності запрошень займайте місця);

• обставини з допустовим значенням, що вказують на умову, всупереч якої відбувається дія і віддповідають на питання незважаючи на що? наперекір чому? (Він це зробив наперекір всьому).