1.Фонетика як наука про звукову будову мови. Зв’язок фонетики з іншими науками.

Фонетика (від. гр. Fonetikos — звуковий, голосний) — це розділ мовознавства, що вивчає звуковий склад мови, його фонетичну систему. Фонетика вивчає звуки людської мови, їх фізичні властивості, способи творення звуків і їх функціонування, звукові зміни в мові й закономірності цих змін. Усі мовні значення — і лексичні, і граматичні — виражаються за допомогою звуків і поза звуковою формою не існують. Послідовне розміщення звуків передає конкретні лексичні значення. При порушенні звичайної послідовності розміщення звуків, створюється беззмістовне звучання. Зв'язок фонетики з не мовознавчими дисциплінами: Фізика (акустика); Анатомія, фізіологія (творення звуків, будова мовленнєвого апарату);Психологією.

2.Зв’язок фонетики з іншими лінгвістичними дисциплінами.

Зв'язок фонетики з іншими дисциплінами: Орфоепія (правила вимови звуків); Лексикою (звук є будівельним матеріалом для слова); Графіки (написання); Морфеміка і словотвір (будова слова); Орфографія (написання слова); Морфологія (частини мови); Синтаксис.

3.Лінійні (сегментні) й нелінійні (надсегментні) звукові одиниці.

Лінійні, або сегментні, звукові одиниці – це звуки й склади. Лінійними вони звуться тому, що ідуть один за одним, сегмент за сегментом, у мовному потоці. Так, звукова форма кожного слова становить один звук або послідовність кількох звуків чи складів. До нелінійних (суперсегментних, надсегментних) звукових одиниць належать наголос та інтонація. Нелінійні звукові одиниці характеризуються тим, що їх не можна вимовити ізольовано, як звуки або склади, вони ніби нашаровуються на звукові послідовності. Звукові одиниці виконують у мові певні функції: твірну (конститутивну) та ідентифікаційну (розпізнавальну), які одночасно виявляються в процесі комунікації. Коли мовець перетворює (кодує) предмет своєї думки в звукові послідовності, організовані певним чином, то цим самим створюється звукова форма слів і речень, тобто звукові одиниці виконують твірну (конститутивну) функцію. Коли слухач, сприйнявши звуковий сигнал, співвідносить його з певним значенням, то в цьому процесі за звуковими одиницями ідентифікуються (розпізнаються) лінгвістичні одиниці, тобто звукові одиниці виконують ідентифікаційну (розпізнавальну) функцію. Крім того, звукові одиниці виконують ще й розрізнювальну (диференційну) функцію, тобто вони служать не тільки для ідентифікації, а й для розрізнення лінгвістичних одиниць. Проте розрізнювальна (або диференційна) функція є похідною від ідентифікаційної (розпізнавальної).

4.Будова мовного апарату.

ДИХАЛЬНИЙ АПАРАТ: легені. З трахеї повітря потрапляє в гортань. дихання складається з вдиху і видиху, що поперемінно чергуються між собою. Вдих відбувається так: міжреберні м’язи, скорочуючись, піднімають угору і розсувають ребра, які, в свою чергу, розтягують легені; крім того, діафрагма, скорочуючись, тисне на черевну порожнину. Таким чином збільшується обсяг грудної порожнини, і повітря наповнює легені. При зворотному процесі – видиху – міжреберні м’язи ослаблюються, ребра спадають і тиснуть на легені, діафрагма повертається в своє напружене куполоподібне положення – і грудна клітка стискується, виштовхуючи частину повітря назовні через дихальне горло. ГОРТАНЬ. Нижнім своїм краєм гортань примикає до верхнього хряща трахеї. Стінки гортані складаються з хрящів, укритих слизовою оболонкою. безпосередньо на трахеї зверху розміщений персневидний хрящ, який нагадує своєю формою перстень з печаткою. Широка частини цього хряща утворює собою задню стінку гортані, вузька повернута вперед. Над персневидним хрящем міститься щитовидний хрящ, з’єднаний з під’язиковою кісткою. Щитовидний хрящ складається з двох плоских стінок, розташований над кутом. Цим кутом хрящ повернутий уперед і легко прощупується. Його називають ще “адамовим яблуком”. Звернуті назад кінці стінок щитовидного хряща закінчуються чотирма виступами: два верхні приєднуються до під’язикової кістки, два нижні лежать на персневидному хрящі. На широкій частині персневидного хряща розташовані два пірамідальні хрящі, з’єднані м’язами, які допомагають їм частково повертатися навколо своєї осі. Крім того, від кожного з пірамідальних хрящів у внутрішній кут щитовидного хряща тягнуться два м’язи – голосові зв’язки. краї зв’язок покриті слизовими оболонками, вони легко вібрують і відіграють вирішальну роль в утворенні голосу. Отвір між голосовими зв’язками називається голосовою щілиною. Над кожною справжньою голосовою зв’язкою міститься м’язовий виступ, який нагадує собою зв’язку, але участі в голосоутворенні вони не беруть і тому називаються несправжніми голосовими зв’язками. НАДГОРТАННІ ПОРОЖНИНИ. До надгортанних порожнин належать: порожнини глотки, порожнини рота, порожнини носа. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють три частини: нижню, або гортанну, середню, або ротову, і верхню, або носоглотку. З середньої частини відкривається прохід у ротову порожнину – зів. З носоглотки в носову порожнину ведуть два отвори, так звані хоани. Найістотнішою для звукоутворення є ротова порожнина. Зверху вона обмежена піднебінням, яке відокремлює її від носової порожнини. Передня і середня частини її тверді, нерухомі. Вони називаються твердим піднебінням. Задня частина піднебіння – м’яка, рухома. Вона називається м’яким піднебінням, або піднебінною завісою, а виступ на краю піднебіння утворює ящичок, язик, який міститься в основі порожнини рота, над під’язиковою кісткою. Твердою межею ротової порожнини є верхні і нижні зуби, вміщені в особливих гніздах – альвеолах. Ряд альвеол над зубами утворює утворює твердий пружок, який у фонетиці теж називають алвеолами. Далі за ним починається піднебіння. Над ротовою порожниною, відділена твердим піднебінням, розташована носова порожнина.