- •1.Фонетика як наука про звукову будову мови. Зв’язок фонетики з іншими науками.
- •2.Зв’язок фонетики з іншими лінгвістичними дисциплінами.
- •3.Лінійні (сегментні) й нелінійні (надсегментні) звукові одиниці.
- •4.Будова мовного апарату.
- •5.Характеристика звуків мови за роботою мовного апарату. Активні і пасивні мовні органи.
- •6.Прийоми експериментально-фонетичних досліджень.
- •7.Фази артикуляції окремого звука. Коартикуляція. Типи взаємодії звуків у мовному потоці.
- •8.Фонетичні передумови змін мовних звуків.
- •9.Типи змін звуків у мовному потоці. Модифікація.
- •10.Акомодація приголосних.
- •11.Явище асиміляції та дисиміляції в групах приголосних та їх наслідки.
- •12.Акустичні властивості звуків. Класифікація звуків на основі їх акустичних властивостей.
- •13.Протиставлення приголосних за участю голосу.
- •14.Класифікація шумних приголосних за способом творення шуму.
- •15.Кореляція приголосних за твердістю і м’якістю.
- •16.Науково-лінгвістична транскрипція.
- •17.Фонетика і орфоепія. Орфоепічні норми, їх значення.
- •22.Поняття фонеми. Диференційні і не диференційні ознаки фонеми.
- •23.Протиставлення фонем.
- •24.Фонема і алофони. Типи алофонів.
- •25.Поняття позиції (сильна і слабка позиції фонем).
- •26.Щербівська та Московська фонологічні школи.
- •27.Методи встановлення системи фонем. Фонологічна система української мови. Загальна характеристика.
- •30.Артикуляційно-акустичні та функціональні характеристики голосних фонем.
- •31.Артикуляційно-акустичні характеристики приголосних. Класифікація приголосних фонем.
- •32.Комбінаторні та позиційні модифікації фонем.
- •33.Типи змін звуків у мовному потоці. Чергування.
- •34.Живі чергування приголосних за дзвінкістю.
- •35.Найдавніші чергування голосних.
- •36.Чергування голосних з нулем фонеми.
- •37.Чергування *о* та *е* з *і*.
- •38.Чергування *о* та *е* з нулем фонеми.
- •40.Чергування *е* з *о* після шиплячих та *й*.
- •41.Вставні й випадні голосні в українській мові.
- •42.Пізніші чергування голосних фонем.
- •43.Позиційні модифікації приголосних фонем.
- •44.Живі чергування приголосних за глухістю.
- •45.Чергування приголосних за місцем і способом творення.
- •46.Живі чергування приголосних за твердістю/м’якістю.
- •47.Історичні чергування приголосних.
- •48.Чергування *г, к, х* з *ж, ч, ш* як наслідок першої перехідної палаталізації.
- •49.Чергування приголосних *г, к, х* з *з′, ц′, с′*.
- •50.Типи наголосу в українській мові. Функції наголосу.
- •51. Склад як найменша вимовна одиниця. Природа складу (теорія м’язової напруженості, експіраторна теорія, теорія звучності); типи складів.
- •52.Графіка української мови. Звуки і букви.
- •Приголосні
50.Типи наголосу в українській мові. Функції наголосу.
Звуки, склади, фонетичні слова, синтагми, фрази, називають лінійними одиницями мовлення: вони розташовуються одна за одною, утворюючи ряд, ланцюг, звуковий потік і становлять собою сегменти, тобто відрізки мовного потоку. Наголос та інтонація належать до нелінійних фонетичних одиниць. Вони не мають власних матеріальних засобів свого вираження, не існують ізольовано, не можуть вимовлятися окремо, виділятися із складу лінійних одиниць. Наголос та інтонація є суперсегментними одиницями, які характеризують матеріально виражені одиниці мовлення і виконують важливу об’єднуючу функцію: словесний наголос - обов’язкова ознака фонетичного слова; інтонація оформлює різноманітні синтаксичні конструкції та речення, за допомогою інтонації мовлення членується на інтонаційно-смислові відрізки - синтагми; інтонація бере участь у вираженні думок, почуттів, волевиявлення мовця. Без наголосу немає слова, без інтонації неможливе мовлення, спілкування. У слові один склад наголошений, а решта – ні.
Словесний наголос – це виділення у слові одного із складів за допомогою фонетичних засобів. В українській мові наголошений склад відрізняється від ненаголошеного більшою тривалістю і силою звуків, що належать до нього і передусім, голосного. Голосні звуки в українській мові є звуками повного творення. Вони вимовляються повнозвучно не тільки під наголосом, але і в ненаголошеній позиції. В українській мові відсутня повна редукція ненаголошених складів, тобто немає значного послаблення, стягування, скорочення, зневиразнення ненаголошеного голосного. Він не різко виділяється з-поміж ненаголошених складів, мало зосереджує на собі вибухової енергії, тому її вистачає для повнозвучного вимовлення голосних і в ненаголошених позиціях. При такому досить рівномірному розподілі вибухової енергії в уповільненому темпі мовлення по обидва боки від наголошеного складу, але не ближче, ніж через склад, з’являються побічно наголошені склади. Здебільшого вони припадають на початок і кінець слова (о\бгов/орюємо\). Голосний під побічним наголосом також вимовляється чітко й виразно. Український наголос за його фонетичною природою визначається як: якісни; кількісни; силови, несильноконцентрован.
Кожне самостійне слово має наголос, а більшість службових – ні. Тому вони приєднуються до повнозначної частини мови, утворюючи фонетичні слова (і лісі, над берегом, день і ніч).
Проклітика – це ненаголошене слово, яке у вимові тісно змикається з наступним, як правило, самостійним, що має словесний наголос. Проклітиками можуть бути прийменники, частки, артиклі (чи в хаті).
Енклітика – ненаголошене слово, яке фонетично змикається з попереднім самостійним (куди ж , знайшла б, зроби ж).
Складні слова, що пишуться через дефіс, тобто частини такого слова, вимовляються більш самостійно, ніж у тому складному слові, яке пишеться разом, і можуть мати 2 основних наголоси. (блі/до-роже/вий, істо/рико-філологі/чний).
Наголос в українській мові вільний, тобто не закріплений за якимось місцем у слові постійно, як в інших мовах. Він може бути на будь-якому складі і при формотворенні змінювати своє місце, тобто, наголос ще й рухомий (рука/ – ру/ки – рука/ми). Часто наголос є єдиним показником граматичного значення (мо/ря – моря/, бра/тів – браті/в). За допомогою наголосу розрізняємо й лексичні значення (соро/ка – сорока/, доро/га- дорога/, а/тлас – атла/с, бра/ти – брати/ ).
Норми наголошування складалися в процесі нормування, усталення, української літературної мови. На сьогодні ці норми можна вважати усталеними, лише окремі слова, не змінюючи семантики, можуть мати варіантне наголошування: до/гові/р, за/вжди/, ката/ло/г, алфа/ві/т, ба/йду/же.
Різноманітне поєднання ненаголошених і наголошених складів, а також ненаголошених між собою є базою, на основі якої формується ритмічна будова слова.