Правовий режим інформації з обмеженим доступом

Інформація з обмеженим доступом - це конфіденційна (комерційна таємниця, службова таємниця, банківська таємниця, особиста таємниця тощо) та таємна інформація (державна таємниця).

Таємниця – інформація, доступ до якої обмежується.

Правовий режим інформації з обмеженим доступом – сукупність встановлених нормами права вимог, яким повинна відповідати інформація з обмеженим доступом, правил діяльності з нею (одержання, розповсюдження, зберігання, використання), умов, в яких повинна здійснюватися така діяльність (контрольовані зони тощо).

Інформація з обмеженим доступом (з точки зору правового режиму) - відомості, розповсюдження та інше використання яких особами при певних умовах можуть порушити або сприяти порушенню прав, свобод та інтересів інших осіб.

Основні напрями правового регулювання забезпечення правового режиму інформації з обмеженим доступом:

• встановлення порядку віднесення інформації до того чи іншого виду інформації з обмеженим доступом;

• регулювання правовими нормами діяльності Державних експертів з питань таємниць;

• визначення порядку доступу до інформації з обмеженим доступом;

• визначення належності інформації з обмеженим доступом до певної категорії конфіденційності або таємності;

• встановлення для певного виду інформації з обмеженим доступом певної системи (способу) захисту;

• встановлення форм, реквізитів документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом;

• встановлення порядку розмноження документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом, посилання на них та користування витягами з них;

• встановлення переліку органів та посадових осіб, яким надається право обмежувати доступ до інформації;

• формування переліків (зводів) інформації, доступ до якої повинен бути обмеженим (Зводу відомостей, що становлять державну таємницю тощо);

• встановлення переліків (зводів) інформації, доступ до якої не може бути обмеженим;

• встановлення правил користування відкритими каналами зв’язку;

• встановлення порядку віднесення інформації з обмеженим доступом до відкритої інформації (зняття обмежень доступу);

• встановлення порядку обліку й зберігання інформації з обмеженим доступом;

• встановлення порядку знищення документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом;

• визначення норм обладнання приміщень для зберігання документів, змістом яких є інформація з обмеженим доступом та роботи з ними (контрольованих зон);

• визначення правостатусності органів та посадових осіб, що здійснюють управління діяльністю, пов’язаною з інформацією з обмеженим доступом (Органи СБУ, Контрольно-ревізійні органи, Державні експерти з питань таємниць тощо);

• встановлення порядку дій органів та посадових осіб у разі несанкціонованого розкриття інформації з обмеженим доступом;

• встановлення порядку допуску посадових осіб, громадян України, іноземців та осіб без громадянства до інформації з обмеженим доступом;

• обмеження прав громадян допущених до діяльності з інформацією з обмеженим доступом;

• встановлення порядку контролю за правомірністю діяльності з інформацією з обмеженим доступом;

• встановлення порядку охорони таємної інформації (особистої, комерційної, службової тощо), що пересилається простими поштовими відправленнями та передаються відкритими каналами зв’язку (таємниця листування, таємниця переговорів);

• встановлення порядку міждержавного обміну конфіденційною та таємною інформацією;

• встановлення порядку транспортування документів та передачі засобами телекомунікації інформації з обмеженим доступом;

• встановлення відповідальності за правопорушення, пов’язані з неправомірним обмеженням доступу до інформації, з розголошенням відомостей, що складають певну таємницю, через не обмеження доступу до інформації, або проявлену халатність у поводженні з таємною інформацією та ін.

Таємна інформація – інформація, що містить відомості, які становлять державну та іншу, передбачену законом таємницю, розголошення якої завдає шкоди особі, суспільству і державі.

Порядок обігу таємної інформації та її захисту визначається відповідними державними органами за умови додержання вимог, встановлених Законом України "Про інформацію". Порядок і термін обнародування таємної інформації визначається Законом України «Про державну таємницю».

Державний експерт з питань таємниць – посадова особа (державний орган), яка за законодавством має право прийняти рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

У рішенні Державного експерта з питань таємниць зазначаються:

• інформація, яка має становити державну таємницю, та її відповідність вимогам, передбаченим статтею 6 Закону України «Про державну таємницю»;

• підстави віднесення інформації до державної таємниці та у разі її розголошення - обгрунтування шкоди життєво важливим інтересам України;

• ступінь секретності зазначеної інформації;

• термін, на який засекречується інформація;

• обсяг необхідного фінансування заходів щодо її охорони;

• державний орган (органи), який вніс пропозицію про віднесення цієї інформації до державної таємниці, і державний орган (органи), якому надається право приймати рішення щодо кола суб’єктів, які матимуть доступ до цієї інформації;

• термін чинності рішення про віднесення інформації до державної таємниці.

Не може бути віднесена до державної таємниці інформація:

• про стихійне лихо, катастрофи та інші надзвичайні події, що загрожують безпеці громадян, які сталися або можуть статися;

• про стан навколишнього середовища та здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування і соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення;

• про неправомірні дії державних органів, органів місцевого та регіонального самоврядування і посадових осіб.

Відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю

Юридичній відповідальності підлягають посадові особи і громадяни, винні у:

• безпідставному засекречуванні інформації;

а) засекречуванні інформації, передбаченої частинами третьою і четвертою статті 6 Закону України «Про державну таємницю»;

б) наданні грифа таємності носіям таємної або конфіденційної інформації, яка не становить державної таємниці;

• порушенні вимог про відмову в наданні допуску до державної таємниці;

• порушенні обов’язків щодо збереження державної таємниці;

• розголошенні державної таємниці через засоби масової інформації;

• недотриманні обмежень щодо передачі державної таємниці іншій державі;

• незабезпеченні контролю за охороною державної таємниці, - несуть відповідальність згідно з законодавством.