22.Поняття фонеми. Диференційні і не диференційні ознаки фонеми.

Фонема – найменша структурна одиниця звукової будови мови, функція якої полягає у будові, розрізненні, ідентифікації значущих одиниць (морфем, слів). Фонема виявляється лише у певному звукові, який є матеріальним вираженням фонеми.

Фонеми є єдиним матеріалом для побудови слів і морфем. Фонеми не можна розглядати поза системою певної мови. Щоб описати фонологічну систему, необхідно протиставити кожну фонему всім іншим. Отже, кількість фонем у певній мові залежить від здатності фонем творити фонологічні опозиції. Так, в українській мові нараховуємо 38 фонем:

6 голосних: а о у е и і та 32 приголосних.

Фонемі властиві диференційні (розрізнювальні) та недиференційні (нерозрізнювальні) ознаки.

Диференційні ознаки – ознаки фонеми, за якими розрізняють значення слів чи морфем (бік – пік – тік – сік – лік). Диференційними ознаками можуть бути:

-ознаки за участю голосу і шуму

-ознаки за місцем творення

-ознаки за способом творення

-твердість/м якість

-короткість-довгота

-назальність-неназальність

-відкритість-закритість

Недиференційні, або інтегральні, ознаки – ознаки фонем, які не розрізняють значень слів чи морфем. Наприклад, довгота / короткість є інтегральними ознаками в українській мові, оскільки вони не розрізняють значень слів, а для англійської – диференційними (sit [s i t] – сидіти, seat [s i: t] – місце для сидіння.

23.Протиставлення фонем.

Фонеми - це мінімальні одиниці звукового ладу мови, що служать для складання й розрізнення значущих одиниць мови: морфем, слів. Для виконання цієї ролі - складання й розрізнення значущих одиниць мови - фонеми повинні бути протиставлені один одному у системі мови. Такі протиставлення фонем називаються опозиції (опозиція - від лат. Oppositio - "протилежність")

Перш за все кожна фонема протиставлена нулю, тобто відсутності даної фонеми, Ср такі пари слів, де розрізнення досягається саме цим способом: худоба - кіт, вовк - віл, волок - вовк, довгий - борг, убір - бор, стільці - стілець, дару - дар, пара - пар і т. п. Перші п'ять прикладів розрізняють різні слова наявністю або відсутністю приголосної або голосною; шостий і сьомий приклади також розрізняють форми одного слова (або словоформи), а восьмий приклад - в одному протиставленні розрізняють слова (пара гнідих і гаряча пара), а в іншому протиставленні - форми одного слова ( бачу пар і не бачу пара). На протиставленні наявності фонем і їх відсутність в парадигмі словоформ засновані так звані нульові форми у граматиці (ходив-в порівнянні сходила, ніс у порівнянні з носа, носі ... і т. п., див. нижче, гол. IV, § 45 )

Тому слід спочатку розглянути структуру фонеми, а вже потім перейти до розгляду тих опозицій, до яких вони входять.

тобто на послідовно вимовні у мовній ланцюгу більш дрібні одиниці, - не можна.

Але фонема проте не просте, а складне явище, так як вона складається з низки ознак, що не існують самостійно, поза фонем, а співіснують одночасно в єдності фонеми; так, наприклад, в фонем [д] в російській мові ми можемо виділити ознаки дзвінкості (на відміну від глухість [т]: Не всі ознаки в складі фонем грають однакову роль, одні з них є розпізнавальних (або диференціальними), коли тільки за цією ознакою будь-яка фонема відрізняється від іншої (такими є всі ознаки російської [д] , розібрані вище); інші ознаки-невиразний-т е л ь н и е, а лише "для наповнення" склад фонеми (інтегральні), тому що немає іншої фонеми, прямо і однозначно протиставлене за цією ознакою (наприклад, ознака взривності у російського [ р] зважаючи на відсутність фрікатівних і носових приголосних того ж місця освіти в російській фонетиці), тому [горет] і [убрати] ми розуміємо як те саме слово місто, хоча [р] і [у] такі ж різні звуки, як [д] і [з].